Пам'ятки Прилуцького району

Миколаївська церква-дзвіниця була побудована в Прилуках в 1720 році поряд зі Спасо-Преображенським собором коштом прилуцького полковника Гната Галагана та його дружини Олени.

Православний храм виконаний у стилі католицької каплиці – однонефний, з вівтарем-апсидою зі східного боку та високим двосхилим дахом. Над гранчастою апсидою височить високий фронтон із волютами, що нагадує фронтон прилуцької полкової скарбниці.

Пізніше до церкви було прибудовано потужну двоярусну дзвіницю. Її перший ярус у вигляді кубічного об'єму, другий - циліндрична вежа з високими арочними прорізами, де розміщуються дзвони. Завершує дзвіницю купол із вікнами-люкарнами, в яких вбудовано циферблати вежового годинника-куранта.

Поруч встановлено пам'ятник Святому Йоасафу Бєлгородському.

Музейний комплекс приватного агротуристичного комплексу "Соколиний хутір" Миколи Черепа в Петрушівці складається з кількох музеїв: історико-етнографічного, Музею історії визвольних змагань на Чернігівщині, Музею просто неба "Машина часу", художньої галереї імені Тараса Шевченка та Музею монетного двору.

Історико-етнографічний музей садиби "Соколиний хутір" присвячено історії цього краю з часів трипільської культури до Другої світової війни. Представлено козацьку зброю, ткацький верстат XVIII століття, українську вишивку та інші предмети побуту та культурної спадщини українського народу.

Особливе місце в експозиції відведено козацькому періоду Богдана Хмельницького, а також гетьмана Івана Мазепи, якому колись належав хутір.

Для розваг на "Соколиному хуторі" є стайні, кузня, міні-зоопарк, козацький тир, літній та зимовий шинки, козацька лазня, аквазона з човнами та катамаранами. Проводяться театралізовані козацькі вистави.

Іржавецький музей-садибу композитора Левка Ревуцького відкрито до століття від дня його народження в родовій садибі родини Ревуцьких, в якій він народився та провів дитячі та юнацькі роки.

Маєток в Іржавці поруч із Парафіївкою отримав у 1789 році прадід композитора за заслуги під час російсько-турецької війни. Садибу Ревуцьких відвідували письменник Лев Толстой, композитор Микола Лисенко, художник Микола Ге, композитор Платон Майборода та інші.

Після від'їзду родини композитора до Києва, в будинку розміщувалася школа, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт.

Наразі в садибі відтворено обстановку будинку Ревуцьких. Представлено піаніно, на якому навчався грати майбутній композитор, власноруч виготовлені ним меблі, портрет Шевченка, який висів у його кабінеті та інші особисті речі.

Музей історика Миколи Костомарова створено в колишній садибі поміщика Марка Кисіля в Дідівцях під Прилуками, де Костомаров щоліта відпочивав у період з 1874 по 1884 рік.

Видатний історик, письменник, етнограф, фольклорист і публіцист Микола Костомаров вперше приїхав у Дідівці на запрошення своєї майбутньої дружини Аліни Крагельської, яка на той час вже була вдовою Марка Киселя, а наступного року вони тут вже повінчалися.

Тут Костомаров працював над творами "Автобіографія", "Руїна", "Елліни Тавриди", "Мазепа" та інші. У дідівській садибі Костомаров приймав письменників Василя Горленка, Данила Мордовця, художницю Катерину Юнге, кобзаря Остапа Вересая.

В 2016 році в Дідівцях відкрито музей Миколи Костомарова. Експозицію оформив чернігівський художник-монументаліст Борис Дєдов. В п'яти кімнатах представлено історію села Дідівці, розповіді про життя і діяльність Костомарова, його почуття до Аліни Крагельської, тодішньої соціально-політичної ситуації та про Кирило-Мефодіївське товариство.

Садиба Петра Галагана у Дігтярях збудована у 1825-1832 роках за проєктом архітектора Павла Дубровського, який також займався будівництвом палацу Галаганів у сусідньому селі Сокиринці.

Центральний двоповерховий корпус з'єднаний із двома флігелями дугоподібними переходами. Парк розбитий під керівництвом садівника Йоганна Бістерфельда. Величезний панський будинок із чудовим садом та величезними оранжереями називали однією з найкращих поміщицьких садиб Чернігівщини.

Після смерті Галагана у 1876 році садиба перейшла за його заповітом у розпорядження Полтавського губернського земства для влаштування навчального закладу. У 1877-1882 pоках архітектор Федір Вербицький перебудував палац для організації в ньому земського ремісничого училища, і цей профіль будівля палацу зберігає і донині. Зокрема, після Другої світової війни у палаці садиби Галаганів у Дігтярях було відкрито професійне училище. Нині це Дегтярівський професійний аграрний ліцей, при якому діє етнографічний музей українського побуту "Берегиня" з 5 експозиційними розділами.

Величний палацово-парковий комплекс у Сокиринцях створено на початку ХІХ сторіччя Павлом Ґалаґаном за проєктом архітктора Павла Дубровського та садівника Іоганна Ернста Бістерфельда.

Вікова діброва перетворена на чудовий парк з озером, газонами та алеями. В парку встановлена ​​ротонда, готичний місток, антична альтанка.

Палац у стилі ампір на 60 кімнат з анфіладами з'єднаний із двома двоповерховими флігелями. В кінці ХІХ століття садибою володів Григорій Ґалаґан - останній представник дворянсько-старшинського роду, громадський діяч та меценат. Він зібрав у палаці багату художню колекцію, яку подарував потім чернігівському музею.

Ґалаґан сприяв місцевому кобзарю Остапу Вересаю, у нього гостювали Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Павло Чубинський.

Зараз палац займає аграрний ліцей, відкрито кімнату-музей Остапа Вересая, у дворі встановлено пам'ятник.

Екскурсії слід замовляти заздалегідь.

Пам'ятник скульптору-монументалісту Іванові Мартосу встановлено на його батьківщині в Ічні в 1980 році.

Іван Мартос народився в 1754 році в Ічні в козацькій родині. Найвідоміший його витвір - пам'ятник Мініну та Пожарському на Червоній площі в москві. Під час створення скульптур Мартосу позували його сини. На передньому горельєфі він зобразив себе у вигляді римського патриція, який підштовхує вперед своїх синів, віддаючи Батьківщині найдорожче, що має. Обличчя Мартоса виконав його учень Самуїл Гальберг, зберігши портретну схожість зі своїм учителем.

В Україні найвідоміші скульптури Мартоса – пам'ятник Дюку де Рішельє в Одесі, пам'ятник Григорію Потьомкіну в Херсоні та надгробок гетьмана Кирила Розумовського у Воскресенській церкві Батурина.

Цукровий завод у Парафіївці заснований в 1846 році поміщиком Григорієм Тарновським, який проживав у родовому маєтку у сусідній Качанівці.

У 1852 році підприємство вступило в дію і вже в перший сезон роботи виробило цукру-піску, патоки та жому на суму близько 500 тисяч карбованців. У другій половині ХІХ століття завод був одним із найпотужніших цукропереробних підприємств Чернігівської губернії, де використовувалися передові на той час технології – парові машини.

У 1897 році маєток Тарновських у Качанівці разом із Парафіївським цукровим заводом було куплено за мільйон карбованців "цукровим королем" Павлом Харитоненком. У 1903-1904 pоках завод було повністю реконструйовано та розширено: збудовано нові службові приміщення, заводське селище для робітників, встановлено електричну тягу, удосконалено та частково замінено обладнання. У 1898 році спеціально для реконструкції заводу було збудовано цегельний завод, який працює й досі. На честь старшої доньки Харитоненко завод став називатися Оленівським.

У березні 1919 року господарство Харитоненка разом із Парафіївським цукровим заводом було націоналізовано радянською владою.

Завод у Парафіївці до останнього часу залишався одним із провідних підприємств Ічнянського району, але з 2011 року припинив свою роботу.

В 2020 році нові власники повністю знесли Парафіївський цукровий завод - індустріальну пам’ятку 19 століття.

Будівля полкової скарбниці - єдина кам'яна фортифікаційна споруда Прилуцької фортеці, що збереглася, найстаріша цивільна споруда в місті.

Невелику кам'яницю для зберігання козацьких цінностей, клейнодів та зброї збудував біля свого будинку запорізький полковник Гнат Ґалаґан, який піднявся при гетьмані Іванові Мазепі, а згодом - на службі у царя Петра I.

Прямокутна споруда із стінами метрової товщини має глибокі підвали. Торці увінчані барочними фронтонами, фасади декоровані пілястрами.

Тут зберігався вивезений козаками з походів видобуток: дорога зброя, одяг, гроші, а також полкові прапори.

Поруч – могила невідомого козака.

Приватний краєзнавчий музей  у Тростянці "Мисливська паланка" започаткував у своєму будинку місцевий краєзнавець Ростислав Маляренко.

Основна експозиція присвячена історії гетьманського роду Скоропадських, чиїм родовим маєтком був Тросятнець. Зокрема, представлено стіл, настінні дзеркала, шабля та інші особисті речі родини Скоропадських.

Також представлені експонати скіфської епохи, черняхівської культури, періоду Київської Русі, знайдені на околицях Тростянця.

Господар проводить кваліфіковані екскурсії Тростянецьким дендропарком та іншими навколишніми пам'ятками.

Фрагменти валів старовинної Прилуцької фортеці збереглися поряд із центральною площею міста, між вулицею Незалежності та вулицею Гоголя.

Козацька фортеця споруджена у Прилуках у XVII сторіччі за князів Вишневецьких на основі укріплень давньоруського городища Прилук-містечко. Фортеця мала міцні дубові стіни з високими рубаними вежами. Уздовж валу, що досягав 10-12 метрів заввишки, тягнувся глибокий рів. На території знаходився палац Вишневецьких, полкова канцелярія, суд, ратуша, острог, будинки полковника та полкової старшини.

З усіх фортечних споруд, крім земляних валів та кам'яних храмів, збереглася будівля полкової скарбниці, збудована на початку XVIII століття полковником Гнатом Ґалаґаном. Залишки валів Прилуцької фортеці можна оглянути на далекому кінці центрального парку. Тут встановлено пам'ятник Володимиру Мономаху.

Свято-Вознесенська церква в Радьківці збудована на території садиби та коштом колезького асесора Федіра Раковича.

За деякими даними, автор проєкту – майстер-самоучка Майстренко. Храм у стилі класицизму. Центральний четверик увінчаний великим куполом із глухим ліхтариком. Частково зберігся декор інтер'єру. З півночі храм з'єднаний із теплою церквою Олександра Невського, збудованою у 1849 році, яка майже повністю зруйнована.

У 2009 році при храмі відкрили Свято-Вознесенський чоловічий монастир Православної церкви України, якому допомагає Окремий Прилуцький козацький полк імені Петра Сагайдачного.

Церква знаходиться на східній околиці села посеред старовинного парку.

Збереглася гранітна надгробна плита поміщиці Ракович.

Свято-Миколаївська церква в Білорічиці – це все, що залишилося від садиби Олени Волконської-Рахманової – доньки декабриста Сергія Волконського.

Садиба належала їй з 1873 року. У селі жив і творив Олександр Юлійович Ягно – архітектор, художник та майстер художньої кераміки. Це з його руки в маєтку Рахманових були збудовані всі житлові та господарські споруди садиби. До комплексу входили палац (1886 рік), флігель для гостей (1878 рік), пекарня та церква (1850 рік). Палац був зруйнований під час Другої світової війни. Церква ж була розібрана вже за радянських часів – у 1962 році.

До нашого часу зберігся лише будинок флігелю для приїжджих, у якому зараз знаходиться Свято-Миколаївська церква. У цьому витворі архітектури змішані форми російської (XVII-XVIII століття) та української народної архітектури.

Свято-Михайлівська церква в Полонках збудована в 1777-1779 роках (за іншою версією в 1720 році) коштом Олександра Шила, сина священика.

В архітектурі дуже помітно вплив дерев'яної народної архітектури Лівобережної України. Спочатку храм мав одну баню, потім до нього прибудували дві бані над бічними камерами і додали ліпнину на фасадах. 

Це один із найвиразніших храмів епохи українського бароко на Чернігівщині. У Михайлівській церкві зберігаються мощі Святителя Димитрія, митрополита Ростовського. Поруч із храмом знаходиться святе джерело, воді з якого приписують цілющі властивості.

Церква в ім'я святого Пантелеймона Цілителя у Прилуках розташована на центральній транспортній магістралі міста в бік Ромен.

Невеликий оригінальний цегляний храм у псевдоруському стилі збудований у 1905 році на заїжджому дворі Густинського монастиря.

За радянських часів у будівлі розміщувалася аптека, склад, кафе. В 2008 році проведено реставрацію Пантелеймонівської церкви, храм пофарбований у яскравий зелений колір.