Пам'ятки Чортківського району

Музей щітки відкрився 2025 року в приміщенні Заболотівського староства з ініціативи старости села Заболотівка Марії Гаджали. Експозиція присвячена місцевим щіткарям і їхньому ремеслу – щіткарству (виготовленню щіток), яке здавна було поширене в цьому селі.

В експозиції представлені старовинні знаряддя та інструменти щіткарів, снопи місцевої осоки, яка слугувала основним матеріалом для виготовлення щетини, зразки готової продукції.

Інтер'єр музейної зали оформлено іншими предметами старовини – бамбетлем, столітніми образами, речами домашнього вжитку, зразками місцевої вишивки зі сховків сільчан. Окремий куточок присвячено місцевим учасникам російсько-української війни.

За попереднім замовленням музей може організувати майстерклас із виготовлення щіток.

Музейна резиденція Чорткова (колишній Чортківський краєзнавчий музей) з 2022 року розташовується у будівлі колишньої дитячої бібліотеки, неподалік від Чортківського замку.

Резиденція заснована у 1976 році як краєзнавчий музей на громадських засадах. Початково заклад розміщувався у будівлі першої половини XX століття по вулиці Зеленій. Основні фонди музею налічують понад 10 тисяч предметів.

У Музейній резиденції Чорткова представлено експозиції, присвячені різним періодам історії краю. Зокрема, різноманітний археологічний матеріал розповідає про життя людей у ​​давнину, про старовинні ремесла та промисли.

Висвітлено історію українського війська та національно-визвольної боротьби на Чортківщині. Окрема експозиція розповідає про наслідки більшовицького терору та про вигнання гітлерівських окупантів.

Відділ природи музею відображає флору та фауну краю.

Музейний комплекс "Лемківське село" розташований в урочищі "Бичова" неподалік Монастирисьок.

Складається з кількох дерев'яних будівель, що відображають побут та культуру народності лемків.

У першому експозиційному будиночку "Лемківська світлиця" представлені старовинні ікони XIX-XX століть, вишиті рушники, сорочки, скатертини, священні ризи з церков Монастирищині, стародруки та інше.

У другому будиночку "Лемківська столярня" зібрані верстати та інструменти , а також житлова обстановка: ліжко, стіл, прядка, бамбетлі.

В "Будинку гончаря" можна побачити гончарну піч, гончарне коло, інструменти гончаря, а також виставку гончарних виробів.

В "Будинку кравчині" представлені меблі, швейна машинка, а також виставка ляльок у лемківських костюмах майстрині Ірени Криницької.

Поруч знаходиться "Садиба лемківського ґазди", каплиця, дзвіниця, колодязь.

Музейний комплекс включає Ватряне поле, на якому щорічно проходить фестиваль "Дзвони Лемківщини".

Будівля Народного дому збудована в Чорткові напередодні Першої світової війни коштом польської громади міста.

Народний дім служив центром розвитку культури та спорту – у будівлі була театральна сцена та спортивна зала. При Народному домі діяли аматорський театральний колектив та військово-спортивне товариство "Сокіл".

Тут робила свої перші кроки на театральній сцені українська актриса та співачка Катерина Рубчакова (Косаківна). її ім'ям назвай Чортківський районний будинок культури, який тепер розміщено у будівлі Народного дому.

Перед будівлею Народного дому встановлений пам'ятник Катерині Рубчаковій.

Національний природний парк "Дністровський каньйон" створений у 2010 році для збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів лісостепової зони у районі середньої течії річки Дністер.

Займає територію площею 10 тисяч гектарів у межах Чортківського району Тернопільської області. Тут зустрічаються відшарування (стінки), що містять стародавні скам'янілі залишки флори та фауни, яким близько 500 мільйонів років.

Гордість Національного природного парку "Дністровський каньйон" - травертинові скелі з печерами та гротами. Відомо близько 50 великих та малих печер, серед яких одні з найдовших у світі: Озерна (105 кілометрів), Оптимістична (230 кілометрів).

На крутих скелястих берегах та мальовничих островах зустрічається велика кількість рідкісних рослин, тварин, птахів. Збереглася реліктова лісова, наскальна та лужно-степова рослинність.

Популярні туристичні маршрути до Джуринського водоспаду та в урочищі "Глоди" до джерела "Фарінникова криниця".

Будівлю нової ратуші в Чорткові зведено в 1926-1930 роках, коли стара ратуша на площі Ринок перестала вміщати адміністративний апарат магістрату, що розрісся.

Будівля в стилі конструктивізму з невисокою годинниковою вежею збудована під керівництвом польського архітектора Юзефа Кунцевського. Окрім магістрату, тут розміщувалися поліція та пожежна охорона.

Зараз будівля Нової ратуші використовується за прямим призначенням – тут розміщується Чортківська міська рада. У відреставрованій вежі відкрито Музей Магдебурії і Туристично-інформаційний центр.

На площі перед ратушею встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку.

Нова хасидська синагога в Чорткові збудована в 1909 році віденським архітектором Гансом Гельдкремером (за іншими даними – Яном Марціном Цесліковським). Ошатна будівля, що нагадує палац, стоїть на розі вулиць Шевченка та Млинарської в центральній частині містечка.

У першій половині XIX століття територія, де розташована синагога, була частиною маєтку Марії Борковської, представниці давнього шляхетського роду володарів Чорткова. Хасидський цадик Давид Моше Фрідман викупив у неї маєток та облаштував у ньому свою резиденцію. В парку неподалік від палацу він збудував новий дім молитви.

Будівлю в орієнтальному стилі прикрашають дві бічні вежі. У 1910-1914 роках тут щорічно проводив богослужіння головний рабин з Відня чи Парижа, що приваблювало до Чорткова євреїв із багатьох міст України, росії та Східної Європи.

Будівля постраждала під час двох світових воєн. За радянських часів синагога слугувала автопарком, далі їдальнею для військових. До останнього часу в ній розміщується центр науково-технічної творчості та дозвілля учнівської молоді.

Протягом останніх років будівля синагоги перебуває в аварійному стані. Планується реставрація та створення Центру єврейської культури – сучасного культурного простору та осередку розвитку культурного різноманіття.

Занедбаний палац у Колиндянах із двома вежами, що нагадують замкові, справді побудований на основі середньовічного замку, закладеного шляхтичами Стаменськими у XV сторіччі (за іншими даними у XVII столітті).

На початку ХІХ століття напівзруйнований на той час замок у Колиндянах перейшов до роду Альбіновських, від яких його успадкував шляхтич Корнел Городиський. Новий власник у 1840 році реконструював замкові вежі, а між ними спорудив двоповерховий палац у стилі пізнього класицизму. Його парадний фасад прикрашає великий портик із чотирма колонами іонічного ордера, а з боку парку розташований ризаліт, на якому раніше був балкон з видом на ландшафтний парк. В'їзна брама, ймовірно, збереглася від колишнього замку.

Під час Першої світової війни палац сильно постраждав, але у міжвоєнний період його відновив останній власник Людвік Городиський.

За радянських часів у будівлі палацу Городиських розмістили технікум. До останнього часу біля садиби розташовувалася тракторна бригада, але зараз палац покинутий.

У селі Постолівка вздовж траси на сільському цвинтарі стоїть старий напівзруйнований костел.

Неоготичний храм XVIII сторіччя ймовірніше за все збудовано на честь святих Апостолів Петра і Павла, оскільки по обидва боки над входом збереглися статуї апостолів.

Гипсова печера Млинки – одна з найбільших карстових печер України.

Виявлена на початку XX століття місцевими жителями, які добували гіпс на околиці села Залісся. Названа за місцем розташування - на хуторі Млинки, де колись працював водяний млин. Перше повідомлення у пресі виникло в 1960 році.

Печера Млинки має загальну протяжність близько 40 кілометрів. Температура цілий рік тримається на рівні +11 градусів. Усередині печери є невелике озеро з прісною водою, мешкає велика колонія кажанів.

Печера не освітлена та не обладнана для відвідування, проте проводяться екскурсії у супроводі професійних спелеологів. Для відвідування необхідно мати спецодяг та спорядження. Екскурсії тривалістю близько 3 години організовує Тернопільський турклуб, необхідна домовлятися заздалегідь.

Печерний монастир у Монастирку заснований у ІХ-Х сторіччях ченцями-самітниками на місці давньослов'янського язичницького храму.

Помітно, що до облаштування природної печери доклали зусиль людські руки. Величезний камінь, що нависає над входом у печеру, підтримують кілька колон, складених із пласких кам'яних брил.

У храмі є зображення Ісуса, яке за легендою стало ченцям у вигляді гри світла та тіні. Вони навели це зображення фарбою та отримали те, що можемо побачити зараз.

У печері зберігся також стародавній вівтар, який і зараз використовується за своїм прямим призначенням. Він прикрашений іконами та лампадками. Археологічно доведено, що храм був обшитий деревом, мав дерев'яну підлогу та, можливо, опалювався.

В кінці XVII сторіччя храм знищила пожежа, а в XVIII сторіччі його зруйнував землетрус.

Ще в XVI столітті поруч був заснований Василіанський монастир. До комплексу входить Вознесенська церква (XVI-XVIII століття) та монастирські келії. Неподалік входу в печеру лежить камінь з вирізаним на ньому хрестом, який називають "камінням Довбуша". Можливо, це був язичницький вівтар.

Ранньохристиянський печерний храм біля села Стінка на Тернопіллі належить до XII-XIII сторічь.

Природна печера карстового походження розташована на лівому березі Дністра на висоті 15 метрів. На другому ярусі в травертиновій скелі вирубано штучне приміщення розмірами приблизно 8 на 9 метрів. У центрі східної стіни є вівтар із солярним знаком у вигляді свастики. На стінах зображені хрести, а також інші християнські та язичницькі знаки.

Ймовірно, храм існував ще за язичницьких часів, а з приходом християнства став печерним монастирем.

Природний заповідник "Медобори" розташований на території низькогірного хребта Подільські Товтри (Толтри), який є залишком бар'єрного рифу, що сформувався 15-20 мільйонів років тому вздовж берега теплого Галицького (Сарматського) моря.

Ланцюг пагорбів височить на 50-60 метрів, над долиною річки Збруч – до 100 метрів. Найвища точка заповідника "Медобори" – гора Бохіт (414 метрів). Лісиста частина пагорбів багата на медоносні рослини, звідки пішла назва Медобори. Флора заповідника налічує близько 1 тисячі видів, 44 з яких занесено до Червоної книги України. Найчастіше зустрічається дуб, граб та ясен. У лісах водиться олень, козуля, дикий кабан, лисиця, куниця, борсук, лось. Нерідкі карстові утворення. Серед карстових печер заповідника найбільш відома "Перлина", що отримала свою назву завдяки кальцитовим кулькам на стінах, схожим на перлини.

Музей природи заповідника "Медобори" займає одну з кімнат будівлі адміністрації природного заповідника у селищі Гримайлів.

Передбачені туристичні маршрути.

Згідно з місцевою легендою, близько 200-300 років тому в цих місцях оселився якийсь відлюдник. Існують здогадки про почесне походження цієї людини, проте не відомі причини, з яких він був змушений зректися мирського життя. Протягом перших чотирьох років він видовбав у стародавній скелі печерну келію, в якій молився. Як свідчить легенда, самітник був убитий і похований поруч із келією в кам'яній ніші.

У 1990-х роках місце було відновлено. Щороку на Трійцю віруючі з найближчих сіл приходять на молитву.

"Пуща відлюдника" входить до комплексу пам'яток однойменної екологічної стежки, розробленої для туристів заповідником "Медобори". Також поблизу знаходяться стародавнє язичницьке городище Звенигород та печера "Перлина".

Відвідати ці пам'ятки можна самостійно за маркованим маршрутом із села Крутилів, або у супроводі співробітників заповідника.

Покинутий римо-католицький костел розташований на цвинтарі у південній частині села Колиндяни.

Побудований у 1870 році як родова усипальниця шляхтичів Городиських. Згідно з іншими джерелами, у підвалі костелу поховано членів родини Альбіновських.