Пам'ятки Фастівського району

Музей видатного українського художника Миколи Пимоненка відкрито в Малютянці в 1997 році на тому місці, де колись знаходилася його майстерня.

Ще в 11-річному віці Микола допомогав батькові-іконописцеві розписувати церкви в Малютянці та сусідній Боярці.

Пимоненко навчався в іконописній школі при Києво-Печерській лаврі, потім у Київській художній школі Миколи Терещенка, а в 1882 році був зарахований до Імператорської Академії мистецтв у Петербурзі.

З 1888 по 1911 рік Микола Пимоненко з родиною щоліта проводив у Малютянці, тут він створив понад 100 своїх знаменитих полотен у стилі реалізму, які тепер експонуються у музеях Києва, Харкова, Одеси, Санкт-Петербурга, Парижу та інших міст Європи. Серед основних: "Святочне ворожіння", "Додому", "Весілля в Київській губернії", "Свати", "Ворожіння", "На річці", "Брід", "Гусі, додому".

Частину експозиції музею Миколи Пимоненка склали унікальні експонати з родинної колекції, які передав музею правнук художника.

Нині це філія Боярського краєзнавчого музею.

За попередньою домовленістю музей Миколи Пимоненка проводить екскурсії-чаювання.

Римо-католицький костел Воздвиження Святого Хреста в Фастові збудовано на початку XX століття за проєктом архітектора Владислава Домбровського в стилі неоготики коштом графині Браницької.

Головний фасад вінчають дві різні вежі, між якими розташований центральний вхід до костелу. Над входом є характерне кругле готичне вікно-троянда. На фасаді розміщено скульптуру єпископа та барельєфну сюжетну композицію "Христос благословляє дітей". Внутрішнє оздоблення костелу досить аскетичне, за винятком колон з пишними капітелями.

Оригінальний асиметричний храм із багатим декором вважається візитною карткою міста.

Поруч розташована будівля католицької семінарії. На території Воздвиженського костелу похований отець Зигмунд Козар, настоятель костелу, завдяки якому в 1990-х роках католицька святиня Фастова була відроджена та відреставрована.

Церква Покрова Пресвятої Богородиці у Фастові – шедевр українського дерев'яного зодчества Центральної України.

Побудована в 1740 році на місці стародавнього храму, заснованого знаменитим фастівським полковником Семеном Палієм. Тризрубний Покровський храм відрізняється гармонійними пропорціями та завершеністю форм. По периметру храм оточує аркадна галерея.

В 1781 році збудовано храмову дзвіницю. За радянських часів було проведено ґрунтовну реставрацію.

23 червня 2022 року Покровська церква офіційно перейшла до Православної церкви України.

Бишівський зразковий історико-краєзнавчий музей заснований у 1983 році вчителем історії Бишівської середньої школи Валерієм Обухівським. Розташовується у приміщенні Бишівського академічного ліцею.

У фондах музею зібрано до 1500 експонатів, які систематизовані по розділах: археологічний, середньовіччя, етнографічний, перша половина ХХ століття, Друга світова війна, соціально-економічний розвиток села в 1950–1990 роках, сьогодення.

Будівля Боярської загальноосвітньої школи №2 збудована у 1911 році як притулок для сиріт коштом мецената Флавіана Василевського. Це була одна з перших цегляних будівель у тоді ще дачному селищі Боярка.

Будівля з червоної цегли виконана в стилі модерну за проєктом архітектора Дороганевського. Завдяки своєму декору та високій вежі будівля одночасно схожа і на казковий терем, і на середньовічний замок, і на величний собор.

У листопаді-грудні 1918 році у школі розташовувався штаб українських січових стрільців під командуванням Євгена Коновальця (встановлена меморіальна дошка).

У 1921 році, коли в будівлі розмістилася залізнична школа, в ньому жила бригада комсомольців, що будували боярську вузькоколійку, а серед них і майбутній письменник Микола Островський, який потім описав ці події в романі "Як гартувалася сталь". У зв'язку з цим радянська пропаганда позиціонувала Боярку як "місто комсомольської слави", перед будівлею школи був встановлений пам'ятник герою роману Павці Корчагіну. У 2018 року пам'ятник було перенесено на сусідню територію Боярського краєзнавчого музую, а у 2024 році демонтовано.

Боярський краєзнавчий музей відкрито в 1974 році як літературно-меморіальний музей Миколи Островського на честь 70-річчя радянського письменника-пропагандиста. Його колекція налічує понад 15 тисяч предметів, що становлять історичну та культурну спадщину регіону.

Музей знаходиться в окремому приміщенні на території місцевої школи, в будівлі якої в 1921 році Островський жив серед комсомольської бригади будівельників боярської вузькоколійки.

Хоча у 1992 році музей було перепрофільовано на краєзнавчий, досі основу його експозиції складають речі, пов'язані з творчістю Островського: документи, фотографії, особисті речі, перші видання його книги "Як гартувалася сталь" тощо.

Значне місце в експозиції посідають роботи художників Полякової та Григор’єва. У фондах музею зберігається понад тисячу оригінальних робіт цих митців.

Масивний кам'яний водяний млин у селі Півні був збудований на правому березі річки Унава в 1909 році. Розташований на околиці села біля центральної дороги.

Здалеку будівля млина нагадує невеличкий замок. Попри деякі ушкодження, млин досі працює, але вже не як водяний.

ДОТ 180 у Віті-Поштовій батальйонного району №6 південного сектору Київського укріпрайону (КіУР) входив до першої лінії оборони міста Києва.

Споруда з товстого армованого бетону є одноповерховим кулеметним ДОТом фронтального вогню на 4 амбразури (тип Б).

В серпні 1941 року гарнізон ДОТу 180 протягом 6 годин відбивав атаки наступаючих військ Вермахту при переправі через міст у селі Віта-Поштова. 6 із 15 захисників столиці України загинули в бою, доля тих, хто вижив, невідома.

Укріплення розчищено та відреставровано силами ентузіастів із Київського історико-патріотичного клубу "Пошук" за участі Міжнародної асоціації дослідників фортифікацій "Цитадель".

У 2011 році в ньому відкрито експозицію музею "Оборона Києва - Пояс Слави". Представлені елементи обладнання та озброєння ДОТу, в тому числі кулемет "Максим", а також інші знахідки пошукових систем: снаряди, міни, гранати, каски різних типів, частини гвинтівок та кулеметів тощо.

Довготривала вогнева точка №186 (ДОТ 186) у Чабанах побудована в 1930 році і є однією з 250-ти фортифікаційних споруд Київського укріпрайону (КіУР), що охоплює Київ з південного заходу півкільцем довжиною 85 кілометрів.

Товщина стін 1,5 метри розрахована на пряме влучення снаряда калібром 203 міліметри. ДОТ одноповерховий, має 4 амбразури та додаткову амбразуру прострілу тилу. На озброєнні було 4 станкові кулемети "Максим" та один ручний ДП. Боєкомплект – 90 тисяч патронів калібру 7,62. Тип маскування - господарська споруда.

В 1941 році ДОТ 186 входив до складу опорного пункату "Крим". Гарнізон – 10-15 осіб (прізвища бійців невідомі).

В даний час силами Міжнародної асоціації дослідників фортифікації "Цитадель" на базі ДОТ 186 створено музей. Відновлено частину обладнання, зокрема один із казематних кулеметів.

"ДОТом капітана Кіпаренка" називають ДОТ 204 батальйонного району №6 південного сектору Київського укріпрайону (КіУР) – артилерійський командно-спостережний пункт (АСП) кругового сектора спостереження.

Підземна залізобетонна споруда типу "Б", одноповерхова, з двома бронековпаками ГАУ та амбразурою оборони входу. В серпні 1941 році ДОТ 204 служив командним пунктом 28-го окремого кулеметного батальйону капітана Івана Кіпаренка опорного пункту "Крим" КіУР.

В 2010 році ДОТ 204 було розчищено та підготовлено до розміщення експозиції як першу чергу музейного комплексу "Оборона Києва - Пояс Слави" силами ентузіастів ВО "Патріот" та МАІФ "Цитадель". Однак пізніше об'єкт був розорений вандалами. Нині доступ вільний.

"ДОТ Вєтрова" - неофіційна назва легендарного ДОТу 205 батальйонного району №6 південного сектору Київського укріпрайону (КіУР).

Ця побудована за індивідуальним проєктом шестиамбразурна кулеметна мінна група вважається найпотужнішою і найнеприступнішою спорудою всього укріпрайону. 5 казематів з'єднувалися між собою підземними ходами протяжністю 375 метрів.

У серпні 1941 року гарнізон ДОТу 205 зі складу 28-го окремого кулеметного батальйону під командуванням лейтенента Георгія Вєтрова, всупереч наказу, відмовився залишити бойові позиції і 10 днів героїчно бився з німцями в повному оточенні, самостійно видобуваючи боєприпаси та продовольство під час очних вилазок. Пізніше був деблокований радянськими військами і гарнізон все ж таки відступив.

ДОТ 205 розчищено силами Київського клубу "Пошук", планується включення до музейного комплексу "Оборона Києва - Пояс Слави".

Великий ланшафтний парк "Єва Парк" відкрився в 2023 році в селі Віта-Поштова, за 10 кілометрів від Києва.

Загальна територія парку складає понад 25 гектарів. Тут є мініатюрні будиночки в англійському стилі, витончені містки, затишна невеличка кав'ярня, артоб'єкти, кам'яні водоспади, а також живий куточок з павичами, рослини із різних куточків світу, водойми, фотозони та різноманітні локації для розваг. В Єва Парку можна не лише прогулятися, а й половити рибу, замовити фотосесію чи орендувати зону для особливих подій.

Також в Ева Парку проводить різноманітні івенти – майстер-класи з живопису, тематичні бранчі, екскурсії, чайні церемонії.

Історико-краєзнавчий музей при Новосілківській гімназії Боярської міської ради створено у 1989 році з ініціативи місцевих педагогів. Матеріали для музею збирали учні тодішньої Новосілківської середньої школи.

Експозиція розповідає про історію села Новосілки від часів заснування у XV столітті, про визвольні рухи на території краю у XVII-XIX століттях та про розвиток села у XX столітті.

Зокрема, представлені матеріали про бойовий шлях Героя Радянського Союзу контрадмірала Івана Кучеренка, який народився в селі Новосілки у 1908 році, а також про вченого і письменника Віталія Кулаковського, уродженця сусіднього села Мостище.

Меморіальну садибу-музей Кирила Стеценка відкрито в селі Веприк на Фастівщині, де композитор провів останні роки свого життя – з 1920 по 1922 рік.

Стеценко, котрий звернувся в роки революції до церкви, відгукнувся на запрошення громади Веприка, яка хотіла мати українського священика. В селі композитор створив два народні хори: сільський та дитячий. Навесні 1922 року Кирило Стеценко захворів на тиф і помер, трохи не доживши до свого 40-річчя. Його поховали у Веприку, мешканці доглядають його могилу.

В музеї зберігаються речі композитора, рояль, а також предмети етнографії та побуту, які допомагають відтворити ту обстановку, в якій жив та творив Кирило Стеценко.

Музей старожитностей в селі Данилівка відкрився 2010 року в приміщенні старої школи, де пізніше розміщувалася сільрада. Ініціаторкою створення була сільська голова Любов Бондаренко, яка й очолила музей.

В експозиції – близько 1000 старовинних речей, які надали музею місцеві мешканці: меблі, одяг, посуд, знаряддя праці, ікони. Представлено багато вишитих сорочок з різних регоінів України, жіночі хустки, колекцію музичних інструментів.