Пам'ятки Синельниківського району

Васильківський краєзнавчий музей заснований у 1973 році. Розташований в окремому приміщенні в центрі Васильківки.

Зібрання музею складається з 2600 музейних предметів, які розповідають про історію, етнографію та природу цього регіону. Серед них - кремінні знаряддя праці первісної людини, речі часів Запорозької Січі, етнографічна колекція, характерні предмети епохи індустріалізації. Регулярно проводяться виставки творів народних майстрів.

Перед входом у музей розміщено колекцію половецьких кам'яних скульптур.

Великомихайлівський історико-краєзнавчий музей на Дніпропетровщині засновано у 1986 році.

Розміщується в історичній будівлі, зведеній на початку XX століття.

Музейний фонд налічує понад 3000 експонатів. Експозиція у восьми залах висвітлює далеке минуле краю, історію заснування у 1776 році запорожцями села Великомихайлівка (колишня назва – Дібрівка), його розвиток протягом XIX – початку XX століття, період Української революції та участь місцевих мешканців у повстанському русі Нестора Махна, події Другої світової війни. Зокрема, експозиція знайомить з бойовим шляхом 346 Дебальцевської Червонопрапорної стрілецької  дивізії, яка 1943 року звільнила село від німецької окупації.

Біля музею встановлено пам'ятні знаки на честь засновника села, легендарного козака Михайла, а також на честь 100-річчя Дібрівського бою повстанських загонів Нестора Махна і Федосія Щуся з австрійськими військами у 1918 році.

Комунальний заклад культури "Історико-краєзнавчий музей" Межівської селищної ради зааснований 1976 року, розташовується в приміщенні Межівського будинку культури.

Фонди музею нараховують 2400 експонатів. В експозиції представлені археологічні знахідки скіфських часів, історичні матеріали періоду Української революції, років сталінських репресій, Другої світової війни, російсько-української війни.

Відтворено інтер'єр української хати XIX – початку XX століття: лави, плетене дитяче ліжко, самовари, макітри, коромисла, рубелі, праски, прялка.

У розділі "Видатні люди Межівщини" експонуються матеріали про письменників Саву Божка, Івана Костирю та інших.

Історико-краєзнавчий музей у Петропавлівці заснований у 1967 році, зараз розташовується в Петропавлівському центрі культури Kvitka.

Експозиція складається з чотирьох відділів: "Наш край від найдавніших часів до початку XX століття", "Наш край у 1900-1940 роках", "Випробування війною та відбудова", "Розвиток краю" та етнографічної зали "Українська світлиця".

Перед входом в будівлю облаштовано експозицію "Кам'яні свідки історії краю", в якій представлено кам'яні ідоли скіфо-сарматського преіоду.

Свято-Петропавлівська церква в Петропавлівці споруджено в 1910 році на місці першого дерев'яного храму, що дав назву селищу.

Кам'яний однокупольний трипрестольний храм збудований у стилі класицизму. Центральний престол – на честь святих апостолів Петра та Павла, лівий – на честь великомучениці Катерини, правий – на честь князя Олександра Невського.

Свято-Покровський храм у селі Рубанівське стоїть на мальовничому березі ставка на річці Соломчина. Раніше його називали "Червоною церквою" за кольором цегляних мурів.

Храм збудований в середині ХІХ століття Катериною Василенко, вдовою надвірного радника Івана Василенка. Пізніше, повернувшись із паломництва до Єрусалиму, вона вирішила залишити мирське життя і власним коштом збудувати жіночий монастир в ім'я ікони Божої Матері “Знамення”.

Знам'янський монастир був офіційно заснований у 1906 році, а через рік його засновницю було зведено в сан ігуменії під ім'ям Єлизавета.

Переживши радянські часи гонінь на церкву, храм і тепер гордо височіє над селом, вражаючи своїм спокоєм, величчю і дивовижним дзвоном. У Свято-Покровському храмі спочивають мощі ігумені Єлизавети та священномученика ієрея Олександра, закатованого більшовиками у 1918 році. Біля храму збереглися поховання священиків та засновника села – козака Рубана.

Хата-музей Івана Манжури, відомого українського фольклориста та казкаря, поета та етнографа, відкрита в селі Рубанівське при Свято-Покровському храмі.

Храм був збудований родиною благодійників Василенків поблизу їх маєтку, де на початку 70-х років ХІХ століття на запрошення господарів працював прикажчиком Іван Манжура. Іван Григорович Василенко, нащадок запорозьких козаків, катеринославський земський діяч, людина передових демократичних поглядів, опікувався талановитим Іваном Манжурою. Ім’я його предка, Григорія Івановича Василенка, на прізвисько Трьомсин, який числився на Запорозькій Січі писарем Кодацького перевозу, увійшло в історію заселення Придніпровського краю наприкінці XVIII століття.

Своєму доброму приятелеві Іван Манжура присвятив поему-казку "Трьомсин Богатир" про мужнього козацького лицаря – Трьомсина, вірного і надійного захисника усіх покривджених і знедолених. Завдяки Василенкам Манжура обійшов мало не всю південну степову Україну, збираючи перлини фольклору. Так народилися його книги казок.

Дні пам'яті та творчі вечори Івана Манжури проводять у Рубанівському вже традиційно двічі на рік - в травні та в листопаді.