Пам'ятки Херсонської області

Будинок губернського правління, в якому в 1792-1794 роках жив та працював полководець Олександр Суворов, що керував закінченням будівництва Херсонської фортеці. Під командуванням генерал-аншефа велося зміцнення підступів до фортеці та оборона Кінбурнського району.

Зараз у будинку Суворова розміщуються магазини та офіси. На будинку вивішена меморіальна дошка, зліва встановлено барельєф роботи херсонського скульптора Івана Білокура "Солдати Суворова в бою".

На початку пішохідної вулиці Суворова був встановлений пам'ятник полководцю, відлитий в 1904 році майстром Миколою Рукавишниковим. В 2022 році, під час окупації Херсона російськими військами в ході російсько-української війни, напередодні відступу з міста в результаті успішної контрнаступальної операції української армії, російські окупанти демонтували пам'ятник та вивезли його з міста.

Будинок-музей художниці-самоучки Поліни Райко відкрито в її рідних Олешках в 2004 році, після її смерті.

Майстер наївного мистецтва Поліна Райко, малоосвічена сільська жінка, почала творити у 69-річному віці після цілого ряду життєвих трагедій – втрати чоловіка та доньки, ув'язнення сина. Щоб не почуватися самотньою в порожньому будинку, вона почала розписувати стіни фресками. До кінця життя встигла розписати всі п'ять кімнат: стіни, стелі, двері будинку, а також ганок та ворота свого двору. В її роботах переплетені світська, християнська та язичницька символіки.

Будинком-музеєм Поліни Райко опікується Благодійний фонд імені Поліни Райко.

В ніч на 6 червня 2023 року, в ході повномасштабного російського вторгнення в Україну 2022 року, російськими військами була підірвана дамба Каховської ГЕС, що спричинило до катастрофічного затоплення пониззя Дніпра. В наслідок цього будинок-музей Поліни Райко був повністю затоплений водами Дніпра.

Історико-краєзнавчий музей села Високопілля на Херсонщині заснований у 1980 році з ініціативи завідувача районного відділу культури Олексія Пушкарьова. 

З 2011 року музей розміщується в будівлі колишньої німецької школи 1880 року будівництва. Експозиція музею представлена в п’яти залах: "Історія заснування Високопілля-Кронау", "Етнографічна зала", "Кімната бойової слави воїнів-інтернаціоналістів, АТО та ООС", "Кімната бойової слави періоду Другої світової війни", "Післявоєнний період розвитку Високопілля (експозиція, присвячена ліквідаторам наслідків аварії на Чорнобильській АЕС)"

На початку 2022 року музей презентував нову експозицію - "Кімната побуту другої половини XX століття".

Водолікарня "Гаряче джерело" в Генічеській Гірці функціонує на базі джерела природної термальної води зі свердловини глибиною 1600 метрів, відкритого в 1960-х роках.

Вода слабо-лужна, йодо-бромна, хлоридо-натрієва, температурою 40-42 градуси. Застосовується для лікування захворювань серцево-судинної та нервової системи, опорно-рухового апарату та іших, а також для оздоровлення пацієнтів у профілактичних цілях. До послуг відпочиваючих тут є два "проточні басейни", ванни, басейн "підводного витягу", масаж.

Бальнеолікарня працює амбулаторно з травня по жовтень, житлом та харчуванням не забезпечує.

Термальне джерело лікувальної мінеральної води знаходиться на виїзді зі Щасливцевого у бік Стрілкового, поряд із ДОТ "Дніпро", на території недобудованого комплексу Inter Medical Eco City.

Вода температурою до 70 градусів фонтанує зі свердловини, потім послідовно тече через три неглибокі басейни, поступово охолоджуючись.

Вода показана для лікування серцево-судинних захворювань, центральної нервової системи, опорно-рухового апарату, хронічних запальних жіночих хвороб, захворювань шлунково-кишкового тракту, ендокринних та обмінних порушень, а також шкірних захворювань. Прийом мінеральних ванн також сприяє загоєнню ран.

Медперсоналу та офіційних процедур немає, проте людей приваблює можливість безкоштовного самолікування.

Генічеський краєзнавчий музей представляє цікаву колекцію, присвячену історії виникнення міста Генічеська.

В залі "Природа краю" є 2 діорами: "Азовське море" та "Острів Бірючий".

Серед унікальних експонатів: стела сарматського періоду, кістки південного слона (мамонта), античні амфори, картини народного художника Купріянова, архівні документи періоду фашистської окупації, побут, одяг, посуд XVIII-XIX століть.

Особливий експонат - дерев'яна носова прикраса середньовічного судна "Голова туру" (X-XI століття), яка є туристичним символом Генічеська.

Греко-Софійська церква Різдва Пресвятої Богородиці - це найстаріша з усіх церков, що збереглися в Херсоні.

Кам'яний храм із дерев'яною главою збудували греки, що оселилися в Херсоні в XVIII сторіччі.

В інтер'єрі Греко-Софійської церкви зберігся настінний живопис, чудовий різьблений іконостас, дерев'яні скульптури.

Будівлю Центрального РАГСу зведено в 1896 році для Херсонської громадської бібліотеки. Будівництво велося на пожертвування херсонців, частину коштів виділила міська управа.

Будівлю у стилі неокласицизму спроєктував архітектор Микола Толвінський. На початку XX століття Херсонську громадську бібліотеку часто відвідував гімназист Борис Сергєєв – майбутній письменник Лавренєв.

Тут розташовувалась перша експозиція Херсонського музею старожитностей. За призначенням бібліотека служила до 1987 року, коли в будівлі вирішили розмістити міський РАГС.

Водонапірна вежа, що забезпечувала водою маєток князя Трубецького, збудована на основі руїн старовинної дозорної вежі XIV століття власником місцевої садиби князем Петром Трубецьким наприкінці XIX століття.

За однією з версій, вежа споруджена за часів князя Вітовта (XIV сторіччя), коли цими землями проходив кордон Великого князівства Литовського. Пізніше було надбудовано четвертий ярус зі стрілчастими вікнами у псевдоготичному стилі.

Нині не використовується.

Історико-розважальний комплекс "Зелені хутори Таврії" створено на місці старовинних хуторів, які існували між Олешками та Голою Пристанню до початку ХХ століття.

Музеєм народного побуту XV-XX століття є справжня українська хата. Музейна експозиція розповідає про побут українців на цих землях. Також представлено історію грошових знаків півдня України.

Відвідувачам пропонують: майстер-класи в гончарній майстерні та кузні, атракціон "Торфоленд" (поїздка на торф'яні копальні), верхова їзда та інше.

Краєзнавчий музей селища Каланчак заснований в 1978 році. Розташовується в окремій пристосованій будівлі в центрі селища поряд із центральним парком.

Музейні фонди налічують майже чотири тисячі експонатів, які розповідають історію краю від найдавніших часів і до нині. В експозиції зібрано багато етнографічного матеріалу - вишиванки, рушники, предмети побуту, старовинні ікони, прялки, вишиті картини тощо. Обладнана фотозона в стилі української хати.

Пам'ятка історії національного значення Кам'янська Січ – це залишки однієї з найбільш збережених з кількох Запорозьких Січей, що існували в Україні з XVI по XVIII століття. Січ була оборонною фортецею, яка виконувала функції адміністративного та військового центру запорозького козацтва.

Кам'янська Січ була заснована козаками біля впадання річки Кам'янка в Дніпро в 1709 році, після руйнування царськими військами Чортомлицької Січі. В 1711 році і її було знищено за наказом царя Петра І, а козаки змушені були відійти вниз по Дніпру у володіння Кримського ханства.

В 1728 році Кам'янська Січ була відроджена, проіснувала до 1734 року, після чого запорожці переселилися на річку Підпільну, де заснували Нову Січ. На місці козацької фортеці згодом розташовувалася поміщицька економія, але збереглися й окремі фрагменти фортечних споруд XVIII сторіччя. Нині їх досліджують історики та археологи.

Збереглася могила кошового отамана Костя Гордієнка з кам'яним хрестом, встановлено пам'ятник отаману.

З 2009 року історико-культурна пам’ятка Кам’янська Січ перебуває під охороною Національного заповідника "Хортиця", тут працює філія заповідника. Встановлено символічні в'їзні ворота до січі та облаштовано лапідарій, де зібрані кам’яні пам'ятки (зернотерки, гармани тощо). Також можна побачити грот та залишки колишнього маєтку поміщика Агаркова. На території памʼятки відзначають державні свята та проводять урочисті заходи українські козаки та патріотичні гуртки Херсонщини.

Національний природний парк "Кам’янська Січ" cтворений в 2019 році на площі близько 12 тисяч гектарів на основі 2 крупних балок – Кам’янської та Милівської. Також до його складу увійшли тераса річки Дніпро між селами Червоний Маяк та Качкарівка, прилеглі до балок та тераси ділянки плакору, акваторія Каховського водосховища та затоплених ним пониззя балок.

Територія та об'єкти заповідника отримали пошкодження внаслідок російського бомбардування на початку лютого 2024 року.

Каховський історичний музей – філія Херсонського обласного краєзнавчого музею.

Відкритий у 1957 році. Розташований у просторому приміщенні в центрі Каховки. У фондах налічується понад 7 тисяч експонатів.

Експозиції музею розповідають про основні етапи історії міста та краю, про події радянсько-української та Другої Світової воєн, про створення Каховської гідроелектростанції та Каховської зрошувальної системи тощо.

Найбільший інтерес представляють матеріали про козацькі походи на Іслам-Кермен та штурм Кизи-Кермена, зразки зброї запорізьких козаків та російських солдатів (кремневі рушниці, пістолети, шаблі, кинджали), трофейні шаблі, гармати, ядра XVI-XVII століть, фотокопія доповіді фельдмаршала Бориса Шереметєва імператору Петру I про перебіг штурму фортеці тощо.

Під час російської окупації Каховки у 2022 році російські загарбники пограбували Каховський історичний музей.

Корсунський Богородичний монастир під Каховкою заснований у 1785 році на землях князя Потьомкіна Таврійського як одновірський (старообрядницький).

За легендою, на цьому місці діти знайшли ікону Богородиці, а коли спробували її забрати, ікона стала важкою і не зрушила з місця, вказавши таким чином розташування майбутньої обителі.

До 1848 року, коли монастир став православним, до комплексу вже входили 5 кам'яних храмів, перший з яких був освячений у 1802 році, трапезна, гуртожиток із келіями.

До більшовицького перевороту 1917 року Корсунський чоловічий монастир поряд з Бизюковим чоловічим і Благовіщенським жіночим входив до трійки найшанованіших монастирів Херсонської єпархії. За радянських часів обитель була закрита, храми знищені. Вціліли частини стін, західна брама, увінчана барочним фронтоном, і кругла північно-східна вежа з шатровим завершенням. Ченці повернулися сюди лише 1999 році. Ведуться роботи з відродження монастиря.

Арабатська Стрілка - найбільша в Україні піщана коса, яка відокремлює чорноморську затоку Сиваш від Азовського моря.

Утворилася внаслідок намивання піску 850 років тому. Довжина - близько 115 кілометрів, ширина - від 270 метрів до 8 кілометрів. З континентального боку починається від портового міста Генічеськ, біля основи з боку Криму - руїни турецької Арабатської фортеці (1651 рік), взятої російськими військами в 1771 році.

Коса Арабатська Стрілка є популярною та недорогою курортною зоною, функціонує близько 100 здравниць. Вся східна частина коси являє собою суцільний піщаний пляж, західна - затока Сиваш з унікальними цілющими грязями та солями.

В районі села Щасливцеве є термальне джерело лікувальної мінеральної води.

Бетонна автодорога з боку Генічеська доходить лише до села Стрілкове, подальший автомобільний рух ґрунтовою дорогою, прозваною "пральною дошкою", дуже ускладнений.