Пам'ятки Полтавської області

Пирятинський народний краєзнавчий музей засновано в 1967 році.

Музей розташований в одній з перших кам'яних житлових будівель Пирятина - будинку одного з місцевих поміщиків.

Експозиція музею розміщена в шести кімнатах та висвітлює історію краю з найдавніших часів до сьогодення. Зокрема, представлено етнографічну колекцію, а також експонати, що відтворюють життя та побут пирятинського козацтва.

Абазівський сільський краєзнавчий музей з 2012 року розташовується в залі очікування залізничної станції "Абазівка".

Експозиція оформлена у вигляди широкоформатних банерів. Її розділи присвячені видатним уродженцям села, радянському періоду роботи обласної насінневої станції, а також долям абазівців, які брали участь у радянській війні в Афганістані та ліквідації наслідків наслідків Чорнобильської катастрофи.

Стіни станції також прикрашають картини, подаровані полтавським художником-шістдесятником Олександром Глушаченком.

Білицький краєзнавчий музей заснований у 1972 році як народний музей історії та художньо-ужиткового мистецтва селища Білики. У 2021 року до його складу була включена частина експозиції колишнього літературно-меморіального музею угорського письменника і більшовика Мате Залки.

Музей розташовується у колишньому будинку священика, збудованого 1905 року в центрі селища Білики. У 1921 році в цьому будинку короткий час мешкав отаман Нестор Махно. За радянської влади у будинку розташовувалася сільська рада.

В історичній частині експозиції представлені археологічні матеріали, знайдені на території селища та околиць, етнографічна колекція виробів ужиткового мистецтва, матеріали про історію села та його видатних мешканців. Експонуються зібрання картин та скульптур місцевих художників, макети пам'ятників, встановлених у селищі.

Співробітники Білицького краєзнавчого музею проводять оглядові екскурсії валами козацьких фортець Біликів та Сокілки, а також на руїни маєтку Жевахових, де в радянські часи функціонував санаторій.

Більський краєзнавчий музей розташований у сільському будинку культури.

Основна експозиція присвячена скіфському періоду в історії краю на основі археологічних матеріалів Більського городища – найбільшого у Східній Європі городища скіфської епохи.

Також у музеї можна отримати інформацію про розвиток краю за часів козацтва. Під нинішньою назвою село було засноване у XV столітті князем Більським. Згодом воно розрослося і стало сотненим містечком, яке входило до рангового володіння Богдана Хмельницького.

В музеї є дані про кількість та склад сільського населення в різні часи, розповідається про ремесла, якими займалися жителі Більська.

Дуже багата експозиція відділу Другої Світової війни.

Перша Благовіщенська церква в Лохвиці була збудована в 1740 році.

Після того як дерев'яний храм згорів, на тому ж місці у 1800 році була зведена нова кам'яна церква у формах класицизму з елементами руського стилю.

За радянських часів був знищений купол, приміщення використовувалося як краєзнавчий музей.

Нині Благовіщенська церква – діючий храм УПЦ московського патріархату.

Будинок купця Воздвиженського (Воздвиженка) у Зінькові до більшовицького перевороту 1917 року служив приміщенням дворянського зібрання.

Воздвиженський був сином бідного зіньківського міщанина, який торгував дьогтем. Завдяки своєму підприємницькому таланту він став відомим промисловцем: збудував цегельний завод, олійниці, млин. Згодом став споруджувати багатоповерхові будинки у Зінькові.

Оригінальна будівля в стилі раннього романтичного модерну з елементами неоготики побудована в 1897 році. Зараз це гуртожиток.

Великобагачанський селищний краєзнавчий музей розташований в одноповерховому будинку в центрі Великої Багачки.

Експозиція розповідає про історію краю від найдавніших часів до сучасності, зокрема про заснування селища у козацькі часи та участь козаків Богачанської сотні у тогочасних війнах.

Перед музеєм встановлена радянська дивізійна гармата Д-44 післявоєнного виробництва, а на подвір'ї – німецька гармата від протитанкової самохідної артилерійської установки Marder II.

Історико-краєзнавчий музей міста Гадяч відкрився у 2012 році у спеціально збудованому приміщенні оригінальної архітектури, яке розташоване в історичній частині міста, неподалік від місця, де колись була садиба Драгоманових. До того в Гадячі з 1951 року існував районний історико-краєзнавчий музей, але у 1990-х роках він закрився, експозиція була розформована.

Нинішня експозиція налічує близько 2 тисяч експонатів, що розповідають про історію краю, видатних діячів, життя і творчість яких пов'язана з Гадяччиною. Зокрема, представлена велика етнографічна колекція. Історичний розділ розповідає про часи Гетьманщини, про заснування та розвиток міста від давнини до наших днів.

Кімната "Берегині Драгоманівського роду" присвячена Ларисі Петрівні і Ользі Петрівні Косач та висвітлює історію роду Драгоманових-Косачів. Серед експонатів – оригінальні меблі з вітальні будинку Драгоманових, власноручна вишивка Лесі Українки та статуетка "Єгиптянка", привезена письменницею з Єгипту.

Поруч із музеєм облаштоване етнотноподвір'я зі стилізованою сільською коморою, яке використовується як етнографічна фотолокація. В музейній крамничці можна придбати різноманітні сувеніри, а також медово-імбирні пряниками крафтового виробництва.

Гора Пивиха в Градизьку на березі Кременчуцького водосховища вважається найвищою точкою лівого берега Дніпра або Придніпровської низовини (168 метрів). Іноді її помилково називають найвищою точкою Лівобережної України.

Гора виникла внаслідок настання материкових льодів під час Льодовикового періоду. Є виступи блакитного мергеля - рідкісної сильновапняної глини, яка використовується в будівництві.

Вважається, що назва гори пов'язана з поселенням, яке існувало тут у давнину, що належало боярам Пивам.

У XVI сторіччі було засновано Пивогорський монастир, біля якого виникло поселення Городище, а згодом нинішній Градизьк.

Після спорудження Кременчуцького водосховища гора Пивиха поступово руйнується. Є історико-геологічним заповідником.

Гребінківський міський краєзнавчий музей відкрився у 1967 році з ініціативи місцевих краєзнавців. Розташовується у двох кімнатах на першому поверсі Гребінківського міського будинку культури в центрі міста Гребінка.

Експозиція складається з п’яти розділів: "Народний побут", "Гребінка – місто залізничників", "Бойова слава Гребінківщини", "Видатні земляки", "Гребінчина світлиця". Широко представлені побутові речі українських селян та старовинні знаряддя сільської праці, зокрема, упряжка для волів, датована ХІХ століттям, хомут для коней початку ХХ століття, кінські підкови тощо. Серед раритетів – підручники "Грамматика латинского языка" (1826) і "Начальные основания дифференциального исчисления" (1822), позачергові випуски газети "Русское слово", присвячені початку Першої світової війни.

У 2023 році у Гребінківському міському краєзнавчому музеї відкрилася експозиція "Українська хата добром багата", головною метою якої є відродження звичаїв і традицій українського народу.

Окремо діє кімната-музей "Гребінчина світлиця", присвячена постаті українського письменника Євгена Гребінки, який народився в селі Мар'янівка неподалік від міста Гребінка, де відкрито Родинний музей братів Гребінок.

Дібрівський кінний завод №62 у селі Дібрівка на Миргородщині заснований в 1888 році великим князем Дмитром Романовим, і з того часу займає одне з провідних місць серед конезаводів, які розводять коней рисистих порід.

Дібрівський тип орловського рисаку нині вважається еталоном упряжного коня як в Україні, так і в росії. Зберігся комплекс житлових та виробничих приміщень ХІХ століття. Є широке місце для навчання та вигулу коней на природі, також можливе навчання верхової їзди в критому манежі.

На Дібрівському конезаводі можна купити племінних коней різного віку рисистих та новоолександрівської важковозної порід. Крім того, на базі заводу працює цех із виробництва кумису.

Проводяться екскурсії. Діє музей.

Екопарк "Ковалівка" під Полтавою – це один із найбільших контактних зоопарків в Україні. На площі 120 гектарів тут утримують понад 5000 тварин 530 видів, за якими можна спостерігати, а деяких – ще й погодувати та погладити.

В екопарку представлено багато видів хижаків, зокрема тигри, рисі, пантери, червоні вовки, сервали, каракали, оцелот та інші. У вольєрах живуть лемури, мавпи, сім'я тапірів, древесні дикобрази, ігуани, черепахи. Серед копитних у контактній частині зоопарку найбільшою увагою відвідувачів користуються лами та альпаки. Погодувати спеціальним кормом, придбаним та території парку, також можна єнотів.

Гордістю екопарку "Ковалівка" є резиденція птахів, площа якої становить близько 900 квадратним метрів. Тут можна побачити фламінго, какаду, краксів та багато інших пернатих.

По території екопарку курсує паровозик. Є затишні альтанки, де можна пообідати.

Етнографічна збірка "Древо" – це музей старожитностей у селі Козубівка на Полтавщині, що заснував у старій батьківській хаті полтавський етнограф Едуард Кутько. Тут виросли п’ять поколінь його родини.

Автентична сільська хата відреставрована, в ній відновлені первісні інтер'єри, представлені старі меблі та  побутові речі, що відображають життя традиційного полтавського села.

Музейна колекція налічує понад 2000 експонатів та предметів нематеріальної культурної спадщини: вишиванки, рушники, килими, картини, ікони, а також записи старовинних пісень. Більшість експонатів датуються кінцем XIX – початком XX століття.

Крім екскурсій, в музеї пропонують майстерклас з виготовлення намист від Олександри Герасимової, дегустації крафтовтх вин від місцевого винороба Владислава Олійника, обіди з традиційними полтавськими стравами. На території є садок, альтанка, гойдалки.

Музей малобудищанського гончарства "Етносело Гончарія" функціонує з 2021 року на правах окремого структурного підрозділу Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні.

Він знаходиться на території колись одного з найбільших гончарних осередків опішненського гончарного району – у селі Малі Будища, розташованому на північній околиці Опішні.

В одній з двох будівель представлені місцеві гончарні вироби, ескізи гончарських мальовок, епістолярна спадщина, фотодокументи, фото, вироби з дерева тощо.

У другій – відтворено інтер’єр житла гончаря кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Живий музей вергунів у селі Чечелеве на Полтавщині заснувала у 2018 році власниця садиби зеленого туризму Country House UA Надія Михайлова. Музей створений для популяризації гастрономічного бренду регіону – кременчуцьких вергунів, тобто хрусткого печива з бездріжджового тіста.

На Кременчуччині вергуни набули популярності наприкінці XIX століття завдяки тому, що їх виготовлення не потребувало багато часу і дорогих продуктів. В музеї зберігається багато рецептів приготування цих простих солодощів: на молоці, на сироватці, на кисляку, на горілці, на вині, пісні на воді, пухкі, хрусткі, овочеві, фруктові, гострі, солоні тощо.

Відвідувачам музею пропонують історичний екскурс (виникнення вергунів, легенди, приказки), знайомство з рецептами вергунів, інгредієнтами та кухонним приладдям, майстерклас із приготування вергунів в куховарні просто неба, веселі кулінарні розваги, дегустацію вергунів із вітамінним чаєм та варенухою, фотосесію на згадку.

Додаткові послуги: катання на тракторі, спілкування з тваринами на мініфермі, додаткові страви та напої, сувенірна крамниця.