Пам'ятки Києва

Дмитрівська церква на Подолі у Києві заснована в XVII сторіччі як церква рівноапостольних Костянтина та Олени.

Спочатка була дерев'яною. У 1742-1750 роках за проєктом відомого архітектора Івана Григоровича-Барського було збудовано кам'яний Костянтино-Оленівський храм із дзвіницею та трапезною Дмитрівською церквою.

У 1930-х роках основний храм був зруйнований більшовиками, проте зберігся трапезний корпус, в якому тривалий час розміщувалася шкільна спортивна зала.

Наразі церква Святого Дмитрія належить УПЦ московського патріархату, планується реконструкція з відновленням втраченого купола.

Романтичну назву "Замок Річарда Левове серце" носить неоготична будівля під горою Уздихальницею на Андріївському узвозі, побудована на замовлення купця Дмитра Орлова як прибутковий будинок.

За легендою, незадоволені оплатою будівельники спеціально спланували вентиляцію таким чином, щоб вітер завивав у трубах, через що поширилися чутки про привиди в будинку.

За радянських часів тут мешкали представники богеми. В 1992 році будинок було викуплено американським інвестором під готель, проте через проблеми з місцевою владою реконструкцію призупинено.

Каплиця на честь Святого Апостола Андрія Первозванного, який, за легендою, передрік заснування Києва, зведена на дніпровських схилах поряд з Аскольдовою могилою.

Будівництво велося коштом Громадського фонду Святого Андрія Первозванного, проєкт розробив архітектор Микола Жаріков. Спрямований угору храм виконаний у стилі сучасного трактування українського бароко. За особливостями стилю та територіальної приналежності каплиця увійшла до Лаврського комплексу.

Поруч встановлено пам'ятний знак на честь 2000-річчя Різдва Христова. Через дорогу від храму в 2000 році відкрито пам'ятник Андрію Первозванному (архітектор Микола Жаріков). Монумент виготовлений із цільного гранітного блоку. Постамент у верхній частині стилізований під хмари, що підкреслює святість апостола.

Кесон Сталінського метро - величезна залізобетонна конструкція в парку "Наталка" на Оболоні, яка прозвана в народі "Бетонним кораблем" за характерну форму, що нагадує підводний човен з рубкою.

Це "Титул №12" - один із об'єктів так званого "Будівництва №1", як значився у секретних документах, проєкт підземної транспортної системи, що дублює залізничні мости через Дніпро в районі Києва. Наразі об'єкт відомий як "Сталінське метро". Два залізничні тунелі на південь і на північ від Києва (зараз у межах міста) призначалися для забезпечення надійного, безпечного і потайного перекидання військ і вантажів між правим і лівим берегами Дніпра.

Будівництво Північного тунелю в районі нинішньої Оболоні почалося пізніше, ніж Південного в районі Жукова острова. На початку Другої світової війни, в 1941 році, підземні роботи ще не почалися.

На поверхні землі біля берега Дніпра залишилася залізобетонна тунельно-кесонна секція, призначена для занурення у ґрунт та створення підземної робочої камери для роботи прохідників у насичених водою ґрунтах.

Оскільки інформація про "Будівництво №1" до останнього часу залишалася секретною, історія та призначення "Бетонного корабля" - кесона на Оболоні обросли багатьма міськими легендами. Подальшу долю споруди досі не визначено.

Галерея сучасного мистецтва "АртПричал" у Києві відкрилася під новим Гаванським мостом, в районі причалу №1-2.

Куратор галереї – відомий фотохудожник Олександр Ктиторчук.

Галерея розміщена під арками мосту, конструкції якого розписані яскравими графіті.

На "АртПричалі" проходять виставки картин та фотографій, презентують арт-інсталяції сучасних художників та скульпторів, організовують танцювальні вечірки, приймають кінофестивалі та проводять майстер-класи.

Київська дитяча залізниця (Мала Південно-Західна) була відкрита в 1953 році на території нинішнього Сирецького парку, неподалік Бабиного Яру.

Дорога довжиною 2,8 кілометри прокладена по кільцю, в одному місці перетинає яр по віадуку заввишки 20 метрів. На момент відкриття мала паровоз Гр-336 (виробництва Німеччини) і 5 дерев'яних вагонів, пізніше неодноразово переоснащувалася. Остання реконструкція була проведена в 2001 році.

Потяги курсують між двома станціями: "Вишенька" та "Яблунька". На Дитячій залізниці працюють два тепловози ТУ-7 і той самий паровоз Гр-336, з якого розпочиналася історія Дитячої залізниці.

Працює з травня до серпня у вихідні дні.

Київська телевежа є найвищою спорудою в Україні (382 метрів), на момент спорудження була найвищою решітчастою самостійною спорудою в світі. Досі входить до десятки найвищих телевеж на планеті. Розташована на Сирці у Києві, поруч із Бабиним яром.

Київську телевежу на Сирці збудували в 1968–1973 роках на заміну старої телевежі, яка розташовувалася на пагорбі над Хрещатиком, поруч із телерадіобудинком. Нова телевежа забезпечувала покриття телевізійного сигналу майже на 100 кілометрів навколо Києва.

Вежа цільнометалева, решітчаста, цілком складається зі сталевих труб різного діаметра. Будівництво здійснювалося унікальним методом надбудови "з гори до низу" без використання підйомних кранів та гелікоптерів. Центральна труба діаметром 4 метри слугує шахтою ліфту. На двох рівнях розташовані технічні приміщення.

Телевежа є стратегічним об'єктом з обмеженим доступом, ескурсії до неї не проводяться.

В 1990 році поруч відкрито новий висотний телецентр, прозваний за характерну форму "олівцем" (вулиця Юрія Іллєнка, 42). Заслужив погану славу через те, що збудований на місці старого єврейського цвинтаря. З 2006 року в телецентрі працює Музей телебачення.

1 березня 2022 року російські війська завдали два цілеспрямовані ракетні удари по споруді Київської телевежі. Унікальна конструкція башти встояла, але було пошкоджено апаратну та трансформаторну підстанцію, яка живить телевежу.

Культурно-розважальний комплекс "Мамаєва слобода" в Києві є реконструкцією козацького селища XVIII століття.

На території площею 9,2 гектари налічується 98 різних об'єктів, чільне місце серед яких займає дерев'яна церква Покрови Пресвятої Богородиці. Також тут є кам'яниця козацького старшини, полкова скарбниця у стилі українського бароко, паланка (козацька застава), садиби коваля та гончаря, шинок та безліч інших етнографічних об'єктів, що відтворюють побут козаків.

Комплекс названий на честь легендарного козака Мамая, одного із найпопулярніших персонажів українських народних переказів. На великі свята тут відбуваються народні гуляння. Можлива організація весільних церемоній у національному стилі, а також різноманітних корпоративних заходів.

Лиса гора - історична місцевість в районі Видубичів, яку традиційно пов'язують із нечистою силою.

Назву "Лиса гора" та погану славу місця шабашів відьом приписують кільком київським пагорбам, але "офіційна" назва закріпилася за пагорбом у південній частині міста, між Саперною слобідкою та Столичним шосе.

В 1872-1876 роках тут було збудовано Лисогірський форт Нової Печерської фортеці (збереглися земляні вали з цегляними потернами). За радянських часів тут базувався військовий радіотехнічний комплекс.

Зараз це місце популярне у толкієністів та представників інших неформальних молодіжних течій.

На домінуючому над Хрещатиком в Києві пагорбі, з якого відкривається найкращий краєвид на Майдан Незалежності, знаходиться колишня будівля Інституту шляхетних дівчат.

Будівля інституту зведена за проєктом архітектора Вікентія Беретті, була власністю Київського дворянського зібрання. Інститут давав загальну освіту, естетичне та етичне виховання, випускниці отримували право працювати виховательками в дворянських та купецьких родинах. Тут викладали Микола Костомаров, Олексій Ставровський, Віталій Шульгин, Микола Бунге, Микола Лисенко, Йосип Витвицький та інші. В інституті в різний час навчалися  Наталя Забіла, Олена Пчілка, Наталена Королева, сестри Тальберг (співачка й піаністка).

За радянської влади будинок займали різні установи, в тому числі НКВС УРСР. Пам'ятний хрест встановлено на честь репресованих українців, обговорюється створення музею.

В даний час будівля має статус Міжнародного центру культури і мистецтв (колишній "Жовтневий палац"), зал для глядачів використовується для проведення громадських і культурних заходів, в прибудові розмістився перший у Києві високотехнологічний кінотеатр "Кінопалац".

Перед входом - "Алея зірок", на яких розміщено імена видатних українців.

Помпезна будинівля Міністерства закордонних справ України на Михайлівській площі в Києві з'явилася в 1938 році на місці старовинної церкви Трьох Святителів.

Це була перша споруда урядового комплексу столиці УРСР, яку планували збудувати на просторі від Михайлівської до Софіївської площі. Для розчищення місця під урядову площу в 1934 році було знесено Михайлівський Золотоверхий собор, планувалося знесення Софії Київської.

Перший будинок для ЦК КП(б)У було збудовано за проєктом ленінградського архітектора Йосипа Лангбарда. Друга будівля-близня мала вирости на місці Михайлівського собору. Між ними передбачали розмістити гігантський пам'ятник Леніну. Реалізації цих варварських планів завадила війна. Німці будівлю не використовували. Після війни у ньому знову розмістився ЦК КПУ.

Нині це Міністерство закордонних справ України.

Музей "Кам'яниця київського війта" розташований в Києві в найдавнішій зі збережених цивільних будівель Подолу, що зазнала безліч перебудов. Згідно з Державним реєстром нерухомих пам’яток України приміщення має назву - “Житловий будинок Яна Биковського (будинок Петра І)”.

За переказами, в 1706 році тут зупинявся Петро I, який керував спорудженням Печерської фортеці. Проте відомості щодо проживання тут російського царя документально не підтверджені.

Пізніше будинок належав київському війту Биковському, який утримував в ньому шинок. Потім тут розміщувався "будинок покори", парафіяльне училище, сирітський притулок.

Зараз приміщення займає Музей "Кам'яниця київського війта", що функціонує на правах підрозділу Державного історико-архітектурного заповідника "Стародавній Київ". 

Експозиція музею досліджує історію середньовічної пам`ятки на розі вулиць Костянтинівської та Хоривої в контексті самоврядування та традицій благодійності в Києві. З найбільш цінних експонатів - рідкісна барочна ікона "Божа Матір з немовлям" XVIII століття.

Музей однієї вулиці присвячено історії Андріївського узвозу, найвідомішій та найколоритнішій вулиці Києва.

Заснований літературно-пошуковим об'єднанням “Майстер”, активісти якого вирішили розкрити відвідувачам деякі таємниці Андріївського узвозу, познайомити з його найзнаменитішими жителями, відтворити та зберегти особливу ауру, що оточує цю романтичну вулицю - Мекку художників, письменників та інших творчих людей.

Реконструйовано інтер'єри деяких типових приміщень, що демонструють особливості побуту киян у ХІХ столітті. Окремі експозиції присвячені Михайлу Булгакову, Фотію Красицькому, Івану Кавалерідзе та іншим.

У 2002 році "Музей однієї вулиці" було визнано одним із найкращих музеїв Європи. Регулярно проводяться історичні, документальні та мистецькі виставки.

Музей телебачення Національної суспільної телерадіокомпанії України (НСТУ) відкрився 2006 року, до 55-ї річниці українського телевізійного мовлення. Розташовується у прміщенні Київського телецентру "Олівець", що навпроти Київської телевежі.

24-поверхова будівля телецентру на Сирці зведена протягом 1983-1992 років на місці старого єврейського кладовища. Київський телецентр планувався як резервний для центрального телебачення СРСР, на випадок виходу з ладу Московського телецентру, чим пояснюється надмірний масштаб комплексу, з огляду на потреби тодішнього українського телебачення. Окрім центральної офісної будівлі, яка нагадує своїми контурами олівець, тут є потужний апаратно-студійний комплекс на 8 телевізійних студій, недобудований кіноконцертний зал та захищине підземне сховище для мовлення в умовах воєнного стану.

Музей телебачення розташовується на нижньому рівні центрального вестибюля телецентру. Експозиція візуалізує історію українського телебачення за допомогою низки інсталяцій. Зокрема, відтворено інтер'єр першої телевізійної студії 1950-х років у старому телецентрі на Хрещатику, 26.

Постійна експозиція налічує понад 800 експонатів, серед яких телевізор зі збільшувальною лінзою КВН-49 та інші лампові телевізори, старі кіно- й телевізійні камери, відеомагнітофони різних періодів і стандартів, монтажне обладнання тощо. Представлена галерея ескізів та макетів декорацій до відомих телепередач, виконаних художниками телеканалу. Окремий розділ присвячено участі українських телевізійників у висвітленні Чорнобильської катастрофи. 

Музей має інтерактивний знімальний майданчик, завдяки якому можна спробувати себе у ролі ведучого або оператора. Постійну експозицію доповнює виставкова площа у головному вестибюлі.

Екскурсії знайомлять відвідувачів з експозицією музею, програмами телеканалів "UA: Суспільне мовлення", виробничими підрозділами телецентру, закадровою кухнею, телевізійними професіями та цікавими людьми. Для відвідування необхідний попередній запис.

Національний історико-архітектурний музей "Київська фортеця" створений у 1927 році на основі частини фортифікаційних споруд однієї з найбільших у світі кам'яно-земляних фортець, що збереглися.

Історія Київської фортеці на Печерську починається з другої половини XVII століття, коли козаки під проводом гетьмана Івана Самойловича звели навколо Києво-Печерської лаври земляну чотирикутну фортецю з частоколом. Більш масштабні фортифікаційні роботи були проведені під час царювання Петра I, коли коштом гетьмана Івана Мазепи лавра була обнесена кам'яною стіною з бійницями і чотирма баштами, а згодом до неї прибудована більш досконала фортеця з дев’ятьма земляними бастіонами.

В 1831-1856 роках була зведена Нова Печерська фортеця, що складалася з Києво-Печерської цитаделі, Васильківського і Госпітального укріплень, окремо розміщених оборонних башт, казарм, арсенальних майстерень та інших споруд.

Одним із ключових вузлів оборони стало Госпітальне укріплення, яке чудово збереглося до наших днів - на його території розташовується Головний військовий клінічний госпіталь.

У Косому капонірі, влаштованому за межами головного валу Госпітального укріплення, розміщується музей "Київська фортеця" з експозиціями "Історія фортифікації на теренах України" та "Історії використання споруд Київської фортеці", виставкою "Від ядра до снаряда", а також експозицію просто неба з оборонними валами, фортечною стіною капонірами та старовинними гарматами.

Частинами музейного комплексу є Спаський бастіон Києво-Печерської цитаделі та найбільший в Європі Лисогірський форт площею майже 120 гектарів в Голосіївському районі Києва.