Пам'ятки Київської області

Музейно-виставковий центр "Музей історії Києва" є багатофункціональним комплексом, що репрезентує різноманітні історичні, мистецькі та пізнавальні проєкти.

Заснований 1978 року, до кінця радянської доби розташовувався в будівлі Кловського палацу на Печерську, потім довго тулився на двох поверхах Українського дому. Сьогодні музей розміщується в сучасній будівлі на розі вулиць Хмельницького та Євгена Чикаленка.

Колекція музею історії Києва налічує близько 300 тисяч експонатів, що входять до археологічної, нумізматичної, етнографічної колекції, а також тематичних комплексів сучасного періоду. Це й київські пам’ятки пізньопалеолітичного періоду (Кирилівська стоянка), й археологічні знахідки кам’яної доби, доби бронзи (Трипільська культура), знайдені українськими вченими під час археологічних розкопок на теренах Києва; рідкісні кам’яні візантійські іконки та унікальний фресковий живопис з розкопок князівського палацу Давнього Києва; реліквії київського самоврядування, зокрема, печатки київських ремісничих цехів та символ міського самоврядування – барельєф Архангела Михаїла з міської ратуші.

Окрасою зібрання є колекція стародруків XVI–XVII століть, колекції фаянсу та порцеляни Києво-Межигірської фабрики та фабрики Міклашевського, живописні роботи Миколи Прахова і Олександра Мурашка. Представлено типові інтер'єри дворянської вітальні початку ХІХ століття, музичної вітальні з колекцією музичних інструментів XVIII–ХІХ століть, ремісничої світлиці, швецької майстерні, фотоательє початку ХХ століття.

В інклюзивному музейному просторі з пандусами та ліфтами проводяться спеціалізовані екскурсії "Київ на дотик".

Філії Музею історії Києва:
- Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського;
- Літературно-меморіальний музей Михайла Булгакова;
- Музей Шолом-Алейхема;
- Садиба на Кудрявці;
- Музей авангарду;
- Музей шістдесятництва;
- Музей окупації Києва;
- Музей української діаспори;
- Музей Сержа Лифаря (на етапі створення).

Синагога "Бейкер" (пекарів) зведена у Василькові на початку ХХ століття на місці дерев'яного єврейського молитовного будинку.

Цегляна двоповерхова будівля синагоги має характерні ознаки єврейської культової споруди, пишно декорована з використанням елементів середньовічної архітектури.

В 1927 році синагогу "Бейкер" закрили, будівлю передали Південно-Західній залізниці та перебудували під залізничний вокзал "Васильків-2".

Наразі будівля знаходиться у комунальній власності, до останнього часу в ній проживали кілька сімей.

Сімейний екопарк "Ясногородка" під Києвом є великим відпочинково-розважальним комплексом, що функціонує на базі найбільшої в Україні племінної страусової ферми "Долина страусів". Комплекс на зеленій території зі струмком і ставками пропонує різноманітні розваги для дітей і дорослих. 

Перших 36 страусів завезли в Ясногородку ще в 2001 році. Зараз же на території близько 20 гектарів проживає понад 400 птахів. Серед них білі страуси Нанду з Південної Америки, австралійські Ему та африканські страуси. Дорослі страуси живуть сім’ями: один самець і кілька самок, а птахи-підлітки – разом в окремих вольєрах. Відвідування ферми передбачене у супроводі гіда з екскурсією, що триває близько півгодини.

Ясногородська страусина ферма поєднана із зоопарком, в якому є олені, лами, альпаки, верблюди, дикі свині, єноти, кролі, вівці, кози та багато птахів. Тварин можна годувати кормом, який продається на місці. Контактна зона дозволяє ближче поспілкуватися зі свійськими тваринами.

Для активного відпочинку з дітьми облаштовано парк розваг "Яснограй", де є шахта-лабіринт, батути, швидкісний спуск на зіп-лайні, електромобілі, футбол. У вихідні працюють аніматори.  

Екопарк має виноробню, що виробляє вина з власних виноградників, великий погріб з музеєм та дегустаційною залою. На території працює ресторан локоварства Ferma, що пропонує авторські страви з екологічних продуктів, вирощених на фермі. У весняно-літній час працює вулична барбекю зона Grill&Chill Park зі сценою для виступу гуртів. У сувенірній крамниці можна придбати фермерські сири та м'ясні продукти, авторське вино, сувеніри зі шкіри, яєць та пір’я страуса, лікувальну косметику.

На території екопарку можна переночувати в комфортабельному глемпінгу з шатрами купольного типу, що має криту лаунж-зону та майданчик для вечірнього багаття. У 2024 відкриється повноцінний готель. Влітку працює великий сімейний басейний комплекс, що включає 6 окремих басейнів: 2 дитячі та 4 для дорослих. Біля басейнів є фудкорт зі страусиними спеціалітетами, піцею, бургерами та коктейлями.

Щороку восени проводиться фестиваль "Сімейний винороб", під час якого можна продегустувати авторські вина екоферми та надавити виноград на своє авторське вино під наглядом професійного винороба. Також екопарк щороку проводить Родинну Масницю в Ясногородці.

Аптека-музей розташована в Києві на старовинному Подолі біля Флорівського монастиря. Розміщується в історичній будівлі першої в місті приватної аптеки, яку відкрив у 1728 році німецький фармацевт Йоганн Гейтер, проте в історію вона увійшла як "аптека Бунге" (на прізвище зятя Гейтера молодого німецького фармацевта Георга-Фрідріха Бунге).

Чотири покоління родини Бунге володіли аптекою і продовжували фармацевтичну справу.  У 1871 році правнучка засновника  першої київської приватної аптеки Гейтера, онука засновника знаменитого київського роду Бунге,  донька аптекаря, вдова аптекаря і у  минулому сама власниця аптеки 70- річна Єлизавета Тецнер продала свою садибу із старовинним  аптечним будинком і флігелем сім’ї колезького асесора Костянтина Васильчикова.

В кінці ХХ століття будівля аптеки була відреставрована, було відтворено інтер’єри аптеки періоду XVIII-XIX століть, створено експозиції. Колекція збиралася по крупинках, з різних регіонів України, старовинних аптек Західної України, і у 1988 році відкрила свої двері в якості аптеки-музею.

На сьогодні музейна експозиція аптеки-музею представлена в 12 тематичних залах. В "Торговій залі" завдяки збереженим інтер’єрам та аптечним реліквіям можна відчути атмосферу аптеки, яка служила людям сотні років тому. "Кабінет аптекаря" дає уяву про роботу фармацевта і демонструє робоче середовище аптекаря. У величних дубових шафах "Бібліотеки" зберігаються старовинні фармацевтичні підручники, яким понад 300 років. Уздовж стін "Лабораторії" розташовані античні шафи з різнобарвними колбами та пляшками, заспиртованими екземплярами фауни (краби, змії, вужі та інші створіння), з органів яких старовинні аптекарі створювали унікальні ліки. "Антична зала" своєю класичною атмосферою, де античність поєднана з елегантним інтер’єром та экспонатами, переносить в атмосферу античної культури. 

Окрема зала присвячена династії засновників аптеки - родині Бунге. Експозиція зали розповідає про видатну родину Георга Бунге, який мав 12 дітей: 8 синів і 4 дочок. У 1784 році Георга та його синів внесли до дворянської родової книги Київської губернії. Нащадки цього роду стали відомими лікарями, вченими, мандрівниками та політичними діячами, зробивши вагомий внесок у розвиток медицини та науки.

У підвальному приміщенні Музею-аптеки зберігаються унікальні артефакти, знайдені під час дослідження підземних ходів, що пролягають під будівлею. Серед унікальних артефактів - не лише фрагменти скіфської та грецької кераміки IV-III століття до нашої ери, але й сенсаційна знахідка дохристиянського періоду: 300 людських черепів, які, за припущеннями дослідників, належали воїнам, принесеним у жертву богу Перуну. Тут же розташовується "Кабінет Алхіміка", містична атмосфера якого завжди оточувала представників цеху алхіміків XV століття.  Під древніми склепіннями кролишнього "Винного погребу" проводяться затишні чаювання, де гості можуть скуштувати трав’яні збори за старовинними рецептами, та проводяться майстер-класи з миловаріння, під час яких можна власноруч створити натуральне мило, використовуючи традиційні інгредієнти та техніки.

Одна з найромантичніших залів Аптеки-музею на Подолі - "Домова церква". Тут господар садиби Георг-Фрідріх Бунге, будучи віруючою людиною, проводив богослужіння для німецької лютеранської громади святої Катерини. 

"Будинок Знахарки" присвячений народній медицині - духмяно пахнуть трави, горить вогонь у печі, на дерев’яному столі розкладено трави, над лавками висять мисники для посуду. Тут зібрано усяке знахарське начиння, зокрема, коритця для вимочування трав, рушники-обереги, домашній скарб – горщики, ступки, млиночки, діжечки, ночви, торбинки, пучечки рослин, коріння. Хата знахарки – справжня лабораторія народного Цілителя.

Зала "Аптекарські сади" знайомить відвідувачів із історією створення спеціальних ділянок для вирощування лікарських трав.

Білоцерківський краєзнавчий музей представляє велике зібрання предметів матеріальної і духовної культури Південної Київщини.

Музей заснував у 1924 році краєзнавець Степан Дроздов-Мишківський на основі власної колекції старожитностей. Зараз музей розташовується в оригінальній будівлі у стилі конструктивізму, зведеній у 1983 році на Замковій горі навпроти костелу Святого Івана Хрестителя, поруч із фундаментами давнього храму Святого Георгія часів князя Ярослава Мудрого.

Експозиція музею скдадається з дев'яти розділів, які розповідають про природу Південної Київщини, давню історію краю, події польсько-литовської доби та Козаччини, період розквіту міста у XVIII-XIX століттях, розвиток промисловості та освіти, радянську добу та сучасність.

Серед найцінніших експонатів Білоцерківського краєзнавчого музею: скіфський меч акінак, унікальний черняхівський світильник із зображенням обличчя людини, давньоруські жіночі прикраси. Цінними реліквіями часів козацтва є прапор козацької сотні Білоцерківського полку, булава, бунчук, литаври та зброя. Основу колекції нумізматики складають римські монети, київські гривні, гроші козацької доби. У відділі мистецтва представлені ікони, картини та скульптури ХVII-XX століть з колекції Браницьких. Особливу зацікавленість відвідувачів викликають відтворені інтер’єри житла різних верств населення того часу.

На Замковій горі стародавнього Юр'єва поруч із Білоцерківським краєзнавчим музеєм збудована сучасна реконструкція храму Святого Георгія, який дав місту нинішню назву. На оглядовому майданчику над річкою Рось встановлено пам'ятник засновнику міста, князю Ярославу Мудрому.

Цей будинок на замовлення чиновника з особливих доручень Ковалевського спроєктував та збудував у Києві архітектор Павло Альошин.

Виконаний у стилі середньовічного замку, з величезним переважанням елементів романського стилю в декорі фасадів. При проєктуванні особняка перед архітектором стояло непросте планувальне завдання: на невеликій ділянці розміром 46 на 35 метрів розмістити садибу зі стайнею, корівником, гаражем та садом. Архітекторові довелося використати навіть підземний простір - під замощенням двору знаходилися погріб із льодовиком та сарай для дров та вугілля.

Цікаві особливості - гранована вежа з шоломоподібним куполом прикрадає, що будівля збудована під кутом 78 градусів, під яким вулиці примикають одна до одної; водостічні труби заховані в стіну, щоб їхня тінь візуально не розбивала фасад; а на барельєфі з боку вулиці Шовковичної зображено архітектора власною персоною в образі кота.

"Замком Барона" іноді кияни називають одну з найкрасивіших та найромантичніших будівель дореволюційного Києва - будинок Підгорського.

Будинок на розі Ярославова Валу та вулиці Лисенка, поряд із Золотими воротами, збудований у кінці ХІХ століття на замовлення польського поміщика Михайла Підгорського (архітектор Микола Добачевський) у популярному тоді стилі модернізованої готики. Будинок увінчаний високим шпилем, фасад прикрашений скульптурами фантастичних тварин.

"Замком барона" його прозвали не лише за характерний "лицарський" вигляд, а й оскільки сусідній з ним будинок справді належав барону Рудольфу Штейнгелю, і багато хто вважав, що барон володіє обома будинками.

Будинок Підгорського був прибутковим. На першому поверсі розташовувалося кафе-кондитерська "Біля Золотих воріт" (потім кінозал), а на решті поверхів - житлові квартири, які здавались в оренду.

До наших днів екстравагантна будівля дожила у майже незмінному вигляді. В багатьох приміщеннях будинку збереглася ліпнина, красиві каміни та інші елементи декору. Протягом усього радянського періоду у ньому розміщувалися комунальні квартири.

Наразі будинок Підгорського у приватній власності, йде реставрація. На першому поверсі розмістилася Галерея-різниця "Чудотворні ікони Афона" з копіями (списками) найзнаменитіших афонських ікон: "Ігуменя Святої Гори Афонської", "Солодке лобзання", "Всецариця", "Відрада і втіха", "Гідно є", "Скоропослушниця”, “Іверська” (або “Воротарниця”), “Триручниця” та інші.

Особняк у стилі модерн (Будинок плачучої вдови) був збудований у 1907 році архітектором Едуардом-Фердинандом Брадтманом на замовлення полтавського купця 2-ї гільдії Сергія Аршавського.

В 1918 році будівля була націоналізована, донині в ній розміщуються урядові структури.

Фасад прикрашає сумне жіноче обличчя, яким під час дощу стікає вода, і здається, що маска плаче. Звідси народна назва особняка - "Будинок плачучої вдови".

Водяний млин на річці Рось в Білій Церкві в даний час не працює. Зберігся комплекс будівель млина і гребель, що перегороджує річку.

Від млина відкривається мальовничий краєвид на річку Рось та церкву Святої Марії Магдалини.

Голосіївський парк імені Максима Рильського із прилеглим до нього Голосіївським лісом – найбільша заповідна зона Києва.

Прекрасний парк з озерами, що плавно переходить у лісову хащу, займає близько 140 гектарів. Голосіївський парк було відкрито в 1957 році і названо на честь видатного українського поета Максима Рильського, який проживав у будинку поряд із цією місцевістю. Тепер у його будинку відкрито літературно-меморіальний музей поета. Головний вхід парку прикрашає пам'ятник Максимові Рильському, стела Учасникам оборони Києва у 1941 році та меморіал воїнам, викладачам та студентам, які загинули під час Другої світової війни.

Голосіївський парк користується популярністю як місце сімейного відпочинку, пікніків та прогулянок. На його території розміщений парк атракціонів, спортивні майданчики, кафе та безліч інших розваг.

У парку знаходиться каскад з 4-х ставків з човновими станціями та оглядовими майданчиками. Однак особливу цінність для відпочиваючих представляє незаймана лісова зона, де можна насолодитися красою природи, нагодувати білок та птахів.

Тут розташована Голосіївська пустинь, що дала назву парку (заснована на пустельному місці, де "на голій землі" був "посіяний" лісопарк).

Парк імені Максима Рильського є частиною створенного у 2007 році Національного природного парку "Голосіївський".

Земляні вали та оборонний рів збереглися на місці літописного городища Бєлгород на березі річки Ірпінь у нинішній Білогородці.

Місто Білгород було засноване 990 році київським князем Володимиром Великим як княжа резиденція і стало одним із ключових опорних пунктів оборони стародавнього Києва від набігів печенігів і половців.

За легендою, під час однієї із тривалих печенізьких облог білгородці викопали дві криниці, опустивши в одну з них бочку з киселем, в іншу - з медом, і запросили печенігів на переговори. Побачивши, що земля сама годує обложених, і вони можуть протриматися ще довго, печеніги вирішили зняти облогу.

У 991 році в Білгороді було закладено перший храм на честь Преображення Господнього, і незабаром у Білгороді було засновано єпископську кафедру. Пізніше було споруджено кафедральний собор Дванадцятьох апостолів, залишки якого виявили археологи.

Полчища Батия в 1240 році зруйнували Білгород.

Наразі вали городища можна побачити як на в'їзді до Білогородки з боку Києва, так і на виїзді перед мостом через Ірпінь.

За 100 метрів від пам'ятного знака біля підніжжя валу поруч із мостом можна побачити джерело, яке пов'язують із легендою про криниці.

Дмитрівська церква на Подолі у Києві заснована в XVII сторіччі як церква рівноапостольних Костянтина та Олени.

Спочатка була дерев'яною. У 1742-1750 роках за проєктом відомого архітектора Івана Григоровича-Барського було збудовано кам'яний Костянтино-Оленівський храм із дзвіницею та трапезною Дмитрівською церквою.

У 1930-х роках основний храм був зруйнований більшовиками, проте зберігся трапезний корпус, в якому тривалий час розміщувалася шкільна спортивна зала.

Наразі церква Святого Дмитрія належить УПЦ московського патріархату, планується реконструкція з відновленням втраченого купола.

Романтичну назву "Замок Річарда Левове серце" носить неоготична будівля під горою Уздихальницею на Андріївському узвозі, побудована на замовлення купця Дмитра Орлова як прибутковий будинок.

За легендою, незадоволені оплатою будівельники спеціально спланували вентиляцію таким чином, щоб вітер завивав у трубах, через що поширилися чутки про привиди в будинку.

За радянських часів тут мешкали представники богеми. В 1992 році "Замок Річарда" було викуплено американським інвестором під готель, проте через проблеми з місцевою владою реконструкцію призупинено.

Двоповерховий будинок, у якому розташовувалася земська управа Переяслава, виділяється рисами пізнього класицизму. Зараз у ньому розташована школа № 2.

Навпроти знаходиться елегантний, майстерно декорований будинок колишньої жіночої гімназії (тепер також корпус школи № 2), який композиційно пов'язаний із будинком земської управи в єдине архітектурне ціле.

Зимовий палац Браницьких служив міською резиденцією графської родини у Білій Церкві, тоді як улітку Браницькі жили у заміському палаці на території парку "Олександрія".

Двоповерхова будівля у стилі класицизму збудована в кінці ХVІІІ сторіччя на березі Росі на захід від Замкової гори. Головний фасад прикрашений чотириколонним портиком іонічного ордера.

Зараз у приміщенні колишнього зимового палацу Браницьких розміщується Білоцерківська школа мистецтв імені Юрія Павленка. Інтер'єри майже не збереглися.