Пам'ятки Житомирської області

Залізнична станція "Чорнорудка" була відкрита в 1870 році. Будівлю вокзалу, ймовірно, збудували в період з 1870 по 1889 рік.

Нині це пам'ятка архітектури місцевого значення.

Великий гранітний кар'єр, затоплений водою, розташований поруч із Олевським щебеневим заводом на околиці Діброви.

Вода в кар'єрі неймовірно прозора та має блакитний відтінок. Водойма оточена соснами та березами. Поруч велика гора з відвалів порожньої породи, яка через вивітрювання утворює незвичайні форми. З вершини відкривається прекрасний вид на околиці.

Дібровський кар'єр - одне з улюблених місць занурення українських дайверів. У прозорій воді під час занурення можна побачити затоплену техніку - бурові машини та трансформаторну станцію на глибині 30 метрів, “сторожову вежу” на 12 метрах, затоплені дерева та інше.

Краєзнавчий музей Звягеля створено на базі музею бойової слави, який функціонує з 1975 року.

Окремий розділ присвячений історії стародавнього Звягеля у XIII-XVIII столітях. У музеї зберігається багата колекція письмових документів та старовинних книг. Основу нумізматичної колекції становлять римські монети, гроші епохи козаччини, царські монети.

Етнографічний відділ представляє колекцію рушників, вишиванок, предметів домашнього вжитку Поліського краю.

У майбутньому планується перенесення експозиції до приміщення колишньої в'язниці (XIX століття; вулиця Волі, 52).

Зерносховище у Верхівні збудоване в 1913 році. Є пам'яткою архітектури місцевого значення. Поруч зберігся склад землеробських знарядь того часу.

Синагога в Паволочі збудована в 1772 році, коли в селі була велика єврейська громада.

В 1993 році в приміщенні колишньої синагоги відкрився історико-краєзнавчий музей села Паволоч.

Експозиція музею розміщена на двох поверхах в 14 залах. Є облаштовані зали для зустрічей чи проведення конференцій.

Історичний музей імені Івана Огієнка в Брусилові був заснований у 1960 році на громадських засадах в кількох кімнатах теперішнього приміщення редакції газети "Відродження".

Організатором і першим керівником музею був Яків Галайчук. В середині 1980‑х років музей отримав окреме приміщення, яке займає донині.

У 2009 році громадський музей став відділом Житомирського обласного краєзнавчого музею і йому було присвоєне ім’я уродженця Брусилова Івана Огієнка (Митрополита Іларіона) – визначного вченого-історика, мовознавця та літературознавця, поета та прозаїка, редактора та видавця, політолога і теоретика канонічного права, громадсько-політичного і церковного діяча, перекладача Біблії на українську мову. 21 серпня 2010 року перед музеєм був відкритий перший в Україні пам’ятник Іванові Огієнку роботи скульптора Анатолія Бурдейного.

Експозиція музею розміщена в двох залах. Одна з них відображає основні етапи життя та громадської діяльності Івана Огієнка. В експозиції представлені багаточисленні праці митрополита Іларіона з історії України, історії української церкви, історії української мови, які були видані в Канаді в 1950-1970 роках; примірник лондонського видання Біблії 1962 року в перекладі митрополита Іларіона з дарчим написом дочці Лесі; фотографії Івана Огієнка; родинна шафа – придане дружини Івана Огієнка; інтер’єр української хати Київської губернії початку ХХ століття, яка допомагає відтворити обстановку, в якій жив сам Огієнко.

В другій залі представлені матеріали, які розповідають про історію Брусилівського краю та селища Брусилів. В експозиції представлені колекція монет солідів (перша половина ХVІ століття), яка знайдена на території краю; примірник "Євангелія" 1753 року, інструменти та вироби брусилівських ремісників, предмети побуту; сільськогосподарські знаряддя праці, традиційний український чоловічий та жіночий одяг; фотографії, документи, книги відомих людей Брусилівщини.

Двоповерхова кам'яниця з контрфорсами побудована в центрі Яроповичів в XIX столітті йімовірно коштом цукрозаводчика Терещенка.

Точно невідомо, з якою метою вона використовувалася. За одними даними, вона була промисловим об'єктом. Також є думка, що в ній була земська школа.

Донедавна будівля використовувалася під початкову школу, але після того, як у селі збудували нову школу, ця будівля порожня.

Кип'ячівський чоловічий монастир Казанської ікони Божої Матері  заснований в 1917 році в урочищі Кип'яче на правому березі річки Ірша під Чоповичами.

За легендою, в 1911 році тут було явище вогненної ікони Казанської Божої Матері, а вода тутешнього джерела закипіла і стала цілющою. Спочатку обитель іменувалася на честь Преображення Господнього, а в народі її називали Кип'ячівським монастирем.

Обитель проіснувала лише 17 років і була закрита більшовиками, дерев'яну Казанську церкву розібрано. Кип'ячівський чоловічий монастир Казанської ікони Божої Матері відновлено у 2002 році. Відновлено храм Казанської ікони Божої Матері, монастирський корпус, джерело та купальня.

Після відкриття чоловічого монастиря кілька жінок стали жити неподалік, обравши чернече життя. У 2002 році починається розвиток жіночого ставропігійного монастиря на честь Афонської ікони Божої Матері, закладається храм на дванадцятьох Афонських каменях, привезених зі святої гори. Сьогодні храм на честь Афонської ікони Божої Матері має кілька унікальних святинь – це частка поясу Божої Матері, мощі 24 старців з Афона, чудотворна ікона Троєручиця.

Монумент пам'яті учасників "Коліївщини", страчених у Кодні, встановлено на виїзді із села в бік Андрушівки.

У 1768 році на цьому місці відбулася масова кара захоплених у полон українських повстанців, які боролися проти польського панування під час козацько-селянського повстання під керівництвом Максима Залізняка та Івана Ґонти. Повстання разом із поляками придушили російські війська. У Кодні стратили близько 300 людей. Під керівництвом польського воєначальника Юзефа-Габріеля Стемпковського повстанцям рубали голови, садили на палю, четвертували.

До 200-річчя трагедії на козацькому кургані-могилі, оточеному щільним кільцем дерев, встановлено монумент пам'яті учасників "Коліївщини".

На трасі поворот позначений покажчиком "Козацька могила".

Триповерхова будівля комерційного училища в Бердичіві – яскравий зразок провінційного модерну.

Побудована в 1908 році коштом бердичівського купецтва. У декорі використана цегла різної фактури та кольору, що надає споруді загального жовто-сірого тону. Густо розміщені віконні отвори надають чудову освітленість.

З 1923 року тут почали працювати педагогічні курси. Нині це Бердичівський педагогічний коледж.

Коростишівський народний історичний музей засновано в 1965 році. Музей розташовується у Коростишівському будинку культури.

Його фонди налічують понад 6000 предметів зберігання. Експозиція у трьох залах розповідає про історію краю від давніх часів до сучасності, про заснування та розвиток Коростишева, про видатних мешканців міста. Зокрема, представлено знахідки трипільської культури і Давньої Русі з археологічних розкопок у селі Городське, предмети домашнього вжитку та одяг місцевих мешканців XIX - початку XX століть, особисті речі житомирських партизан часів Другої світової війни.

Окремий розділ присвячено Голодомору 1932-1933 років.

Перлиною художньої частини експозиції є добірка картин народного художника України, видатного пейзажиста Микола Максименка, що родом з Житомирщини.

Костел Пресвятого Тіла та Крові Ісуса Христа в Ружині збудований графом Калиновським у 1815 році.

За легендою, костел з'єднаний підземним ходом із поміщицькою садибою.

За радянської влади святиню закрили, купол знесли, а будівлю переробили під авторемонтні майстерні.

У 2000-2008 роках коштом родини Жебрівських проведено реставрацію. Нині костел Пресвятого Тіла та Крові Ісуса Христа діє, знаходиться під опікунством отців паулінів.

Домініканський монастир був заснований у Любарі в 1634 році. Тоді ж князь Станіслав Любомирський збудував перший домініканський костел.

В середині XVII сторіччя храм був зруйнований козаками під час Визвольної війни. У 1752 році його знову відбудував Францішек Фердинанд Любомирський, він був освячений в ім'я Святих Михайла і Яна Непомука.

У 1864 році домініканський монастир був закритий, костел став парафіяльним. За радянської влади храм також було закрито.

Нині це діючий костел святого Архангела Михаїла та святого Домініка. Йде реставрація.

Римо-католицьку парафію Святого Вацлава організували у 1907 році жителі сіл Крошня Чеська та Крошня Руська (нинішній Крошнянський район Житомира), переважно чехи та поляки.

Землю під будівництво костелу виділив Андрій Аршеневський. У 1908 році було збудовано костел Святого Вацлава.

За радянської влади храм закрили, у будівлі костелу розмістили клуб, потім бібліотеку, а з 1960 року – житомирський харчокомбінат облспоживкооперації.

Парафія Святого Вацлава була відроджена в 2001 році завдяки настоятелю отцю Людвіку Камілевському, а в 2002 році костел було повернуто віруючим. Реконструйовано каплицю та прилеглі до неї споруди, накрито дах головної будівлі, відбудовано вежу та фасад костелу. На облаштованій території костелу встановлено пам'ятний знак у вигляді хреста з нагоди 100-річчя парафії.

Римо-католицький костел Святого Власа розташований в центрі Андрушівки навпроти центрального входу до парку з палацом Терещенків.

З 1994 року службу відправляли на цвинтарі, потім у будинку парафіянки Марії Білої. У 2006 році був призначений перший настоятель отець Ян Сафінський, який розпочав будівництво в Андрушівці сучасного мурованого костелу. Завершили його спорудження в 2010 році, проте облаштування та оснащення святині продовжувалась і далі.