Пам'ятки Львівської області

Пам'ятник лідеру Організації Українських Націоналістів (ОУН) Степанові Бандері відкрито у Львові в 2007 році до ювілею Українспою повстанської армії (УПА).

Саме у Львові Степан Бандера розпочав свою політичну діяльність після вступу у 1928 році на агрономічне відділення Львівської Політехніки.

Фігура ідеолога українського націоналізму виконана на повний зріст, висотою понад 7 метрів. На задньому плані – Стела української державності – 30-метрова тріумфальна арка.

Архітектурний ансамбль головної торгової площі Львова почав складатись у XIV сторіччі на зразок європейських середньовічних міст (до того торговим центром був Старий Ринок).

З чотирьох боків площу Ринок оточують 44 будинки (кам'яниці), різних за часом будівництва та стилю (ренесанс, бароко, ампір). Над забудовою працювали архітектори Петро Красовський, Мартин Градовський, Петро Барбон, Павло Римлянин, Бернард Меретин, Себастьян Фесінґер та інші. 

У підвалах та на перших поверхах багатьох будинків збереглися елементи готичної архітектури XV-XVI століть. У них розміщені музеї, магазини та популярні кафе.

Львівський історичний музей займає найцікавіші будинки на площі Ринок - "Чорна кам'яниця", "Королівська кам'яниця" та інші.

Львівська ратуша (1381-1827 роки) в центрі площі Ринок є символом міста. Будівля використовується за призначенням - тут розміщується міська влада. На першому поверсі ратуші розташований Львівський інформаційно-туристичний центр, що забезпечує туристів довідками, картами та путівниками.

На площі Ринок у Львові завжди багато туристів, особливо у дні проведення численних свят та фестивалів.

Перша дерев'яна ратуша була побудована в Самборі ще в 1390 році, після того, як місто отримало Магдебурзьке право.

Кам'яна будівля на нинішньому місці була збудована в 1580 році, проте через півстоліття вона згоріла під час пожежі. Збереглися лише підвальні приміщення, які стали основою для спорудження нинішньої ратуші.

Будівництво двоповерхової будівлі в стилі ренесансу з високою 40-метровою вежею було завершено в 1670 році. У той же час, над одним із входів розміщені цифри "1606", що дає підставу деяким дослідникам вважати самбірську ратушу найстарішою в Україні.

В 1844 році було проведено капітальну реконструкцію. Баштовий годинник роботи празького майстра Гейнца, що йде досі, був встановлений на вежі в 1885 році на місці зламаного старого годинника.

Самбірська ратуша досі служить за призначенням - в ній розміщені органи державної влади: Мерія та Міська Рада народних депутатів.

Свято-Преображенський монастир знаходиться у південній частині давньоруського дитинця, котрий відігравав ключову роль у містобудівній структурі Городка часів Галицького князівства.

Монастир був заснований у Городку в XV сторіччі, за часів польського короля Владислава Ягайла, як монастир католицького ордену францисканців. Розташовувався над озером поруч із площею Ринок, у безпосередній близькості від королівського замку. Монастир був з'єднаний із замком підземним ходом. За легендою, у стінах обителі було поховано серце короля Владислава Ягайла.

Після поділу Польщі в 1772 році Францисканський монастир було ліквідовано, в келіях розміщені казарми, костел перетворено на в'язницю. За радянських часів комплекс прийшов у напівзруйнований стан.

У 1994 році його було передано греко-католицьким ченцям Студитського статуту для реконструкції та заснування нової обителі. Нині це Свято-Преображенський Студитський монастир.

Свято-Успенська Унівська лавра – один із найдавніших монастирів на території України, центральна обитель Галицької єпархії Української греко-католицької церкви.

Монастир оборонного типу заснував у кінці XIV сторіччя князь Федір Любартович. До середини XV сторіччя обителлю опікувалися князі роду Гедиміновичів. Згодом Унів перейшов у спадкове володіння шляхтичів Лагодовських.

У 1549 році Унівський монастир зруйнували татари. Після цього, за легендою, шляхтичу Олександру Лагодовському, що важко захворів, з'явилася уві сні Богородиця і вказала на цілюще джерело поруч із зруйнованим монастирем, завдяки якому лицар зцілився. На вдячність він збудував над джерелом оборонну кам'яну церкву Успіння Пресвятої Богородиці з вежею-дзвіницею, а також оборонні мури з чотирма кутовими вежами. Зовні фортеця оточував рів із водою та високий вал. Зберігся надгробок Лагодовського – один із найкращих зразків західноукраїнської скульптури епохи Ренесансу.

У XVII-XVIII століттях при Унівському монастирі діяла друкарня, що видавала старовинні книги.

Після входження краю до Австрійської імперії обитель була закрита та перебудована під резиденцію митрополита. Монаше життя відродив тут митрополит Андрей Шептицький, передавши монастир ченцям Студійського статуту. У 1919 році обитель набула статусу лаври.

Після занепаду за часів радянських гонінь на греко-католиків монастир знову відроджено. Головна святиня Унівської лаври – копія Унівської чудотворної ікони Богородиці

Страдецька печера біля села Страдч – одна з головних святинь українських греко-католиків.

За легендою, печерний монастир на Страдецькій горі заснували в XI сторіччі ченці, що йшли з Києва. За однією з версій, обитель згадується в Іпатіївському літописі як Печера Домажирова (поряд знаходиться село Домажир). Монастир складався з вхідної галереї довжиною 40 метрів, ходів загальною довжиною 270 метрів та кількох келій, які розміщувалися на глибині 20 метрів. На вершині гори знаходилося укріплене городище.

Під час монголо-татарської навали в печерах ховалися мешканці навколишніх поселень. Одного разу татари виявили монастир і наказали ченцям видати людей, що укриваються. Коли ті відмовилися, ченців убили, розвели біля входів у печери великі багаття, і всі люди задихнулися від диму. Кажуть, що, почувши благання вмираючих, з неба зійшла Богородиця, стала перед татарами і сказала: "Не чіпай! Стіна!". Бо темна воля владна лише над тілами, але не християнськими душами.

У XV сторіччі було засновано Страдецьку Печерську лавру, головною святинею якої була чудотворна ікона Страдецької Божої Матері Непорушної Стіни (збереглася копія). З XVI століттія Страдецький монастир відомий як василіанський.

У 1936 році було засновано Хресну дорогу на Страдецьку гору, якій Папа Пій XI надав статус Єрусалимської.

Відвідування печерного храму є вільним, але бажано мати з собою ліхтарик.

Хресна дорога у Львові – це архітектурний комплекс, який відтворює основні моменти страждань Ісуса Христа.

Розташована на північному схилі гори Високий Замок. Складається із 15 стацій (стоянь) зі скульптурами, виготовленими архітектором Богданом Гретчаком у 2010-2013 pоках.

До комплексу Хресної дороги також входить печерний храм, над яким встановлена ​​постать Богородиці, а також джерело Діви Марії.

Художній музей, присвячений творчості видатного майстра народно-ужиткового мистецтва Михайла Біласа, створений в Трускавці в 1992 році за життя художника.

Музей займає приміщення витонченої дерев'яної вілли "Гопляна" (1928 рік), виконаної в польському народному закопанському стилі. Колись це була літня резиденція бургомістра курорту Раймунда Яроша.

Михайло Білас прославився як майстер текстильної пластики, образно-виразних іграшок, автор неперевершених сюжетних панно та аплікацій. В експозиції музею - унікальні, створені в єдиному екземплярі килими, гобелени, покривала, рушники у стилі модерн із яскравими фольклорними мотивами.

Греко-католицька церква Різдва Пресвятої Богородиці в Самборі була збудована в 1728 році коштом магнатів Комарницьких на місці першої дерев'яної української церкви, яку польська влада дозволила збудувати всередині міста в 1558 році.

Розписи виконав іконописець Мартин Яблонський. У новий храм зі старого було перенесено чудотворну Самбірську ікону Божої Матері, яка вважається однією з найдавніших в Україні (коронована в 1928 році Папою Римським Пієм XI). Після Другої світової війни ікона вважалася загубленою, але в 1996 році була знайдена, відреставрована та повернута до храму.

Туристів більше приваблює той факт, що в церкві Різдва Пресвятої Богородиці зберігаються мощі Святого Валентина - покровителя закоханих. Святі мощі, що спочивали раніше на цвинтарі святої Присцилли в Римі, в 1759 році були передані Ватиканом на зберігання в Самбір. Справжність реліквії підтверджує документ Папи Римського. У День закоханих та на Стрітення мощі обносять навколо храму і на тиждень виставляють на тетраподі для загального шанування.

Церква Святого Архистратига Михаїла у Львові зведена свого часу як католицький костел монастиря ордену босих кармелітів, який вперше згадується в 1634 році, має довгу історію будівництва.

Збудований, можливо, за проєктом архітектора Івана Покоровича, сина львівського архітектора італійського походження Адама де Лярто. Башти головного фасаду були спроєктовані архітектором Алоїзом Вондрашкою в 1835-1839 роках, а завершені при реставрації вже в 1906 році архітектором Владиславом Галицьким.

Розписи костелу виконані в 1731-1732 роках італійським художником Джузеппе Карло Педретті разом зі своїм львівським учнем та помічником Бенедиктом Мазуркевичем. Головний вівтар зроблений із чорного мармуру (XVII століття). Його авторство приписується скульптору Олександру Прохенковичу.

Як один із оборонних вузлів Львова, кармелітський костел неодноразово зазнавав атак, а в 1748 році навіть послужив ареною так званій "монахомахії" - боротьби між ченцями-кармелітами та капуцинами.

В 1991 році костел і монастир було передано ченцям Студійського Уставу Української греко-католицької церкви (ордену, заснованого в 1920-х роках митрополитом Андреєм Шептицьким) та наново освячено на честь Святого Архистратига Михайла, святого покровителя України-Руси та хоронителя Гробу Господнього.

Унікальна дерев'яна церква Святого Архістратига Михаїла в Кутах збереглася завдяки студентам Університету банківської справи Національного банку України, які зуміли зібрати кошти на її повну реконструкцію у 2008 році. До цього часу храм перебував у жалюгідному стані.

Цей шедевр сакральної архітектури був створений теслею Григорієм Гебичем з Сасова у 1697 році. Храм тризрубний, розміром 13,3 на 6,1 метрів. У 1865 році по периметру була прибудована аркова галерея, що надала Михайлівській церкві романтичного вигляду.

Сьогодні церква Архістратига Михаїла набула зовні первозданного вигляду. Зібрані студентами кошти було витрачено на перекриття даху церкви, встановлення протипожежної системи та обладнання сигналізації. Наступного року невеличку територію навколо храму було замощено бруківкою. Також до церкви було повернуто старий іконостас XVII сторіччя, який до цього часу зберігався у Олеському замку. Урочисте відкриття відновленого храму відбулося 26 вересня 2010 року.

Величний костел Успіння Діви Марії монастиря домініканців споруджений у Жовкві в 1655 році коштом Софії Теофіли Собеської, яка володіла тоді місто - матері майбутнього польського короля Яна III Собеського.

Католицький храм у стилі раннього бароко споруджено на місці дерев'яного костелу Діви Марії. Монастир оточений високими оборонними мурами з круглою кутовою вежею, що входила до системи міських укріплень. У XVIII сторіччі комплекс було доповнено монастирськими келіями.

В церкві похована Софія Теофіла Собеська, а також один із її синів Марк - брат короля Яна III Собеського, який загинув під Батогом у 1652 році. Збереглися алегоричні надгробки роботи німецького скульптора Андреаса Шлютера.

За австрійської влади частину приміщень у домініканського монастиря відібрали, а за радянських часів храм було закрито.

В 1995 році костел Успіння Діви Марії був переосвячений як греко-католицька церква Святого священномученика Йосафата, а в монастирі розмістилося Жовківсько-Сокальське єпархіальне управління Української греко-католицької церкви.

Дерев'яна церква Святого Юра в Дрогобичі - один із найяскравіших творів галицької народної архітектури.

Входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО в категорії "Дерев'яні церкви Карпатського регіону України". Належить до кінця XV - початку XVI століття.

Церква Святого Юра привезена до Дрогобича з прикарпатського села Надієва в 1656 році та встановлена на місці згорілої попередниці. В 1678 році побудована дзвіниця. Інтер'єр розписаний чудовими фресками Стефана Медицького, зберігся старовинний різьблений іконостас.

Церква Святого Юра кілька разів ремонтувалась, але не втратила свого первісного вигляду. Наразі тут розміщено частину експозиції історико-краєзнавчого музею. Інша частина експозиції знаходиться в сусідньому дерев'яному храмі Воздвиження Чесного Хреста (1613 рік)

Дерев'яна церква Святої Трійці в Жовкві - видатний твір галицької народної архітектури.

Входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО у категорії "Дерев'яні церкви Карпатського регіону України".

Всередині Троїцької церкви знаходиться унікальний іконостас роботи місцевих майстрів (початок XVII сторіччя) із 50 іконами.

В 1970-х роках церква Святої Трійці була відреставрована, в 1990-х роках передана греко-католицькій громаді міста.

Оборонний костел Святої Трійці був побудований в Олеську в 1481 році в стилі ренесансу. В 1625-1627 роках тодішній власник Олеська Іван Данилович добудував до костелу  дві бічних каплиці, які пізніше було освячено на честь Найсвятішої Матінки Божої та Святого Іоанна Богослова.

Костел зазнав сильних руйнувань під час пожежі 1806 року, був відновлений у 1809 році, але знову горів вже в 1841 році і був відбудований у 1847 році. В результаті цих подій інтер'єр втратив свій первісний готичний характер, отримав опорні стовпи, які поділяють його на нави. В 1927 році костел ще раз був видозмінений в ході чергової реставрації.

Головною домінантою споруди є кругла оборонна башта-дзвіниця. Збереглася епітафія Іванові Даниловичу (1618 рік).

В 1945 році радянська влада зачинила храм та використовавула його як складське приміщення. В 1993 році костел передали громаді Української Автокефальної Православної Церкви. Нині колишній костел є храмом Пресвятої Трійці Православної Церкви України.