Пам'ятки Калуського району

Музей української письменниці Наталії Кобринської є філією Музею історії міста Болехів.

Ініціатива його створення належить болехівському краєзнавцю Роману Скворію, які протягом тривалого часу збирав матеріали про життя та громадську діяльність цієї знаменитої активістки гендерного руху, засновниці "Товариства руських женщин".

Наталія Кобринська прожила у Болехові останні 30 років свого життя. Тут вона написала більшу частину своїх літературно-критичних праць на актуальні теми тих часів, а також кілька творів до майбутньої збірки "Казки".

Музей розташований у колишній будівлі синагоги. В експозиції представлені наступні розділи: "Белелуя", "Болехів за часів Наталії Кобринської", "Наталія Кобринська у колі сучасників", "Меморіальний куточок", "Болехів вшановує пам'ять про письменницю", "Наталія Кобринська та Січове стрілецтво", "Наталія Кобринська та Іван Франко".

Перед музеєм встановлено пам'ятник Наталії Кобринській.

Музей-оселя родини Івана Франка у Калуші розташований на виїзді з міста у бік Івано-Франківська. Цей район міста колись був окремим селом Підгірки, де з 1904 року мешкала родина Онуфрія Франка, брата письменника Івана Франка. Сам письменник також часто гостював у садибі свого брата.

Зберігся двоповерховний будинок, зведений 1935 року сином Онуфрія Франка – Омеляном. Донька Омеляна Оксана Франко в 1992 році ініціювала перетворення будинку на музей.

В семи експозиційних залах зберігаються листи та інші родинні документи, предмети побуту, одяг, картини. У "Франковій світлиці" представлено оригінальні речі родини Онуфрія Франка, зокрема унікальна колекція вишивок та предметів побут. На другому поверсі можна побачити раритетний рояль та старовинні речі домашнього вжитку, які збереглися з часу переїзду родини Онуфрія Франка. 

Музей-оселя родини Івана Франка є одним із підрозділів Комунального закладу "Музейно-виставковий центр Калуської міської ради".

Український народний дім збудований у Калуші в 1880 році. Будівля у стилі модерн з елементами класицизму має Г-подібну форму, з куполом на куті.

Народний дім був осередком української культури Калуша. В 1884 році тут на зборах літературного гуртка виступав письменник Іван Франко, про що свідчить пам'ятна дошка.

За радянських часів у будівлі розмістили районний будинок культури. Знаходиться поряд із костелом Святого Валентина.

Митрополича резиденція "Кедрові палати", відома також як "Дача Андрея Шептицького" – рекреаційний комплекс в урочищі Підлюте на річці Лімниця, яка вважається найчистішою в Європі.

В 1892 році львівський митрополит Української греко-католицької церкви Сильвестр Сембратович купив 6 гектарів землі на схилі гори Люта поряд із цілющими сірководневими джерелами та збудував тут літню митрополичу резиденцію.

Назву “Кедрові палати” будинок отримав, оскільки був побудований з кедрів, які й досі ростуть у цій місцевості.

Було обладнано три басейни під символічними назвами Сильвестр, Андрій та Тіт. В урочище Підлюте приїжджали відпочивати та лікуватися аристократи з усієї Австро-Угорщини, а згодом Польщі.

Під час Першої світової війни резиденція згоріла, але невдовзі її відновив митрополит Андрей Шептицький. Було зведено 5 будинків, у яких могло одночасно мешкати до 400 осіб. Навпроти резиденції був кам'яний грот, на якому височів хрест.

В радянські часи дача використовувалася партійною елітою як мисливський будиночок.

В 1999 році "Кедрові палати" повернули Івано-Франківській єпархії Української греко-католицької церкви. Нині це єпархіальний реколекційний центр "Урочище Підлюте".

Собор Святих Жінок Мироносиць побудована в Болехові в 1908 році на місці старої дерев'яної церкви.

Храм збудований трикупольним, один з куполів має великі розміри, а два інших - трохи менше і абсолютно однакові між собою. Церковні вікна виконані у витягнутій арочній формі, що надає їм витонченості. Праворуч від центрального входу до церкви розташована досить велика каплиця, побудована в такому ж стилі, що і храм. Зовні церква має сірий окрас, а її центральний вхід прикрашають три картини-ікони. Куполи на церкві також мають незвичайне забарвлення: верхня частина кожного з куполів пофарбована в блакитний колір, а нижня - золота.

Зведенням нового храму займався священик Іван Озаркевич, який приїхав у Болехів у 1884 році. В 1909 році будівлю нової церкви освятив митрополит Андрей Шептицький.

В радянський час церква не діяла й була закрита для прихожан. Навесні 2009 року на честь святкування столітнього ювілею храму, церква Святих Дружин Мироносиць отримала статус собору. Належить до Православної церкви України.

Собор Святих Жінок Мироносиць є пам‘яткою архітектури місцевого значення.

Страусина ферма "Саванна" в селі Ловаги на Івано-Франківщині займається розведенням та продажем африканських страусів. Є однією із найбільших страусиних ферм України.

Серед напрямків діяльності ферми: зелений туризм, виробництво виробів зі страусиної шкіри, виготовлення сувенірної продукції, міні-гольф, тир.

На фермі "Саванна" проводяться екскурсії, які веде власник ферми. Під час екскурсії можна побачити весь процес розвитку страуса від яйця в інкубаторі до дорослого страуса.

Греко-католицький храм у селі Старий Угринів має унікальну назву – церква В'їзду Господа Нашого Ісуса Христа до Єрусалиму.

Дерев'яний храм заснований в 1820 році, але в 1914 році він згорів від попадання снаряда, і згодом був відбудований заново (за деякими даними, в 1924 році).

У староугринівському храмі служив священиком Андрій Бандера, батько лідера УПА Степана Бандери, про що свідчить пам'ятна дошка з барельєфом.

Дерев'яна православна церква Преображення Господнього була збудована в 1938 році в центрі села Новиця, присілку Старого Угринова, на пожертвування парафіян. 

Преображенський храм у Новиці був найбільшим дерев'яним храмом на Галичині. В Україні він поступався розмірами лише Троїцькому собору в місті Самар. 

В ніч проти 11 червня 2018 року внаслідок пожежі храм згорів. Наразі триває відбудова церкви.

Велика дерев'яна церква Різдва Христового розташована у центрі Рожнятова.

Споруджена в 1900 році.

Хоча храм вважається пам'яткою архітектури місцевого значення, нині він покритий пластиковою вагонкою, через що втратив автентичний вигляд.

Греко-католицька церква Святого Архистратига Михаїла споруджена в Калуші у 1910-1913 pоках. Попередній храм, збудований у 1771 році, був дерев'яним.

Для нової мурованої церкви архітектор Василь Нагірний, за однією із версій, взяв за основу проєкт храму Преображення Господнього у Львові, а втілив проєкт архітектор Теодор Мельничук за сприяння митрополита Андрея Шептицького.

Михайлівська церква побудована у традиційному візантійському стилі з 3 нефами та малим притвором, увінчана 5 куполами. По обидва боки порталу розташовані дві колони з вежами у формі малих куполів. П'ятиярусний іконостас виготовлений у 1927 році болехівським різьбяром Іваном Ленілом. Художні поліхромні розписи виконані у 1936-38 роках львівською групою художників під керівництвом Павла Ковжуна та Михайла Осінчука.

За радянських часів церква Святого Михаїла в Калуші належала російській православні церкві. В 1990 році повернута парафії Української греко-католицької церкви.

Дерев'яна церква Святого Миколая збудована у 1770 році.

Знаходиться в центрі села Красне.

В даний час зруб покритий пластиковою вагонкою. Сучасна мурована дзвіниця розташована з північного сходу від церкви.

Дерев'яна церква Святого Миколая зі дзвіницею в селищі Хотинь (зараз частина Калуша) була збудована в 1888 році майстрами із села Перегинськ (Рожнятівський район).

в 1961 році Миколаївську церкву було закрито, у 1970 році в приміщенні почав діяти музей атеїзму. Лише в  1989 році церква Святого Миколая була заново освячена як храм Української греко-католицької церкви.

На дзвіниці встановлено великий дзвін "Дмитро", подарований храму Янушем Фельчинським у 1991 році. 

За брамою церкви насипана символічна могила борцям за волю України.

Водяний млин на річці Лімниця був побудований у селі Ясень в 1930 році.

В 2017 році Громадська організація “Українська Жіноча Варта” взяла в оренду непрацюючий протягом кількох десятків років
Ясенський млин і за допомогою місцевої громади відреставрувала його. На його базі створюється діючий млин-музей хліба, де експонуватимуться атрибути традиційного пекарського мистецтва Прикарпаття.

За підтримки посольства Литовської республіки в Україні поруч із Ясенським млином відкрили соціальну пекарню, прибутки від якої скеровуються у подальший розвиток проєкту і на потреби українськиї воїнів та їх родин, а також навчальний центр для дружин загиблих вояків, де жінок навчають підприємництву.