Пам'ятки Полтавської області

Пам'ятник сантехнікам у Кременчуці створено коштом працівників місцевого водоканалу. Він покликаний увічнити нелегку працю слюсарів та сантехніків.

Пам'ятник встановлено біля входу до комунального підприємства "Кременчукводоканал" з нагоди 95-річчя підприємства.

Скульптура зображує двох робітників, що закручують засувку водогону.

Скульптура сантехніка, що до пояса виглядає з каналізаційного люка, - одна з нових пам'яток Горішніх Плавнів.

Сантехнік зображений з розвідним ключем у руці і, судячи з виразу обличчя, трохи напідпитку. Навпроти нього на кришці люка сидить пес.

Автор пам'ятника – скульптор Олег Рябо.

"Пам'ятник полковнику Келіну та доблесним захисникам Полтави" встановлено в 1909 році на місці Мазурівських воріт Полтавської фортеці на згадку про оборону міста напередодні Полтавської битви 1709 року.

Протягом 3 місяців фортеця витримувала облогу шведської армії Карла XII до підходу основних сил російської Петра I. Обороною керував комендант Полтавської фортеці полковник Олексій Келін, який отримав за це звання генерал-майора.

Монумент захисникам Полтави роботи скульптора-анімаліста Артемія Обера спорудили до 200-річчя Полтавської битви. Пам'ятник є гранітним обеліском на п'єдесталі, на якому розташована бронзова фігура лева. Раніше обеліск був увінчаний імперським двоголовим орлом.

Пам'ятник Солосі на Полтавщині встановлено на трасі Р-42 між Великими Сорочинцями та Опішнею, біля повороту на село Ставкове. За легендою, село засноване поміщицею Солохою, тож до 1964 року воно мало назву Солоха.

Скульптурний образ Солохи змальовано з персонажу повісті Миколи Гоголя "Ніч перед Різдвом" та радянського кінофільму "Вечори на хуторі біля Диканьки". На постаменті викарбувано афоризм українського письменника Павла Загребельного: "Військо можна перемогти – жінку ніколи!".

Поруч із пам'ятником облаштовано зону відпочинку.

Пам'ятник "Шведам від шведів" під Полтавою споруджений в 1909 році поряд із полем Полтавської битви.

Монолітний гранітний монумент заввишки 6 метрів доставили зі Швеції. За легендою, російська влада висунула вимогу - на пам'ятнику не повинно бути жодних барельєфів, скульптур та будь-яких інших прикрас. Шведи виконали умову, проте щороку в день Полтавської битви рано вранці, коли перші промені сонця, що сходить, падають на граніт, на ньому з'являється силует скорботної жінки.

На двох сторонах пам'ятника мають написи шведською та російською мовами: "На згадку шведам, що загинули тут у 1709 році, споруджено співвітчизниками у 1909 році".

"Парк Миру" закладений у Кременчуці в 1983 році з нагоди 40-річчя визволення міста від німецько-фашистських загарбників.

На території парку встановлено єдиний в Україні Гонг Миру – індонезійський символ миру. Тут же розміщується музей військової техніки просто неба та автомістечко, є дитячий та спортивний майданчики, діє шаховий клуб.

В 2012 році в парку було висаджено Алею сакур. В 2017 році у парку Миру, на території якого в роки німецько-фашистської окупації було розстріляно понад 20 тисяч мирних мешканців, було відкрито пам'ятний знак "Праведникам світу".

З оглядового майданчика Парку Миру відкривається чудовий краєвид на центральну частину Кременчука.

Піраміда-усипальниця в Комендантівці, створена за мотивами гробниць єгипетських фараонів, є 15-метровим гранітним чотиригранником.

Офіцер російського флоту Олександр Білевич, який брав участь у російсько-турецькій війні і воював на Балканах, перебуваючи на початку 1860-х років в Єгипті у складі обмеженого контингенту російських військ, під враженням від побачених там пірамід здійснив у 1864 році будівництво храму-піраміди у своєму маєтку край села Комендантівка.

Піраміда зводилася з гранітних блоків, здобутих у місцевому кар'єрі, які тросами витягали дерев'яними жолобами вгору. Оскільки блоки скріплювалися дорогим вапняним розчином із додаванням крові худоби та яєчних білків, будівництво розтяглося на 13 років.

Споруда триярусна. Підземний ярус складали три похоронні камери, з'єднані між собою ходами. У першому надземному ярусі розміщувався православний храм з іконостасом та вівтарем. Верхній ярус служив дзвіницею. Споруду вінчав православний хрест.

У 1877 році в усипальниці було поховано дружину Білевича Софію, а в 1916 році - самого будівельника Комендантівської піраміди, яка була освячена як православна церква Святої Софії.

В середині XX століття могили Білевичів були розорені, у піраміді влаштували склад добрив.

Нині богослужіння відновлено парафією УПЦ московського патріархату, храм ремонтується. До нього зроблено прибудову, яка своїм сучасним виглядом порушує композиційну цілісність пам'ятки архітектури.

Полтавський музей авіації та космонавтики присвячений видатним подіям в аерокосмічній науці та техніці в Україні та світі.

Музей авіаційної та ракетно-космічної тематики засновано в Полтаві у 1987 році з ініціативи творця ракетних двигунів академіка Валентина Глушка.

Експозиція розміщена в колишній будівлі першої пожежної команди Полтави (1810 рік). У 6 залах виставлені особисті речі космонавтів, моделі космічних кораблів та справжні агрегати космічних апаратів.

Значне місце в експозиції відведено уродженцям Полтавщини. Зокрема висвітлено наукову спадщину полтавця Юрія Кондратюка.

Фонди Полтавського музею авіації та космонавтики налічують близько 4 тисяч експонатів.

Краєзнавчий музей Решетилівської міської ради розташований у приміщенні Центру культури і дозвілля міста Решетилівка. Відкрився у 1965 році з ініціативи місцевої громадськості.

Експозиція розгорнута у трьох кімнатах та налічує понад 3500 експонатів. Історичні розділи музею розповідають про заснування та розвиток Решетилівки у давнину, про період соціальних потрясінь початку XX століття, про радянське панування та події Другої світової війни тощо.

Гордістю музею є відділ ткацтва та килимарства, де можна ознайомитися з витоками та розвивитком народного мистецтва Решетилівщини в умовах натурального господарства, діяльністю Полтавського губернського земства щодо відродження кустарних промислів на початку ХХ століття, роботою місцевих художньо-промислових артілей, фабрики художніх промислів та школи майстрів.

Представлені найкращі зразки решетилівських килимів, вишиванок, вишитих рушників роботи місцевих майстрів. Серед унікальних експонатів: килими "Центаурії та птахи", "Павичі" (Леонід Товстуха), килими "Древо життя", "Осінь", "Червона калина", рушники "Берегиня", "Древо життя" (Надія Бабенко), сорочки роботи Олени Василенко та багато іншого.

Родинний музей братів Гребінок у селі Мар'янівка відкрився 2018 року під час проведення фестивалю культури "Гребінчині вечорниці". Експозиція знаходиться в приміщенні Мар'янівського сільського будинку культури.

Саме у Мар'янівці, яка у XIX столітті мала назву Глибокий Яр, народилися видатний український письменник-байкар Євген Гребінка (1812) та його брат, архітектор Микола Гребінка (1819). Від родинної садиби Гребінок лишився тільки погріб і старий каштан, на місці поховання Євгена Гребінки встановлено пам'ятник.

В музеї представлені матеріали про життєвий і творчий шлях видатних земляків. Зокрема, можна побачити репродукцію портрета Євгена Гребінки, написаного Тарасом Шевченком, та інші експонати, які розповідають про перебування Шевченка в родині Гребінок.

Хомутецький палац - родова садиба козацького роду Апостолів, де в 1820-ті роки проходили збори декабристів.

Дерев'яний палац збудував у Хомутці майбутній гетьман України Данило Апостол у XVIII сторіччі. Пізніше маєток перейшов у спадок письменнику, історику та громадському діячеві Іванові Муравйову-Апостолу. Оселившись у Хомутці, він перепланував парк і прибудував до палацу кам'яні флігелі, з'єднавши їх із основною будівлею напівкруглими переходами.

Сини Івана Муравйова-Апостола Матвій, Сергій та Іполит, які були активними учасниками декабристського руху, проводили тут таємні засідання декабристів за участю Павла Пестеля, Михайла Бестужева-Рюміна та інших.

У радянські часи в палаці розмістився ветеринарно-зоотехнічний технікум, було відкрито кімнату-музей декабристів.

Останнім часом будівля перебуває у вкрай занедбаному стані та руйнується. Збереглася ліпнина з гербами колишніх власників.

В регулярному ландшафтному парку площею 15 гектарів росте дуб-трійця, посаджений Іваном Муравйовим-Апостолом на честь своїх трьох синів.

Палацово-парковий комплекс у Березовій Рудці споруджений у 1838 році поміщиком Платоном Закревським, істориком та етнографом.

Палац у стилі необароко побудований за проєктом архітектора Євгена Червінського на місці згорілого дерев'яного будинку XVIII століття.

Садиба Закревських складається з елегантного двоповерхового палацу з видовою терасою та двома еркерами, двох одноповерхових флігелів та великого парку (45 гектарів), що налічує понад 40 видів дерев та чагарників.

У 1840-ті роки брати Віктор та Платон Закревські неодноразово приймали в гостях поета та художника Тараса Шевченка. Тут він почав писати поему "Кавказ", а також намалював портрети Закревських. Вважається, що Шевченко був таємно закоханий у дружину Платона Закревського Ганну, присвятивши їй вірш "Якби зустрілися ми знову", який став знаменитим романсом.

З радянських часів у садибі Закревських розміщується аграрний технікум. На центральній клумбі встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку.

В одному з флігелів працює історико-краєзнавчий музей, в якому представлені фотографії та документи родини Закревських, меблі, посуд, книги та картини.

Співробітники проводять екскурсії по палацу, парку та до піраміди-усипальниці Закревських.

Садиба у Вишняках побудована в 1805 році гадяцьким полковником Радіоном Паламенцем, ймовірно за проєктом відомого архітектора Миколи Львова.

Двоповерховий будинок у стилі класицизму розташований на схилі, що спускається до річки Хорол, колись був обсаджений парком та фруктовим садом. Композиційним центром будівлі є овальна зала, завершена куполом з невисоким шпилем. Над головним входом – різьблений дерев'яний балкон-тераса, що спирається на масивні кам'яні стовпи. На парковому фасаді чотири стовпи підтримують напівкруглий балкон.

Радіон Паламенець був одружений з Надією Оболонською, чий козацький рід володів Вишняками з 1744 року. Після смерті засновника садибу успадкувала його дружина, а потім її брат Дем’ян Оболонський. Його сина, редактора та видавця журналу "Народне читання" Олександра Оболонського добре знав поет і художник Тарас Шевченко. У 1845 році Оболонські приймали Шевченка у себе у Вишняківській садибі, про що він пізніше згадувалося у повісті "Близнюки" (встановлена ​​пам'ятна табличка).

Пізніше хазяйкою Вишняків була поміщиця Родзянко-Котляревська, чиє ім'я садиба має зараз.

Зараз це закрита територія будинку-інтернату для інвалідів.

Садиба Котляревських з'єднана підземним ходом із розташованою навпроти Троїцькою церквою.

Колишню поміщицьку садибу в Білоусівці було закладено у XIX столітті. До 1845 року маєток належав поміщику Степанові Петровському, син якого Петро навчався у Петербурзькій академії разом із Тарасом Шевченком. Його сестрі Парасці поет присвятив поему "Тополь".

За легендою, Шевченко бував у Білоусівці під час поїздок Україною у 1843-1845 роках. Нібито тут він написав картину "Ніч на Мартосівщині".

Будинок одноповерховий, чотирикімнатний. Перед входом веранда з колонадою. Останнім господарем маєтку був Андрій Андерсон, зять (за іншими даними – прийомний син) білоусівського поміщика Бебеля. Нині це Білоусівська загальноосвітня школа.

Садиба-музей "Омелькова хата" в селі Козубівка на Полтавщині пропонує відвідувачам зануритися в сільське життя середини XX століття. Комплекс зеленого туризму заснований у 2020 році подружжям Нелі та Олександра Рожків.

В старовинній сільській хаті відтворено автентичний інтер’єр та зібрано речі домашнього побуту. Засновники садиби-музею збирали експонати в покинутих хатах по всьому району. Тут і антикварні меблі, і старовинний одяг, і зразки вишивки, і чорно-білі світлини, і старі домашні ікони. Також представлена побутова ретро-техніка, раритетні радіоприймачі, музичні інструменти, платівки.

Відвідувачам пропонують екскурсії, майстеркласи з виготовлення ляльки-мотанки, дегустації традиційних страв Хорольщини, послуги агротуризму.