Пам'ятки Черкаського району

Музей козацької слави у Виграєві розкриває історію козацьких перемог через призму доль їхніх нащадків.

Головна зала присвячена історичній Корсунській битві 1648 року, що сталася у Глибокому яру на південно-західній околиці нинішнього села Виграїв, що тоді називалася Горохова Діброва. Козацька армія гетьмана Богдана Хмельницького у цій битві розгромила польські війська гетьмана Миколая Потоцького, нав'язавши бій у невигідних для польської кавалерії умовах лісистої пересіченої місцевості. Вирішальне значення мала засідка, влаштована у Глибокому яру полком Максима Кривоноса.

Також у музеї є зали етнографії та сільського побуту: скрині, рушники, посуд, меблі, прядки, ткацький верстат тощо.

Окрема експозиція присвячена Голодомору 1932-1933 років.

Музей народного декоративного мистецтва розташований у Каневі в двоповерховому будинку колишньої василіанської школи, заснованої в 1781 році уніатським священиком Боніфатієм Фізикевичем коштом графа Станіслава Понятовського, який тоді володів містом.

Училище було закрито в 1838 році. Надалі будинок також використовувався за призначенням як школа. Другий поверх був надбудований за радянських часів.

У 1990 році до цього приміщення переїхав Музей народного декоративного мистецтва, що розміщувався до того в сусідній будівлі Успенського собору.

Музей налічує понад 5 тисяч експонатів: колекція скла XIII-XVI століть, вироби з дерева, картини. Є колекція зразків традиційного українського одягу та предметів народного побуту трьох центральних областей - Черкаської, Київської та Полтавської. Зокрема представлені примітивістські роботи народної художниці України Марії Примаченко, унікальна вишивка художниці Світлани Устименко та інші.

Музей співака та композитора Семена Гулака-Артемовського в Городищі розташований у старовинному одноповерховому будиночку в центрі міста.

Гулак-Артемовський народився в Городищі в 1813 році. Він відомий як один із основоположників української класичної музики, автор першої української опери "Запорожець за Дунаєм".

Музей стародавнього побуту та народних ремесел у Плескачівці відтворює атмосферу сільського життя XIX століття, пропонуючи відвідувачам поринути в епоху двохсотрічної давнини, спробувати змайструвати колесо до воза або вручну змолоти борошно.

В селі здавна процвітали ремесла, зокрема виробництво глиняного посуду (гончарів називали плескачами, звідки й пішла назва села). З Плескачівки до Петербурга, Варшави та Москви постачали скрині з карбованим металом.

В експозиції музею є діючий ткацький верстат та інші експонати, що дають уявлення про народні ремесла. Представлено колекцію прасок на вугіллі, які потрапили до села з польського, австро-угорського та німецького побуту.

Музей Тараса Шевченка відкрито в 2014 році на території заїжджого двору Нагановського в селі Мошни, де Шевченко жив кілька днів після звільнення з-під арешту в 1859 році, під час своєї третьої (і останньої) подорожі Україною.

Від заїжджого двору зберігся житловий будинок, де й розмістилася основна експозиція музею. В 2013 році, перед відкриттям музею, у будинку було проведено капітальний ремонт, перекрито дах, підлито бетонний фундамент. Але всі стіни, пороги, перекриття та піч із лежанкою залишилися оригінальними. Збережено й планування будинку. В кімнатах виставлені оригінальні меблі XIX століття, домашнє начиння, вишиті рушники, ікони.

Всі будівлі у дворі колишнього заїжджого двору відтворені за описами та малюнками.

Літературно-меморіальний музей Тараса Шевченка в Каневі відкрився в 1939 році. До того на Тарасовій горі діяв народний музей поета "Тарасова світлиця", відкритий наприкінці XIX століття в колишньому будинку наглядача шевченкової могили Івана Ядловського.

Новий музей будувався протягом 1935-1937 років за проєктом видатного архітектора Василя Кричевського, якого вважають засновником українського архітектурного модерну. Згідно з початковим задумом, лаконічна зовні класицистична будівля мала бути прикрашена українськими орнаментами в техніці майоліки. Цей задум так і не був реалізований, але внутрішнє оздоблення вражало народним колоритом: яскравий вітраж у глибині вестибюлю, кесони з кольоровими розетками на стелі, орнаментальні розписи на стінах.

Після реконструкції 2003-2010 років будівля набула сучасного мінімалістичного вигляду з елементами конструктивізму.

На сьогодні музейна колекція нараховує понад 20 тисяч предметів. В основній експозиції представлені окремі меморіальні речі Тараса Шевченка (різьблена шкатулка, веретено, псалтир), оригінали деяких його малюнків та офортів, рідкісні видання творів поета, художні твори на шевченківську тематику тощо.

В окремій залі виставлена посмертна гіпсова маска Кобзаря в оточенні текстів із "Заповіту" різними мовами світу. Інтерактивна мапа "Останній шлях Тараса Шевченка Україною" демонструє маршрут, яким труну з прахом Кобзаря везли з Петербурга до Канева.

Експозиція оснащена мультимедійними інформаційними кіосками, відвідувачам доступні різноманітні аудіовізуальні програми.

Будівля Музичного фахового коледжу імені Семена Гулака-Артемовського збудована в 1903 році як чоловіча гімназія.

Автором проєкту був видатний київський архітектор польського походження Владислав Городецький.

У другій половині XX століття, після спорудження сучасної прибудови, у будівлі розмістився музичний коледж.

Народний музей села Головківка розташований у центрі села. Заснований у 2004 році коштом мецената Бориса Кузика.

Експозиція розміщується у 5 невеликих залах. На великій топографічній карті позначені пам'ятні місця села.

В археологічному відділі представлені знаряддя праці та прикраси доби бронзи, римські монети, землеробські знаряддя козацької доби.

Окрема зала присвячена холодноярським подіям першої половини ХХ століття.

Легендарне урочище Холодний Яр – це історична місцевість на сході Черкащини, вздовж однієї з приток річки Тясмин. Є цілою системою ярів, пагорбів і балок, покритих реліктовим листяним лісом площею 7 тисяч гектарів.

Поширена кліматична версія походження назви – влітку в ярах завжди прохолодніше, ніж на околицях.

Завдяки особливому мікроклімату Холодному Яру тут можна зустріти багато рідкісних рослин. Зокрема, ботанічний заказник "Білосніжний" площею 1,5 гектара охороняє локалітет острівної материкової популяції підсніжника складчастого, найближчим місцем зростання якого є Крим. Масове цвітіння підсніжників у березні приваблює в Холодний Яр тисячі туристів.

На території Холодного Яру знайдено сліди всіх археологічних культур, починаючи з трипільської. Зокрема, збереглися вали та кургани скіфського городища (VI сторіччя до нашої ери), всередині якого знаходиться старовинний Мотронинський монастир – неформальна столиця Холодного Яру.

За всіх часів Холодний Яр служив притулком для місцевих жителів під час нападів ворогів. У різні часи тут діяли козацькі загони, гайдамаки, українські повстанці, радянські партизани. Пам'ятними місцями є "Склик" – місце збору гайдамаків, Гайдамацький став, в якому повстанці освячували зброю, могила головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака, пам’ятник літописцю Холодного Яру Юрієві Горлісу-Горському тощо.

Важливим сакральним місцем Холодного Яру також є Дуб Максима Залізняка, поблизу якого в 2015 році збудовано дерев'яний храм Святого Праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського), працює музейно-етнографічний комплекс "Дикий Хутір".

У 2022 році указом Президента України створено Національний природний парк "Холодний Яр", до складу якого передано у постійне користування 6800 гектарів земель державної власності. Також на території нацпарку діє філія "Холодний Яр" Національного історико-культурного заповідника "Чигирин", працює Медведівський краєзнавчий музей.

Через Холодний Яр проходить автошлях Т-2402 "Чигирин – Кам'янка", вздовж нього розташовані села Медведівка, Мельники, Буда.

Вітрянний млин в Івківцях збудований у 1906 році мешканцем села Оксентієм Одинцем. Одинцівський млин діяв до початку 1970-х років.

Силами громадськості вітряк відновили у 2008 році.

Штучне озеро Бучак утворилося на місці нижнього котловану недобудованої Канівської ГАЕС, спорудження якої було розпочато в 1984 році.

Будівництво було припинено після аварії на Чорнобильській АЕС, а в 1992 році повністю заморожено з економічних міркувань.

У ході будівництва було частково відселено та зруйновано село Бучак, викорчовано частину дубового лісу, порушено екосистему цієї місцевості. Наразі розглядається питання щодо відновлення будівництва Канівської ГАЕС.

А поки що озеро Бучак, що поповнюються водами джерел, що самоочищається і заросло по берегах очеретом, є чудовим місцем відокремленого відпочинку на природі. У ньому дуже чиста вода, водиться риба.

Отаманський парк в районі Холодного Яру – заповідний лісовий масив між селом Головківка та селом Медведівка, що має давню історію.

У другій половині ХVІІІ століття за заслуги в битві з татарами під Чигирином цей ліс був подарований князю Ромоданівському, що мав чин отамана - звідси назва парку. Пізніше отаман продав його князям Краснокутським. Іван Фундуклей, який купив Холодноярські ліси у Безрадецьких, в середині ХІХ століття вирив тут вісім ставків, проклав 6 кілолметрів доріг з вогнетривкої цегли, збудував 8 сторожок для лісової охорони. У 1850-1855 роках власником Отаманського парку став Артем Терещенко, який біля села Головківка збудував два поміщицькі будинки, а на озерах - купальні. Його син Микола у 1869 році провів перше лісовпорядкування – тоді у парку було близько 30 дерев віком від 300 до 500 років.

У 1972 році Отаманському парку надано статус заповідника. Лісові насадження займають у парку 367 гектарів. У лісі ростуть дуби черешчасті та червоні, сосни звичайна та чорна, ялини, 8 видів тополь, 12 - верби, клени, берези, вільха, липа, ясен, в'яз, береста, черешня, черемха та осика. Тут мешкають козулі, кабани, лисиці, зайці, борсуки та куниці.

Примітним є джерело "Живун", вода якого за своїми складами близька до трускавецької "Нафтуси".

Велична садиба поміщика Володимира Ростишевського в Косарях – один із небагатьох дворянських маєтків, що вціліли на Черкащині після більшовицького перевороту 1917 року.

Молодий поміщик збудував її для своєї нареченої з Німеччини. Проєкт палацу розробив німецький архітектор, виконробом був також німець. Разом вони створили вишуканий двоповерховий палац із високими дзеркальними вікнами, прикрашеними зубчастим орнаментом стінами, гранітними сходами, пологими терасами. Будівництво замку обійшлося польському шляхтичу в 90 тисяч рублів.

Будинок оточував розкішний садок. Квіти та екзотичні рослини сюди були завезені з Київського ботанічного саду.

Однак молодій дружині Ростішевського, яка звикла до бурхливого міського життя, було нудно в тихому селі, і вже за рік вона повернулася на батьківщину. Ростішевський продав свій маєток Чигиринському земству, який у 1912 році розмістив у палаці лікарню. З 2001 року це будинок для людей похилого віку.

Першу в Україні пам'ятник варенику встановлено в 2006 році біля готелю "Росава" у Черкасах.

Скульптура представляє собою козакаа Мамая, який їсть вареники. За його спиною розміщено величезний вареник у вигляді півмісяця.

Автор пам'ятника одній із класичних страв української кухні – скульптор, заслужений художник України Іван Фізер. Висота пам'ятника, виготовленого з кераміки, становить 2,5 метри. До його відкриття було приготовлено справжній вареник вагою близько 70 кілограмів.

Пам'ятник українському поету-шістдесятнику Василеві Симоненку у Черкасах встановлений у 2010 році поряд з історичним будинком Щербини (нинішній Палац одружень).

У цьому місті поет працював кореспондентом газет "Черкаська правда", "Молодь Черкащини", "Робоча газета" на початку 1960-х років. Антирадянські вірші Симоненка стали відомі завдяки самвидаву. Поет помер після жорстокого побиття, пов'язаного з його громадською діяльністю, спрямованою на викриття злочинів НКВС.

Автор монумента - Владислав Димйон. Пам'ятник висотою понад 2 метри передає образ поета у поступовій динаміці. Крило, яке огортає постать, символізує талант, іскру божу.

Неподалік розташована редакція газети "Черкаський край" (колишня "Черкаська правда"), де відкрито кімнату-музей Василя Симоненка.