Пам'ятки Богодухівського району

Наталіївський парк - шедевр садово-паркової архітектури ХІХ століття.

Садибу на березі річки Мерчик заснував відомий промисловець та меценат Іван Харитоненко, назвавши її на честь своєї молодшої онуки Наталії (в заміжжі - Горчакової). Будівництво продовжив його син Павло.

Серед вікової діброви (вік деяких дерев сягає 300 років) було споруджено садибний будинок, флігелі, господарські будівлі, манеж. Парк оточувала витончена огорожа з парадною брамою у вигляді широкої арки зі стрілчастим дахом.

Окрасою садиби є Спасо-Преображенська церква (1913 рік), побудована академіком архітектури Олексієм Щусєвим, який проєктував Мавзолей Леніна та Казанський вокзал у Москві. Храм виконано в стилі псковсько-новгородського православного зодчества. Стіни прикрашені орнаментом та рельєфними медальйонами роботи скульптора Олександра Матвєєва, біля південної стіни розташована скульптура Сергія Коненкова "Розп'яття". За легендою, точна копія Преображенської церкви знаходиться в Ніцці, але насправді Щусєв спроєктував схожий храм в італійському Барі.

В роки Другої світової війни головний корпус Наталіївської садиби було зруйновано. В флігелях розмістився туберкульозний санаторій "Володимирівський". В останні роки проведено часткову реставрацію.

Наразі одна з будівель садиби знаходиться у віданні Національного природного парку "Слобожанський", йдуть ремонтні роботи, планується створення візит-центру та музею екологічної та природоохоронної спрямованості.

Шарівський палацово-парковий комплекс, відомий як "Шарівський палац" або "Замок Кеніга", - одна з найкращих аристократичних садиб Слобожанщини, пам'ятка культурної спадщини національного значення.

Панську садибу в Шарівці, на березі річки Мерчик заклав у 1836 році секунд-майор у відставці Сава Ольховський (за іншими даними - його син, надвірний радник Петро Ольховський), збудувавши садибний будинок та розбивши на схилі двокілометрової балки великий парк. Пізніше садиба у Шарівці перейшла до братів Гебенштрейнів, які збагатили парк безліччю екзотичних рослин, збудували храм та школу.

Наприкінці XIX століття новий власник, цукрозаводник німецького походження Леопольд Кеніг капітально реконструював Шарівський палац, надавши йому рис неоготики з елементами ренесансу. Дві стилізовані оборонні вежі надають споруді вигляду середньовічного замку. В цьому ж стилі виконано парадний в'їзд: ворота з фортечними зубцями, будиночок для охорони зі стрілчастими вікнами, гостроверха сторожова вежа.

Шарівський парк реконструював відомий паркобудівник Георг Куфальдт, прикрасивши його терасами, сходами, басейном, фонтанами та кам'яним містком. Головним елементом парку стала широка липова алея.

З 1925 року до останнього часу в садибі розміщувався туберкульозний санаторій, відвідування було обмежене.

Наразі це Палацово-парковий комплекс "Садиба" у віданні обласного комунального підприємства "Знахідка". В останні роки проведено окремі реставраційні та консерваційні роботи. Збереглися багаті інтер'єри двоярусної бібліотеки з балконом та масивними шафами, Блакитної зали з розписною стелею та хорами для оркестру, деяких інших приміщень із кесонними стелями, мармуровими камінами, кахляними печами, ліпниною та розписами.

Вхід на територію платний, проводяться екскурсії.

Палац у Старому Мерчику збудований в 1786-1788 роках дійсним статським радником Григорієм Шидловським, представником одного з найзнатніших дворянських прізвищ Харківщини.

На місці дещо скромного батьківського будинку він збудував чудовий палац у стилі Людовіка XVI. Імовірно, проєкт розробив харківський губернський архітектор Петро Ярославський (за іншими версіями - Франческо Бартоломео Растреллі або Василь Баженов).

Комплекс відноситься до найбільш ранніх архітектурних пам'яток переходу від бароко до класицизму. Великий двоповерховий будинок на високому цоколі, овальний у плані, одним фасадом звернений у двір кам'яними флігелями, а іншим – до партера зі сходами, що ведуть на берег ставка. У палаці було кілька віталень та чудова бальна зала, прикрашена ліпленням.

Парк садиби закладено в 1724 році, потім розширювався. Його пейзаж формували вікові дерева, ставки, зелені галявини, альтанки та містки. Ростуть дуб, клен, ясен, липа. Є також ялина срібляста та канадська, сосна прямо-хвойна. Усього близько 30 видів та форм дерев.

Занепад садиби почався після того, як Шилдовський продав її графу Орлову-Денисову. У другій половині ХІХ століття новий власник, підприємець Євген Духівський, більше дбав про розвиток господарства.

У 1920-ті роки в садибі розмістилася агрошкола, палац був серйозно перепланований. З 1997 року палац залишається безхазяйним.

Краснокутський дендропарк – один із найстаріших дендрологічних парків України.

Заснований в 1809 році (за іншими даними, в 1793 році) біологом Іваном Каразіним, братом засновника Харківського університету Василя Каразіна, в їх родовому маєтку. Батько братів Каразіних, Назар Каразін, полковник російської армії, отримав ці землі від Катерини II. Його син Іван Назарович провів меліоративні роботи на околиці колишнього військового поселення, на місці козацького Петропавлівського монастиря (1664 рік), і заклав тут дендропарк.

Мандруючи світом, він зібрав безліч саджанців і насіння рідкісних рослин, які потім акліматизував. Серед них: гінкго, тополя канадська, платан західний, ялиця Лоуа, сосна веймутова, айва японська, горіх чорний та інші.

В даний час Краснокутський дендропарк входить до складу Краснокутської дослідницької станції садівництва, вільний вхід. На території збереглися печери Петропавлівського монастиря.

Молодий Богодухівський краєзнавчий музей розміщено в будівлі 1970-х років побудови.

Основний фонд налічує 3374 одиниці зберігання.

Експонати розміщені у 5 залах: природничій, археології, побуту, Другої Світової війни, сучасності Богодухівщини.

Церква в ім'я Святих Бориса та Гліба у Водяному збудована в 1905 році на місці дерев'яної Борисоглібської церкви, заснованої у 1819 році.

Будівництво велося архітектором Володимиром Нємкіним коштом професора Харківського університету Федора Зеленогорського та благодійниці Серафими Ключарьової.

У 1932 році храм було закрито і перетворено на склад, але в 1942 році в ньому відновилися богослужіння. У 1984-1985 роках місцева влада планувала підірвати церкву, але громаді вдалося відстояти храм, хоча він знову був закритий.

У 1991 році. відновилися богослужіння, а в 1997 році храм було перетворено на Борисоглібський жіночий монастир.

Тут зберігається ікона Спаса Нерукотворного, прекасно оновлена в 1997 році.

На подвір'ї є криниця з цілющою освяченою водою.

Національний літературно-меморіальний музей Григорія Саввича Сковороди розташований у Сковородинивці в колишній садибі поміщиків Ковалевських, де великий український філософ помер у 1794 році (за іншими даними – у будівлі колишньої церковно-парафіяльної школи).

В будинку є меморіальна кімната - "спокійна келія", де Сковорода любив працювати і в якій завершив життя.

У затишному, добре розпланованому парку, що підтримується в ідеальному стані, збереглися пам'ятні місця, пов'язані з великим мислителем. Це кістяк величезного 700-річного дуба на березі ставка з пам'ятним знаком (1972 рік, скульптори Любов Жуковська, Дмитро Сова), під покровом якого писав філософ, колодязь і величезна дерев'яна поміщицька комора, на широкій галявині перед якою проводяться заходи, що організовуються музеєм.

Неподалік садибного будинку у сквері знаходиться могила Григорія Сковороди. На стилізованому під придорожній камінь надгробку (1972 рік, скульптори Дмитро Сова, Любов Жуковська) висічено лаконічну та напрочуд ємну, гідну видатного філософа авторську епітафію: "Світ ловив мене, але не спіймав". Біля входу в сквер встановлено скромний пам'ятник Григорію Сковороді (1972 рік., скульптор Іван Кавалерідзе, архітектор Василь Гнєзділов).

Під час широкомасштабного російського вторгнення в 2022 році будівля музею була зруйнована прямим влучанням російської ракети. Частина експозиції була знищена, проте найцінніші експонати не постраждали.

Пархомівський художній музей імені Панаса Луньова - унікальна картинна галерея, прозвана "сільським Ермітажем".

Галерея створена в 1955 році сільським учителем Панасом Луньовим як відділення шкільного музею. Основу експозиції склали картини, придбані Луньовим на повоєнній харківській барахолці, а також подаровані харківськими художниками. Згодом колекцію поповнили полотна, передані сільській галереї багатьма музеями СРСР.

На вимогу Луньова унікальну експозицію розмістили у колишньому палаці графа Підгорічані, в якому до того розташовувалася контора цукрозаводу.

Сьогодні колекція Пархомівського музею налічує близько 6 тисяч експонатів: картини Рембрандта, Гогена, Ван Дейка, Бенуа, Мане, Брюллова, Шишкіна, Айвазовського, Левітана, Репіна, Васнецова, Реріха, Малевича, малюнки Шевченка, плакати Маяковського та інші.

Перлина колекції - чотири роботи Пабло Пікассо, подаровані музею Іллею Еренбургом, у тому числі знаменитий малюнок "Голуб світу", що став символом антивоєнного руху.

Садиба поміщиків Павлових була закладена в Малижиному на початку ХІХ століття.

Садибний будинок побудований Костянтином Павловим у 1823 році за типовим проєктом міського будинку, затвердженим у 1809 році. Також зберігся флігель та комора.

За радянських часів у садибі розмістили будинок для літніх людей. Нині це Малижинський психоневрологічний інтернат. Відвідування ускладнене.

Свято-Вознесенська церква - єдиний храм Золочева, що зберігся з чотирьох існуючих до радянсько-української війни.

Заснована в 1884 році.

У радянські часи церву було закрито, проте у повоєнний час вона відновила діяльність.

"Співочими терасами" називають незвичайний за плануванням фруктовий сад у вигляді величезного амфітеатру, який в XIX столітті заклав на березі річки Мерла відомий цукрозаводчик Іван Харитоненко.

Місцеві кліматичні умови не дозволяли вирощувати тут екзотичні сорти дерев, проте було знайдено оригінальний вихід. На схилі балки було збудовано 6 звернених на південь терас, які протягом цілого дня освітлювалися сонцем. Тепло акумулювала і сама кам'яна кладка, що дозволило тут вирощувати південні плодові дерева.

Сад-амфітеатр у Городньому має ще одну особливість – унікальну акустику. Навіть тихі звуки можна почути на відстані до 60 метрів. За легендою, тут давав концерт знаменитий бас Федір Шаляпін. У вітряну погоду складається враження, що й самі тераси видають мелодійні звуки, за що їх і прозвали "Співочими терасами".

Перша дерев'яна церква Всіх Святих була заснована в Старому Мерчику в 1680 році.

Коштом графа Шидловського в 1778 році її замінили на нову кам'яну церкву.

За радянських часів храм був закритий, відроджений лише в 1994 році.

Неподалік на території парку було знайдено сліди язичницького культу: кам'яна баба та камінь-жертовник.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці в Пархомівці була частиною графської садиби Подгорічані.

Перший дерев'яний храм у Пархомівці був заснований ще в 1704 році, на її місці граф Іван Подгорічані після 1769 року збудував п'ятикупольну дерев'яну церкву, а в 1808 році вдова графа Варвара Подгорічані (Шидловська) вирішила звести нову кам'яну церкву.

Однокупольний храм у стилі класицизму спроєктував харківський губернський архітектор Петро Ярославський, якого вважають основоположником української школи класицистської архітектури. Цікава особливість архітектури Покровської церкви - дві дзвіниці. На думку фахівців, це своєрідна інтерпретація трикупольного храму, відлуння української народної архітектури XVII сторіччя.

Особливістю інтер'єру є хори у трьох гілках споруди. Зберігся живопис на вітрилах та над головним входом.

У 1960-х роках церкву закрили та перетворили на склад. Лише через 50 років Покровський храм знову почав використовуватися за призначенням.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці збудована в Малижиному в 1823 році місцевим поміщиком Костянтином Павловим.

У 1833 році зведено кам'яну дзвіницю.

Тут зберігалася давня ікона Богоматері "Стягнення загиблих", перенесена з колишнього дерев'яного храму.

Нині Успенська церква в занедбаному стані.

Музей сторічної історії Шарівського поселення з 2018 року розташовується у приміщення будинку управляючого Шарівським маєтком цукрозаводчика Леопольда Кеніга.

Двоповерховий мурований будинок зведено 1910 року за проектом архітектора Якобі на території господарського двору садиби Кеніга.

Музейна експозиція створюється ентузіастами на громадських засадах.