Пам'ятки Кам’янець-Подільського району

Кафедральний костел святих Апостолів Петра та Павла - головна культова споруда Старого міста.

Петропавлівський костел збудовано чернечим орденом домініканців, які з'явилися у Кам'янці-Подільському в XIV сторіччі. Будівництво кам'яного костелу в 1502-1517 роках приписують єпископу Якубові Бучацькому. Під час турецького панування (1672-1699 роки) храм використовувався як головна мечеть, до нього був прибудований 36-метровий мінарет. Після повернення поляків, згідно з мирним договором, мінарет було збережено, але зверху було встановлено золочену статую Мадонни. Тепер Петропавлівський кафедральний костел у Кам'янці-Подільському – єдиний у світі християнський храм із мінаретом.

В ньому зберігається чудовий скульптурний надгробок 21-річної Лаури Пшездецької роботи Віктора Бродзького (1874 рік). Під час кінної прогулянки дівчина впала з коня, зламала хребет та померла. За два роки на замовлення невтішних батьків скульптор створив з мармуру шедевр: красуня з тінню посмішки на обличчі виглядає сплячою, але скорботний ангел уже опустив погаслий смолоскип, а недочитана книга відкрита на 21 сторінці. Скульптуру часто називають "Сплячою царівною".

У двір Петропавлівського костелу веде пишна Тріумфальна арка (1781 рік) на честь приїзду останнього польського короля Станіслава Августа.

Екскурсії проводяться у вільний від богослужінь час.

Величний собор Олександра Невського – головний православний храм Кам'янця-Подільського.

Собор у неовізантійському стилі збудовано в 1893 році на честь 100-річчя "приєднання" Поділля до росії. Храм будувався народним коштом, зібрані Олександро-Невським опікунством. Споруда вражала величчю і була одним із найкрасивіших храмів Кам'янця-Подільського.

Олександро-Невський собор мав великий головний купол і чотири напівкуполи з боків, над західним входом була розташована невеличка дзвіниця. Головний вівтар собору був присвячений Святому Олександру Невському, на згадку про Олександра III, південний вівтар носив ім'я Святої Великомучениці Катерини, покровительки Катерини II, а північний - Святого Миколая. Приміщення церкви обігрівалося паровим опаленням.

Олександро-Невський собор був зруйнований у роки радянської влади, але після відновлення незалежності України собор було відбудовано.

8 квітня 2023 року жителі Камянця-Подільського одностайно підтримали перехід собору Олександра Невського до Православної церкви України. Проте віряни УПЦ московського патріархату й досі не пускають до церкви кам’янчан.

Костел Відвідин Єлизавети Пресвятою Дівою Марією в Китайгороді побудований на високому урвищі над річкою Тернавою в XVIII столітті.

За легендою, храм заснував тутешній поміщик після того, як дивом залишився живим, коли його карета впала зі скелі. А оскільки його дружина була православною, поряд він збудував і церкву.

Костел Діви Марії відрізняється поєднанням планово-об'ємної структури, властивої епосі пізнього ренесансу, з фасадами у стилі бароко. В інтер'єрі збереглися барокові розписи та вівтарі.

З 1994 року храм належить католицькій громаді "Місія Святого Духа".

З видового майданчика перед костелом відкривається приголомшлива панорама каньйону річки Тернави, яка виглядає досить повноводною, оскільки неподалік цього місця впадає у Дністровське водосховище.

Костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії збудували в 1699 році. вірмени, що переселилися до Жванця після вигнання турків з Поділля.

Майже через століття, коли вірмени пішли з міста, будівлю було перебудовано на вражаючий католицький костел у стилі бароко.

За радянських часів тут розташовувалася фабрика.

Нині храм поступово реставрується, відновлено богослужіння.

Мурований костел святого Йосипа Обручника в стилі пізньої неоготики створено коштом парафіян Підлісного Мукарова в 1859-1872 роках з ініціативи священика Базилія Шаха.

В 1933 році храм було закрито радянською владою. Під час німецької окупації костел діяв. Повторне закриття святині відбулося в 1962 році. Лише в 1989 рці костел Святого Йосипа Обручника повернули віруючим.

Костел Святого Миколая домініканського монастиря у Смотричі відомий із 1375 року, коли містом володіли литовські князі Коріатовичі.

Спочатку був дерев'яним, розташовувався у центрі Смотрицького замку. Внаслідок численних татарських набігів костел було зруйновано. Спорудження кам'яного храму почалося в 1786 році за підтримки роду Потоцьких. У 1821 році будівництво завершилося, і в 1837 році храм освятили як костел Святого Миколая.

В 1935 році він був закритий радянською владою. Відновлений у 1990 році зусиллями отця Ванагса і переданий у розпорядження отцям пасіоністам.

Руїни величезного вірменського собору Святого Миколая навіть у нинішньому стані вражають витонченістю фрагментів огорожі та монументальністю дзвіниці.

Храм розташований у центрі кварталу, де з XIV сторіччя жили кам'янець-подільські вірмени. Перша дерев'яна вірменська церква була збудована в 1395 році, а в камені її відбудували в 1495 році. Споруджена в 1555 році дзвіниця з бійницями та чотирма оглядовими баштами нагорі схожа на оборонну вежу.

Після турецької окупації Кам'янця-Подільського храм відновили лише в 1767 році – вже як католицький костел. Це був величний храм візантійської архітектури з восьмигранним куполом та критими галереями по периметру.

У 1930-х роках храм було підірвано. Зараз у дзвіниці, що збереглася, розміщена маленька каплиця, в якій користуються парафіяни Вірменської апостольської церкви. Заплановано відновлення собору.

Домініканський костел Святого Миколая, розташований у найвищій точці Старого міста, вважається одним із найдавніших храмів Кам'янця-Подільського.

Оспіваний поетами як "Перлина Поділля", прекрасний храм краю.

Вперше монастир домініканців у Кам'янці-Подільському згадується в 1372 році. Костел був дерев'яним, і в 1420 році він згорів ущент. Нове життя монастирю в XVI сторіччі дав рід Потоцьких, які опікувалися домініканцями.

За часів турецького панування костел перебудували під мечеть на честь коханої дружини султана Хасекі – Рабії Гюль-Нуш. У ньому встановили білокам'яний мусульманський амвон, що зберігся донині.

Повна реставрація костелу Святого Миколая була закінчена в 1754 році коштом Міхала Францішека Потоцького. На фасаді можна бачити герб "Пілява" роду Потоцьких та скульптуру "Пес із смолоскипом" (домініканці називали себе "пси Господні"). Зліва до костелу прибудовано двоповерховий будинок, у якому мешкав Потоцький.

В даний час костел належить католицькому ордену Паулінів (Братство Святого Павла Першого Пустельника), продовжується реставрація.

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії у Тинній відомий завдяки чудотворному образу Богородиці Тиннянської. У XVII сторіччі село зазнало кількох татарських набігів, внаслідок чого образ було перевезено спочатку до Кам'янця-Подільського, а згодом – до Львова. Лише в 1730 році реліквія повернулася назад у місцевий храм.

Історія нинішнього костелу Успіння Богородиці починається з 1597 року, коли Ігнатій Гумецький збудував новий кам'яний храм замість старого дерев'яного. Саме з цим періодом історики найчастіше пов'язують появу чудотворного образу. У 1735 році сильно постраждалий костел перебудовують. Черговий занепад святині припав на 1956 рік, коли храм було розібрано.

Зусиллями отця Владислава Ванагса на початку 1990-х років костел Успіння Богородиці відновлено на колишньому місці. В 2023 році відбулося встановлення санктуарію Божої Матері Тиннянської.

Поруч розташований старовинний цвинтар. Тут знаходилася могила принца Шарля де Нассау-Зігена, який свого часу вважався надзвичайно неординарною особистістю. Останні 12 років свого життя принц провів у Тинній, проте його могила не вціліла під час чергового відновлення храму.

Національний ландшафтний заказник "Кармалюкова гора" розташований над річкою Мукша на північ від Кам'янця-Подільського, поряд із селом Маків.

Загальна площа заказника складає 42 гектари. Місцевість є зостанцем берегового рифу неогенового віку і представляє інтерес з геоморфологічної точки зору.

Згідно легенд, у печері на вершині гори ховався від переслідування герой селянського повстання Устим Кармалюк.

Крім печер, на вершині гори знаходиться вал, що є рештками стародавнього скіфського городища. У період Київської Русі це укріплення могло використовуватися як застава, про що свідчать знахідки зброї та грошових скарбів того часу.

В 1846 році Кармалюкову гору відвідав Тарас Шевченко.

Окрім історії, туристів також приваблює оглядовий майданчик, який є чудовим місцем відпочинку.

Палацово-парковий комплекс у Макові споруджено у другій половині XVIII сторіччя, після того, як маєток перейшов від магнатів Маковецьких до графа Юзефа Рациборовського.

Його онуки, брати Адам та Ян Рациборовські, до початку ХІХ століття звели комплекс садибних будівель у модних той час класичних і неоготичних формах. Палац розташовувався поруч із флігелем, а навпроти нього, на місці нинішнього дитячого садка, знаходилися вежа та кузня. На захід від флігеля розміщувалися господарські будівлі та готичний шпіхлер.

В 1830 році Ян та Адам запросили до свого маєтку відомого паркового архітектора Діонісія Міклера для облаштування парку. Зелені насадження займали площу 75 гектарів. У парку було кілька павільйонів. В оранжереї вирощували пальми, екзотичні квіти та фрукти.

У 1908 році новим господарем маєтку став Альфред Журовський, реконструювавши резиденцію, що вже почала занепадати. Палац було розширено, добудовано нове крило з квадратною вежею, з'явився фриз із рослинними мотивами, колонади, картуші із родинними гербами "Леліва" та "Ревич".

Після більшовицького перевороту 1917 року маківські селяни разом із солдатами Камчатського полку розгромили панську садибу, а згодом спалили палац. Збереглися лише флігель та один із паркових павільйонів.

Нині на теріторії колишнього палацово-паркового комплекс у Макові знаходиться місцева школа.

Панський маєток родини Токаржевських-Карашевичів у селі Грушка збудований наприкінці XIX століття. Двоповерховий садибний палац з невеликими вежами та бічною балюстрадою розташовується у старому парку на в'їзді в село з боку Кам'янця-Подільського.

Власником маєтку в Грушці на початку XX століття був український політичний і дипломатичний діяч, історик, почесний лицар Мальтійського ордену Ян Токаржевський-Карашевич. Під час Першої світової війни він був головою Грушківського волосного комітету допомоги сім'ям військовиків, головним контролером Подільського земського комітету допомоги пораненим. У 1917-1919 роках служив радником українського посольства у Відні, далі працював в уряді УНР у вигнанні.

За радянської влади палац Токаржевських-Карашевичів використовувався як приміщення сільради і правління місцевого колгоспу. Зараз частину приміщень займає Грушівський старостат Староушицької громади і поштове відділення. В інших приміщеннях облаштували музейний простір з галерею старожитностей, виставковою залою та фотозоною. 

Урочище Марусин камінь розташоване на вершині пагорба неподалік сіл Гамарня та Великий Олександрів на лівому березі річки Ушиця.

Поява цієї геологічного утворення датується X сторіччям до нашої ери. Спочатку в печерах скелі знаходився язичницький храм, про що свідчить наявність жертовного каменю. З часом місце було освячено та на стінах було вирізблено православний хрест. В одній із ніш каменю збереглися залишки вікової кіптяви від вогнищ, що підтверджує здогадки про те, що печери служили укриттям для людей у ​​різні періоди історії.

Так, згідно з легендами, за часів селянських повстань на цих землях діяв загін розбійників під проводом отаманші Марусі. Розбійники нападали на поміщиків, а пограбоване зазвичай розподіляли між бідними селянами, що допомагало їм вижити. Після одного з таких набігів якийсь пан Володимир оголосив облаву на банду Марусі. Втративши всіх своїх людей, Маруся зникла в місцевих печерах, проте її наздогнали та вбили. Місцеві жителі зберегли ім'я народної героїні, назвавши скелю, де це сталося, "Марусиним каменем".

Меморіальний музей графа-реформатора Ігнація Сцибор-Мархоцького в Миньківцях присвячений одному з найекстравагантніших подільських поміщиків XVIII століття, засновнику самопроголошеної Миньковецької держави, яка проіснувала 30 років у межах Миньковецького ключа на території нинішнього Кам'янець-Подільського району.

Сотні експонатів розповідають про життя Ігнація Сцибор-Мархоцького, а також про влаштування його маленької держави, яка мала власну конституцію, засновану на римському праві судову систему, свою грошову одиницю.

Музей відкрито в 2012 році у старовинній будівлі, в якій свого часу розміщувалися НКВС та гестапо. В підвалі та цокольному поверхах збереглися камери попереднього ув'язнення. В 2010 році перед будинком встановлено пам'ятний знак жертвам Голодомору та репресій.

Миколаївська церква - єдина споруда у Старому місті кам'янця-Подільського, що дійшла до нас із XIV сторіччя практично у первісному вигляді.

Її збудували вірменські поселенці під керівництвом Синана Котлубея у 1398 році на основі більш древнього храму. Товщина стін цього присадкуватого храму оборонного типу сягає півтора метри. Суворий образ доповнюють маленькі віконця-бійниці та потужні контрфорси, що підпирають стіни. В один із контрфорсів вмонтовано традиційний вірменський кам'яний хрест-хачкар.

Будівля позбавлена декору як зовні, так і всередині. Ремонти проводилися у 1544, 1701, 1804 роках. В кінці XVIII століття до західного фасаду було прибудовано дзвіницю.