Пам'ятки Миргородського району

Перша Благовіщенська церква в Лохвиці була збудована в 1740 році.

Після того як дерев'яний храм згорів, на тому ж місці у 1800 році була зведена нова кам'яна церква у формах класицизму з елементами руського стилю.

За радянських часів був знищений купол, приміщення використовувалося як краєзнавчий музей.

Нині Благовіщенська церква – діючий храм УПЦ московського патріархату.

Великобагачанський селищний краєзнавчий музей розташований в одноповерховому будинку в центрі Великої Багачки.

Експозиція розповідає про історію краю від найдавніших часів до сучасності, зокрема про заснування селища у козацькі часи та участь козаків Богачанської сотні у тогочасних війнах.

Перед музеєм встановлена радянська дивізійна гармата Д-44 післявоєнного виробництва, а на подвір'ї – німецька гармата від протитанкової самохідної артилерійської установки Marder II.

Історико-краєзнавчий музей міста Гадяч відкрився у 2012 році у спеціально збудованому приміщенні оригінальної архітектури, яке розташоване в історичній частині міста, неподалік від місця, де колись була садиба Драгоманових. До того в Гадячі з 1951 року існував районний історико-краєзнавчий музей, але у 1990-х роках він закрився, експозиція була розформована.

Нинішня експозиція налічує близько 2 тисяч експонатів, що розповідають про історію краю, видатних діячів, життя і творчість яких пов'язана з Гадяччиною. Зокрема, представлена велика етнографічна колекція. Історичний розділ розповідає про часи Гетьманщини, про заснування та розвиток міста від давнини до наших днів.

Кімната "Берегині Драгоманівського роду" присвячена Ларисі Петрівні і Ользі Петрівні Косач та висвітлює історію роду Драгоманових-Косачів. Серед експонатів – оригінальні меблі з вітальні будинку Драгоманових, власноручна вишивка Лесі Українки та статуетка "Єгиптянка", привезена письменницею з Єгипту.

Поруч із музеєм облаштоване етнотноподвір'я зі стилізованою сільською коморою, яке використовується як етнографічна фотолокація. В музейній крамничці можна придбати різноманітні сувеніри, а також медово-імбирні пряниками крафтового виробництва.

Дібрівський кінний завод №62 у селі Дібрівка на Миргородщині заснований в 1888 році великим князем Дмитром Романовим, і з того часу займає одне з провідних місць серед конезаводів, які розводять коней рисистих порід.

Дібрівський тип орловського рисаку нині вважається еталоном упряжного коня як в Україні, так і в росії. Зберігся комплекс житлових та виробничих приміщень ХІХ століття. Є широке місце для навчання та вигулу коней на природі, також можливе навчання верхової їзди в критому манежі.

На Дібрівському конезаводі можна купити племінних коней різного віку рисистих та новоолександрівської важковозної порід. Крім того, на базі заводу працює цех із виробництва кумису.

Проводяться екскурсії. Діє музей.

Лохвицький краєзнавчий музей імені Григорія Сковороди розміщено в старовинному одноповерховому будинку повітового суду 1865 року побудови.

Музей засновано в 1919 році на базі колекції місцевого реального училища. Серед експонатів музею – колекції козацької зброї, археологічних знахідок, сакральних предметів, зразків декоративно-ужиткового мистецтва, зброї періоду Другої світової війни.

Музей носить ім'я поета та мислителя, уродженця цього краю Григорія Сковороди. Його життю та творчості присвячена частина експозиції.

У дворі музею розміщено зразки зброї та військової техніки часів Другої світової війни.

Літературно-меморіальний музей родини Драгоманових створено в 1991 році в місті Гадячі, де народився видатний український громадський діяч Михайло Драгоманов, а також його сестра, відома письменниця Олена Пчілка, мати поетеси Лесі Українки.

Експозиція музею налічує 170 експонатів, які розкривають гадяцький період життя та творчості Драгоманових.

Найцікавіші експонати: статуетка "Єгиптянка", яку Леся Українка привезла з подорожі до Єгипту; скіфська амфора ІІІ-ІІ століть до нашої ери; дубовий меблевий гарнітур ручної роботи кінця XVIII – початку ХІХ століття. .

Літературно-меморіальний музей Давида Гурамішвілі розповідає про життя та творчість великого грузинського поета XVIII століття.

Класик грузинської літератури, який прожив у Миргороді останні 32 роки свого життя, писав про сучасну йому Грузію, Україну і, звичайно ж, Миргородщину.

На українській землі Гурамішвілі написав свої знамениті твори: у багатьох із них зливалися грузинські та українські пейзажі, чергувалися вірші, створені за мотивами українських та російських пісень. Його вірші широко перекладалися російською (Микола Заболоцький та іншы) та українською (Микола Бажан) мовами.

Гурамішвілі помер в 1792 році та був похований у миргородській Вознесенській церкві. В 1949 році на могилі поета споруджено пам'ятник.

У музеї представлені видання творів поета та книги про нього, грузинські та українські речі народного побуту минулих століть, зразки зброї XVIII століття, твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, вироби місцевих майстрів, грузинські сувеніри тощо.

Музей-аптека в селі Рашівка – єдиний подібний заклад у Полтавській області. Створений у 2019 році з ініціативи місцевої художниці, дослідниці історії села та громадської діячки Юлії Кобізької.

Експозиція музею розташована в старовинному цегляному будинку колишньої аптеки в центрі Рашівки та розповідає про понад 130 років роботи першого в селі медично-санітарного закладу, що відкрився у 1892 році.

В торговій залі з ліпниною на стелі навколо люстри XIX століття і ще до останнього часу можна було придбати лікарські препарати. У другій залі відтворено інтер'єр старовинної аптечної лабораторії – виставлено робочий стіл асистента, обладнання для миття та сушіння аптечного посуду, шафи для зберігання медикаментів тощо. В кімнаті історії представлено автентичні аптечні меблі, обладнання та прилади першої половини XX століття. Про розвиток аптечної справи у Рашівці розповідають документи і старі світлини.

Пам'ятник засновнику Миргородського курорту Іванові Зубковському відкрили в 1998 році до 150-річчя від дня його народження.

Лікар та громадський діяч Іван Зубковський досліджував та довів лікувальне значення миргородської мінеральної води, завдяки чому у 1917 році у Миргороді була відкрита перша водолікарня з 5 ваннами.

Пам'ятник роботи архітектора Сергія Руських та художника Миколи Цися є барельєфом з написом: "Засновнику Миргородського курорту, земському лікарю, громадському діячеві від вдячних земляків".

Пам'ятник Миколі Гоголю у Великих Сорочинцях – один з перших пам'ятників письменнику в Україні. Також вважається одним із найкращих у світі.

Увічнити пам'ять великого земляка жителі Сорочинців вирішили в 1909 році, коли відзначали сторіччя від дня його народження. Автор проєкту монумента – петербурзький скульптор Ілля Гінцбург.

Пам'ятник урочисто відкрили в 1911 році неподалік будинку лікаря Михайла Трохимовського, в якому Гоголь народився в 1809 році. Бронзова скульптура зображує письменника, що сидить у глибокій задумі.

Хомутецький палац - родова садиба козацького роду Апостолів, де в 1820-ті роки проходили збори декабристів.

Дерев'яний палац збудував у Хомутці майбутній гетьман України Данило Апостол у XVIII сторіччі. Пізніше маєток перейшов у спадок письменнику, історику та громадському діячеві Іванові Муравйову-Апостолу. Оселившись у Хомутці, він перепланував парк і прибудував до палацу кам'яні флігелі, з'єднавши їх із основною будівлею напівкруглими переходами.

Сини Івана Муравйова-Апостола Матвій, Сергій та Іполит, які були активними учасниками декабристського руху, проводили тут таємні засідання декабристів за участю Павла Пестеля, Михайла Бестужева-Рюміна та інших.

У радянські часи в палаці розмістився ветеринарно-зоотехнічний технікум, було відкрито кімнату-музей декабристів.

Останнім часом будівля перебуває у вкрай занедбаному стані та руйнується. Збереглася ліпнина з гербами колишніх власників.

В регулярному ландшафтному парку площею 15 гектарів росте дуб-трійця, посаджений Іваном Муравйовим-Апостолом на честь своїх трьох синів.

Свято-Миколаївська церква у Веприку збудована в 1823 році в стилі класицизму.

Центральну частину вінчає напівсферичний купол на високому циліндричному барабані, над західним притвором - двоярусна дзвіниця, завершена куполом зі шпилем. Північний, південний та західний фасади прикрашені чотириколонними тосканськими портиками з трикутними фронтонами.

В інтер'єрі Миколаївської церкви збереглися залишки олійного живопису ХІХ століття.

До останнього часу храм перебував у вкрай плачевному стані, але зараз триває реставрація.

Свято-Миколаївська церква у Веприку є пам'яткою архітектури національного значення.

Свято-Покровська церква у селі Плішивець на Полтавщині вважається однією з найбагатокупольніших в Україні.

До неї в Плішивці був звичайний триголовий дерев'яний храм, але до кінця ХІХ століття він остаточно занепав. За допомогою у спорудженні нового храму місцеві жителі звернулися до свого земляка, ректора московської семінарії архімандрита Парфенія, який зумів зібрати кошти на будівництво великого кам'яного храму.

На прохання владики відомий архітектор Олександр Кузнецов створив проєкт храму у стилі козацького бароко – копію Свято-Троїцького собору в Самарі. Дев'ятиголова церква Покрова Пресвятої Богородиці висотою 45 метрів виконана у формі хреста.

Позолочений 6-ярусний іконостас заввишки близько 10 метрів, виконаний у московській іконописній майстерні, було втрачено за радянських часів, дзвіницю висадили в повітря в 1934 році, але сам храм зберігся навіть після того, як під час Другої світової війни в нього потрапило 7 снарядів.

Наразі Свято-Покровська церква у Плішивці належить УПЦ московського патріархату, триває реставрація.

Свято-Успенський собор у Гадячі заснований у 1831 році коштом купця Івана Марулєва.

В 1934 році храм був закритий більшовиками, а після Другої світової війни розібраний на будматеріали.

Свято-Успенський собор відновлений у 1998 році на колишньому місці у первісному вигляді. Належить УПЦ московського патріархату.

Успенська церква у Веприку збудована в 1821 році в стилі ампір поміщиком Семеном Масюковим.

Чотири потужні пілони несуть арки, що підтримують високий циліндричний барабан з напівсферичним куполом. Північний та південний фасади Успенської церкви прикрашені чотириколонними портиками, а східний – колонадою композитного ордера.

В інтер'єрі західна частина ділиться композитними колонадами на три нефи. Верхня частина стін та пілонів обведена карнизом, прикрашеним ліпними розетками.

Успенська церква у Веприку є пам'яткою архітектури національного значення.