Пам'ятки Лубенського району

Мгарський Спасо-Преображенський монастир - одна з найшанованіших православних святинь в Україні.

Заснований у 1619 році митрополитом Ісаєю (Копинським) коштом княгині Раїни Могилянки Вишневецької, яка володіла Лубнами в XVII сторіччі. За легендою місце для спорудження монастиря княгині вказали ангели.

В 1684-1692 році на місці першої дерев'яної церкви, коштом гетьманів Івана Самойловича та Івана Мазепи було збудовано кам'яний Спасо-Преображенський собор (архітектор Іоганн-Баптист Зауер).

У зовнішньому вигляді храму об'єднано давньоукраїнський стиль XI-XII сторічь з бароко-ренесансною архітектурою Західної Європи, в оформленні багато неканонічного декору.

Також до комплексу входить дзвіниця в стилі бароко (1837-1844 роки), Благовіщенська тепла церква (нині Святого Афанасія) у псевдовізантійському стилі (XIX століття), настоятельський та братський корпуси (ХVIII століття), дворівнева скитська церква Святого Афанасія (нині Благовіщенська, 1891 рік).

Тут похований померлий під час відвідин улюбленої обителі Константинопольський патріарх Афанасій, інші церковні діячі. Монастир користувався підтримкою українських гетьманів та російських царів, його відвідували Іван Мазепа, Петро I, Тарас Шевченко, Олександр Пушкін та інші.

В радянські часи тут дислокувався дисциплінарний батальйон, розміщувалися склади, потім піонерський табір. Більшість фресок було пошкоджено (на згадку про ці події збережено розстріляну ікону Святої цариці Олександри).

Мгарський Спасо-Преображенський монастир повернуто церкві в 1993 році, проведено реставрацію. Ченці проводять екскурсії.

Поруч на горі Зажури в 1990 році споруджено Меморіал народної скорботи "Голодомор-33" у вигляді великого дзвона на кургані, з якого відкривається найкращий вид на монастир.

Меморіал жертвам концтабору "Хорольська яма" створений у 1991 році в колишньому хорольському передмісті Дубки, де з 1941 по 1943 рік існував німецький концтабір для військовополонених.

Табір смерті розташовувався біля кар'єру цегельного заводу. Тільки за перші півроку його існування загинуло понад 37 тисяч осіб. Загалом у шести з відомих на сьогоднішній день братських могилах лежить прах близько 91 тисяч мешканців Хоролу та інших міст України, солдатів, офіцерів та партизанів.

Міністерська (державна) школа у Чорнухах збудована в 1900-1903 роках земством Лохвицького повіту. Ця двоповерхова будівля в стилі класицизму – найстаріша архітектурна пам'ятка селища.

Спочатку школа була двокласною, із п'ятирічним терміном навчання. З 1918 року носить ім'я Григорія Сковороди, який народився в Чорнухах. В 1972 році поруч було збудовано нову шкільну будівлю, але стара школа також продовжує використовуватися за призначенням. Нині це Чорнухінськи ліцей імені Григорія Сковороди.

Мототрек у Вишняках – домашня арена мотобольного клубу "Нива".

Тут відбуваються матчі чемпіонату України з мотоболу. У 1995, 2007, 2009 роках проходили матчі чемпіонату Європи.

Оржицький історико-краєзнавчий музей створений у 1974 році.

Експозиція розповідає про природу та археологічні знахідки на території краю, історію смт Оржиця від давніх часів до сучасності, традиційний побут місцевого населення.

Палац у стилі романтизму збудував у Хорошках в 1848 році князь Щербатов.

За радянських часів у будівлі розміщувалася середня школа. У 1966 році на територіїї колишньої садиби Щербатова знімали деякі епізоди кінокомедії "Весілля у Малинівці". Зокрема, в інтер'єрах палацу знято сцени весілля.

Після того, як школа отримала нове приміщення, палац Щербатова тривалий час був покинутий і руйнувався. В 2006 році він перейшов у приватну власність - палац викупила родина з Полтавщини. Було проведено розчищення території від сміття навколо палацу та невеликий ремонт правого крила. Нові власники дали об'єкту нову назву - "Садиба Рамайдан", на її основі планується реалізація екологічного проєкту "ТурбоВулик". Проводяться екскурсії.

Родинний музей братів Гребінок у селі Мар'янівка відкрився 2018 року під час проведення фестивалю культури "Гребінчині вечорниці". Експозиція знаходиться в приміщенні Мар'янівського сільського будинку культури.

Саме у Мар'янівці, яка у XIX столітті мала назву Глибокий Яр, народилися видатний український письменник-байкар Євген Гребінка (1812) та його брат, архітектор Микола Гребінка (1819). Від родинної садиби Гребінок лишився тільки погріб і старий каштан, на місці поховання Євгена Гребінки встановлено пам'ятник.

В музеї представлені матеріали про життєвий і творчий шлях видатних земляків. Зокрема, можна побачити репродукцію портрета Євгена Гребінки, написаного Тарасом Шевченком, та інші експонати, які розповідають про перебування Шевченка в родині Гребінок.

Палацово-парковий комплекс у Березовій Рудці споруджений у 1838 році поміщиком Платоном Закревським, істориком та етнографом.

Палац у стилі необароко побудований за проєктом архітектора Євгена Червінського на місці згорілого дерев'яного будинку XVIII століття.

Садиба складається з елегантного двоповерхового палацу з видовою терасою та двома еркерами, двох одноповерхових флігелів та великого парку (45 гектарів), що налічує понад 40 видів дерев та чагарників.

У 1840-ті роки брати Віктор та Платон Закревські неодноразово приймали в гостях поета та художника Тараса Шевченка. Тут він почав писати поему "Кавказ", а також намалював портрети Закревських. Вважається, що Шевченко був таємно закоханий у дружину Платона Закревського Ганну, присвятивши їй вірш "Якби зустрілися ми знову", який став знаменитим романсом.

З радянських часів у садибі розміщується аграрний технікум. На центральній клумбі встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку.

В одному з флігелів працює історико-краєзнавчий музей, в якому представлені фотографії та документи родини Закревських, меблі, посуд, книги та картини.

Співробітники проводять екскурсії по палацу, парку та до піраміди-усипальниці Закревських.

Садиба у Вишняках побудована в 1805 році гадяцьким полковником Радіоном Паламенцем, ймовірно за проєктом відомого архітектора Миколи Львова.

Двоповерховий будинок у стилі класицизму розташований на схилі, що спускається до річки Хорол, колись був обсаджений парком та фруктовим садом. Композиційним центром будівлі є овальна зала, завершена куполом з невисоким шпилем. Над головним входом – різьблений дерев'яний балкон-тераса, що спирається на масивні кам'яні стовпи. На парковому фасаді чотири стовпи підтримують напівкруглий балкон.

Радіон Паламенець був одружений з Надією Оболонською, чий козацький рід володів Вишняками з 1744 року. Після смерті засновника садибу успадкувала його дружина, а потім її брат Дем’ян Оболонський. Його сина, редактора та видавця журналу "Народне читання" Олександра Оболонського добре знав поет і художник Тарас Шевченко. У 1845 році Оболонські приймали Шевченка у себе у Вишняківській садибі, про що він пізніше згадувалося у повісті "Близнюки" (встановлена ​​пам'ятна табличка).

Пізніше хазяйкою Вишняків була поміщиця Родзянко-Котляревська, чиє ім'я садиба має зараз.

Зараз це закрита територія будинку-інтернату для інвалідів.

Садиба Котляревських з'єднана підземним ходом із розташованою навпроти Троїцькою церквою.

Колишню поміщицьку садибу в Білоусівці було закладено у XIX столітті. До 1845 року маєток належав поміщику Степанові Петровському, син якого Петро навчався у Петербурзькій академії разом із Тарасом Шевченком. Його сестрі Парасці поет присвятив поему "Тополь".

За легендою, Шевченко бував у Білоусівці під час поїздок Україною у 1843-1845 роках. Нібито тут він написав картину "Ніч на Мартосівщині".

Будинок одноповерховий, чотирикімнатний. Перед входом веранда з колонадою. Останнім господарем маєтку був Андрій Андерсон, зять (за іншими даними – прийомний син) білоусівського поміщика Бебеля. Нині це Білоусівська загальноосвітня школа.

Меморіальна садиба батьків Григорія Сковороди – малоземельного козака Савви Сковороди та його дружини Пелагеї.

В 1722 році тут народився їхній син Григорій - майбутній поет, філософ і просвітитель. У 1734 році він вирушив звідси на навчання до Києво-Могилянської академії, звідки потрапив до Петербурга, а потім у тривалу подорож країнами Європи. На батьківщину повернувся в 1750 році, але вже не застав батьків у живих.

В центрі садиби знаходиться хата під солом'яним дахом, де представлені предмети сільського побуту ХVIII-ХIХ століть. Велика експозиція присвячена життю та роботі філософа.

Свято-Михайлівська церква в Ковалях заснована в 1901 році. Початковий храм було збудовано з дуба без жодного цвяха.

Під час Другої світової війни церкву було пошкоджено, пізніше використовувалось як хімсклад. У 1960-х роках була зруйнована радянською владою. І лише в 1993 році Михайлівську церкву було відроджено і відбудовано з цегли на старому фундаменті.

Свято-Троїцька церква у Лубнах розміщується у будівлі колишнього гуртожитку медучилища на Нижньому Валу, хоча до 1961 року це був центральний та найбільший храм міста.

Вперше дерев'яна Троїцька церква згадується в 1622 році. Вона простояла до 1869 року, коли замість старого храму було зведено білокам'яний п'ятикупольний храм, який прикрасив і облагородив центральну площу міста.

У 1960 році під приводом розчищення місця для будівництва готелю Троїцьку церкву перенесли до непристосованого приміщення на околиці міста, а храм у центрі міста підірвали.

Нині храм відбудовано у класичних православних формах.

Свято-Успенський Собор у Хоролі заснований в 1802 році коштом купця Чеботарьова.

Зруйнований більшовиками в 1934 році. Відродження розпочато в 2002 році. Нині храм відбудовано заново. Належить до УПЦ московського патріархату.

Собор Різдва Богородиці в Пирятині збудований у 1781 році на замовлення полкового осавула Андрія Ільченка.

Однокупольний храм у стилі українського бароко формами нагадує традиційні тричастинні дерев'яні церкви того часу. Стіни прикрашає характерна барочна ліпнина лиштви.

У ХІХ столітті храм було перебудовано, але в результаті реставрації, проведеної в 1980 році, йому повернули автентичний вигляд.

До 1990 року в будівлі розміщувався краєзнавчий музей. Нині собор Різдва Богородиці належить УПЦ московського патріархату.