Пам'ятки Харківської області

Комплекс сімейного відпочинку "Фельдман Екопарк" (Feldman Ecopark) під Харковом – благодійний проєкт МБФ "Фонд Олександра Фельдмана". З 2013 року має статус регіонального ландшафтного парку.

Екопарк являє собою територію для сімейного відпочинку з розвагами та зоопарком, де утримуються тигри, вовки, мавпи, кенгуру, носухи, єноти та інші. У відвідувачів є можливість не лише спостерігати за тваринами, а й близько поспілкуватися з деякими з них у зоні "Контактного зоопарку" – нагодувати та погладити тварин так званої тактильної групи: кури, гуси, качки, павичі, кролики, альпаки, камерунські кози, декоративні вівці, віслюки, поні, в'єтнамські свині (корм надається екопарком). Працює гурток молодих натуралістів.

Для любителів активного відпочинку в екопарку є канатне містечко, батути. Територія обладнана альтанками, у кожній з яких є самовар, заварка, цукор, чашки та бублики. У зимовий час у вихідні дні відвідувачів пригощають кулішем і солодощами, а весняно-літній період маленьким відвідувачам належить солодка вата і попкорн.

Російсько-українська війна

У перші ж дні повномасштабного вторгнення росії в Україну, в лютому 2022 року, територія екопарку, де мешкали близько п’яти тисяч тварин, опинилася в зоні російських обстрілів, поруч йшли бої. 199 днів Фельдман Екопарк перебував під щоденними ворожими обстрілами.

Щодня співробітники та волонтери Екопарку, ризикуючи своїм життям, проривалися на його територію, щоб погодувати, напоїти та обігріти тварин. Намагаючись врятувати своїх підопічних, загинули шестеро людей - співробітників парку й волонтерів. Серед них – неповнолітній хлопець, який допомагав батькам.

В ході боїв за Харків росіяни зруйнували 97% відсотків вольєрів та будівель Екопарку. Загинуло більше 300 тварин. 4750 тварин та птахів вдалося врятувати від загибелі та евакуювати.

Від лютого 2023 року триває розмінування 140 гектарів території Екопарку від розтяжок, залишків касетних боєприпасів, протипіхотних і протитанкових мін, розчищення завалів. Розстріляні вольєри, як нагадування про російську агресію, поки що прибирати не будуть.

"Харківська Швейцарія" - мальовнича місцевість у долині річки Сіверський Донець на південь від Зміїва.

З пагорбів над річкою відкриваються чудові краєвиди, які здавна надихали художників. Так, художник Петро Левченко зобразив цю місцевість на картині "На Харківщині".

Піднятися на пагорби "Харківської Швейцарії" найзручніше в районі мосту через Сіверський Донець на під'їзді до Задонецького.

Особняк родини харківського архітектора Олексія Бекетова з 1934 року займає Центр науки, культури і мистецтва "Харківський Будинок вчених".

Академіка архітектури Олексія Бекетова вважають корифеєм серед архітекторів Харкова. В творчості він тяжів до класичного зодчеству, хоча працював переважно у стилі модерн. Більш ніж за півстоліття роботи він збудував у Харкові близько 40 будівель, які багато в чому визначили нинішній архітектурний вигляд міста.

Його власний будинок у колишньому Мироносицькому провулку відрізняється особливою витонченістю. На фризі під фронтоном висічено дату початку будівництва - 1897 рік. В еклектичній архітектурі будівлі застосовані форми античної Греції епохи еллінізму. Праворуч від входу на другому поверсі раніше була лоджія, антаблемент якої підтримували три каріатиди. Над вікнами першого поверху розміщено багатофігурні горельєфні вставки. Другий поверх обрамлений колонадою іонічного ордера.

Парадна зала прикрашена ліпниною та живописним плафоном на стелі роботи художника Миколи Уварова. Трапезна кімната розписана у стилі давньоруських теремів художником Михайлом Пестриковим. Робочий кабінет Бекетова оброблений різьбленим дубом.

Об'єднує приміщення центральні дерев'яні сходи з різьбленими дубовими поручнями, які освітлюються великим вітражним вікном.

Харківський історичний музей носить ім'я українського фольклориста, етнографа, літературознавця та громадського діяча Миколи Сумцова.

Саме за його ініціативою у Харкові в 1920 році був створений Музей Слобідської України імені Григорія Сковороди, з якого почалася історія нинішнього музею.

За радянських часів музей розташовувався в приміщеннях Свято-Покровського монастиря, але в 2003 році остаточно переїхав у будівлю колишнього ломбарду, побудовану в 1908-1912 роках за проєктом архітектора Бориса Корнієнка. Під час реконструкції 2021 року до неї добудували скляний павільйон.

Зараз фондова колекція Харківського історичного музею імені Сумцова нараховує більше 330 тисяч предметів. У чотирьох відділах зібрано археологічні знахідки з розкопок поселень бронзової доби, комплект речей давньоруського періоду з Донецького городища ХІ-ХІІ століть, нумізматичні колекції, етнографічні збори, колекції зброї, прапорів тощо. Зокрема, представлено єдиний в Україні гетьманський прапор XVII століття, що належав Іванові Мазепі та ще двом українським гетьманам. Ще одним із ключових експонатів Харківського історичного музею є діорама "Харківська фортеця", що демонструє вигляд міста у ХVII столітті.

На відкритому майданчику перед музеєм представлена військова техніка, зокрема британський важкий танк Mark V часів Першої світової війни та радянський Т-34-85 часів Другої світової війни. На честь закладу отримала назву  "Історичний музей" розташована поблизу станція метро.

Харківський художній музей представляє одне з найстаріших і найцінніших за складом мистецьких зібрань в Україні.

Він розташовується у двох старовинних будинках у стилі класицизму з елементами бароко і модерну, збудованих у 1912 році відомим харківським архітектором Олексієм Бекетовим для купця і промисловця Івана Ігнатищева.

Початок колекції художнього музею поклав у 1805 році засновник Харківського університету Василь Каразін, який придбав для університету 2477 графічних творів Альбрехта Дюрера, Антона ван Дейка, Франсуа Буше та інших західноєвропейських майстрів.

Відділ українського і російського мистецтва XVI-XX століть засновано на колекції Харківського художньо-промислового музею та націоналізованих приватних колекціях.

Зараз фонди Харківського художнього музею налічують понад 20 тисяч експонатів. Експонуються роботи Івана Айвазовського, Івана Шишкіна, Миколи Ге, Василя Сурикова, Миколи Пимоненка, Федора Кричевського, Олександра Мурашка, Юрія Нарбута, Тетяни Яблонської тощо.

Окрема зала присвячена творчості Іллі Рєпіна. Зокрема, представлено один із варіантів картини Іллі Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султану".

В музеї доступні аудіогіди для людей з порушеннями зору, тактильні копії експонатів для огляду на дотик (4 твори з колекції) і  відеоекскурсія жестовою мовою.

Храм ікони Божої Матері "Стягнення загиблих" споруджено в 2006 році на згадку про загиблих воїнів-учасників локальних воєн. Ініціатором виступила Харківська обласна спілка ветеранів Афганістану.

Спочатку планувалося спорудження каплиці біля пам'ятника воїнам-інтернаціоналістам, які загинули в Афганістані, проте пізніше було ухвалено рішення звести храм на 250 осіб. Він був названий на честь ікони Божої Матері "Стягнення загиблих" - шанованого образу, перед яким матері моляться про дітей, що гинуть.

У перспективі храмовий комплекс має включати також дзвіницю та прицерковний парк.

Художньо-меморіальний будинок-музей Іллі Рєпіна розташований в Чугуєві в маленькому одноповерховому будинку часів військових поселень (початок XIX століття) на колишній вулиці Нікітинській, де знаменитий художник жив і працював у 1876-1877 роках.

Відтворено початкову - досить просту обстановку. Основну експозицію музею присвячено чугуївському періоду в житті та творчості Рєпіна, а також тісним зв'язкам художника з Україною, які не переривалися протягом усього його життя.

Тут зібрані особисті речі Рєпіна – синій оксамитовий берет, білий жилет, пристосування для швидкого зняття взуття та інше.

Також представлені унікальні роботи місцевих живописців та іконописців ХІХ століття - чугуївських вчителів Рєпіна. Експонуються чотири ікони, та деякі інші роботи Рєпіна: портрет Верьовкіної, малюнки, офорти.

Фонди музею включають також роботи відомих художників рєпінського оточення: Валентина Сєрова, Володимира Маяковського, Петра Верещагіна, Миколи Пимоненка, Івана Пелевіна.

Центральний парк культури та відпочинку закладено в Харкові в 1893-1895 роках і урочисто відкрито через два роки, коли трохи підросли дерева.

Спочатку називався Миколаївський чи Заміський парк. Площа складає близько 130 гектарів. Зараз це один із головних центрів відпочинку та розваг, тут проходять масові урочистості та народні гуляння. На території є парк атракціонів, кінотеатр "Парк", дитяча залізниця "Мала Південна", канатна дорога, тенісні корти та інше.

В 2006 році до Дня міста Харкова перед входом було відновлено колонаду з боку вулиці Сумської. Також відновили центральний фонтан.

В 2012 році відкрився оновлений парк атракціонів, у тому числі "американські гірки" та колесо огляду, які користуються найбільшою популярністю у відвідувачів. На алеях з'явилося багато оригінальних бронзових скульптур, які символізують кожну зону відпочинку.

Під час повномасштабного російського вторгнення в Україну в 2022 році Центральний парк культури й відпочинку Харкова неодноразово ставав ціллю для російської артилерії. На початок лютого 2023 року за час російсько-української війни по території парку було близько 70 влучань з РСЗВ та два ракетні удари. Внаслідок обстрілів пошкоджені близько 20 атракціонів, паркові алеї, газони, скульптури, дерева.

Шарівський палацово-парковий комплекс, відомий як "Шарівський палац" або "Замок Кеніга", - одна з найкращих аристократичних садиб Слобожанщини, пам'ятка культурної спадщини національного значення.

Панську садибу в Шарівці, на березі річки Мерчик заклав у 1836 році секунд-майор у відставці Сава Ольховський (за іншими даними - його син, надвірний радник Петро Ольховський), збудувавши садибний будинок та розбивши на схилі двокілометрової балки великий парк. Пізніше садиба у Шарівці перейшла до братів Гебенштрейнів, які збагатили парк безліччю екзотичних рослин, збудували храм та школу.

Наприкінці XIX століття новий власник, цукрозаводник німецького походження Леопольд Кеніг капітально реконструював Шарівський палац, надавши йому рис неоготики з елементами ренесансу. Дві стилізовані оборонні вежі надають споруді вигляду середньовічного замку. В цьому ж стилі виконано парадний в'їзд: ворота з фортечними зубцями, будиночок для охорони зі стрілчастими вікнами, гостроверха сторожова вежа.

Шарівський парк реконструював відомий паркобудівник Георг Куфальдт, прикрасивши його терасами, сходами, басейном, фонтанами та кам'яним містком. Головним елементом парку стала широка липова алея.

З 1925 року до останнього часу в садибі розміщувався туберкульозний санаторій, відвідування було обмежене.

Наразі це Палацово-парковий комплекс "Садиба" у віданні обласного комунального підприємства "Знахідка". В останні роки проведено окремі реставраційні та консерваційні роботи. Збереглися багаті інтер'єри двоярусної бібліотеки з балконом та масивними шафами, Блакитної зали з розписною стелею та хорами для оркестру, деяких інших приміщень із кесонними стелями, мармуровими камінами, кахляними печами, ліпниною та розписами.

Вхід на територію платний, проводяться екскурсії.

Висока будівля з годинниковою вежею в центрі Чугуєва збудована в 1831 році для розміщення дивізійного корпусного та окружного штабів військових поселень Слобідсько-Української (Харківської) губернії, окружним центром яких з 1817 по 1857 рік було місто Чугуїв.

Тут же розміщувався і корпус військових топографів, де в 1857 році навчався 13-річний Ілля Рєпін. Після ліквідації військових поселень будинок пристосували для військового училища, де навчалося багато відомих людей. У різні роки тут розміщувалися: школа червоних старшин, суворівське училище, школа молодшого льотного офіцерського складу, навчальний центр прикордонних військ.

В даний час будівля частково відреставрована, в ній відкрито художню галерею. Представлені роботи лауреатів Державної премії імені Іллі Рєпіна: Лідії Бродської, Олексія Грицай, Гелія Коржева, Андрія Курнакова, Олександра Лактіонова, Миколи Ромадіна, Валентина Сидорова, Володимира Стожарова, братів Ткачових, Бориса Угарова, Миколи Фоміна.

Будівля стоїть на крутій горі, звідки відкривається найкращий огляд мальовничих околиць Чугуєва.

"Будинком зі шпилем" називають висотний житловий будинок у центрі Харкова в стилі "сталінського ампіру".

Займає цілий квартал на розі майдану Конституції. Побудований у 1950-1954 роках за проєктом архітектора Петра Орешкіна для працівників Харківського турбінного заводу.

Основна 7-поверхова частина будинку з 11-поверховою вежею увінчана шпилем, що дав назву будівлі.

За результатами голосування в 2008 році "Будинок зі шпилем" увійшов до списку "Семи чудес Харкова".

Ротонда фонтану "Дзеркальний струмінь" у сквері Перемоги навпроти Оперного театру вважається візитівкою Харкова.

Споруджена в 1947 році за проєктом архітектора Віктора Коржа на честь Перемоги в Другій світовій війні.

До 1930 року на цьому місці розташовувалась Мироносицька церква (1701 рік), потім пустир та тролейбусний парк. За легендою, рішення про створення скверу з фонтаном було прийнято міською владою після того, як Микита Хрущов, що побував в Харкові, залишився незадоволеним видом з вікна обкому.

Спочатку фонтан-альтанка називалася "Скляний струмінь". В 2007 році до 60-річчя "Дзеркального струменя" було проведено його реконструкцію. Чергова реконструкція відбулася восени 2019 року.

Будівля Земельного банку у Вільшанах побудована в 1912 році (за іншими даними - в 1903 році).

Архітектура в стилі модерн. Наразі у будівлі розміщується селищна рада Вільшан.

Краснокутський дендропарк – один із найстаріших дендрологічних парків України.

Заснований в 1809 році (за іншими даними, в 1793 році) біологом Іваном Каразіним, братом засновника Харківського університету Василя Каразіна, в їх родовому маєтку. Батько братів Каразіних, Назар Каразін, полковник російської армії, отримав ці землі від Катерини II. Його син Іван Назарович провів меліоративні роботи на околиці колишнього військового поселення, на місці козацького Петропавлівського монастиря (1664 рік), і заклав тут дендропарк.

Мандруючи світом, він зібрав безліч саджанців і насіння рідкісних рослин, які потім акліматизував. Серед них: гінкго, тополя канадська, платан західний, ялиця Лоуа, сосна веймутова, айва японська, горіх чорний та інші.

В даний час Краснокутський дендропарк входить до складу Краснокутської дослідницької станції садівництва, вільний вхід. На території збереглися печери Петропавлівського монастиря.

Палац у Старому Мерчику збудований в 1786-1788 роках дійсним статським радником Григорієм Шидловським, представником одного з найзнатніших дворянських прізвищ Харківщини.

На місці дещо скромного батьківського будинку він збудував чудовий палац у стилі Людовіка XVI. Імовірно, проєкт розробив харківський губернський архітектор Петро Ярославський (за іншими версіями - Франческо Бартоломео Растреллі або Василь Баженов).

Комплекс палацу Шидловських відноситься до найбільш ранніх архітектурних пам'яток переходу від бароко до класицизму. Великий двоповерховий будинок на високому цоколі, овальний у плані, одним фасадом звернений у двір кам'яними флігелями, а іншим – до партера зі сходами, що ведуть на берег ставка. У палаці було кілька віталень та чудова бальна зала, прикрашена ліпленням.

Парк садиби Шидловських закладено в 1724 році, потім розширювався. Його пейзаж формували вікові дерева, ставки, зелені галявини, альтанки та містки. Ростуть дуб, клен, ясен, липа. Є також ялина срібляста та канадська, сосна прямо-хвойна. Усього близько 30 видів та форм дерев.

Занепад садиби почався після того, як Шилдовський продав її графу Орлову-Денисову. У другій половині ХІХ століття новий власник, підприємець Євген Духівський, більше дбав про розвиток господарства.

У 1920-ті роки в садибі розмістилася агрошкола, палац Шидловських був серйозно перепланований. З 1997 року палац залишається безхазяйним.