Пам'ятки Чортківського району

Національний природний парк "Дністровський каньйон" створений у 2010 році для збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів лісостепової зони у районі середньої течії річки Дністер.

Займає територію площею 10 тисяч гектарів у межах Чортківського району Тернопільської області. Тут зустрічаються відшарування (стінки), що містять стародавні скам'янілі залишки флори та фауни, яким близько 500 мільйонів років.

Гордість Національного природного парку "Дністровський каньйон" - травертинові скелі з печерами та гротами. Відомо близько 50 великих та малих печер, серед яких одні з найдовших у світі: Озерна (105 кілометрів), Оптимістична (230 кілометрів).

На крутих скелястих берегах та мальовничих островах зустрічається велика кількість рідкісних рослин, тварин, птахів. Збереглася реліктова лісова, наскальна та лужно-степова рослинність.

Популярні туристичні маршрути до Джуринського водоспаду та в урочищі "Глоди" до джерела "Фарінникова криниця".

Будівлю нової ратуші в Чорткові зведено в 1926-1930 роках, коли стара ратуша на площі Ринок перестала вміщати адміністративний апарат магістрату, що розрісся.

Будівля в стилі конструктивізму з невисокою годинниковою вежею збудована під керівництвом польського архітектора Юзефа Кунцевського. Окрім магістрату, тут розміщувалися поліція та пожежна охорона.

Зараз будівля Нової ратуші використовується за прямим призначенням – тут розміщується Чортківська міська рада. У відреставрованій вежі відкрито Музей Магдебурії і Туристично-інформаційний центр.

На площі перед ратушею встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку.

Нова хасидська синагога в Чорткові збудована в 1909 році віденським архітектором Гансом Гельдкремером (за іншими даними – Яном Марціном Цесліковським). Ошатна будівля, що нагадує палац, стоїть на розі вулиць Шевченка та Млинарської в центральній частині містечка.

У першій половині XIX століття територія, де розташована синагога, була частиною маєтку Марії Борковської, представниці давнього шляхетського роду володарів Чорткова. Хасидський цадик Давид Моше Фрідман викупив у неї маєток та облаштував у ньому свою резиденцію. В парку неподалік від палацу він збудував новий дім молитви.

Будівлю в орієнтальному стилі прикрашають дві бічні вежі. У 1910-1914 роках тут щорічно проводив богослужіння головний рабин з Відня чи Парижа, що приваблювало до Чорткова євреїв із багатьох міст України, росії та Східної Європи.

Будівля постраждала під час двох світових воєн. За радянських часів синагога слугувала автопарком, далі їдальнею для військових. До останнього часу в ній розміщується центр науково-технічної творчості та дозвілля учнівської молоді.

Протягом останніх років будівля синагоги перебуває в аварійному стані. Планується реставрація та створення Центру єврейської культури – сучасного культурного простору та осередку розвитку культурного різноманіття.

Занедбаний палац у Колиндянах із двома вежами, що нагадують замкові, справді побудований на основі середньовічного замку, закладеного шляхтичами Стаменськими у XV сторіччі (за іншими даними у XVII столітті).

На початку ХІХ століття напівзруйнований на той час замок у Колиндянах перейшов до роду Альбіновських, від яких його успадкував шляхтич Корнел Городиський. Новий власник у 1840 році реконструював замкові вежі, а між ними спорудив двоповерховий палац у стилі пізнього класицизму. Його парадний фасад прикрашає великий портик із чотирма колонами іонічного ордера, а з боку парку розташований ризаліт, на якому раніше був балкон з видом на ландшафтний парк. В'їзна брама, ймовірно, збереглася від колишнього замку.

Під час Першої світової війни палац сильно постраждав, але у міжвоєнний період його відновив останній власник Людвік Городиський.

За радянських часів у будівлі палацу Городиських розмістили технікум. До останнього часу біля садиби розташовувалася тракторна бригада, але зараз палац покинутий.

У селі Постолівка вздовж траси на сільському цвинтарі стоїть старий напівзруйнований костел.

Неоготичний храм XVIII сторіччя ймовірніше за все збудовано на честь святих Апостолів Петра і Павла, оскільки по обидва боки над входом збереглися статуї апостолів.

Гипсова печера Млинки – одна з найбільших карстових печер України.

Виявлена на початку XX століття місцевими жителями, які добували гіпс на околиці села Залісся. Названа за місцем розташування - на хуторі Млинки, де колись працював водяний млин. Перше повідомлення у пресі виникло в 1960 році.

Печера Млинки має загальну протяжність близько 40 кілометрів. Температура цілий рік тримається на рівні +11 градусів. Усередині печери є невелике озеро з прісною водою, мешкає велика колонія кажанів.

Печера не освітлена та не обладнана для відвідування, проте проводяться екскурсії у супроводі професійних спелеологів. Для відвідування необхідно мати спецодяг та спорядження. Екскурсії тривалістю близько 3 години організовує Тернопільський турклуб, необхідна домовлятися заздалегідь.

Печерний монастир у Монастирку заснований у ІХ-Х сторіччях ченцями-самітниками на місці давньослов'янського язичницького храму.

Помітно, що до облаштування природної печери доклали зусиль людські руки. Величезний камінь, що нависає над входом у печеру, підтримують кілька колон, складених із пласких кам'яних брил.

У храмі є зображення Ісуса, яке за легендою стало ченцям у вигляді гри світла та тіні. Вони навели це зображення фарбою та отримали те, що можемо побачити зараз.

У печері зберігся також стародавній вівтар, який і зараз використовується за своїм прямим призначенням. Він прикрашений іконами та лампадками. Археологічно доведено, що храм був обшитий деревом, мав дерев'яну підлогу та, можливо, опалювався.

В кінці XVII сторіччя храм знищила пожежа, а в XVIII сторіччі його зруйнував землетрус.

Ще в XVI столітті поруч був заснований Василіанський монастир. До комплексу входить Вознесенська церква (XVI-XVIII століття) та монастирські келії. Неподалік входу в печеру лежить камінь з вирізаним на ньому хрестом, який називають "камінням Довбуша". Можливо, це був язичницький вівтар.

Ранньохристиянський печерний храм біля села Стінка на Тернопіллі належить до XII-XIII сторічь.

Природна печера карстового походження розташована на лівому березі Дністра на висоті 15 метрів. На другому ярусі в травертиновій скелі вирубано штучне приміщення розмірами приблизно 8 на 9 метрів. У центрі східної стіни є вівтар із солярним знаком у вигляді свастики. На стінах зображені хрести, а також інші християнські та язичницькі знаки.

Ймовірно, храм існував ще за язичницьких часів, а з приходом християнства став печерним монастирем.

Природний заповідник "Медобори" розташований на території низькогірного хребта Подільські Товтри (Толтри), який є залишком бар'єрного рифу, що сформувався 15-20 мільйонів років тому вздовж берега теплого Галицького (Сарматського) моря.

Ланцюг пагорбів височить на 50-60 метрів, над долиною річки Збруч – до 100 метрів. Найвища точка заповідника "Медобори" – гора Бохіт (414 метрів). Лісиста частина пагорбів багата на медоносні рослини, звідки пішла назва Медобори. Флора заповідника налічує близько 1 тисячі видів, 44 з яких занесено до Червоної книги України. Найчастіше зустрічається дуб, граб та ясен. У лісах водиться олень, козуля, дикий кабан, лисиця, куниця, борсук, лось. Нерідкі карстові утворення. Серед карстових печер заповідника найбільш відома "Перлина", що отримала свою назву завдяки кальцитовим кулькам на стінах, схожим на перлини.

Музей природи заповідника "Медобори" займає одну з кімнат будівлі адміністрації природного заповідника у селищі Гримайлів.

Передбачені туристичні маршрути.

Згідно з місцевою легендою, близько 200-300 років тому в цих місцях оселився якийсь відлюдник. Існують здогадки про почесне походження цієї людини, проте не відомі причини, з яких він був змушений зректися мирського життя. Протягом перших чотирьох років він видовбав у стародавній скелі печерну келію, в якій молився. Як свідчить легенда, самітник був убитий і похований поруч із келією в кам'яній ніші.

У 1990-х роках місце було відновлено. Щороку на Трійцю віруючі з найближчих сіл приходять на молитву.

"Пуща відлюдника" входить до комплексу пам'яток однойменної екологічної стежки, розробленої для туристів заповідником "Медобори". Також поблизу знаходяться стародавнє язичницьке городище Звенигород та печера "Перлина".

Відвідати ці пам'ятки можна самостійно за маркованим маршрутом із села Крутилів, або у супроводі співробітників заповідника.

Покинутий римо-католицький костел розташований на цвинтарі у південній частині села Колиндяни.

Побудований у 1870 році як родова усипальниця шляхтичів Городиських. Згідно з іншими джерелами, у підвалі костелу поховано членів родини Альбіновських.

Садиба Семенських-Левицьких у Хоросткові складається із двох палаців та службових споруд, розташованих по периметру круглої площі.

Старий одноповерховий палац збудував в кінці XVIII сторіччя граф Юзеф Каласантій Левицький. Це досить скромна будівля в стилі класицизму із шестиколонними портиками на парадному та парковому фасадах.

Поруч у ХІХ столітті Вільгельм Станіслав Семенський-Левицький збудував новий двоповерховий палац у стилі необарокко за проєктом італійського архітектора. Боточчині. Навпроти розташовані будівлі служб та кінного манежу.

Після 1939 року садиба була націоналізована, зараз у будівлях розміщується Подільська дослідницька станція Тернопільського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук. У Старому палаці якийсь час розміщувалася експозиція Музею природи, але зараз він у приватній власності.

Великий парк на території садиби в 1972 році став основою Хоростківського дендропарку (14 гектарів), де представлені рослини багатьох континентів: філодендрон (тюльпанне дерево), павловнія (адамове дерево), півонія, гінкго дволопатеве (динозаврове дерево), динозаврове дерево дерево), різні види платанів та магнолій, кедри, кипариси та інші екзотичні рослини.

Руїни синагоги у Гримайлові розташовані в центрі селища, трохи осторонь головної дороги.

Оборонний храм зі стінами завтовшки до 1 метри, побудований у XVII сторіччі, входив у систему міських фортифікацій Гримайлова.

Всередині синагоги зберігся арон а-кодеш (ковчег для сувоїв), а в деяких вікнах - решітки із зірками Давида.

Сімейний склеп баронів Пайгертів, останніх господарів Сидорова, розташований на старому сільському цвинтарі.

Пайгерти володіли селом до 1939 року. Серед них - польський поет Юзеф Пайгерт, який у 1840 році збудував у Сидорові палац (не зберігся).

Монументальний склеп-мавзолей Пайгертів у стилі класицизму вражає своїми величезними розмірами.

Народний краєзнавчий музей історії села Товсте розташований у будівлі Народного дому, збудованого на початку ХХ сторіччя товариством "Просвіта".

На сцені його актової зали виступав фундатор українського театру Садовський, а також фундатор гуцульського театру Хоткевич.

У 1990 році тут відкрився краєзнавчий музей.