Пам'ятки Ужгородського району

Ужгородський замок - одна з найбільш збережених середньовічних оборонних споруд на території України.

Виникнення укріпленого поселення слов'янського племені білих хорватів на Замковій горі над річкою Уж дослідники відносять до VII століття, проте вперше воно згадується в угорських хроніках у IX сторіччі.

В нинішньому вигляді Ужгородський замок відбудовано після 1322 року, коли місто перейшло у володіння італійського роду Другетів. Графський палац-цитадель був оточений потужними стінами з п'ятьма бастіонами та широким ровом. За легендою, під час будівництва у стіну було замуровано за зраду дочку графа Другета.

На розкішну резиденцію фортецю було перетворено в XVII столітті графом Міклошом Берчені. В 1704 році Ужгородський замок ненадовго перейшов під контроль угорських повстанців Ференца II Ракоці, а після повернення австрійської влади на території відкрили духовну семінарію.

Зараз у приміщенні Ужгородського замку розміщені експозиції Закарпатського обласного краєзнавчого музею імені Тиводара Легоцького: народного мистецтва, духовної культури, етнографії, вогнепальної зброї та інші.

У дворі - 36-метровий облоговий колодязь і дві скульптури ХІХ століття: "Геракл, що вбиває Лернейську гідру" і "Гермес, що відпочиває". У підвалах - експозиція "Кімната тортур", в якій представлені експонати, відтворені за малюнками, середньовічними ескізами, гравюрами та фотографіями.

В приміщенні замкової охорони відкрито ресторан "Ужгородський замок" із літнім майданчиком над оборонним ровом, працює дегустаційна зала закарпатських вин.

Ужоцький перевал знаходиться на кордоні Закарпаття та Львівської області поблизу кордону з Польщею.

Висота перевалу досягає 889 метрів. З боку села Ужок на перевал веде крутий серпантин траси Ужгород-Самбір. З оглядових майданчиків відкриваються чудові панорами головного карпатського хребта.

За часів Першої та Другої світових воєн на Ужоцькому перевалі відбувалися запеклі бої. Встановлено пам'ятник героям Другої світової війни, які загинули в 1944 році, звільняючи Карпати. Також встановлено пам'ятний знак на честь українських січових стрільців, які, воюючи на боці Австро-Угорщини, в 1914 році прийняли на Ужоцькому перевалі свій перший бій із кубанськими козаками.

Хрестовоздвиженський греко-католицький кафедральний собор здавна був головним християнським храмом Ужгорода.

Ініціатором його створення в 1640 році став граф Янош X Другет, який запросив для цього ченців-єзуїтів. Будівництво велося 6 років. Після ліквідації ордена єзуїтів у 1773 році Хрестовоздвиженський собор перейшов до греко-католицької єпархії. Єпископ Андрій Бачинський у 1779 році перебудував його в стилі бароко відповідно до східного обряду. Нинішні форми, що поєднують класицизм із необароко, храм набув після реконструкції 1878 року.

Інтер'єри в стилі рококо розписані закарпатськими художниками. У криптах поховано багато релігійних діячів, зокрема вбитого радянськими спецслужбами єпископа Теодора Ромжу.

В 1991 році Хрестовоздвиженський собор було повернуто греко-католикам.

Поруч знаходиться колишня єпископська резиденція, в якій було відкрито перший закарпатський вищий навчальний заклад - єзуїтську колегію. До останнього часу тут розміщувалася бібліотека Ужгородського держуніверситету, але зараз будівлю повернуто церкві. Триває реставрація, планується відкриття єпархіального музею.

Церква Собору Святого архангела Михаїла в селі Ужок – одна з найвидатніших пам'яток дерев'яної архітектури України.

Це одна з найцікавіших споруд бойківського стилю. Входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО у категорії "Дерев'яні церкви Карпатського регіону України".

Михайлівський храм збудований у 1754 році майстрами Павлом Тонівим та Іваном Циганиним. Він розташований на схилі пагорба неподалік Ужокського перевалу, від нього відкриваються чудові краєвиди на гори. Форми церкви ніби повторюють природний антураж: потужним горбом домінує центральний шатровий верх, йому підіграє невеликий намет над вівтарною частиною, а маленька вежа над бабинцем виступає як доповнення до цілісної композиції.

В інтер'єрі збереглися фрагменти старовинного різьблення та різьблений іконостас XVIII сторіччя. Частково інтер'єр пошкоджений сучасними переробками.

Біля церкви Святого Михаїла в 1927 році зведено класичну верховинську дерев'яну дзвіницю, квадратну в плані, двоярусну, вкриту чотирисхилим наметом.

Дегустаційна винна зала "Шардоне" відкрита  в 2007 році в старому центрі Ужгорода приватним виноробом із села Концово Олександром Ковачем.

На вході встановлено винний прес ХІХ сторіччя.

Дегустаційна зала розрахована на прийом 60 відвідувачів одночасно. На початку відвідувачам демонструють фільм про закарпатське виноробство "Божественний подарунок Бахуса". На дегустації представлено найкращу продукцію найвідоміших винзаводів Закарпаття: ”Скілур”, ”Котнар”, ”Бобовищанський”, ”Леанка”, ”Закарпатський сад”.

Відвідувачі можуть продегустувати такі знамениті закарпатські вина, як ”Троянда Закарпаття” 1986 року, ”Кагор”, ”Середнянське”, ”Шардоне”, ”Спокусниця”, ”Старовинний замок”, а також коньяк ”Закарпатський”.

В якості закуски пропонують сири Селиської приватної сироварні.

Руїни потужної чотирикутної вежі-донжон - єдина споруда Середнянського замку, що збереглася.

Це був головний оборонний вузол твердині, споруджений лицарями-тамплієрами на зразок давньоримських прикордонних сторожових веж на Рейні та Дунаї. Товщина стін вежі досягала 3 метрів. За допомогою ланцюга подібних замків тамплієри у XII-XV сторіччях контролювали соляний шлях із Закарпаття до Європи.

Після ліквідації ордена тамплієрів замок ненадовго перейшов у власність чернечого ордена Святого Павла, а потім був подарований королем Карлом Робертом магнатам Другетам. Розширенням та зміцненням замку зайнялися у XVI столітті нові власники з роду Добо, представник якого Іштван Добо відзначився під час оборони фортеці Егер від 120-тисячної турецької армії.

У XVII-XVIII століттях Середнянський замок кілька разів міняв господарів. Він відіграв важливу роль у часи антигабсбурзького руху угорських дворян під керівництвом Ференца ІІ Ракоці у 1703-1711 роках, внаслідок чого сильно постраждав та більше не відновлювався.

Існує легенда про складну систему підземних ходів, частина яких згодом була переобладнана під винні підвали.

Чани, що підігріваються, з водою з сірководневого мінерального джерела почали використовувати в Лумшорах для лікувальних процедур ще в XVII сторіччі.

Сірководневими ваннами лікували хворих із порушеннями в опорно-руховому апараті. Один із старовинних чавунних чанів зараз перебуває в Австрії, інший був знайдений місцевим жителем на березі річки Турички неподалік свого будинку. Нині його знову використовують за призначенням. Чан наповнюють холодною мінеральною водою з джерела, на дно кладуть річкове каміння, потім воду поступово нагрівають на відкритому вогні. Коли температура досягає 30 градусів, можна розпочинати прийом ванни, чергуючи занурення у гарячу воду з охолодженням у гірській річці. Старий австрійський чан об'ємом 250 літрів вміщує 2 особи. Сучасні чани роблять місткістю до 12 осіб.

Зараз у селі Лумшори різні господарі мають 18 чанів, відлитих за старою технологією. Три з них розташовані на території місцевої колиби.

Археологічний музей імені професора Едуарда Балагурі розташований на першому поверсі будівлі ректорату Ужгородського національного університету.

Заснований в 2004 році на базі археологічної лабораторії історичного факультету УжНУ. Носить ім'я історика, археолога, професора Ужгородського університету Едуарда Балагурі, за ініціативою якого ще в 1984 році при університеті відкрився перший музей, що став попередником нинішнього.

В експозиції представлені історико-культурні цінності від палеоліту до пізнього середньовіччя, які протягом десятиліть зібрала археологічна експедиція УжНУ.

Найцікавіші експонати походять з роскопок дакійського городища поблизу села Мала Копаня, макет якого можна побачити в експозиції. Серед них зразки дакійської кераміки, знаряддя праці, зброя, прикраси, монети, а також предмети культу, зокрема ритуальна посудина-баранчик та дакійська поховальна урна.

В окремій експозиційній залі розташовується Музей історії Ужгородського національного університету, що представляє здобутки вищої освіти Закарпаття, від заснування єзуїтського колегіуму XVII століття до сучасних досягнень УжНУ.

"Блакитною лагуною" (або Лютянською) називають ланцюг мальовничих заплав на гірській річці Люта, на території Чорноголівського лісництва, за 8 кілометрів вгору за течією від села Чорноголова.

Водоспадами, що впадають у річку, гірські струмки утворюють ванни з прямовисними скелястими стінами, вода в яких має бірюзовий відтінок, за що це місце також називають "Райською лагуною Закарпаття".

Ботанічний сад Ужгородського Національного Університету було створено в 1946 році, займає 4,5 гектарів площі.

Ботсад є пам'яткою садово-паркової архітектури державного значення. Підтримує зв'язки із 155 ботанічними садами світу.

Парк розкинувся начебто на трьох рівнях: третина його розташована на першій та другій терасах над річкою, а дві третини спускаються в частину долини. Перепад висот становить 22 метри. Вулканічні материнські породи, вкриті грубим шаром суглинистого окультуреного ґрунту. Посадки розміщені за географічним принципом. Тут розташовані такі ділянки екзотичних рослин: американська, кавказька, середньоазіатська, китайська, далекосхідна.

В саду зібрано близько 3800 видів рослин. Флора Закарпаття представлена 400 видами рослин, серед яких: угорський бузок, волошка карпатська. В дендрарії налічується близько 800 видів дерев та чагарників. Зростає 130 видів різновидів хвойних: тис, кипарис болотяний та інші. Альпійська гірка представляє окремо флору гір. Тут росте 150 видів рослин, серед яких і чудовий едельвейс. Декоративне квітникарство представлене 1200 видів рослин, серед яких: 120 видів троянд, 50 видів гладіолусів, 25 видів хризантем, 20 видів лілій.

В оранжереї Ужгородського ботанічного саду ростуть тропічні та субтропічні рослини: банан, мімоза, лавр, евкаліпт, папайя, 10 видів пальм, 250 видів кактусів.

Приватне виноробне підприємство відомого закарпатського винороба Олександра Ковача в селі Концово.

Голова Спілки приватних виноградарів та виноробів Закарпаття Олександр Ковач – неодноразовий переможець винних конкурсів та фестивалів регіону. У його господарстві виробляються вина кількох сортів: "Піно-Нуар" (червоне сухе), "Червоний букт" (червоне сухе купажоване), "Каберне-Совіньйон" (червоне сухе), "Ка-Мер" (червоне сухе купажоване), "Розалін" (рожеве напівсолодке купажоване), "Шардоне" (біле сухе), "Ріслінг Італійський" (біле сухе), "Королівська Леанка" (біле напівсолодке).

Проводяться дегустації.

Водоспад Воєводин – один із найкрасивіших водоспадів Закарпаття.

Розташований у важкодоступному місці на території Державного заказника Соколові Скелі. Назва розшифровують як "вий-водин" (виття води). Другу назву Шипіт він також отримав за потужний голос.

Крижані води гірського потоку Воєводин, що стікають з гори Руна, скидаються тут з висоти 24 метри і через 4 кілометри впадають у річку Шипіт.

Неподалік є комфортна база відпочинку.

Гігантський дуб у центрі села Стужиця, прозваний "Дідо-дубом", екологи вважають одним із найстаріших в Україні - його вік оцінюють у 1200 років (за старими даними - 500 років).

Обхват стовбура дерева 9 метрів, висота – понад 30 метрів.

За легендою, жолудь, з якого виріс дуб, заніс із Угорщини величезний казковий вепр. Існує і безліч інших легенд, пов'язаних із "Дідо-дубом".

Заповіданий в 1968 році. Найстарішим він вважався донедавна, поки неподалік не було виявлено дерево ще поважнішого віку - дуб Чемпіон.

Етнографічний музей села Лубня розташований у приміщенні сільського клубу.

Музей створений в 2004 році зусиллями місцевих ентузіастів.

Екпозиція розповідає про історію та культуру мешканців Ужанської Верховини. Представлено близько півтисячі експонатів: вишитой одяг та рушники, предмети селянського побуту, фрагменти старовинно зброї, старі світлини.

Всі експонати подаровані музею мешканцями села Лубня.

Народний етнографічий музей "Лемківська садиба" в закарпатському селі Зарічово відображає життя і побут лемків - однієї з етнографічних груп українського населення Карпат.

Цей невеличкий скансен (музей просто неба) створений в 1985 році на основі автентичної лемківської хати місцевого столяра Петера Ковача, побудованої у 1902 році з букових колод закарпатськими майстрами. Садиба складається із житлової частини (хижа, сіни і комора) та господарських приміщень (стодола, хлів і хлівець), які об'єднані в єдиний комплекс.

У хаті відтворена типовий інтер'єр лемківського житла початку XX століття. Представлено традиційний одяг, керамічний посуд, різьблені меблі, предмети побуту та повсякденного вжитку, старовинні столярські інструменти.

За попереднім замовленням відвідувачів можуть почастувати традиційними стравами лемківської кухні та карпатським трав'яним чаєм із семи трав, зібраних у п’ятницю на світанку напередодні "Зелених Свят" в місцевих горах. Особливого колориту гостинам надасть виступ фольклорно-етнографічного ансамблю "Лемківчанка" з народними танцями, піснями та жартами.

Етнографічий музей "Лемківська садиба" є відділенням Закарпатського музею народної архітектури та побуту.