Пам'ятки Чортківського району

Занедбаний палац у Колиндянах із двома вежами, що нагадують замкові, справді побудований на основі середньовічного замку, закладеного шляхтичами Стаменськими у XV сторіччі (за іншими даними у XVII столітті).

На початку ХІХ століття напівзруйнований на той час замок у Колиндянах перейшов до роду Альбіновських, від яких його успадкував шляхтич Корнел Городиський. Новий власник у 1840 році реконструював замкові вежі, а між ними спорудив двоповерховий палац у стилі пізнього класицизму. Його парадний фасад прикрашає великий портик із чотирма колонами іонічного ордера, а з боку парку розташований ризаліт, на якому раніше був балкон з видом на ландшафтний парк. В'їзна брама, ймовірно, збереглася від колишнього замку.

Під час Першої світової війни палац сильно постраждав, але у міжвоєнний період його відновив останній власник Людвік Городиський.

За радянських часів у будівлі розмістили технікум. До останнього часу біля садиби розташовувалася тракторна бригада, але зараз палац покинутий.

Пам'ятник Івану Георгію (Йогану-Георгу) Пінзелю встановлено в 2014 році біля Бучацької ратуші з ініціативи та коштом місцевого підприємця Василя Балабали.

Видатний скульптор середини XVIII сторіччя Іван Георгій Пінзель, представник пізнього бароко та рококо, є засновником Львівської школи скульпторів. У Бучачі він жив і працював на запрошення господаря міста Миколи Потоцького, створивши тут у співпраці з архітектором Бернардом Меретином безліч видатних творів: вівтарі Успенського костелу та Покровської церкви, фасади Бучацької ратуші, придорожні фігури та інше.

Пам'ятник скульптору в експресивній манері, характерній для школи Пінзеля, створив Роман Вільгушинський. Пінзель зображений з різцем у руці під час роботи над скульптурою Діви Марії. Висота пам'ятника сягає 3 метрів.

У селі Постолівка вздовж траси на сільському цвинтарі стоїть старий напівзруйнований костел.

Неоготичний храм XVIII сторіччя ймовірніше за все збудовано на честь святих Апостолів Петра і Павла, оскільки по обидва боки над входом збереглися статуї апостолів.

Гипсова печера Млинки – одна з найбільших карстових печер України.

Виявлена на початку XX століття місцевими жителями, які добували гіпс на околиці села Залісся. Названа за місцем розташування - на хуторі Млинки, де колись працював водяний млин. Перше повідомлення у пресі виникло в 1960 році.

Печера Млинки має загальну протяжність близько 40 кілометрів. Температура цілий рік тримається на рівні +11 градусів. Усередині печери є невелике озеро з прісною водою, мешкає велика колонія кажанів.

Печера не освітлена та не обладнана для відвідування, проте проводяться екскурсії у супроводі професійних спелеологів. Для відвідування необхідно мати спецодяг та спорядження. Екскурсії тривалістю близько 3 години організовує Тернопільський турклуб, необхідна домовлятися заздалегідь.

Печера "Оптимістична" - найбільша гіпсова печера в світі (довжина дослідженої частини - понад 240 кілометрів) та третя за величиною карстова печера (після "Мамонтової" у США та Сак-Актун у Мексиці).

Розташована на південний захід від села Королівка. Відкрита в 1965 році львівськими спелеологами з клубу "Циклоп".

"Оптимістичною" названа жартома, оскільки колеги спочатку дуже низько оцінювали шанси першовідкривачів на успіх і називали їх "оптимістами".

Печера горизонтальна, лабіринт ходів пролягає на глибині 60-80 метрів, проходи подекуди вузькі, замиті глиною. Досліджено 10 відносно ізольованих печерних районів, які відрізняються морфологією ходів, кольором та структурою гіпсу, кількістю та формою кристалів. Зустрічаються сталактити та геліктити.

Відвідування печери "Оптимістична" туристами можливе лише зі спеціальним спорядженням у супроводі досвідченого інструктора-спелеолога.

У 2012 році в печері відкрили арт-музей та музей вторинних утворень.

Печерний монастир у Монастирку заснований у ІХ-Х сторіччях ченцями-самітниками на місці давньослов'янського язичницького храму.

Помітно, що до облаштування природної печери доклали зусиль людські руки. Величезний камінь, що нависає над входом у печеру, підтримують кілька колон, складених із пласких кам'яних брил.

У храмі є зображення Ісуса, яке за легендою стало ченцям у вигляді гри світла та тіні. Вони навели це зображення фарбою та отримали те, що можемо побачити зараз.

У печері зберігся також стародавній вівтар, який і зараз використовується за своїм прямим призначенням. Він прикрашений іконами та лампадками. Археологічно доведено, що храм був обшитий деревом, мав дерев'яну підлогу та, можливо, опалювався.

В кінці XVII сторіччя храм знищила пожежа, а в XVIII сторіччі його зруйнував землетрус.

Ще в XVI столітті поруч був заснований Василіанський монастир. До комплексу входить Вознесенська церква (XVI-XVIII століття) та монастирські келії. Неподалік входу в печеру лежить камінь з вирізаним на ньому хрестом, який називають "камінням Довбуша". Можливо, це був язичницький вівтар.

Ранньохристиянський печерний храм біля села Стінка на Тернопіллі належить до XII-XIII сторічь.

Природна печера карстового походження розташована на лівому березі Дністра на висоті 15 метрів. На другому ярусі в травертиновій скелі вирубано штучне приміщення розмірами приблизно 8 на 9 метрів. У центрі східної стіни є вівтар із солярним знаком у вигляді свастики. На стінах зображені хрести, а також інші християнські та язичницькі знаки.

Ймовірно, храм існував ще за язичницьких часів, а з приходом християнства став печерним монастирем.

Природний заповідник "Медобори" розташований на території низькогірного хребта Подільські Товтри (Толтри), який є залишком бар'єрного рифу, що сформувався 15-20 мільйонів років тому вздовж берега теплого Галицького (Сарматського) моря.

Ланцюг пагорбів височить на 50-60 метрів, над долиною річки Збруч – до 100 метрів. Найвища точка заповідника – гора Бохіт (414 метрів). Лісиста частина пагорбів багата на медоносні рослини, звідки пішла назва Медобори. Флора заповідника налічує близько 1 тисячі видів, 44 з яких занесено до Червоної книги України. Найчастіше зустрічається дуб, граб та ясен. У лісах водиться олень, козуля, дикий кабан, лисиця, куниця, борсук, лось. Нерідкі карстові утворення. Серед карстових печер заповідника найбільш відома "Перлина", що отримала свою назву завдяки кальцитовим кулькам на стінах, схожим на перлини.

Музей природи заповідника "Медобори" займає одну з кімнат будівлі адміністрації природного заповідника у селищі Гримайлів.

Передбачені туристичні маршрути.

Згідно з місцевою легендою, близько 200-300 років тому в цих місцях оселився якийсь відлюдник. Існують здогадки про почесне походження цієї людини, проте не відомі причини, з яких він був змушений зректися мирського життя. Протягом перших чотирьох років він видовбав у стародавній скелі печерну келію, в якій молився. Як свідчить легенда, самітник був убитий і похований поруч із келією в кам'яній ніші.

У 1990-х роках місце було відновлено. Щороку на Трійцю віруючі з найближчих сіл приходять на молитву.

"Пуща відлюдника" входить до комплексу пам'яток однойменної екологічної стежки, розробленої для туристів заповідником "Медобори". Також поблизу знаходяться стародавнє язичницьке городище Звенигород та печера "Перлина".

Відвідати ці пам'ятки можна самостійно за маркованим маршрутом із села Крутилів, або у супроводі співробітників заповідника.

Покинутий римо-католицький костел розташований на цвинтарі у південній частині села Колиндяни.

Побудований у 1870 році як родова усипальниця шляхтичів Городиських. Згідно з іншими джерелами, у підвалі костелу поховано членів родини Альбіновських.

Руїни замку, що погано збереглися, зведеного в XVII столітті на горі, оточеній струмком Драпака. Ім'я засновника невідоме.

Замок у Висічці був чотирикутним, з чотирма кутовими вежами. У 1672 році його захопили турки, а в 1675 році в замку перебував із військом польський король Ян Собеський.

У 1820 році власниця Висічки Марія Голійовська-Чарковська збудувала на території напівзруйнованого замку палац у стилі неоготики. У 1900 році Кирило Чарковський наказав розібрати замкові мури та в'їзну вежу, а також засипати рови.

Палац був повністю знищений за радянської влади. Фактично збереглася лише одна замкова вежа. Ще одна в руїнах, а від третьої залишився лише фундамент. Також збереглося одне із господарських приміщень, деякі підвальні приміщення.

Культовий комплекс у селі Рукомиш виник навколо печерного храму Гробу Господнього, заснованого в XIII сторіччі київськими ченцями, які прийшли сюди після руйнування Києво-Печерської лаври.

Основою для храму стала природна печера у травертиновій скелі, яка була додатково розширена. Поруч із храмом є кілька менших гротів-келій, вирубаних у скелі вручну.

Пізніше ченці переселилися до Бучача, де заснували новий монастир, а в Рукомиші залишилося лише кілька старців.

У 1768 році біля підніжжя скелі було споруджено Онуфріївську церкву. У ній зберігається унікальна дерев'яна скульптура Святого Онуфрія роботи видатного скульптора Івана Георгія Пінзеля, виявлена тут випадково.

В комплекс також входить басейн для освячення води та Хресна дорога з кількома каплицями.

Каскад водоспадів на невеликій річечці Русилівській, що впадає до Стрипи біля села Русилів.

Всього в трикілометровому каньйоні, захованому в лісовому гаю, налічується 20 водоспадів заввишки від 1, 5 до 12 метрів. Загальна висота каскаду - 150 метрів.

Красу і різноманітність форм каскаду доповнюють яскраві фарби тутешньої природи: грунт темно-червоного кольору, зелень листя, величезна кількість різнокольорових метеликів та бабок..

Романтичні Русилівські водоспади змагаються за красою з аналогічними краєвидами Плітвицьких озер, що у Хорватії.

Садиба Семенських-Левицьких у Хоросткові складається із двох палаців та службових споруд, розташованих по периметру круглої площі.

Старий одноповерховий палац збудував в кінці XVIII сторіччя граф Юзеф Каласантій Левицький. Це досить скромна будівля в стилі класицизму із шестиколонними портиками на парадному та парковому фасадах.

Поруч у ХІХ столітті Вільгельм Станіслав Семенський-Левицький збудував новий двоповерховий палац у стилі необарокко за проєктом італійського архітектора. Боточчині. Навпроти розташовані будівлі служб та кінного манежу.

Після 1939 року садиба була націоналізована, зараз у будівлях розміщується Подільська дослідницька станція Тернопільського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук. У Старому палаці якийсь час розміщувалася експозиція Музею природи, але зараз він у приватній власності.

Великий парк на території садиби в 1972 році став основою Хоростківського дендропарку (14 гектарів), де представлені рослини багатьох континентів: філодендрон (тюльпанне дерево), павловнія (адамове дерево), півонія, гінкго дволопатеве (динозаврове дерево), динозаврове дерево дерево), різні види платанів та магнолій, кедри, кипариси та інші екзотичні рослини.

Міні-палац у Трибухівцях збудував на початку ХХ століття польський поміщик Тімельман (чи Кимельман). Садиба зведена у стилі романтизму з елементами бароко.

За радянських часів у садибі розташовувалася лікарня. Нині будівля у приватній власності. Новий власник реставрує міні-палац. Дах уже вкритий справжньою червоною черепицею, яку збирали поблизу і ретельно відмивали.

Палац оточує великий сад.