Пам'ятки Київської області

Монастир Преображення Господнього в Ржищеві є одним із найстаріших в Україні. За легендою, заснований преподобними Антонієм та Феодосієм, які час від часу віддалялися сюди з Києво-Печерської лаври.

Офіційною датою заснування Ржищевського Спасо-Преображенського монастиря вважається 1626 рік. Польські поміщики Вороничі, надаючи в 1649 році свої землі монастирю, стверджували, що монастир заснували їхні предки. Це був один із трьох монастирів на Київщині, де доживали віку старі та хворі козаки.

В 1653 році тут відбулася зустріч посла московського царя, боярина Василя Бутурліна з гетьманом України Богданом Хмельницьким, де обговорювалися умови союзницького договору.

На початку XX століття в монастирі було 3 церкви: Святої Варвари, Преображення Господнього та Животворного Джерела. В 1927 році монастир розпущено, на території розмістили зоотехнікум, потім будівельний технікум.

В 1995 році Спасо-Преображенський монастир було відроджено. Збереглися келії кінця ХІХ століття. Розташований на пагорбі над Дніпром.

Княжицький Спасо-Преображенський чоловічий монастир заснував у XII сторіччі преподобний Микола Святоша, князь Чернігівський.

Незабаром монастир спалили татари. Пізніше його відновили, але в 1917 році знову знищили більшовики. У 1980-х роках почалося відновлення храму, відновилося чернече життя.

У Спасо-Преображенському монастирі знаходяться ікони Божої Матері Почаївської та Усіх Скорботних Радість.

На території монастиря розташовані два пам'ятники: воїнам-визволителям та жителям села, які загинули у 1942-1943 роках.

Спасо-Преображенський монастир знаходиться у складі УПЦ московського патріархату.

Срібне джерело "Калиновий гай" знаходиться за 8 кілометрів на південь від Яготина, за хутором Трубівщина.

Свою неофіційну назву джерело отримало у зв'язку з тим, що вода в ньому містить велику кількість срібла, завдяки чому має приємний смак і довго не псується.

Поруч із Срібним джерелом розташована капличка.

Стадіон "Динамо" імені Валерія Лобановського – домашній клубний стадіон футбольного клубу "Динамо Київ", який до останнього часу залишався однією з головних спортивних арен України.

Побудований у 1932-1934 роках на місці теплиць Маріїнського палацу, де після радянсько-української війни почала розвиватись спортивна інфраструктура. Після реконструкції до Олімпійських Ігор 1980 року в Москві місткість зменшилася з 23 до 18 тисяч глядачів.

До Другої світової війни стадіон "Динамо" був спортивною базою однойменної футбольної команди НКВС. У 1942 році в окупованому Києві відбулася серія футбольних матчів між сформованою з "динамівців" командою "Старт" та різними командами німецьких окупантів, які незмінно закінчувалися перемогою киян. Останній поєдинок між "Стартом" та збірною німецьких зенітників Flakelf увійшов до історії як "Матч смерті". За легендою, за відмову програти німцям четверо "динамівців" було розстріляно. На території встановлено пам'ятник загиблим футболістам.

З 2002 року стадіон "Динамо" носить ім'я легендарного тренера Валерія Лобановського, котрий привів ФК "Динамо" до висот європейської футбольної слави.

Стадіоном проводять екскурсії, в ході яких можна побачити роздягальні, приміщення Фан-клубу, конференц-зал, виставку завойованих трофеїв, поле стадіону та його трибуни.

Південний тунельний перехід під Дніпром – один із об'єктів так званого "Будівництва №1", як значився у секретних документах, проєкт підземної транспортної системи, що дублює залізничні мости через Дніпро в районі Києва.

Два залізничні тунелі на південь і на північ від Києва (зараз у межах міста) призначалися для забезпечення надійного, безпечного і таємного перекидання військ і вантажів між правим і лівим берегами Дніпра. Рішення про початок "Будівництва №1" було прийняте в 1938 році. Оскільки ініціатива належала Йосипу Сталіну, а будівництво вели мтеробудівці, згодом об'єкт прозвали "Сталінським метро".

Загальна кількість задіяних робітників та службовців становила від 5 до 10 тисяч осіб. Були споруджені надземні тунелі та залізничні насипи. Прохідниками під Дніпром на південь від Києва, в районі Жукова острова, було пройдено понад 240 метрів Південного тунелю (труби) діаметром 6 метрів. Північний тунель почали споруджувати пізніше.

З початком Другої вітової війни, в 1941 році, усі роботи припинили, а техніку та обладнання затопили у Дніпрі. Після війни об'єкт вважали нерентабельним і будівництво не відновили.

Наразі Південна труба "Сталінського метро" на Жуковому острові - одна з найдоступніших і видовищних конструкцій "Будівництва №1". Є залізобетонним тунелем зі зниженням у бік Дніпра. Західний кінець височить над землею майже повністю, східний – зовнішньою поверхнею лише на десяток сантиметрів над рівнем озера (виходить під воду). Загальна довжина - 600 метрів. Тунель затоплений, взимку можна пройти льодом від західного до проміжного входу.

Також доступні залишки тунелю та оголовок на Осокорках. На Оболоні зберігся кесон Північного тунелю (так званий "Бетонний корабель").

Пам'ятний знак у вигляді стели з орлом на вході до "Єреванського кварталу" встановлено на честь будівельників із Вірменії.

У будівництві Славутича в 1989 році брали участь бригади з багатьох республік колишнього СРСР, що відображено в архітектурі та міських монументах.

Стелу з орлом створив вірменський архітектор Левон Хачатрян.

Пам'ятка садово-паркового мистецтва Сулимівський парк площею 23,6 гектарів зараз більше нагадує дрімучий ліс.

Закладений у XVIII-XIX столітті представниками багатого роду Сулим – нащадками гетьмана Івана Сулими, який у 1615 році отримав маєток Сулимівку у подарунок від польського магната Станіслава Жолкевського.

У 1886 році поряд з Покровською церквою, що стоїть неподалік, був похований князь Петро Багратіон - племінник знаменитого полководця. Сестри князя були останніми господарками садиби.

За радянської влади майже всі садибні будівлі були знищені (зберігся лише один дерев'яний одноповерховий будинок поряд з церквою), парк запустився.

Колекція Сулимівського парку налічує 30 видів місцевих та екзотичних дерев та чагарників. Деяким дубам по 200 і більше років. У Сулимівському парку також є три штучні озера. Зусиллями місцевих ентузіастів один із них розчищений.

Таращанський історико-краєзнавчий музей з 1965 року розташовується в будинку ксьондза при костелі Марії Магдалини, зведеному в Таращі наприкінці XIX століття. Сам цегляний будинок священика збудований у 1917 році.

Експозиція музею знайомить з археологічними знахідками на території Таращі та околиць, історією цього краю від найдавніших часів до сучасності, самобутньою культурою мешканців цього району Київщини. Зокрема, представлено колекції глиняних фігурок, вишитих рушників, різноманітних дерев'яних знарядь праці.

Окрему експозицію присвячено видатним мешканцям Таращі, серед яких багато відомих вчених і педагогів.

Ташанський парк площею 144 гектари – пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Садибу в Ташані заклав у 1775 році генерал-фельдмаршал, граф Петро Румянцев-Задунайський, призначений Катериною ІІ генерал-губернатором України. Замок-палац Румянцева був розташований на базарній площі, де раніше була військова фортеця. Великий ландшафтний парк було закладено на основі ділянки стародавнього дубового лісу. Помер граф на самоті саме в Ташані.

Онук графа Микола Голіцин розширив парк і збудував у ньому будинок із червоного дерева. При ньому насадження парку поповнилися такими деревами та чагарниками, як граб, сосна веймутова, модрина європейська, берест, ясен, ялівець звичайний.

Останній господар Ташані князь Костянтин Горчаков у 1901-1903 pоках доповнив парк системою із трьох ставків, у яких раніше вирощували рибу. Зараз лише один ставок із острівцем виглядає привабливо. На острові та на берегах його ростуть канадський клен і ялина срібляста. Подекуди можна зустріти осередки  каштанів, кленів та самшиту.

На Чмировій горі, яка була місцем прийому та розваг для гостей, знаходиться єдиний пірамідальний дуб, а зовсім поруч розташована криниця, вирита Горчаковим у 1901 році.

Тетіївський народний історико-краєзнавчий музей заснований у 1967 році. З 1989 року розташовується в приміщенні колишнього банку початку XX століття, навпроти Центрального міського парку Тетієва.

На сьогодні фонди музею налічують понад 4000 експонатів, які виставлені в семи кімнатах. Експозиція розповідає про далеке минуле Тетіївщини, події Української революції, Голодомор 1932-1933 років, Другу світову війну та повоєнну відбудову.

Привертає увагу насичений матеріалами стенд "Тетіїв на перехресті віків" про історію розвитку міста. Постійно поповнюються експонатами виставки "Євромайдан" та "Неоголошена війна".

Труханів острів - одне з найулюбленіших місць відпочинку киян.

За легендою, острів названо ім'ям половецького хана Тугорхана, оскільки наприкінці XI століття на ньому була резиденція його доньки - дружини київського князя Святополка.

Довгий час ця земля була безлюдною, з XIX століття стала набувати популярності як зона відпочинку з Центральним пляжем. У 1950-х роках Труханів острів був з'єднаний з Правим берегом Дніпра підвісним Пішохідним мостом, який відчутно вібрує під ногами при великому скупченні народу.

Урочище Іван-гора знаходиться на березі Дніпра на південно-східній околиці Ржищева, праворуч від пристані.

На вершині гори заввишки 174 метри у XIX столітті відкрито давньоруське городище XI-XIII сторічь, ототожнюване з літописним містом-фортецею Іван (згадане в Іпатіївському літописі в 1151 році). Знайдено залишки дерев'яних укріплень.

В XVI столітті на Іван-горі було споруджено польську фортецю, яку в 1663 році використовували війська короля Яна Казимира як плацдарм для вторгнення на Лівобережжя (за однією з версій, гора носить ім'я короля Яна (Івана).

Після спорудження Канівської ГЕС розпочався процес ерозії та підмивання гори водами Канівського водосховища.

В урочищі Кам'яниця у північно-західній частині Ржищева збереглися залишки козацької сторожової фортеці: вали, рів та підземний хід.

За легендою, під час тривалої облоги останні захисники фортеці, що залишилися живими, - три брати - сховали полкову скарбницю в колодязі Вигадка, який також зберігся до наших днів.

Дерев'яна Успенська церква у Вільховці збудована у XIX столітті на місці старого Михайлівського храму, відомого з 1700 року.

Церква дев'ятизрубна п'ятиголова, зі складною композицією обсягів, що є рідкістю для Київщини. Верх виконаний у псевдовізантійському стилі, що робить церкву схожою на храми княжого періоду. Частково збереглися старовинні розписи в інтер'єрі.

На території Успенської церкви знаходиться могила Колотновської, дружини місцевого священика.

Приватна фабрика ялинкових прикрас родини Бакунів розташована поруч з Києвом, в селі Луб'янка під Гостомелем.

У 2007 році Василем Бакуном та його дітьми Ігорем та Катериною тут налагоджено традиційне, але сучасніше виробництво скляних ялинкових куль, розписаних вручну. 

В ході екскурсії відвідувачам демонструють різні етапи іграшкового виробництва: видування куль зі скляних трубок, сріблення куль розчином оксиду срібла, сушіння у спеціальних печах та, нарешті, ручний розпис, який здійснюють студенти художніх вищих навчальних закладів. Відвідувачі можуть замовити персональний малюнок або зробити напис на кулі.

Луб'янська фабрика ялинкових прикрас виготовляє понад 2000 видів ялинкових іграшок, багато з яких можна купити у фірмовому магазині за ціною виробника.

В перший же день повномасштабного російського вторгнення в Україну, 24 лютого 2022 року, фабрика і село Луб’янка були окуповані росіянами. Ігор Бакун, син засновника фабрики, який працював склодувом ялинкових прикрас та проводив екскурсії, був розстріляний російськими військовими. 

Наразі фабрика ялинкових прикрас в Луб’янці не приймає екскурсійні групи. Натомість фабрика організовує виїзні майстер-класи на базі шкіл чи дитячих садочків.