Пам'ятки Херсонської області

Новокаховська картинна галерея імені Альбіна Гавдзинського заснована у 1967 році.

Носить ім'я народного художника України Альбіна Гавдзинського – пейзажиста, майстра жанрового живопису і портрета. У 1950-х роках він створив цикл з 237 творів про спорудження Каховської ГЕС, які передав місту для створення галереї, за що отримав звання почесного громадянина Нової Каховки.

Крім робіт Гавдзинського, в експозиції картинної галереї Нової Каховки представлені офорти народного художника України Василя Мироненка, ілюстрацій народного художника України Валентина Литвиненка та інших.

Під час широкомасштабного російського військового вторгнення в Україну 2022 року, місто Нова Каховка опинилося під російською окупацією. 1 листопада російські загарбники пограбували Новокаховську картинну галерею і вивезли всі художні фонди: твори живопису, графіки, скульптури (понад 1 тисячу творів мистецтва).

Олешківський краєзнавчий музей відкритий у 1962 році в будинку секретаря Олешківської міської управи Цюрупи, де у 1870 році народився його син Олександр, майбутній радянський партійний діяч, голова Держплану та нарком торгівлі.

На початку ХХІ століття меморіальний музей імені Цюрупи був перепрофільований на краєзнавчий.

Являє собою музейний комплекс історичного, краєзнавчого та етнографічного напрямів.

Олешківські піски - це найбільший піщаний масив у Європі, який іноді не зовсім коректно називають найбільшою європейською пустелею.

Піщана арена близько 15 кілометрів у діаметрі (161 тисяч гектарів) складається з покритих рідкісною рослинністю барханів (кучугурів) заввишки близько 5 метрів. Назва Олешківських пісків походить від розташованого неподалік міста Олешки.

Напівпустелі утворилися в пониззі Дніпра в XVIII-XIX століттях в результаті масового безконтрольного випасу худоби, що знищила рослинність, що скріпляла піски, а також внаслідок майже повної вирубки лісу. Весь цей час проводилися роботи із закріплення пісків. Наразі поширення пустелі зупинено за допомогою великих масивів соснового лісу по всьому периметру.

В радянські часи Олешківські піски використовувалися як військовий авіаційний полігон для бомбометання. У зв'язку з тим, що в пісках залишилося безліч боєприпасів, що не розірвалися, формально доступ цивільних осіб на територію був заборонений, але практично перешкод до відвідування до останнього часу не було. У 2010 році тут було створено Національний прироний парк "Олешківські піски".

Поруч із селом Челбурда облаштована зручний оглядовий майданчик, координати якої вказані нижче.

З 2016 року Олешківські піски знову почали використовуватися як військовий полігон, доступ на територію закрито.

Руїни палацу князя Петра Трубецького в Козацькому - одна з небагатьох дворянських садиб Херсонщини, що збереглися.

Палац збудований у стилі французького ренесансу на високому березі Дніпра. Парадний вхід з кам'яною брамою та кутовою фортечною вежею звернений до річки. Підпірні мури з аркбутанами підтримують загальний стиль оборонної архітектури. Один із флігелів палацу виконаний у стилі псевдоготики.

Комплекс палацу розташований на території великого, але вкрай занедбаного парку. Більшість споруд перебувають у руїнах. Наразі палац перебуває у власності ВАТ "Князя Трубецького", планується реставрація.

Пам'ятник "Легендарна тачанка" в Каховці - грандіозна скульптурна композиція на честь пересувної вогневої точки, що широко застосовувалася в роки радянсько-української війни.

Тачанка широко оспівувалася в радянській літературі та мистецтві. Вперше використати в бойових діях встановлений на запряжену кіньми пролітку кулемет "Максим" стали підрозділи анархістської армії Нестора Махна, проте прославилася тачанка на службі в лавах Червоної Армії.

В 1967 році в степу під Каховкою було споруджено величний монумент роботи ленінградських скульпторів Лоховицина, Михайленка, Родіонова та архітектора Полторацького.

Виготовлений із бронзи пам'ятник важить 120 тонн.

Пам'ятник "Легендарна тачанка" підлягає демонтажу згідно з законом України про декомунізацію.

Обеліск із сонячним годинником та барельєфом встановлений на честь англійського юриста-реформатора, лікаря та філантропа Джона Говарда.

В Європі він будував лікарні та будинки для людей похилого віку, боровся за права засуджених. У 1789 році лікар-ентузіаст прибув до Херсона на боротьбу з епідемією висипного тифу, що спалахнула тут. Заразившись сам, Джон Говард помер через рік і був похований в Херсоні.

Пам'ятник князю Григорію Потьомкіну-Таврійському споруджено з волі імператриці Катерини II у Херсоні - місті, де він був похований у 1791 році.

Проте спорудження пам'ятника почалося лише за Олександра I, онука Катерини. Скульптуру роботи Івана Мартоса було встановлено в сквері Михайла Грушевського (колишній Потьомкінський) в 1836 році. За радянської влади пам'ятник було знято з постаменту (на його місці поставили пам'ятник Карлу Марксу), а потім він зник.

Відновлений у 2003 році до святкування 225-річчя заснування міста.

В 2022 році, під час окупації Херсона російськими військами в ході російсько-української війни, напередодні відступу з міста в результаті успішної контрнаступальної операції української армії, російські окупанти демонтували пам'ятник та вивезли його з міста.

Пам'ятний знак "Фрегат" на набережній Херсона - найвідоміший символ міста.

Монумент у вигляді вітрильника на високому постаменті встановлено в 1972 році на честь перших кораблів Чорноморського флоту: 66-гарматного лінкора "Слава Катерини" та 50-гарматного фрегата "Георгій Побідоносець". Вони були спущені зі стапелів адміралтейської верфі Херсона в 1783 році.

Пам'ятник виконаний із листової міді, бетону та граніту. Скульптори Іван Білокур, Володимир Потребенко, Василь Шкуропад, архітектор Юрій Тарасов.

Резиденція херсонського губернатора - будівля в стилі неокласицизму, взірець офіційної парадної резиденції.

В 1917 році тут пройшов губернський з'їзд, який визнав Херсонщину невід'ємною частиною УНР, а найвищим органом влади - Центральну Раду.

Після встановлення у Херсоні радянської влади у будівлі розташовувалась перша Рада профспілок та Спілка робочої молоді. В 1963 році приміщення було надано дітям міста. Нині у колишній губернаторській резиденції розміщується Херсонський Палац дитячої та юнацької творчості.

Популярний придорожній рибний ринок в селі Чорнобаївка, на окружній дорозі Херсона, спеціалізується на в'яленій та копченій річковій рибі, королем серед якої тут вважають білого амура.

Православна каплиця збудована у Правдиному в другій половині ХІХ століття коштом багатих землевласників тутешнього краю – родини Савунів.

Служила родинною усипальницею. Розташована на сільському цвинтарі. Невеликий храм виконано у псевдо-візантійському стилі.

Зараз каплиця знаходиться в занедбаному стані і потребує реставрації.

Православна Свято-Архангело-Михайлівська церква в Зміївці розміщується в приміщенні колишньої протестанської кірхи апостола Іоанна. Мурована кірха була збудована в XIX сторіччі на місці дерев'яної кірхи 1787 року, з якої розпочалося створення шведами-переселенцями шведського села на Херсонщині.

Перебуває в спільному користуванні православної і шведської протестанської громади. В інтер'єрі поєднуються протестантські та православні мотиви.

На території Михайлівської церкви встановлено пам'ятний знак репресованим шведам і німцям, які переслідувалися радянською владою в 1937-1938 роках, а також пам'ятний знак з нагоди річниці заснування та заселення села Зміївка шведськими колоністами.

Належить громаді Православної церкви України.

В 2008 році Зміївку відвідав шведський король Карл XVI Густав і його дружина Сільвія. До приїзду короля храм відремонтували, на ньому встановлено новий купол.

Старовинна козацька Свято-Введенська церква в Бериславі - єдина дерев'яна церква на Херсонщині, пам'ятка архітектури XVIII сторіччя.

Побудована з дубу в 1725 році в запорозькій фортеці Перевалочній (нинішнє село Світлогірське біля місця впадання річки Ворскла в Дніпро), спочатку називалася Воскресенською. В 1784 році храм було переправлено плотами Дніпром до Берислава.

За радянської влади Введенську церкву було закрито на нетривалий період із 1939 по 1941 рік. Тут зберігається Євангеліє 1695 року.

Свято-Григорівський Бізюків чоловічий монастир, розташований на березі Дніпра у селищі Червоний Маяк, свого часу був одним із найбільших монастирів на півдні України.

Обитель заснована в 1781 році як Софронієва пустинь на місці старої турецької фортеці, яку посля вигнання турків називали "Запорозьке містечко". Спочатку ченці жили в печерах. За переказами, ці багатокілометрові тунелі, що проходили під усім селом, існували з часів кочівників. У 1803 році сюди зі Смоленської губернії переведено Бізюків монастир, і з того часу обитель отримала нинішню назву.

За радянської влади Свято-Григорівський Бізюків монастир було закрито, зруйновано запорозьку церкву Святого Григорія (1782 рік), Вознесенський собор і дзвіницю (1894 рік), розібрано частину огорожі. Збереглися стіни з вежами (XVIII-XIX століття), Покровська церква, архієрейський будинок із церквою Трьох Святителів, Троїцька церква, Трапезна, корпус келій, готельний корпус, брама, фонтани, печерні келії (XVIII сторіччя).

Нині монастир відроджується. Одна з таких вирубаних у стрімкій вапняковій скелі печер, де збереглася невелика печерна церква, - місце відвідин паломників.

Монастир належить до Херсонської єпархії російської православної церкви в Україні.

10 лютого 2024 року, в ході повномасштабного російського вторгнення в Україну, Бізюків монастир постраждав внаслідок масованого обстрілу російської армії - зруйновано дах та фасад будівлі.

Святодухівський кафедральний собор у стилі класицизму будувався в Херсоні понад 30 років, з 1804 по 1836 роки.

Храм має два бічні вівтарі - на честь Архістратига Михаїла та на згадку Священномучеників Херсонеських.

Тут зберігається список чудотворної Касперівської ікони Божої Матері, яка захищала мешканців Таврійської губернії під час Кримської війни.

Під час російського вторгнення в Україну Святодухівський кафедральний собор неодноразово зазнавав руйнувань. 10 вересня 2023 року внаслідок російського обстрілу були пошкоджені фасад, вхід та підсобні приміщення. В ніч на 2 жовтня 2023 року ще один снаряд потрапив у будівлю єпархіального управління. Крім того, були пошкоджені фасад Святодухівського собору, ризниця та знову були вибиті вікна.