Пам'ятки Миколаївської області

Дитяче містечко "Казка" в Миколаєві називають українським "Діснейлендом". Кожна споруда розташованого в центрі міста культурно-ігрового комплексу пов'язана з якоюсь відомою казкою чи фольклорним персонажем.

Раніше на цьому місці був міський ринок, а коли в 1982 році його перенесли, на колишньому місці вирішили відкрити дитячий парк розваг. Спочатку відкрили великий павільйон для концертів із золотим півником на даху, потім збудували дерев'яну фортецю та середньовічний кам'яний замок, а також морську гавань з вітрильником "буяном", який є макетом першого судна, побудованого в Миколаєві. Крім того, є тут і два маяки, справжній паровоз, карусель із вченим котом та русалкою з казок Пушкіна. Нині додалися дві нові каруселі різного типу, колесо огляду, автодром.

Центральними фігурами дитячого містечка "Казка" є сонячний годинник.

Комплекс будівель морського відомства (адміралтейства) в Миколаєві почали створювати в 1788 році під час закладення миколаївської верфі.

Комплекс мав замкнуту структуру і був невеликою фортецею. Після реконструкції, проведеної в 1840-х роках за наказом віце-адмірала Михайла Лазарєва, адміралтейство включало корабельну верф з кам'яною огорожею та головними воротами, ливарний та канатний заводи, різні майстерні, триповерхові казарми в стилі класицизму, а також будівлю чоловічої гімназії, в якій зараз знаходиться Миколаївський будівельний коледж.

Більшість оригінальних будівель миколаївського адміралтейства було зруйновано під час Другої світової війни. Нині під адміралтейством розуміють головну адміністративну будівлю Суднобудівного заводу (1951 рік), що відрізняється високим шпилем. Вона відіграє значну містобудівну роль, замикаючи широку і добре озеленену Садову вулицю, служить композиційним центром площі, що сформувалася на її перехресті з вулицею Адміральською. Від старих будівель адміралтейства залишилися лише фундаменти та головні ворота праворуч від будинку зі шпилем.

В ніч на 27 квітня 2023 року, в ході широкомасштабної російсько-української війни, росія атакувала Миколаїв чотирма ракетами типу "Калібр". Одна з ракет влучила в будівлю Адміралтейства. В наслідок ракетного удару зруйноване праве крило історичної будівлі Адміралтейства та суттєво пошкоджено ліве.

Актівський каньйон на річці Мертвовод, також відомий як "Долина диявола" або Малий Крим, тягнеться від села Актове на 3 кілометри до села Петропавлівка.

Глибина каньйону досягає 40-50 метрів, площа – понад 250 гекатрів.

Актівський каньйон є унікальним комплексом лісової та водної екосистем з ансамблем скель і гранітних валунів. Єдиний у Європі, який за своїми геолого-ландшафтними показниками в мініатюрі з величезною точністю в часі утворення нагадує знамениті каньйони Північної Америки.

Химерна витіюватість русла Мертвовода (від великої концентрації сірководню у воді), стрімкі стіни, чудова краса гранітно-базальтових скель (заввишки до 100 метрів) і унікальна природна краса приваблюють туристів з усієї Європи. Складний рельєф місцевості не дає можливості сплаву річкою, але каньйон привабливий для шанувальників екстриму, скелелазів та альпіністів.

Природний комплекс Актівського каньйону, як і всі береги Мертвовода, входить до складу Національного природного парку "Бузький Гард".

Поруч, між Актовим та Трикратами, при впадінні в Мертвовод річки Арбузинки, розташований не менш мальовничий Арбузинський (Малий Актівський) каньйон.

Арбузинський каньйон поблизу села Актове також називають Малим Актівським каньйоном "Долини диявола".

Гранітні скелі, що формують рельєф долини річки Арбузинки, утворилися 4 мільярди років тому в результаті вулканічної діяльності (вважається, що вулкан досі не охолонув, тому на скелях навіть взимку іноді цвітуть фіалки). Тут можна зустріти фазанів, черепах, яструбів, ондатр, кротів, бізонів, диких кабанів і навіть оленів.

Арбузинський каньйон входить до складу Національного природного парку "Бузький Гард". Його часто плутають з більш масштабним та більш важкодоступним Актівським каньйоном ("Долиною диявола"), що знаходиться на річці Мертвовод за селом Актове.

Вигляд на обидва каньйони одночасно відкривається зі скелі "Пуп Землі" - найвищої точки урочища.

Стародавнє городище "Дикий сад" в Миколаєві - залишки кіммерійського поселення XII сторіччя до нашої ери.

Це місто-порт при впаданні Інгулу до Південного Бугу з'явилося за часів легендарної Трої, за півтисячоліття до заснування давньогрецької Ольвії.

Городище відкрив археолог Феодосій Камінський у 1927 році, регулярні археологічні дослідження ведуться з 1990 року. Однією з перших знахідок став бронзовий котел. Далі було виявлено уламки керамічного посуду, знаряддя праці, кістки тварин - ці знахідки представлені в краєзнавчому музеї.

Розчищено фундаменти стін стародавніх приміщень, залишки двох кам'яних мостів, храмове приміщення сонцеприхильників. У північній частині розкопано фрагмент оборонної стіни та сторожової вежі.

Городище "Дикий сад" було добре укріпленим чорноморським містом-портом, важливим адміністративним та торговим центром, яке приймало судна та сухопутні каравани. Деякі дослідники вважають це поселення протодержавою.

Планується створення музейного комплексу "Городище "Дикий сад".

Кінбурнська коса - західний край Кінбурнського півострова, що відокремлює Дніпровський лиман від Чорного моря. Довжина коси близько 40 кілометрів, ширина 8-10 кілометрів.

Описана Геродотом як Гілея (лісиста земля), пізніше тут проходив шлях "з варягів у греки". З Кінбурнською косою пов'язано безліч міфів і легенд: про храм Деметри, про священний гай Гекати, про скіфське золото і про атлетичні ігри на честь перемоги Ахілла в морській битві, після чого греки прозвали косу Ахіллов Біг (за іншою версією, це острів Джарилгач).

В XV-XVIII сторіччях тут, навпроти Очакова, існувала турецька фортеця Кінбурн, у районі якої Олександр Суворов у 1787 році розгромив великий турецький десант (збереглися вали фортеці, відкрито меморіал).

Між Очаковим і Кінбурнською косою серед лиману в 1790 році насипано штучний острів Майський з блок-фортом, який контролював вхід суден до лиману (досі у веденні військових).

В 1992 році на косі створено регіональний ландшафтний парк "Кінбурнська коса", що входить до Чорноморського заповідника. На території відмічено близько 60 видів тварин, занесених до Червоної книги України. Тут гніздиться близько 240 видів птахів: лебеді, рожеві пелікани, гуси, фазани, чаплі, орлан-білохвіст та інші.

Кінбурнська коса приваблює туристів порожніми та чистими пляжами.

Екскурсії історичними та заповідними місцями організує адміністрація Національного природного парку "Білобережжя Святослава".

Російсько-українська війна

Під час російсько-української війни, в березні 2022 року, російські війська окупували Кінбурнську косу, щоб заблокувати рух із портів Херсона й Миколаєва, та вели обстріли Очакова. В ході контрнаступу збройних сил України в листопаді 2022 року Кінбурнська коса лишилася єдиною окупованою росіянами частиною Миколаївської області.

Католицький костел Святих Петра та Павла у селі Степовому збудований у 1881-1885 роках німецькими поселенцями.

Перший католицький храм, споруджений у Степовому в 1820-1830 роках, був зроблений з вапняку і соломи. Новий Петропавлівський костел у неоготичному стилі був збудований із міцного черепашника.

Наразі напівзруйнований храм належить УПЦ московського патрархату, проте реставраційні роботи не проводяться. Позбавлена перекриттів будівля костелу поступово руйнується.

Мигійські пороги на Південному Бузі - найвідоміша частина Національного природного парку "Бузький Гард" та Регіонального ландшафтного парку "Гранітно-степове Побужжя".

Південний Буг та його притоки протікають тут через вузьку каньйоноподібну долину з величними гранітними скелями, порожистим руслом, островами та вирами.

Мигійські пороги на Південному Бузі, особливо поріг "Інтеграл", популярні серед туристів-водників та спортсменів – це одна з найкращих в Україні трас для водного слалому.

Прекрасний вид на них відкривається з гори Висока, що поряд з трасою на виїзді з Мігії у бік Миколаєва.

Адміністрація національного парку також розташована у Мигії.

Миколаївська астрономічна обсерваторія - історична наукова установа, найстаріша обсерваторія на території України.

Заснована адміралом Олексієм Грейгом, який у 1821 році служив миколаївським губернатором. Обсерваторія забезпечувала Чорноморський флот навігаційною інформацією та приладами, навчала штурманів. Миколаївська обсерваторія має свій меридіан у міжнародних астрономічних атласах.

Збудоване майже два століття тому приміщення обсерваторії збереглися до теперішнього часу у незмінному вигляді. У Круглій залі Головної будівлі та двох астрономічних павільйонах розміщено експозицію музею обсерваторії. В музеї зберігається унікальна колекція астрономічних приладів, колекція астрономічних годинників, старовинні книги, фотографії, картини, карти.

Гордістю миколаївських астрономів є старовинний телескоп "Меридіанний круг Репсольда", збудований у 1834 році в Німеччині. Його використовували до 2000 року, доки не з'явилися сучасні телескопи з комп'ютерним керуванням.

Миколаївський зоопарк вважається одним із найкращих у Європі, входить до Всесвітньої асоціації зоопарків та акваріумів (WAZA).

Заснований за ініціативи голови Міської думи Миколаєва Миколи Леонтовича як приватний акваріум-музей із вільним доступом публіки. Зараз колекція Миколаївського зоопарку налічує майже 4000 особин 450 видів, багато з яких занесено до Червоної книги.

Найбільший успіх у відвідувачів зоопарку мають великі тварини: леви, тигри, ведмеді, бегемоти. Тут живе найстаріша тварина в зоопарках України - 65-річний крокодил Вася. Дітей веселять мавпи, шимпанзе та макаки, а дорослих - "маленький народець" сурикати, для яких побудований спеціальний вольєр "Маєток сурикатів".

Будь-якої пори року вражає буйством фарб сад живих тропічних метеликів. Вольєр для домашніх тварин "Дідова хата" оформлений у фольклорному стилі, будучи своєрідним музеєм сільського побуту півдня України.

Миколаївський зоопарк має свій гімн, прапор, емблему, ювілейну монету та поштову марку. Для відвідин відкритий Природничо-історичний музей зоопарку.

Старофлотські казарми в Миколаєві - частина комплексу будівель Адміралтейства, яке було побудоване в середині ХІХ століття для морського відомства.

Будівлі казарм споруджено в 1850 році за проєктом архітектора Карла Акройда в стилі класицизму. Приміщення призначалися для матросів флотських екіпажів. У кожній із трьох будівель Старофлотських казарм розміщувалося від 1200 до 2000 осіб. В 1863 році комплекс казарм було передано Олександрівській чоловічій гімназії, яка розміщувалася тут до більшовицького перевороту 1917 року. Після Другої світової війни в західній будівлі розмістився будівельний технікум, а два інших перейшли у відання військових.

У 2012 році на території Старофлотських казарм розпочалося створення музейного містечка. До головної будівлі переїхав Миколаївський обласний краєзнавчий музей, який раніше розміщувався на території костелу Святого Йосипа. Музей у Миколаєві був створений у 1913 році на базі кабінету рідкісних речей при штабі Чорноморського флоту, де було зібрано різні знахідки з території Причорномор'я. Вони склали основу колекції, яка зараз налічує вже понад 160 тисяч експонатів.

В експозиції Миколаївського краєзнавчого музею зокрема представлені предмети, знайдені під час археологічних досліджень Ольвії, предмети Київської Русі, зброя козацтва.

Від початку повномасштабного російського вторгнення в Україну в 2022 році протягом всього року поблизу Миколаєва йшли важкі бої. Внаслідок російських ракетних обстрілів було пошкоджено 15 виставкових залів Миколаївського краєзнавчого музею. Найбільше постраждала північна частина будівлі Старофлотських казарм. Через це музей був змушений демонтувати майже 10 тисяч експонатів, частина експонатів постраждала. Після успішного українського контрнаступу на Півдні України в листопаді 2022 року та завдяки віддаленню від Миколаєва лінії фронту, з березня 2023 року краєзнавчий музей поступово відновив свою роботу. 

Водяний млин на річці Південний Буг у Мигії збудував у 1888 році місцевий поміщик Йосип Скаржинський за проєктом інженера Владислава Яскульського.

П'ятиповерхова будівля млина нагадує середньовічний замок. Раніше тут мололи до 3 тисяч пудів борошна на день, а за радянських часів млин переобладнали на гідроелектростанцію.

Поруч можна побачити бузькі пороги.

Будівлю штабу Чорноморського флоту в Миколаєві збудовано в 1794 році у стилі класицизму за проєктом архітектора Іллі Нейолова. Якийсь час тут розміщувалася резиденція головного командувача Чорноморського флоту.

З 1978 року приміщення займає Музей суднобудування та флоту. Експозиція демонструє розвиток кораблебудування в Північному Причорномор'ї від найдавніших часів до сучасності - понад 100 моделей кораблів XVIII-XX століть. Зокрема, в музеї представлені моделі першого корабля Миколаївської судноверфі - 44-гарматного фрегата "Святий Миколай", легендарного 20-гарматного бригу "Меркурій", бунтівного броненосця "Потьомкін", авіанесучого крейсера "Київ", науково-дослідного судна "Академік" тощо. Також представлені фрагменти старовинних судів, навігаційні прилади, рідкісні карти та документи.

Один із найцікавіших експонатів Музею суднобудування та флоту - діорама "Будівництво перших вітрильних кораблів на миколаївському Адміралтействі".

Перед музеєм - Алея флотоводців (бюсти Федора Ушакова, Михайла Лазарєва, Фадея Беллінсгаузена, Павла Нахімова та інших).

Миколаївський Музей суднобудування та флоту є відділом обласного краєзнавчого музею.

Руїни давньогрецького міста Ольвія розташовані на південній околиці села Парутине, що на березі Бузького лиману.

Ольвія Понтійська була одним із чотирьох найбільших античних полісів у Північному Причорномор'ї, проіснувавши протягом тисячоліття - з VI століття до нашої ери до IV століття нашої ери.

Була заснована переселенцями з Мілета, перевалочним пунктом для яких послужив острів Борисфен (Березань). Згадується в "Історії" Геродота.

Найбільшого розквіту досягла в еллінський період (до І століття нашої ери), потім була римською провінцією, поки не зникла під натиском гунів.

Знайдено головний вівтар (теменос), центральну площу (агора), фундаменти храмів та житлових будинків, склепи знатних мешканців, фрагменти цитаделі, оборонних стін та воріт, дороги тощо. Продовжуються пошуки руїн античного театру, який, ймовірно, лежить на дні лиману.

В 1926 році територія розкопок оголошена державним заповідником. Нині це Національний історико-археологічний заповідник "Ольвія". В приміщенні старого маяка відкрито музей, де представлені знахідки, зроблені під час розкопок. Для огляду доступне підземелля античного склепу. Також відкрито лапідарій, в якому представлені стародавні надгробки та фрагменти античної архітектури.

Щороку в 20-х числах серпня на території заповідника проходить фестиваль "Музи Ольвії".

Національний природний парк "Бузький Гард" простягається від околиць села Мигія на 40 кілометрів вздовж Південного Бугу до села Олександрівка. Його площа становить 6138 гектарів в межах Вознесенського та Первомайського районів Миколаївської області.

Створення національного природного парку на базі регіонального ландшафтного парку "Гранітно-степове Побужжя" розпочалось в 2004 році в рамках впровадження проєкту Всесвітнього екологічного фонду – Міжнародного банку реконструкції та розвитку "Збереження біорозмаїття в Азово-Чорноморському коридорі".

У складі місцевої флори налічується 900 видів рослин, 26 з яких занесені до Червоної книги України, 4 – до Європейського Червоного списку.

Територія національного природного парку "Бузький Гард" співпадає з кордоном 1658 року між Отоманською Портою (Туреччиною) та вольностями Війська Запорозького Низового. Фактично лівобережжя Гранітно-степового Побужжя співпадає з межею Буго-Гардової паланки Війська Запорозького станом на 1734 рік. Понад триста років територія, де створений Національний природний парк "Бузький Гард", контролювалась запорожцями. Їхній адміністративно-господарський центр знаходився біля злиття річки Ташлик із Південним Бугом, на острові Гард, де був розташований військовий табір з козацькими куренями до 500 осіб. Гардами на Південному Бузі називали споруди для вилову риби. Такі гарди існували як в самому Гардовому урочищі, так і в інших місцевостях на Бузі, де знаходились запорозькі зимівники. Гарди, як спосіб вилову риби проіснували в цій місцевості до 1945 року. Відповідно ця назва поширилась спочатку на прилеглі місцевості: острів Гардовий, Гардова балка, село Гардове (нині село Богданівка), Старий Гард, Гардовий шлях.

Відокремленою частиною національного природного парку "Бузький Гард" є Актівський каньйон на річці Мертвовід і розташований поряд з ним Арбузинський (Малий Актівський) каньйон на річці Арбузинка.