Пам'ятки Києва

Київський фунікулер - екзотичний рейковий транспорт, що в 1905 році напряму поєднав Поділ з Верхнім містом. Став другим у російській імперії після одеського.

До спорудження фунікулера з Поштової площі до Михайлівської схилом Володимирської гірки вели лише звивисті стежки та дерев'яні сходи, що створювало значні транспортні труднощі для містян. Фунікулер був ідеальним рішенням, що дозволяло перевозити людей та вантажі на невелику відстань по крутих схилах.

Будівництво велося два роки засобами Бельгійського акціонерного товариства, яке володіло у Києві монополією на трамвай та конку. Обладнання та візки вагонів були виготовлені у Швейцарії. Після аварії 1928 року (обірвався трос, і два вагони зіткнулися, але ніхто не постраждав) фунікулер реконструювали, дорогу подовжили на 40 метрів (до того нижня станція знаходилася на вулиці Боричів Тік), нові комфортабельні вагони виготовили на Київському заводі електротранспорту. Ще дві реконструкції було проведено у 1958 та у 1984-1986 роках.

Цікавою є конструкція роз'їзду на середині дороги. Крайні рейки тут суцільні, а внутрішні розрізні. Відповідно, внутрішні колеса вагонів мають по два реборди, а внутрішні – циліндричні.

У павільйоні верхньої станції фунікулеру розміщено діораму Володимирської гірки.

Німецька євангелічно-лютеранська церква Святої Катерини в Києві - головний храм київської лютеранської громади.

Лютеранська громада існує в Києві з XVIII сторіччя. Перші богослужіння проходили в будинку аптекаря Гайтера на Подолі (зараз це аптека-музей). Побудована в 1799 році на Подолі дерев'яна кірха згоріла під час великої пожежі 1811 року. Нову лютеранську церкву заклали на "Німецькій горі", що на печерських Липках, де пізніше багато німців збудували собі будинки. Було збудовано також пасторський будинок та господарські споруди, влаштовано цвинтар, пізніше було збудовано також школу та Будинок для бідних.

Кам'яний лютеранський храм у псевдороманському стилі відбудував в середині ХІХ століття архітектор Іван Штром. За радянської влади будівля вціліла - тут був клуб атеїзму, виставкова зала. Нині це чинна лютеранська церква Святої Катерини.

Палац у Києві в стилі бароко був збудований на Клові (нинішні Липки), у володіннях Києво-Печерського монастиря для розміщення почесних гостей Лаври.

Авторами проєкту стали німецький архітектор Йоган Шедель та український архітектор Перо Неєлов, будівництвом керував кріпак зодчий-самоучка Степан Ковнір. В 1863 році було добудовано третій поверх. Інтер'єр розписали українські художники в 1757 році.

Кловському палацу так і не судилося послужити за призначенням - представники царського двору, які відвідували Київ, тут не зупинялися. В палаці ненадовго розмістили лаврську друкарню, згодом військовий госпіталь. Пізніше у ньому розташовувалися різні навчальні заклади, а в радянські часи - музеї.

В останні роки будівля була повністю відреставрована, в ній розмістився Верховний Суд України. Стіни та стелю прикрасили скульптури давньоримських та давньогрецьких богів юстиції та справедливості. Меблі виготовлені за авторськими кресленнями в стилістиці середини ХVІІІ сторіччя.

Планується проведення екскурсій.

Центральна площа Нижнього міста, на місці якої був головний торг древнього Києва.

В XIII-XVIII сторіччях Контрактова площа була адміністративним центром міста та місцем проведення Контрактових ярмарків, тут знаходилася будівля Магістрату з Войтовою вежею, з якою оголошувалися рішення міської влади (була побудована в 1714 році, згоріла в 1812 році).

В центрі площі розташований Гостинний двір (1809-1811 роки), у якому зупинялися купці, які прибували на ярмарки. Поруч - фонтан "Самсон" (1754 рік), який був частиною старовинного водопроводу та приваблював паломників легендою про цілющі властивості його води. На площі також знаходиться Контрактовий дім (1815-1817 роки), який служив місцем проведення концертів і балів.

Виділяється відновлена в 1970-х роках висока дзвіниця грецької церкви Святої Катерини (1741 рік), приміщення якої зараз належить Нацбанку.

Костел Святого Миколая у Києві було збудовано архітектором Владиславом Городецьким на початку XX століття на замовлення католицької громади міста.

Миколаївський костел став одним із перших об'єктів, при будівництві яких використовувався залізобетон - новий на той момент будівельний матеріал. Дві 60-метрові вежі у стилі середньовічної готики багато декоровані скульптурами зі штучного каменю. Зліва розташований триповерховий будинок для причту.

З радянських часів Миколаївський костел використовується як Національний будинок органної та камерної музики України, з 1992 року відновлено богослужіння.

Поруч із костелом у 2012 році встановлено пам'ятник великому польському поетові Юліушу Словацькому.

Літературно-меморіальний будинок-музей видатної української актриси, першої народної артистки України Марії Заньковецької розповідає про життя і творчість представниці корифеїв національного українського театру кінця ХIХ – початку ХХ століття.

У Києві Заньковецька провела останні роки свого життя, мешкаючи в будинку своєї сестри Лідії Карнаухової. Перший музей у ньому було організовано в 1960 році. В 1980 році оригінальну архітектурну пам'ятку зруйнували, але через 9 років будинок відновили у первісному вигляді та відкрили в ньому оновлений музей.

В історико-біографічній частині експозиції представлені рукописи, фотографії, афіши вистав, сценічні костюми й особисті речі актриси.

Меморіальна частина відтворює інтер'єр квартири Марії Заньковецької, що складалася з трьох кімнат: кабінету, вітальні, їдальні, а також кухні. В кімнатах переважно представлено меблі і речі, що належали господині.

На першому поверсі – музейна вітальня і виставкова зала.

Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка висвітлює київський період життя поета.

Розміщений у будинку чиновника Івана Житницького, побудованому в Києві в 1835 році на колишньому Козячому болоті (тепер Майдан Незалежності). Тут квартирував поет з весни 1846 року до свого арешту – 5 квітня 1847 року.

Музей Кобзаря створено в 1928 році, зараз філія Національного музею Тараса Шевченка. Фондова колекція складається з унікальних цінностей: меморіальних речей Шевченка, його офортів, автографів, фотографій, перших творів поета.

Представлені акварелі Михайла Сажина, унікальні гравюри краєвидів Києва, фото ХІХ століття, роботи видатних художників на шевченківську тематику, твори декоративно-ужиткового мистецтва.

За спогадами сучасників відтворено кімнату, в якій жив Шевченко. Особливу увагу привертає робочий стіл поета, де представлені унікальні експонати: ручка, перо, чорнильниця, кавник, фляга Тараса Шевченка, люлька, подарована поету Миколою Костомаровим.

Літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини відкритий в 1980 році в будинку, в якому видатний поет і державний діяч жив у Києві з 1944 по 1967 рік.

Саме у цей період він працював міністром освіти, потім був головою Верховної Ради УРСР. Квартира Тичини розташовувалася на другому поверсі, проте музей спочатку розміщувався на першому, і лише в 1990 році, до 110-річчя поета, музею передали його меморіальну квартиру №3.

Експозиція музею розгорнута в п'яти кімнатах квартири, в яких максимально збережена автентичність інтер'єрів та обстановки, що створює ефект "присутності господаря". Основну частину експозиції складають меморіальні речі Павла Тичини, які передала музеєві його дружина Лідія Петрівна.

У робочому кабінеті зберігаються його книги, музичні інструменти, художня колекція та особисті малюнки. Дуже затишними є спальня господарів та кімната тещі Павла Григоровича – Катерини Кузьмівни Папарук. Меморіальна бібліотека Павла Григоровича налічує понад 20 тисяч предметів друкованої продукції. В експозиції вітальні відображено побут української творчої інтелігенції середини ХХ століття. Саме тут музей проводить різні творчі акції.

Сувенірна крамничка пропонує книжки Павла Тичини, сувенірну продукцію з логотипом музею.

В цьому ж будинку розташований Літературно-меморіальний музей-квартира Миколи Бажана, який був сусідом Тичини.

Майдан Незалежності - центральна площа Києва, символ свободи. Тут розгорталися головні події боротьби за незалежність України 1990-1991 років, "Помаранчевої революції" 2004 року, а також "Революції гідності" (Євромайдану) 2013-2014 років.

Площа почала формуватися лише в ХІХ столітті (раніше був пустир), а вже в 1876 році, коли сюди переїхала міська дума, площу почали називати Думською. Після війни була відбудована наново, називалася площею Калініна, потім - Жовтневої Революції (центральним елементом був пам'ятник Леніну, знятий з постаменту в 1991 році). Одним із символів є електронне табло на вежі Будинку профспілок.

Панорама площі відкривається з пагорба, де розташована колишня будівля Інституту шляхетних дівчат (1843 рік), що згодом служила приміщенням НКВС, потім - палацом з'їздів.

В 2000-2001 роках площу капітально реконструйовано (зникла "рулетка" - знаменитий київський фонтан, який був традиційним місцем зустрічей). З'явилася серія нових пам'яток: Монумент Незалежності, "Лядські ворота", Пам'ятник засновникам Києва, Козак Мамай та інші. У підземній частині споруджено торговий комплекс "Глобус", який тепер сусідить із "трубою" - підземним переходом, де збираються "неформали" всіх мастей.

Обговорюються проєкти реконструкції Майдану та створення меморіалу пам'яті героїв "Небесної сотні", які загинули під час акцій протесту в січні-лютому 2014 році.

Маріїнський палац - один із найкрасивіших палаців України.

Імпозантна будівля в стилі бароко споруджена в 1750-1755 роках за проєктом архітектора Бартоломео Растреллі для імператриці Єлизавети Петрівни, яка особисто вибрала для нього місце. Під час найвищих візитів до Києва тут зупинялися члени царського родини, а тому числі Катерина II, яка відвідала Київ у 1787 році. В XVIII-XIX століттях палац служив резиденцією генерал-губернаторів Київської губернії.

Наразі Маріїнський палац є церемоніальною резиденцією Президента України, де відбуваються прийоми на найвищому рівні. Збереглися багато оформлені інтер'єри в стилі класицизму з елементами бароко та ренесансу, старовинні меблі, люстри, картини відомих художників, настінний живопис.

Спочатку головний фасад був звернений до Міського (Царського) саду, закладеного в 1748 році за наказом імператриці Єлизавети. З протилежного боку палацу (нинішнього парадного) - розбитий Маріїнський парк, який має ім'я імператриці Марії Олександрівни. На території парку зведено скандальну багатоповерхівку, що стала найвищою (над рівнем моря) житловою будівлею у Києві.

Особняк лісопромисловця Семена Могильовцева на печерських Липках в Києві прозваний "Шоколадним будинком" за колір та фактуру зовнішніх стін.

Автором проєкту називають академіка архітектури Володимира Ніколаєва. Унікальні інтер'єри виконані у різних художніх стилях (модерн, ренесанс, готика, бароко).

В радянський період будинок використовувався як житловий, потім як міський Палац одружень. До останнього часу перебувало в аварійному стані.

Нині "Шоколадний будинок" є філією Київської національної картинної галереї.

Пішохідний Парковий міст (Міст закоханих) над Алеєю Магдебурзького права в Києві з'єднує Хрещатий (Купецький) парк із Міським (Царським) парком.

Побудований у 1912 році за проєктом професора КПІ, відомого мостобудівника, "батька електрозварювання" Євгена Патона. У 1983 році проведено повну реконструкцію.

У народі Парковий міст прозвали Мостиком закоханих, оскільки це найпопулярніше у Києві місце для романтичних побачень, зізнань у коханні та пропозицій руки та серця. За традицією, закохані залишають на перилах любовні послання, пов'язують стрічки та вішають замочки на знак міцного кохання.

Також Парковий міст іноді називають "Чортовим мостом" або "Мостом самогубців" – нещасні часто обирали його для зведення рахунків із життям.

Пішохідний міст із парку "Наталка" на Оболонський острів у Києві також відомий як "Міст-хвиля" завдяки характерній формі опор, що нагадує п'ять хвиль. Згідно із задумом архітектора Андрія Миргородського, хвилі символізують динаміку та рух річки Дніпро – головної водної артерії столиці.

Міст-хвиля збудований у 2021-2024 роках коштом меценатів, серед яких Метрополія Великого Парижа та уряд Тайваню. Близько 300 тон металу для мосту було виготовлено на комбінаті "Азовсталь" напередодні повномасштабного вторгнення росії.

Довжина мосту становить 176 метрів, ширина – 3,5 метри. Він спроєктований з урахуванням доступності для пересування маломобільних людей і не заважає проходу маломірних суден до затоки Оболонь.

Разом із будівництвом мосту було проведено облаштування рекреаційної зони "Острів Оболонський". тут проклали пішохідні та велосипедні доріжки, встановили лави, облаштували дитячі майданчики, відкрили громадські вбиральні. На острові висадили нові дерева та кущі, серед яких декоративні яблуні, рожева акація та бузок.

На острові є облаштований пляж із роздягальнями, працюють точки продажу кави та морозива.

Перлина бароко - Андріївська церква - зустрічає відвідувачів Андріївського узвозу в Києві.

Церква закладена на місці Андріївського бастіону Старокиївської фортеці в 1744 році до приїзду Єлизавети I до Києва. За легендою, Святий Андрій Первозванний встановив на цьому місці хрест і передрік виникнення "вічного міста". Ймовірно, це єдина робота архітектора Франческо Бартоломео Растреллі, що збереглася в Україні. Багате внутрішнє оздоблення близьке до стилю рококо. З балюстради церкви відкривається мальовнича панорама Подолу.

В Андріївській церкві проводяться богослужіння ПЦУ - щоденні ранкові літургії, вечірні богослужіння, освячення води, хрещення, вінчання, інші обряди та духовні обряди. У ніч із суботи на неділю проводиться всенічна служба.

Музей "Андріївська церква" є сектором Національного заповідника "Софія Київська".

Резиденція Митрополитів Київських і всієї України на території Софійського монастиря у Києві заснована у 1722–1730 роках, за часів архієпископа Варлаама Ванатовича.

Добудована його наступниками, митрополитами Рафаїлом Заборовським та Тимофієм Щербацьким.

Триповерховий палац у стилі українського бароко поруч із Софією Київською зведений за участі архітекторів Йогана-Ґоттфріда Шеделя та Семена Антонова. Наприкінці XIX століття з західного боку зроблено прибудову та облаштовано балкон зі сходами, якими з другого поверху можна було спуститися в митрополичий сад.

В інтер'єрах митрополичих покоїв зберігся автентичний живопис XVIII століття, а також автентичні груби, облицьовані кахлями київського керамічного заводу Андржейовського. Серед оригінальних предметів інтер'єру XVIII-XIX століть: підлоговий годинник, бюро-циліндр, камін з червоного мармуру. Представлені стародруки старослов’янською та іноземними мовами XVI-XVIII століть.

З колишніми мешканцями Будинку митрополита знайомить галерея портретів з колекції Київської православної богословської академії Православної церкви України.