Пам'ятки Лубенського району

Родова усипальниця родини Закревських у незвичайних формах єгипетської піраміди побудована в Березовій Рудці в кінці ХІХ століття відомим юристом Гнатом Закревським, який перебував на службі у імператора Олександра III, був членом масонської ложі та захоплювався єгипетською культурою. За однією з версій він також був послом росії в Єгипті.

Збудована ним каплиця-мавзолей над могилою предків, швидше за все, має таємний символічний зміст. У похоронній споруді поєднувалися класичні форми єгипетської піраміди та язичницька атрибутика із православними символами. Так, вхід у каплицю "охороняла" привезена Закревським із Єгипту статуя богині Ісіди, а на портику над входом розташовувався православний хрест. По центру залу знаходився православний вівтар із великим кам'яним хрестом.

Сам Гнат Закревський помер у 1906 році в Єгипті, його забальзамоване тіло було доставлене до Березової Рудки та поховано в мавзолеї.

Березоворудська піраміда є одним із трьох пірамідальних храмів на території України. За радянської влади каплиця була осквернена та розграбована, зараз споруда у поганому стані.

Пирятинський народний краєзнавчий музей засновано в 1967 році.

Музей розташований в одній з перших кам'яних житлових будівель Пирятина - будинку одного з місцевих поміщиків.

Експозиція музею розміщена в шести кімнатах та висвітлює історію краю з найдавніших часів до сьогодення. Зокрема, представлено етнографічну колекцію, а також експонати, що відтворюють життя та побут пирятинського козацтва.

Тридцятиметрова водонапірна вежа з орнаментною окантовкою у верхній частині – візитна картка Пирятина.

Споруджена в 1951 році на трасі Київ-Полтава поряд з автостанцією "Пирятин-1". АЗС, що розташована поруч, у 1960-х роках стала знімальним майданчиком популярної кінокомедії "Королева бензоколонки" Київської кіностудії імені Олександра Довженка за сценарієм письменника-гумориста з Полтавщини Петра Лубенського, завдяки чому Пирятинська вежа прославилася на всю країну.

В даний час не використовується за призначенням. На місці старої АЗС тепер знаходиться сучасний заправний комплекс, кафе, мотель та придорожній базар. У будівлі автостанції працює кафе-музей "Королева бензоколонки", в якому, за легендою, відбувалися зйомки епізодів у буфеті.

Гребінківський міський краєзнавчий музей відкрився у 1967 році з ініціативи місцевих краєзнавців. Розташовується у двох кімнатах на першому поверсі Гребінківського міського будинку культури в центрі міста Гребінка.

Експозиція складається з п’яти розділів: "Народний побут", "Гребінка – місто залізничників", "Бойова слава Гребінківщини", "Видатні земляки", "Гребінчина світлиця". Широко представлені побутові речі українських селян та старовинні знаряддя сільської праці, зокрема, упряжка для волів, датована ХІХ століттям, хомут для коней початку ХХ століття, кінські підкови тощо. Серед раритетів – підручники "Грамматика латинского языка" (1826) і "Начальные основания дифференциального исчисления" (1822), позачергові випуски газети "Русское слово", присвячені початку Першої світової війни.

У 2023 році у Гребінківському міському краєзнавчому музеї відкрилася експозиція "Українська хата добром багата", головною метою якої є відродження звичаїв і традицій українського народу.

Окремо діє кімната-музей "Гребінчина світлиця", присвячена постаті українського письменника Євгена Гребінки, який народився в селі Мар'янівка неподалік від міста Гребінка, де відкрито Родинний музей братів Гребінок.

Етнографічна збірка "Древо" – це музей старожитностей у селі Козубівка на Полтавщині, що заснував у старій батьківській хаті полтавський етнограф Едуард Кутько. Тут виросли п’ять поколінь його родини.

Автентична сільська хата відреставрована, в ній відновлені первісні інтер'єри, представлені старі меблі та  побутові речі, що відображають життя традиційного полтавського села.

Музейна колекція налічує понад 2000 експонатів та предметів нематеріальної культурної спадщини: вишиванки, рушники, килими, картини, ікони, а також записи старовинних пісень. Більшість експонатів датуються кінцем XIX – початком XX століття.

Крім екскурсій, в музеї пропонують майстерклас з виготовлення намист від Олександри Герасимової, дегустації крафтовтх вин від місцевого винороба Владислава Олійника, обіди з традиційними полтавськими стравами. На території є садок, альтанка, гойдалки.

Розкішна будівля жіночого єпархіального училища прикрашає центр міста Лубни.

Будівля збудована в 1907 році за проєктом відомого архітектора, академіка архітектури Олексія Бекетова коштом свічкового заводу єпархії. Училище розпочало роботу наступного року.

Нині це Лубенська загальноосвітня школа №10.

Лубенський краєзнавчий музей імені Гната Стеллецького – один із найстаріших музеїв Полтавщини.

Заснований у другій половині ХІХ сторіччя. Спочатку це була кімната-музей при Лубенській чоловічій гімназії. Ініціатором відкриття та першим директором був український археолог, учитель Федір Камінський. Основу експозиції склали знахідки, зроблені ним під час розкопок на Лубенщині.

В 1918 році на базі націоналізованого музею гімназії було створено Державний краєзнавчий музей, що нині налічує у своїх фондах близько 30 тисяч експонатів. Займає старовинний одноповерховий особнячок в центрі міста.

В постійній експозиції – археологічні знахідки Гінцевської стоянки епохи енеоліту, прикраси скіфської епохи, реліквії козацьких часів ХVІІ-ХVІІІ століть, матеріали про Мгарський монастир. Є колекція нумізматики, церковного начиння, старовинних книг.

Біля входу в краєзнавчий музей виставлено колекцію "скіфських баб".

Мгарський Спасо-Преображенський монастир - одна з найшанованіших православних святинь в Україні.

Заснований у 1619 році митрополитом Ісаєю (Копинським) коштом княгині Раїни Могилянки Вишневецької, яка володіла Лубнами в XVII сторіччі. За легендою місце для спорудження монастиря княгині вказали ангели.

В 1684-1692 році на місці першої дерев'яної церкви, коштом гетьманів Івана Самойловича та Івана Мазепи було збудовано кам'яний Спасо-Преображенський собор (архітектор Іоганн-Баптист Зауер).

У зовнішньому вигляді храму об'єднано давньоукраїнський стиль XI-XII сторічь з бароко-ренесансною архітектурою Західної Європи, в оформленні багато неканонічного декору.

Також до комплексу входить дзвіниця в стилі бароко (1837-1844 роки), Благовіщенська тепла церква (нині Святого Афанасія) у псевдовізантійському стилі (XIX століття), настоятельський та братський корпуси (ХVIII століття), дворівнева скитська церква Святого Афанасія (нині Благовіщенська, 1891 рік).

Тут похований померлий під час відвідин улюбленої обителі Константинопольський патріарх Афанасій, інші церковні діячі. Монастир користувався підтримкою українських гетьманів та російських царів, його відвідували Іван Мазепа, Петро I, Тарас Шевченко, Олександр Пушкін та інші.

В радянські часи тут дислокувався дисциплінарний батальйон, розміщувалися склади, потім піонерський табір. Більшість фресок було пошкоджено (на згадку про ці події збережено розстріляну ікону Святої цариці Олександри).

Мгарський Спасо-Преображенський монастир повернуто церкві в 1993 році, проведено реставрацію. Ченці проводять екскурсії.

Поруч на горі Зажури в 1990 році споруджено Меморіал народної скорботи "Голодомор-33" у вигляді великого дзвона на кургані, з якого відкривається найкращий вид на монастир.

Оржицький історико-краєзнавчий музей створений у 1974 році.

Експозиція розповідає про природу та археологічні знахідки на території краю, історію смт Оржиця від давніх часів до сучасності, традиційний побут місцевого населення.

Родинний музей братів Гребінок у селі Мар'янівка відкрився 2018 року під час проведення фестивалю культури "Гребінчині вечорниці". Експозиція знаходиться в приміщенні Мар'янівського сільського будинку культури.

Саме у Мар'янівці, яка у XIX столітті мала назву Глибокий Яр, народилися видатний український письменник-байкар Євген Гребінка (1812) та його брат, архітектор Микола Гребінка (1819). Від родинної садиби Гребінок лишився тільки погріб і старий каштан, на місці поховання Євгена Гребінки встановлено пам'ятник.

В музеї представлені матеріали про життєвий і творчий шлях видатних земляків. Зокрема, можна побачити репродукцію портрета Євгена Гребінки, написаного Тарасом Шевченком, та інші експонати, які розповідають про перебування Шевченка в родині Гребінок.

Палацово-парковий комплекс у Березовій Рудці споруджений у 1838 році поміщиком Платоном Закревським, істориком та етнографом.

Палац у стилі необароко побудований за проєктом архітектора Євгена Червінського на місці згорілого дерев'яного будинку XVIII століття.

Садиба складається з елегантного двоповерхового палацу з видовою терасою та двома еркерами, двох одноповерхових флігелів та великого парку (45 гектарів), що налічує понад 40 видів дерев та чагарників.

У 1840-ті роки брати Віктор та Платон Закревські неодноразово приймали в гостях поета та художника Тараса Шевченка. Тут він почав писати поему "Кавказ", а також намалював портрети Закревських. Вважається, що Шевченко був таємно закоханий у дружину Платона Закревського Ганну, присвятивши їй вірш "Якби зустрілися ми знову", який став знаменитим романсом.

З радянських часів у садибі розміщується аграрний технікум. На центральній клумбі встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку.

В одному з флігелів працює історико-краєзнавчий музей, в якому представлені фотографії та документи родини Закревських, меблі, посуд, книги та картини.

Співробітники проводять екскурсії по палацу, парку та до піраміди-усипальниці Закревських.

Меморіальна садиба батьків Григорія Сковороди – малоземельного козака Савви Сковороди та його дружини Пелагеї.

В 1722 році тут народився їхній син Григорій - майбутній поет, філософ і просвітитель. У 1734 році він вирушив звідси на навчання до Києво-Могилянської академії, звідки потрапив до Петербурга, а потім у тривалу подорож країнами Європи. На батьківщину повернувся в 1750 році, але вже не застав батьків у живих.

В центрі садиби знаходиться хата під солом'яним дахом, де представлені предмети сільського побуту ХVIII-ХIХ століть. Велика експозиція присвячена життю та роботі філософа.

Свято-Троїцька церква у Лубнах розміщується у будівлі колишнього гуртожитку медучилища на Нижньому Валу, хоча до 1961 року це був центральний та найбільший храм міста.

Вперше дерев'яна Троїцька церква згадується в 1622 році. Вона простояла до 1869 року, коли замість старого храму було зведено білокам'яний п'ятикупольний храм, який прикрасив і облагородив центральну площу міста.

У 1960 році під приводом розчищення місця для будівництва готелю Троїцьку церкву перенесли до непристосованого приміщення на околиці міста, а храм у центрі міста підірвали.

Нині храм відбудовано у класичних православних формах.

Собор Різдва Богородиці в Пирятині збудований у 1781 році на замовлення полкового осавула Андрія Ільченка.

Однокупольний храм у стилі українського бароко формами нагадує традиційні тричастинні дерев'яні церкви того часу. Стіни прикрашає характерна барочна ліпнина лиштви.

У ХІХ столітті храм було перебудовано, але в результаті реставрації, проведеної в 1980 році, йому повернули автентичний вигляд.

До 1990 року в будівлі розміщувався краєзнавчий музей. Нині собор Різдва Богородиці належить УПЦ московського патріархату.

Перший народний краєзнавчий музей було організовано в Хоролі етнографом Володимиром Бірюковим ще в 1917 році, але у 1930-х роках він був зачинений.

Нинішня експозиція діє з 1995 року та розміщена в історичній будівлі початку XX століття, яка є пам'яткою архітектури місцевого значення.

У відділі природи представлена ​​діорама, опудала тварин, геологічні зразки.

В археологічній колекції зібрано стародавню зброю, кераміку, кам'яні знаряддя праці.

У відділі етнографії відтворено інтер'єр сільської хати, виставлено народні костюми, предмети побуту.

Експонується діорама табору смерті "Хорольська яма".