Пам'ятки Харківської області

Барвінківський краєзнавчий музей був створений в 1936 році завдяки старанням групи місцевих ентузіастів на чолі з етнографом, художником і збирачем старожитностей Іваном Плисом.

До Другої світової війни музей працював на громадських засадах і мав багату колекцію старожитностей – старовинних меблів, прикрас, предметів декоративно-ужиткового мистецтва, творів образотворчого мистецтва. З початком Другої світової війни музей припинив свою діяльність, більша частина колекції була втрачена. Відновив роботу в 1946 році в приміщенні міського кінотеатру. В 1950 році музей знову було закрито. В 1960 році завдяки клопотанням Івана Дяченка музей знову було відкрито і розташовано в аварійному приміщенні. Через півтора року його знову було закрито. І після першого, і після другого закриття музею найцінніші експонати вивозилися в інші музеї.

В 1974 році музей відновив свою роботу як художній. В ньому були виставлені роботи Івана Плиса та інших авторів. В 1977 році музей отримав звання "Народного музею".

В 1990 році музей було реорганізовано на краєзнавчий і розміщено в будівлі початку ХХ століття, де він розташовується до нині. В 2003 році в сусідньому приміщенні було відкрито художній відділ Барвінківського краєзнавчого музею. Музей має понад 9 тисяч одиниць зберігання, з них творів мистецтва: живопису – понад 300, скульптур – 16, предметів декоративно-ужиткового мистецтва – понад 100.

Історико-краєзнавчий відділ музею має 6 виставкових зал: природничо-археологічний, чотири зали присвячені історичним періодам розвитку міста і району, шоста зала призначена для тимчасових експозицій.

Художній відділ має 4 виставкові зали, з яких дві тематичних: одна присвячена роботам Івана Плиса, друга – життю та творчості Народного художника України скульптора Івана Макогона.

Бєльовська фортеця (Більовська) у нинішньому Берестині – центральне укріплення Української оборонної лінії.

Ланцюг фортифікаційних споруд між Дніпром і Сіверським Донцем для захисту південних рубежів російської імперії від нападів кримських татар був створений у 1731-1733 роках. Лінія відігравала роль розділової смуги між вільними землями Запорозької Січі та підконтрольною російським царям Гетьманською Україною. Автором проєкту 16 фортець Української оборонної лінії був генерал Вейсбах.

Бєльовська фортеця на березі річки Берестової отримала назву гарнізону, що розташовувався в ній, - Бєльовського піхотного полку. Тут було й управління фортецями, яке невдовзі перетворилося на адміністративний центр усього району.

Частково збереглися два північні бастіони, вал і рів. На північно-західному бастіоні встановлено пам'ятний знак.

Богодухівська філія Харківської пожежно-технічної виставки заснована в 1993 році. 

Експозиція представлена в трьох тематичних залах. В першій залі представлені історія пожежної охорони та державного пожежного нагляду, автоматизація технологічних процесів, обробка матеріалів та конструкцій вогнезахисними сумішами, нормативно-технічна та наукова робота, пропаганда. 

В другій залі демонструються зразки пожежно-технічного обладнання, систем автоматичної пожежної сигналізації, а також на зображені зразки пожежної техніки. 

Третя зала присвячена причинам виникнення пожеж та способам гасіння пожеж на різних об’єктах.

Молодий Богодухівський краєзнавчий музей розміщено в будівлі 1970-х років побудови.

Основний фонд музею налічує 3374 одиниці зберігання.

Експонати розміщені у 5 залах: природничій, археології, побуту, Другої Світової війни, сучасності Богодухівщини.

Церква в ім'я Святих Бориса та Гліба у Водяному збудована в 1905 році на місці дерев'яної Борисоглібської церкви, заснованої у Водяному в 1819 році.

Будівництво Борисоглібської церкви велося архітектором Володимиром Нємкіним коштом професора Харківського університету Федора Зеленогорського та благодійниці Серафими Ключарьової.

У 1932 році храм було закрито радянською владою і перетворено на склад, але в 1942 році в ньому відновилися богослужіння. У 1984-1985 роках місцева влада планувала підірвати Борисоглібську церкву, але громаді вдалося відстояти храм, хоча він знову був закритий.

У 1991 році. відновилися богослужіння, а в 1997 році храм було перетворено на Борисоглібський жіночий монастир.

Тут зберігається ікона Спаса Нерукотворного, прекасно оновлена в 1997 році.

На подвір'ї є криниця з цілющою освяченою водою.

Музей в міста Валки був заснований в 1977 році як громадський музей історії з ініціативи письменників Петра Панча та Василя Минка. В 1978 році отримав статус "Народного музею". В 1992 році реорганізований на Валківський краєзнавчий музей.  

Розташовується в пам’ятці архітектури місцевого значення, спорудженій на початку ХХ століття. 

Колекція музею налічує понад 12 тисяч експонатів, які знайомлять з природою, історією та культурою краю. Валківський краєзнавчий музей став одним із центрів дослідження Голодомору в Україні, ініціатором створення перших документальних збірників про події 1932-1933 років на Валківщині та Харківщині.

Нині у структурі музею відділи історії, літератури і мистецтва, природи. Серед найцінніших експонатів – матеріали розкопок Мерчицької археологічної експедиції (античний посуд, знаряддя праці, рештки зброї), гончарні роботи Федора Гнідого та Бориса Цибульника, особисті речі Петра Панча, Василя Минка, Віктора Кочевського, Віктора Гамана, Юлії Булаховської, Миколи Частія, Миколи Андрусенка; свідчення жертв голодомору 1932–1933 років; колекції рукописів, нумізматики, українських вишивок, опудал птахів і тварин.

Великобурлуцький краєзнавчий музей заснований у 1967 році. В 1991 році отримав статус "Народного музею".

Експозиція музею розміщена в п'яти виставкових залах і знайомить з історією селища Великий Бурлук, культурою, заняттями жителів регіону протягом століть. Музейний фонд налічує понад три тисячі експонатів, серед яких селянські знаряддя праці, вироби ремісників, вишиванки, рушники. Частина експонатів присвячена Григорію Сковороді, який неодноразово бував у цих краях. Значне місце займають рушники з домотканого полотна, діючий ткацький верстат, якому понад 200 років.

Сільський комунальний заклад "Верхньобишкинський краєзнавчий музей" на Харківщині засновано у 1968 році.

Експозиція музею розповідає про природу краю та історію села Верхній Бишкин від найдавніших часів до сучасності.

Музей має цікаву етнографічну колекцію.

Регулярно проводяться тематичні виставки до пам'ятних дат.

Вовчанський історико-краєзнавчий музей є одним із найстаріших музеїв Харківської області. Музей було створено в 1912 році з ініціативи вченого-археолога, невтомного збирача краєзнавчих матеріалів та старожитностей, першовідкривача салтівської археологічної культури Василя Бабенка в спеціально збудованій будівлі у стилі модерн.

В 1941 році, під час бомбардування міста Вовчанськ музей було пошкоджено. В 1963 році на базі його колекцій, що вціліли, було створено новий історико-краєзнавчий музей.

Експозиція музею знайомить з історію міста, етапами розвитку Вовчанська. Зібрані традиційні для краю зразки народної творчості – вишивки, різьблення по дереву, картини, а також предмети народного побуту.

У відділі археології представлено пам'ятки салтівської археологічної культури.

Російсько-українська війна

Згідно з інформацією Вовчанської міської військової адміністрації станом на кінець 2024 року місто Вовчанськ практично зруйноване російськими окупантами. Музейна колекція завчасно евакуйована в безпечне місце.

Обласна художня галерея "Мистецтво Слобожанщини" заснована в 1999 році. Виставкові зали галереї розташовані в центрі Харкова, на майдані Свободи, на першому поверсі 4-го під'їзду будівлі Держпрому.

Експозиція галереї оновлюється що два тижні і представляє роботи різних художніх напрямків – живопис, графіка, фотографія, декоративно-прикладне мистецтво, скульптура тощо.

У галереї також проходять творчі зустрічі з художниками, концерти, поетичні вечори, семінари та багато іншого.

Комунальний заклад "Дворічанський краєзнавчий музей" заснований у 1992 році.

Розміщується у спеціально збудованому приміщенні в центрі селища Дворічна.

Фондова збірка музею налічує близько 3000 експонатів, які знайомлять відвідувачів з історією краю, побутом і традиціями його мешканців, відомими людьми Дворічанщини.

В історичній екпозиції представлені знаряддя праці кам’яного віку, наконечники стріл скіфської епохи, рештки глиняного посуду різних часів, а також зброя часів Другої світової війни: протитанкова гармата ЗИС-3, кулемет "Максим", пістолет-кулемет Шпагіна, частина кулемета Дєгтярьова, гвинтівка Мосіна зразка 1891-1930 року тощо.

Харківський міський дельфінарій "Немо" відкрився в саду імені Тараса Шевченка в 2009 році до Дня захисту дітей.

Тут відбуваються театрально-сценічні вистави за участю морських тварин, а також проводяться сеанси дельфінотерапії, що є ефективним методом оздоровлення та реабілітації дітей з функціональними обмеженнями. У виставах беруть участь 4 дельфіни, 3 морські котики та 1 морська левиця. Відвідувачам також пропонується купання із дельфінами.

Дельфінарій "Немо" у Харкові працює за будь-якої погоди, всі зорові місця знаходяться під навісом.

Донецьке городище розташоване на правому березі річки Уда на північній околиці Покотилівки поблизу Харкова.

Давньоруське місто-фортеця Донець згадується в "Іпатіївському літописі" та "Слові про похід Ігорів" як перше руське місто, якого досяг князь Ігор Святославич, повертаючись із половецького полону після невдалого походу на половців.

Донець був прикордонним містом та торговим центром Стародавньої Русі, його населяли ремісники та скотарі. Місто припинило своє існування після монголо-татарської навали.

Збереглися потужні земляні вали Донецького городища трикутної форми зі сторонами від 200 до 400 метрів, а також кілька напівпідземних жител. Тут регулярно проводяться археологічні розкопки, в результаті яких вже зроблено багато цікавих знахідок.

З валів Донецького городища відкривається чудовий краєвид на долину Уди.

Центр сучасного мистецтва "ЄрміловЦентр" створений у Харкові в 2012 році за підтримки Асоціації випускників, викладачів і друзів Харківського національного університету імені Василя Каразіна в головному корпусі університету. Названий на честь відомого харківського митця, представника українського авангарду Василя Єрмілова.

Дизайн-проєкт внутрішнього простору був створений харківськими архітекторами Ігорем Остапенко, Інною Педан та Андрієм Хворостяновим. Двоповерховий майданчик загальною площею 1500 квадратниї метрів забезпечує унікальні можливості для створення і презентації художніх проєктів.

ЄрміловЦентр сприяє розвитку сучасного українського мистецтва, його інтегруванню у світовий мистецький контекст, підтримує молодих авторів, є комунікативною платформою для українських та зарубіжних фахівців у сфері сучасного мистецтва. До сфер діяльності центру належать кураторські проєкти, мистецькі резиденції, лекції та обговорення, перформанси, семінари, кіно та відео-інсталяції. 

Також "Єрмілов-Центр" став майданчиком для проведення фестивалю молодіжних проектів Non Stop Media.

Зачепилівський історико-краєзнавчий музей заснований в 2000 році з ініціативи місцевого краєзнавця Юрія Буланова. Розташовується в приміщенні Зачепилівської бібліотеки.

Експозиція музею представлена в чотирьох тематичних залах. Перша зала присвячена історії заселення району та заснування Зачепилівки, у якій знаходяться стенди із старожитностями (сорочками, рушниками, глечиками, знаряддями праці).

Друга зала присвячена подіям Другої світової війни, участі жителів Зачепилівщині у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС та в російсько-українській війні. 

Третя зала присвячена радянському періоду історії.

У четвертій залі представлена творчість зачепилівських художників, майстринь-вишивальниць, поетів, письменників. Окрема частина експозиції відведена перебуванню Петра Чайковського на Зачепилівщині.