Пам'ятки Білгорода-Дністровського району

Національний природний парк "Тузлівські лимани" створено в 2010 році з метою збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об'єктів Північного Причорномор'я.

Природоохоронна територія парку розташована на території Білгород-Дністровського району Одеської області в басейні лиманів Тузлівської групи. Займає площу в 27865 гектарів, на якій розташовано 13 морських лиманів, 44 кілометри морського узбережжя та 1 мільйон мігруючих птахів.

Територія Національного природного парку "Тузлівські лимани" характеризується різноманітними заплавними ландшафтами, специфічною флорою та фауною. Тут зростають види рослин і тварин, занесені до Червоної книги України, Червоної книги Чорного моря, Червоного списку Одеської області та Європейського Червоного списку. У парку можна побачити майже 300 видів птахів, у місцевих водоймах живе близько 60 видів риб, 37 видами представлені ссавці.

Для деяких птахів Тузлівські лимани є своєрідною "перевалочною станцією" на шляху до Азії та Африки, деякі - гніздяться та зимують безпосередньо на лиманах. Це одне з найкращих місць для бердвотчингу, відпочинку на Чорноморському узбережжі, лікування грязями з лиманів.

Територія парку "Тузлівські лімани" входить до зони контрольованого прикордонного району. Влітку 2022 року територія парку потерпала від пожеж через обстріли з боку російських військових в ході повномасштабного російського вторгнення в Україну. До деокупації острова Зміїний українськими захисниками на початку липня 2022 на прибережну зону парку море виносило тіла мертвих дельфінів. Іван Русєв, керівник науково-дослідного відділу Національного природного парку "Тузлівські лімани", припускає, що росіяни вбили понад 50 тисяч дельфінів. Від російської агресії страждають дрібні ссавці, птахи парку та перелітні.

Олександрівські казарми збудовані у Білгороді-Дністровському в 1828-1838 роках за указом російського імператора Олександра І з метою зміцнення кордону імперії в Бессарабії.

Комплекс займає територію площею 2,6 гекари на високому березі Дністровського лиману. Складається з офіцерських корпусів та солдатських казарм у східному стилі.

Тривалий час Олександрівські казарми використовувалися за прямим призначенням - у них містилася військова частина. У 2001 році комплекс було переведено у комунальну власність міста і з того часу він поступово руйнується. Головну будівлю знищила пожежа.

Старий корпус Білгород-Дністровського педагогічного фахового коледжу був збудований у 1900 році для чоловічої гімназії.

Пам'ятка архітектури місцевого значення.

Перед корусом розкинувся великий сквер, де полюбляють відпочивати місцеві мешканці.

Садиба відомого в Європі винороба Андре Ансельма була збудована в селі Шабо в середині ХІХ століття. Садибний будинок виконаний у стилі французького ренесансу і нагадує мініатюрний замок.

Саме тут Ансельм оселився і займався виведенням нових сортів винограду, саджанці яких успішно реалізовував (в тому числі і за кордоном).

За радянської влади садиба Ансельма була націоналізована і в ній розмістили протитуберкульозний диспансер.

Садиба почесного мирового судді Алоізія Ярошевича збудована в 1890 році в центрі Білгорода-Дністровського за проєктом архітектора Євгена Єрмакова у дусі неоромантизму з переважанням мавританського стилю.

На даний момент будівля садиби Ярошевича перебуває в аварійному стані, місцева влада не може визначитися, кому вона належить і що з нею робити. Тим часом найкрасивіша пам'ятка архітектури руйнується.

Історико-краєзнавчий музей Сарати веде свій відлік від виставки стародавніх речей 1922 року, присвяченої 100-річчю заснування колонії Сарата. Того ж року відчинив свої двері перший громадський музей, який існував за рахунок добровільних внесків членів-засновників музейної спілки. Протягом восьми років музей перебував у будинку голови музейної спілки Вагнера, а з 1930 року – в знаменитій школі Вернера. В 1940 році минулого століття німецьке населення змушене було залишити свої будинки і виїхати до Європи, забравши з собою частину експозицій.

Лише у 1955 році з ініціативи тодішнього директора Саратської загальноосвітньої школи організували музейну кімнату. В 1969 році відкрили історико-краєзнавчий музей, який розташовувався при районному відділі культури.

Нинішній історико-краєзнавчий музей Сарати відкрили в 1990 році. Експозиційна площа музею становить 130 квадратних метрів. Музейна експозиція поділена на шість розділів, кожен із яких показує життя селища у різні роки: "Сліди великих культур Бессарабії. Соціально-економічний розвиток у ХІХ столітті", "Заснування Сарати. Її розвиток з 1822 до 1940 року", "Румунський період (1918-1940 роки)", "Друга світова війна (1939-1945 роки)", "Післявоєнний період", "Сучасний період".

Посуд, одяг, предмети побуту, знаряддя праці, меблі, рушники - кожен експонат має окрему багаторічну історію. Тут дуже багато документів і фотографій, що наочно розповідають про життя селища у ХХ столітті.

Новий окремий розділ музею присвячений подіям Революції Гідності та російсько-українській війні.

Свято-Вознесенський собор - головна православна святиня та найбільший храм Білгорода-Дністровського.

Будівництво на місці старого турецького цвинтаря велося з 1815 по 1820 рік на пожертви місцевих жителів. Спочатку храм мав вигляд корабля, але в 1830 році було прибудовано три портики по 4 колони, і собор набув вигляду хреста, характерного для російського класицизму. В 1971 році стіни та купол Вознесенського собору розписала родина художника Піскарьова з групою московських художників.

До собору примикала дзвіниця висотою 40 метрів, яка обрушилася в 2004 році (йде реставрація).

У Вознесенському соборі зберігається частка мощей Святого Іоанна Сучавського.

На території споруджено каплицю на честь 2000-річчя Різдва Христового.

Свято-Георгіївська церква збудована в Білгороді-Дністровському в 1840 році за проєктом архітектора Заушкевича на замовлення болгарської громади міста.

При храмі існував церковний цвинтар, закритий разом із церквою у 1934 році. Тут знаходяться могили сім'ї князів Волконських, які робили великі пожертвування на утримання церкви.

Нині Свято-Георгіївська церква діюча.

Свято-Миколаївська церква в Кулевчі заснована в кінці ХІХ століття болгарськими переселенцями.

Останніми роками храм став об'єктом масового паломництва завдяки кільком чудотворним іконам. "Кулевчанським дивом" називають Казанську ікону Божої Матері. На Великдень її прикрашають свіжими ліліями, які, засохнувши, незабаром знову пускають пагони і розцвітають на Трійцю, обрамляючи образ Богоматері.

Крім того, у Свято-Миколаївській церкві є 4 мироточні ікони: Іверська ікона Божої Матері, Касперівська ікона Богородиці, Голгофський Хрест, ікона Віри, Надії, Любові та їх матері Софії.

Свято-Миколаївська церква збудована в селі Шабо, ймовірно, у 1805 році - саме ця дата зазначена на табличці біля входу.

Церква двокупольна, хрестоподібна у плані. За архітектурою подібна до старообрядницьких храмів Бесарабії.

У Свято-Миколаївській церкві зберігається чудотворна ікона "Бичування Господа Ісуса Христа" та чудотворний мироточивий "Образ Божої Матері Скоропослушниці".

Поруч з церквою є цілюще джерело Святого Миколая.

Свято-Миколаївська церква чинна. Є пам'яткою архітектури місцевого значення.

Свято-Миколаївська церква у Білгороді-Дністровському була збудована у 1867 році коштом місцевого жителя Герасима Овчиннікова. З моменту побудови храм не зазнав змін.

Архітектурний декор небагатий, характер місцевий, традиційний. На фасадах та в інтер'єрі сучасний розпис.

Поруч із Свято-Миколаївською церквою знаходився Олександро-Маріїнський сердобольний притулок з лікарнею, відкритий у 1868 році генерал-лейтенантом Іваном Гангардтом (наказний отаман Дунайського козачого війська).

Свято-Покровська церква – візитна картка села Староказаче.

Прекрасна будівля з червоної цеглини в центрі села була закладена в 1908 році, проте будівництво сильно затяглося, перерване спочатку Першою світовою війною, потім більшовицьким переворотом та встановленням радянської влади. Роботи відновилися лише в 1929 році за румунської окупації, і повністю завершилися в 1937 році.

Покровська церква збудована за типом собору у формі хреста. Дзвіниця спочатку була набагато вищою, проте після закриття храму радянською владою у 1962 році вона була зруйнована.

Відновлення почалося в 1989 році. Зокрема, відреставровано початкові розписи.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці збудована у Татарбунарах у 1877 році на місці невеликого дерев'яного храму, заснованого в 1814 році.

Однопрестольна Свято-Успенська церква має форму хреста. Це один із небагатьох храмів Бессарабії, який жодного разу не закривався навіть у розпал радянського атеїзму.

Скіфською могилою у Білгороді-Дністровському називають кам'яну гробницю скіфських часів. Склеп виявлено в 1895 році.

Являв собою двокамерну споруду на скелі, був складений з великих (довжиною до 3 метрів, товщиною до 0,6-0,7 метрів) вапняних плит. Розграбований ще в давнину. Всередині є орнамент у вигляді візерунка деревини. Є припущення, що до Скіфської могили прокладено підземний хід з Аккерманської фортеці.

Античний пам'ятник знаходиться у промзоні в районі морського порту та м'ясокомбінату - доступ ускладнений, але не заборонений.

Смарт-село музей Семисотка – це "живе" бессарабське село, яке поєднує в собі риси скансена (музею просто неба), екопоселення з постійними мешканцями та комплексу сільського зеленого туризму. З 2011 року смарт-село створюється посеред Тарутинського степу на півночі Бессарабії на базі села Семисотка, що на той час вже майже зникло.

Старі сільські садиби відремонтовані зі збереженням їх національного колориту й самобутності, прикрашені візерунками, розписані картинами на побутову тематику. Всі будинки забезпечені сонячними панелями, мають незалежне водопостачання. В деяких садибах постійно живуть люди, інші можна орендувати.

Вздовж брукованої центральної дороги можна оглянути експозицію колодязів різних конструкцій просто неба. В етнографічній експозиції представлено предмети народного промислу, знаряддя праці, старовинні меблі, ковдри, посуд та багато іншого. На одному з подвір'їв росте виноградна лоза, якій вже понад 150 років. Готується до відкриття музей знаменитих людей буджацьких степів.

Відвідувачів пригощають плациндами – бесарабськими пирогами із листкового прісного тіста з начинкою із бринзи.

Смарт-село музей Семисотка є частиною Центру етнографічного, сільського зеленого туризму і сімейного відпочинку "Фрумушика-Нова", що розташований за 2 кілометри на південь від села.