Пам'ятки Закарпатської області

Народний етнографічний музей "Калина" створив у 2005 році закарпатський краєзнавець і колекціонер Юрій Куцин на власному подвір'ї в селі Калини.

Протягом життя він зібрав понад 4000 експонатів, деяким із них по 300-400 років. В експозиції представлені старовинні вишивані сорочки та рушники, традиційне гуцульське вбрання для свят і для буднів, жіночі прикраси, розписний керамічний посуд, гасові лампи, музичні інструменти.

Найбільшими цінностями колекціонер вважає крісло, в якому сидів президент Карпатської України Августин Волошин, та меч опришка Штаєра 1810 року.

Перед входом в музей встановлено кілька дерев’яних скульптур, серед яких опришок Пинтьо Хрущ.

На території знаходяться діючий макет млина, автентична закарпатська хата ХVIII століття та невеличкий ботанічний сад, де ростуть банани, лимони, кавове дерево.

В кінці екскурсії гостей частують чаєм з гірських трав домашнього виробництва з гірським медом з власної пасіки та домашнім вином.

Господар пропонує послуги організації зеленого туризму, екскурсій околицями, походів у гори. Працює сауна з басейном.

Народознавчий музей "Верховина" розташовується у приміщенні Волосянківської загальноосвітньої школи.

В експозиції представлені різноманітні етнографічні матеріали, які характеризують культуру та побут мешканців Великоберезнянщини: зразки народного вбрання, вишивані рушники, ткацький верстат, керамічний посуд, інші предмети селянського побуту.

Новоселицький сільський музейний комплекс створений в 1989 році з ініціативи мешканців закарпатського села Новоселиця.

До складу комплексу входить дерев'яна Успенська церква 1669 року, в якій функціонує Музей народної дерев’яної архітектури і живопису, та Музей етнографії, що розташований в будинку навпроти.

Етнографічний музей має чотири відділи: "Ткацтво та вишивка", "Знаряддя праці", "Побутові речі", "Світлиця". Зокрема, представлене старовинне весільне, святкове та повсякденне вбрання закарпатців. Також можна побачити ткацький верстат, прялки, веретена та інші знаряддя праці.

Невелике гірське озеро Озірце також називають Диким, а іноді – "молодшим братом Синевиру".

Площа озера - 1,2 гектари, глибина - 10 метрів. Розташоване в оточенні хвойного лісу на висоті близько 1000 метрів на північному схилі хребта Пішконя.

За легендою, на місці озера хан Дикої орди закопав у землю золото, награбоване під час військового походу за Карпати.

Озеро Озірце вважається унікальним завдяки тому, що заболочування його походить не лише від периферії до центру, а й навпаки – від центру, де знаходиться так звана "сплавина" із моху червоно-бурого кольору.

На березі Дикого озера ростуть ялинки, явори та буки. Уздовж берега влаштований дерев'яний настил, яким можна обійти озеро по периметру. Є кілька колиб, які можуть бути укриттям від негоди.

Високогірне льодовикове озеро Синевир (989 метрів над рівнем моря) розташоване на території Національного природного парку "Синевир". Це найбільше та найкрасивіше озеро в Карпатах.

Синь і Вир – так, за старовинною легендою, звали блакитнооку князівну та закоханого в неї пастуха. Перешкоджаючи їхньому нерівному шлюбу, князь убив Вира, і сльози з очей Сині утворили ціле озеро. З вершини сусідньої гори Озерної воно виглядає як величезне око із зіницею-островом, за що прозване "Морським оком".

Озеро Синевир утворилося 10 тисяч років тому внаслідок перекриття річкової долини зсувами. Поповнюється водами гірських струмків. Розмір озера змінюється залежно кількості опадів. Середня площа – 4-5 гектарів, глибина – 8-10 метрів. Найглибша точка – 22 метри. Вода в озері Синевир дуже чиста, здається яскраво блакитною. Водиться форель озерна, райдужна і струмкова, проте риболовля заборонена.

На території НВП "Синевир" діє Центр реабілітації бурого ведмедя.

Перша в Україні оленяча ферма знаходиться неподалік Хуста, між Ізою та Липчею.

Створена в 2003 році на базі ліквідованого колгоспу імені Мічуріна, де з 1987 року розводили привезених із росії плямистих оленів.

На території площею 60 гектарів утримується 150 голів. З молодих рогів оленів (пантів) виготовляють ліки. Туристам пропонують погодувати тварин прямо з рук. Стадо регулярно підходить до годівниці вранці близько 08:00 та ввечері близько 19:30.

Палац роду Береги (Берегєєв) у селі Великі Береги збудований у 1905 році. Одноповерхова будівля в стилі бароко.

Нині у палаці розміщується угорський гуманітарний ліцей, який фінансується реформаторською церквою.

Елегантний палац у неокласичному стилі збудував у Великих Лазах у 1896 році угорський композитор та місцевий землевласник Нандор (Фердинанд) Плотені.

В середині ХІХ століття він розгорнув у селі велике винне та спиртове виробництво. В 1870 отримав графський титул. Навчившись грати на скрипці у свого друга, угорського музиканта Ежена Ремні, Плотені згодом став першим скрипалем Угорського національного оперного театру. В кінці ХІХ століття він повернувся до свого маєтку Великі Лази, де для нього було споруджено невеликий палацово-парковий комплекс.

Наразі в садибі розміщується Центр творчості та спорту. Поруч у школі працює музей Плотені. На сільському цвинтарі збереглася могила композитора.

Скульптура вівчаря з вівцею - найдавніший пам'ятник Колочави. Розташований у центрі села, на головному перехресті.

Пам'ятник вівчарю створений на початку 1950-х років за ескізом статуетки, яку отримали колочавські вівчарі Дмитро Малета та Іван Іваниш як нагороду за перше місце на вівчарській виставці в Празі 1937 року.

В 2009 році монумент реставрували та перефарбували з білого у золотий колір.

Пам'ятник на могилі полеглих повстанців-куруців встановлений у закарпатському селі Довге.

В 1703 році, під час національно-визвольної війни угорського народу на чолі з трансільванським князем Ференцем II Ракоці проти австрійського панування, тут відбулася перша битва повсталих куруців, серед яких були і жителі села, з регулярними військами Габсбургів. Хоча битва закінчилася поразкою повстанців, війна після цього спалахнула з новою силою.

Пам'ятник загиблим селянам-куруцам встановлений в 1908 році. До 300-тої річниці повстання нащадки роду Долгаї з Угорщини відлили нову скульптуру турула, яка зникла з п'єдесталу ще в 1923 році.

Пам'ятник сажотрусу в центрі Мукачево встановлено в 2010 році з ініціативи колишнього голови закарпатської обласної державної авдміністрації Віктора Балоги.

Скульптура роботи Івана Бровді розміщена на бруківці біля фонтану, навпроти міського Будинку культури. Пам'ятник "щасливому сажотрусу" одразу прозвали "Берталон-бачі - щасливий коминар", оскільки прототипом послужив добре відомий місцевим жителям мукачівський сажотрус Берталон Товт. Він зображений зі своїм спорядженням, що оглядає дахи навколишніх будинків. Поруч із ним - вірний кіт.

Вважається, що зустріч із сажотрусом приносить удачу.

Краєзнавчий музей міста Перечин відкрився в 2019 році в історічній будівлі жандармської управи часів Австро-Угорщини і Чехословаччини.

В приміщенні збереглися деякі оригінальні елементи інтер’єру: дерев'яні вікна і двері, кахельна пічка, плитка на підлозі.

Експозиція відтворює історію міста Перечин крізь призму часів і національностей, які тут проживали. Зокрема, представлено побут українців, італійців, німців, угорців, австрійців.

Також в музеї можна дізнатися про історію центральної вулиці Перечина і його промислових районів Яслище та Поташня, про першу аптеку міста, про історію освіти в регіоні та про видатних краян.

Проводяться майстеркласи з гончарства та вечорниці за участі колективу "Карічка".

Карстова печера "Молочний Камінь" в однойменній вапняковій скелі розташована на території Угольського лісництва Карпатського біосферного заповідника, за 2 кілометри на північ від села Велика Уголька.

Печера завдовжки 92 метри утворилася внаслідок ерозії. Назва пов'язана з кольором вапняного розчину, що просочується з тріщин у скелі. Печера двоярусна, з двома ходами, що розходяться від входу. Східний хід веде до просторої зали розміром 10 на 15 метрів та висотою до 15 метрів.

У печері "Молочний Камінь" можна побачити сталактити. Тут було виявлено стоянку давніх людей.

Площа Кирила і Мефодія в Мукачеві (колишня площа Миру) - затишний брукований бульвар, що становить основу пішохідного трикутника туристичної зони в центрі міста.

Домінантою площі Кирила і Мефодія є міська ратуша в стилі модерн (1906 рік), на вежі якої встановлено годинник зі складним механізмом. На іншому кінці площі височить кафедральний костел Святого Мартина, який є покровителем міста. Поруч знаходиться готична каплиця Святого Йосипа (XVI століття), в якій збереглися середньовічні розписи.

На площі встановлено пам'ятник святим Кирилові та Мефодію.

Це місце проведення масових заходів, зокрема щорічного фестивалю "Червене вино".

Старовинна реформаторська церква, заснована в Четфалві в XV сторіччі, вирізняється високою готичною дзвіницею в стилі чеських оборонних веж.

Скромний однонефний кам'яний храм з одним віконцем укріплений із південно-західного кута контрфорсом. Стеля оформлена 60 квадратними дерев'яними кесонами з яскравим рослинним орнаментом. Ім'я автора Шандора Ференца вписано до одного з квадратів.

Дерев'яна дзвіниця була прибудована до західної сторони костелу під час реконструкції 1753 року. Квадратна в плані двоярусна вежа стоїть прямо на землі на 16 дерев'яних опорах (без фундаменту і паль). Дзвіницю вінчає гострий восьмигранний шпиль, що по висоті займає половину загальної висоти дзвіниці (близько 30 метрів).

Поруч із реформатроською церквою розташований католицький храм Святого Духа (1998-2001 роки) в стилі модерн.