Пам'ятки Києва

Лиса гора - історична місцевість в районі Видубичів, яку традиційно пов'язують із нечистою силою.

Назву "Лиса гора" та погану славу місця шабашів відьом приписують кільком київським пагорбам, але "офіційна" назва закріпилася за пагорбом у південній частині міста, між Саперною слобідкою та Столичним шосе.

В 1872-1876 роках тут було збудовано Лисогірський форт Нової Печерської фортеці (збереглися земляні вали з цегляними потернами). За радянських часів тут базувався військовий радіотехнічний комплекс.

Зараз це місце популярне у толкієністів та представників інших неформальних молодіжних течій.

На домінуючому над Хрещатиком в Києві пагорбі, з якого відкривається найкращий краєвид на Майдан Незалежності, знаходиться колишня будівля Інституту шляхетних дівчат.

Будівля інституту зведена за проєктом архітектора Вікентія Беретті, була власністю Київського дворянського зібрання. Інститут давав загальну освіту, естетичне та етичне виховання, випускниці отримували право працювати виховательками в дворянських та купецьких родинах. Тут викладали Микола Костомаров, Олексій Ставровський, Віталій Шульгин, Микола Бунге, Микола Лисенко, Йосип Витвицький та інші. В інституті в різний час навчалися  Наталя Забіла, Олена Пчілка, Наталена Королева, сестри Тальберг (співачка й піаністка).

За радянської влади будинок займали різні установи, в тому числі НКВС УРСР. Пам'ятний хрест встановлено на честь репресованих українців, обговорюється створення музею.

В даний час будівля має статус Міжнародного центру культури і мистецтв (колишній "Жовтневий палац"), зал для глядачів використовується для проведення громадських і культурних заходів, в прибудові розмістився перший у Києві високотехнологічний кінотеатр "Кінопалац".

Перед входом - "Алея зірок", на яких розміщено імена видатних українців.

Помпезна будинівля Міністерства закордонних справ України на Михайлівській площі в Києві з'явилася в 1938 році на місці старовинної церкви Трьох Святителів.

Це була перша споруда урядового комплексу столиці УРСР, яку планували збудувати на просторі від Михайлівської до Софіївської площі. Для розчищення місця під урядову площу в 1934 році було знесено Михайлівський Золотоверхий собор, планувалося знесення Софії Київської.

Перший будинок для ЦК КП(б)У було збудовано за проєктом ленінградського архітектора Йосипа Лангбарда. Друга будівля-близня мала вирости на місці Михайлівського собору. Між ними передбачали розмістити гігантський пам'ятник Леніну. Реалізації цих варварських планів завадила війна. Німці будівлю не використовували. Після війни у ньому знову розмістився ЦК КПУ.

Нині це Міністерство закордонних справ України.

Музей "Кам'яниця київського війта" розташований в Києві в найдавнішій зі збережених цивільних будівель Подолу, що зазнала безліч перебудов. Згідно з Державним реєстром нерухомих пам’яток України приміщення має назву - “Житловий будинок Яна Биковського (будинок Петра І)”.

За переказами, в 1706 році тут зупинявся Петро I, який керував спорудженням Печерської фортеці. Проте відомості щодо проживання тут російського царя документально не підтверджені.

Пізніше будинок належав київському війту Биковському, який утримував в ньому шинок. Потім тут розміщувався "будинок покори", парафіяльне училище, сирітський притулок.

Зараз приміщення займає Музей "Кам'яниця київського війта", що функціонує на правах підрозділу Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ". 

Експозиція музею досліджує історію середньовічної пам`ятки на розі вулиць Костянтинівської та Хоривої в контексті самоврядування та традицій благодійності в Києві. З найбільш цінних експонатів - рідкісна барочна ікона "Божа Матір з немовлям" XVIII століття.

Музей однієї вулиці присвячено історії Андріївського узвозу, найвідомішій та найколоритнішій вулиці Києва.

Заснований літературно-пошуковим об'єднанням “Майстер”, активісти якого вирішили розкрити відвідувачам деякі таємниці Андріївського узвозу, познайомити з його найзнаменитішими жителями, відтворити та зберегти особливу ауру, що оточує цю романтичну вулицю - Мекку художників, письменників та інших творчих людей.

Реконструйовано інтер'єри деяких типових приміщень, що демонструють особливості побуту киян у ХІХ столітті. Окремі експозиції присвячені Михайлу Булгакову, Фотію Красицькому, Івану Кавалерідзе та іншим.

У 2002 році "Музей однієї вулиці" було визнано одним із найкращих музеїв Європи. Регулярно проводяться історичні, документальні та мистецькі виставки.

Музей телебачення Національної суспільної телерадіокомпанії України (НСТУ) відкрився 2006 року, до 55-ї річниці українського телевізійного мовлення. Розташовується у прміщенні Київського телецентру "Олівець", що навпроти Київської телевежі.

24-поверхова будівля телецентру на Сирці зведена протягом 1983-1992 років на місці старого єврейського кладовища. Київський телецентр планувався як резервний для центрального телебачення СРСР, на випадок виходу з ладу Московського телецентру, чим пояснюється надмірний масштаб комплексу, з огляду на потреби тодішнього українського телебачення. Окрім центральної офісної будівлі, яка нагадує своїми контурами олівець, тут є потужний апаратно-студійний комплекс на 8 телевізійних студій, недобудований кіноконцертний зал та захищине підземне сховище для мовлення в умовах воєнного стану.

Музей телебачення розташовується на нижньому рівні центрального вестибюля телецентру. Експозиція візуалізує історію українського телебачення за допомогою низки інсталяцій. Зокрема, відтворено інтер'єр першої телевізійної студії 1950-х років у старому телецентрі на Хрещатику, 26.

Постійна експозиція налічує понад 800 експонатів, серед яких телевізор зі збільшувальною лінзою КВН-49 та інші лампові телевізори, старі кіно- й телевізійні камери, відеомагнітофони різних періодів і стандартів, монтажне обладнання тощо. Представлена галерея ескізів та макетів декорацій до відомих телепередач, виконаних художниками телеканалу. Окремий розділ присвячено участі українських телевізійників у висвітленні Чорнобильської катастрофи. 

Музей має інтерактивний знімальний майданчик, завдяки якому можна спробувати себе у ролі ведучого або оператора. Постійну експозицію доповнює виставкова площа у головному вестибюлі.

Екскурсії знайомлять відвідувачів з експозицією музею, програмами телеканалів "UA: Суспільне мовлення", виробничими підрозділами телецентру, закадровою кухнею, телевізійними професіями та цікавими людьми. Для відвідування необхідний попередній запис.

Національний історико-архітектурний музей "Київська фортеця" створений у 1927 році на основі частини фортифікаційних споруд однієї з найбільших у світі кам'яно-земляних фортець, що збереглися.

Історія Київської фортеці на Печерську починається з другої половини XVII століття, коли козаки під проводом гетьмана Івана Самойловича звели навколо Києво-Печерської лаври земляну чотирикутну фортецю з частоколом. Більш масштабні фортифікаційні роботи були проведені під час царювання Петра I, коли коштом гетьмана Івана Мазепи лавра була обнесена кам'яною стіною з бійницями і чотирма баштами, а згодом до неї прибудована більш досконала фортеця з дев’ятьма земляними бастіонами.

В 1831-1856 роках була зведена Нова Печерська фортеця, що складалася з Києво-Печерської цитаделі, Васильківського і Госпітального укріплень, окремо розміщених оборонних башт, казарм, арсенальних майстерень та інших споруд.

Одним із ключових вузлів оборони стало Госпітальне укріплення, яке чудово збереглося до наших днів - на його території розташовується Головний військовий клінічний госпіталь.

У Косому капонірі, влаштованому за межами головного валу Госпітального укріплення, розміщується музей "Київська фортеця" з експозиціями "Історія фортифікації на теренах України" та "Історії використання споруд Київської фортеці", виставкою "Від ядра до снаряда", а також експозицію просто неба з оборонними валами, фортечною стіною капонірами та старовинними гарматами.

Частинами музейного комплексу є Спаський бастіон Києво-Печерської цитаделі та найбільший в Європі Лисогірський форт площею майже 120 гектарів в Голосіївському районі Києва.

Бабин Яр у Києві відомий усьому світу як символ геноциду єврейського народу. В роки гітлерівської окупації України тут було розстріляно понад 100 тисяч мирних громадян, військовополонених, підпільників, партизанів, заручників, членів ОУН, психічнохворих та інших людей. Зараз це одне з найвідоміших пам'ятних місць, пов'язаних із Голокостом.

Глибокий між Сирцем та Куренівкою у Києві, вздовж нинішньої вулиці Олени Теліги, відомий з XV століття як урочище "Шалена Баба". За однією з версій, таке прізвисько мала місцева шинкарка, що згодом продала ці землі домініканському монастирю. 

Розгалужений яр довжиною 3,5 кілометри тягнеться від нинішньої станції метро "Дорогожицька" до Кирилівської церкви. У верхній частині яру з кінця XIX століття почалося облаштування Лук’янівського єврейського цвинтаря (зберігся конторський будиночок).

Під час Другої світової війни природний рельєф яру був доповнений протитанковими ровами. Саме вони стали місцем масових розстрілів і поховання мешканців Києва протягом 1941-1943 років. Лише 29-30 вересня 1941 року нацисти стратили тут 33 тисячі євреїв.

В 1976 році біля Бабиного Яру було споруджено пам'ятник розстріляним громадянам та військовополоненим, що тривалий час залишався єдиним монументальним втіленням трагедії. В 1991 році безпосередньо на місці поховання встановлено пам'ятний знак "Менора" у формі єврейського ритуального семисвічника. В 2001 році відкрито пам'ятник загиблим дітям.

У 2007 році комплекс пам'яток в урочищі Бабин Яр було проголошено національним історико-меморіальним заповідником. 

З 2016 року Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр" розбудовує на території заповідника великий музейно-меморіальний комплекс. Зокрема, 2020 року відкрилася інсталяція "Дзеркальне поле", 2020 року – символічна синагога "Місце для роздумів", а також інсталяція "Погляд у минуле", присвячена Куренівській трагедії.

Щороку 29 вересня в Бабиному Яру відбуваються траурні заходи.

Відчути український національний колорит і все різноманіття природи та етнічних культур різних областей України дає можливість Національний музей народної архітектури та побуту України "Пирогів".

Найбільший в країні скансен (музей просто неба) площею 133 гектарів заснований у 1969 році на південній околиці Києва, на рельєфній території старовинного приміського села Пирогів, від якого отримав неформальну назву.

Серед різноманітних ландшафтів, що нагадують і пасторальні пагорби Наддніпрянщини, і круті Карпатські гори, і густі поліські ліси, і сухі південні степи, розкидані характерні для цих регіонів хутори з автентичними дерев'яними будівлями ХVIII-ХХ століть. Всі вони привезені з різних куточків країни: храми, житлові будинки, господарські споруди. Загалом понад 300 будівель.

Композиційним центром комплексу є група вітряків на пагорбі над Співочим полем. Пейзажну панораму доповнюють дерев'яні церкви, найстаріша з яких - Церква Святої Параскеви 1742 року з села Зарубинці на Черкащині. Ще давнішим може бути храм Святого Архистратига Михаїла - радіовуглецевий аналіз датує деякі його частини 1528 роком.

У житлових будинках традиційних селянських дворів відтворено автентичні інтер'єри з етнографічними колекціями, що дають уявлення про типові заняття та побут різних етнографічних груп українців: буковинців, волинян, гуцулів, подолян, поліщуків, слобожан та інших.

Скуштувати найпопулярніших страв української кухні (борщ, куліш, вареники), приготованих за традиційними рецептами, можна в діючій корчмі або шинку. Також на центральній алеї працює фудкорт, що пропонує популярні страви вуличної кухні.

Під час традиційних народних свят (Колодій, Великдень, Зелені свята, Івана Купала, Покрова) в Національному музеї народної архітектури та побуту України "Пирогів" влаштовують народні гуляння, концерти та вистави за участю фольклорних колективів.

Регулярно проходять тематичні фестивалі та ярмарки.

Найбільше зібрання творів українського живопису, скульптури та іконопису від XII-ХХ століть представляє Національний художній музей України (NAMU) - один з найстаріших і найбільших музеїв України. Його музейні фонди нараховують близько 40 тисяч експонатів.

Будівлю музею в стилі неокласицизму, що на початку вулиці Грушевського в Києві, було побудовано в 1899 році архітектором Владиславом Городецьким спеціально для Київського художньо-промислового і наукового музею. Його офіційно відкрили в 1904 році за сприяння меценатів та поціновувачів мистецтв Ханенків, Терещенків та інших. Після того, як у 1934 році історична експозиція була відокремлена, в музеї залишилася лише колекція образотворчого мистецтва.

Найдавнішим експонатом є поліхромний дерев’яний рельєф "Святий Георгій з житієм" ХІІ століття візантійського походження. Серед перлин українського барокового мистецтва: Березнянський іконостас (1760-ті роки, Чернігівщина), ікона "Покрова з портретом Богдана Хмельницького" (перша половина ХVІІІ століття), козацькі портрети XVIII століття та одне з найбільших в Україні зібрань популярних у ХVІІІ-ХІХ століттях народних картин “Козак-Мамай”.

Мистецтво нового часу представляють твори видатних українських художників Тараса Шевченка, Миколи Пимоненка, Олександра Мурашка та інших. До яскравих здобутків українського авангарду належать роботи всесвітньовідомого скульптора Олександра Архипенка та засновника художнього монументально стилю "бойчукізм" Михайла Бойчука. Велику мистецьку цінність становлять картини художників радянського періоду: Федора Кричевського, Тетяни Яблонської, Миколи Глущенка та інших.

Також у Національному художньому музеї України можна побачити оригінали скульптур "Самсон із Левом" і "Андрій Первозванний" з кам'яної ротонди на Подолі.

Парк Вічної Слави у Києві відкритий у 1957 році на місці старовинного Комендантського саду на схилі Дніпра.

Центральне місце комплексу займає Меморіал Вічної Слави воїнам Другої світової війни, який є 27-метровим обеліском з темного мармуру. Біля його підніжжя знаходиться могила Невідомого солдата, над якою горить вічний вогонь. До обеліску веде алея Загиблих Героїв із 34 могил воїнів, які відзначилися особливою доблестю під час війни.

Монумент створено за проєктом архітекторів Авраама Мілецького, Володимира Бакланова та Володимира Новікова.

У 2008 році поряд із парком було відкрито меморіальний комплекс пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні.

Парк-музей "Україна в мініатюрі" - це виставка макетів найвідоміших пам'яток України просто неба в Києві.

Зібрана в парковій зоні на березі Дніпра, на території Гідропарку. Виставка відкрилася в 2006 році як парк "Київ у мініатюрі". На площі 1,8 гектари під зібрано близько 50 макетів відомих київських будівель, монументів і споруд у масштабі 1:33. Усі макети виготовлені із сучасного синтетичного матеріалу, проте вимагають регулярного догляду через вплив довкілля.

На даний момент "населення" міні-Києва складає майже 1000 фігурок мешканців. Тут є свій Хрещатик та Майдан Незалежності, а міні-Дніпро перетинають чотири мости: Північний, Пішохідний, Метро, ​​Південний. У парках та скверах міні-міста розташовані пам'ятники діячам культури, політики та мистецтв України, а в аеропорту приземлилося п'ять літаків із різних країн світу.

Останнім часом експозиція поповнилася макетами найвідоміших пам'яток інших міст України. Серед них знамениті кримські палаци, Чернівецький університет, Качанівський палацово-парковий комплекс, стадіон "Донбас Арена" та інші.

Парк-музей "Україна у мініатюрі" працює цілий рік.

Комплекс будівель Присутствених місць зведено в середині ХІХ століття на місці міських укріплень.

Проєкт розроблено архітекторами Іваном Штромом, Михайлом Іконніковим та Ксавершем Скаржинським. В 1900 році будівлю реконструювали, надбудувавши третій поверх.

Тут розміщувався бюрократичний апарат дореволюційного Києва, включаючи судове та поліцейське управління. За радянських часів приміщення зберегли своє призначення, а адреса "Короленка, 15" (колишня назва вулиці Володимирської) стала ім'ям загальним.

Наразі у будівлі розміщено обласне управління МВС, Апеляційний суд та інші органи влади.

Пуща-Водиця – приміське курортне селище на північно-західній околиці Києва, найвідоміша дачна місцевість під столицею. Ще в XI столітті київські князі любили полювати в лісах Пущі-Водиці ( "пуща" – густий ліс, Водиця – назва невеликої річечки).

В 1724 році було створено казенне лісове господарство, а в 1890-х роках міська дума з ініціативи підприємця і громадського діяча Миколи Чоколова заснувала дачне селище Пуща-Водиця.

В 1904 році були побудовані протитуберкульозні, а надалі загальносоматичні санаторії, прокладено трамвайну лінію та телефонний зв'язок. В передреволюційні роки тут проходили маївки. Санаторно-курортний профіль зберігся за селищем і в радянські часи. За рік тут оздоровлювались понад 60 тисяч осіб. Статус елітного він отримав завдяки відомчому "цеківському" санаторію "Пуща-Озерна". До середини 1990-х більшість санаторіїв закрилося, багато ділянок з лісовими масивами потрапили в приватну власність, однак збереглися окремі зразки дачної забудови початку XX століття.

"Садом каменів" у Києві названо невелику зону відпочинку на набережній Дніпра біля висотних новобудов поруч із Північним мостом на Оболоні.

Мініатюрний парк площею 0,35 гектари з брукованими доріжками прикрашений безліччю скульптур. У сквері поставлено 24 високі базальтові кам'яні колони та 5 штучних, кілька бронзових скульптур, 16 лавок для відпочинку, 24 декоративні ліхтарі. Усі камені привезені для парку з різних куточків України.

Головною окрасою скверу став великий фонтан діаметром 11 метрів, виготовлений з граніту. По центру фонтану розмістилися три жіночі бронзові постаті під парасолькою. Особливу увагу привертає бронзова русалка, яка сидить на камені та тримає у своїх руках черепашку. вважається, що до тих, хто торкнеться її грудей, обов'язково прийде кохання.