Пам'ятки Київської області

Комплекс будівель Присутствених місць зведено в середині ХІХ століття на місці міських укріплень.

Проєкт розроблено архітекторами Іваном Штромом, Михайлом Іконніковим та Ксавершем Скаржинським. В 1900 році будівлю реконструювали, надбудувавши третій поверх.

Тут розміщувався бюрократичний апарат дореволюційного Києва, включаючи судове та поліцейське управління. За радянських часів приміщення зберегли своє призначення, а адреса "Короленка, 15" (колишня назва вулиці Володимирської) стала ім'ям загальним.

Наразі у будівлі розміщено обласне управління МВС, Апеляційний суд та інші органи влади.

Пуща-Водиця – приміське курортне селище на північно-західній околиці Києва, найвідоміша дачна місцевість під столицею. Ще в XI столітті київські князі любили полювати в лісах Пущі-Водиці ( "пуща" – густий ліс, Водиця – назва невеликої річечки).

В 1724 році було створено казенне лісове господарство, а в 1890-х роках міська дума з ініціативи підприємця і громадського діяча Миколи Чоколова заснувала дачне селище Пуща-Водиця.

В 1904 році були побудовані протитуберкульозні, а надалі загальносоматичні санаторії, прокладено трамвайну лінію та телефонний зв'язок. В передреволюційні роки тут проходили маївки. Санаторно-курортний профіль зберігся за селищем і в радянські часи. За рік тут оздоровлювались понад 60 тисяч осіб. Статус елітного він отримав завдяки відомчому "цеківському" санаторію "Пуща-Озерна". До середини 1990-х більшість санаторіїв закрилося, багато ділянок з лісовими масивами потрапили в приватну власність, однак збереглися окремі зразки дачної забудови початку XX століття.

"Садом каменів" у Києві названо невелику зону відпочинку на набережній Дніпра біля висотних новобудов поруч із Північним мостом на Оболоні.

Мініатюрний парк площею 0,35 гектари з брукованими доріжками прикрашений безліччю скульптур. У сквері поставлено 24 високі базальтові кам'яні колони та 5 штучних, кілька бронзових скульптур, 16 лавок для відпочинку, 24 декоративні ліхтарі. Усі камені привезені для парку з різних куточків України.

Головною окрасою скверу став великий фонтан діаметром 11 метрів, виготовлений з граніту. По центру фонтану розмістилися три жіночі бронзові постаті під парасолькою. Особливу увагу привертає бронзова русалка, яка сидить на камені та тримає у своїх руках черепашку. вважається, що до тих, хто торкнеться її грудей, обов'язково прийде кохання.

Садиба з парком у Кмітовому Яру на Татарці у Києві деякий час служила резиденцією першого секретаря центрального комітету комуністичної партії України Микити Хрущова, і з того часу в народі її називають "дачею Хрущова".

Будівництво першого будинку-садиби за проєктом архітектора Миколи Казанського для аптекарського помічника Октавіана Більського тут почалося в 1893 році. Цей будинок зберігся без змін.

Після революції та націоналізації у садибі влаштували урядову резиденцію. У 1934-1937 роках тут мешкав нарком внутрішніх справ УРСР, один з організаторів Голодомору в Україні Всеволод Балицький. Це був час розквіту парку – споруджено комплекс паркових мостів, альтанок, паркових скульптур, штучних озер.

Після визволення Києва у 1943 році тут оселився Микита Хрущов. При ньому парк продовжував виблискувати своєю розкішшю - у маленькому замку над урвищем жили ведмеді, парком ходили павичі.

Після від'їзду Хрущова до Москви садиба залишалася резиденцією перших секретарів центрального комітету партії. У 1978 році до корпусу біля парку переїхав Інститут педіатрії, акушерства та гінекології, адміністрація якого розмістилася у будинках дачі.

Нині парк зберіг лише залишки колишньої розкоші та перебуває у досить занедбаному стані. Вхід через прохідну з боку вулиці Платона Майбороди. Вхід вільний.

Похмура неоренесансна будівля Земської управи, побудована на замовлення губернської влади, за радянських часів перейшла у відомство НКВС, потім КДБ. Під час німецької окупації служило приміщенням ЦД.

Весь квартал навколо будівлі обладнано для потреб таємної поліції, включаючи камери тимчасового ув'язнення.

Будівля досі зберігає свій профіль - тут розміщується Служба безпеки України.

Свято-Троїцька церква в Рудому Селі споруджена в стилі класицизму на місці старої дерев'яної церкви.

Тут зберігається чудотворна Рудосільська ікона Божої Матері, чудове явище якої одному з господарів Рудого Села Станіславу Залєвському сталося у підвалі його маєтку.

Храм відреставровано. Парафія належить до Православної церкви України.

Собор Успіння Пресвятої Богородиці в Переяславі знаходиться у західній частині колишнього дитинця, на місці однойменного храму, закладеного ще в XII сторіччі.

До руйнування татарами у XIII столітті він служив домашньою церквою переяславським князям. В 1586 році князь Василь Острозький відбудував храм уже як військовий собор. Саме тут 8 січня 1654 року козацька старшина на чолі з Богданом Хмельницьким склала присягу на вірність московському цареві. Через рік під час великої пожежі дерев'яна будівля згоріла.

Сучасні архітектурні форми - п'ятикупольний храм у псевдовізантійському стилі - собор набув у кінці ХІХ століття. Церква досі діє.

В червні 2022 року Успенський собор приєднався до Православної церкви України.

Сирецький парк у Києві – пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Закладений в кінці ХІХ століття німцем Мейєром як показовий парк декоративних культур при квітковому господарстві. Досі збереглися висаджені на той час тиси, туї, ялини, клени та липи.

Роботи з розширення території парку, формування декоративних дерево-чагарникових груп, а також розширення колекції декоративних рослин було продовжено в 50-60 роках XX століття відомим дендрологом, великим ентузіастом своєї справи Миколою Птіціним.

Наразі парк займає територію 6,5 гектарів.

Дендропарк не має власного входу. Щоб потрапити на його територію, потрібно пройти через прохідну агрофірму "Квіти України".

Церква Святителя Миколая Чудотворця – перша в Україні, що збудована на воді.

Розташована біля Іллінської церкви на Подолі (ряд істориків вважає, що саме на цьому місці відбувалося хрещення Русі). Будівництво неподалік Київського річкового вокзалу було розпочато у 2003 році з ініціативи і коштом компанії "Укррічфлот", і вже через рік храм було освячено.

Церкву на честь небесного покровителя річників зведено в акваторії Дніпра на опорах, за 15 метрів від набережної. Висота – 23 метри.

Триповерхова будівля всередині одного із кварталів по вулиці Ярославів Вал у Києві побудована в 1903 році на замовлення лікаря-психіатра Івана Сікорського. Окрім житлових кімнат, лікар відкрив тут лікарню та вів приватну практику.

Син лікаря Ігор Сікорський, який згодом став видатним авіаконструктором та винахідником гвинтокрила, будував у дворі батьківської садиби перші моделі своїх літальних апаратів.

В 1970-х роках тут жив видатний учений-кібернетик Віктор Глушков, творець перших у країні ЕОМ серії "Дніпро" та "Світ".

Наразі будівля в аварійному стані. Планується реставрація та створення Музею історії повітроплавання та авіації імені Ігоря Сікорського.

Центральний будинок художника в Києві є головним виставковим майданчиком Національної спілки художників України.

Його восьмиповерхова будівля, зведена у 1977-1978 роках за проєктом архітектора Анатолія Добровольського у формах радянського модернізму та функціоналізму, є частиною архітектурного ансамблю Львівської площі.

Фасад, оздоблений білим інкерманським каменем та кольоровою керамікою, прикрашають сім алегоричних фігур – символів різних видів мистецтв: мистецтвознавства, сценографії, скульптури, архітектури, живопису, графіки, декоративно-прикладного мистецтва (в народі – "сім повішаних").

Будинок художника має п'ять виставкових залів площею від 90 до 360 квадратних метрів, а також концертний зал на 350 глядацьких місць. Тут відбуваються великі щорічні всеукраїнські виставки ("Мальовнича Україна", "Різдвяний вернісаж", "Осіння виставка" тощо), виставки графічного, скульптурного, текстильного мистецтва, персональні виставки художників.

В комплекс входять художній салон, готель, кафе.

Водонапірна вежа та прилегла до неї будівля каретної в Шпитьках збудовані на початку XX століття.

Комплекс був частиною садиби Терещенка, яка не збереглася. На території садибного парку також залишився садибний льох.

Вознесенський Флорівський монастир (іноді говорять Фролівський) - найстаріший з жіночих монастирів Києва, що діють.

Згадується в документах із XVI сторіччя як монастир Святих Флора та Лавра. В 1712 році комплекс було передано черницям закритого Вознесенського монастиря на Печерську і з того часу він має подвійну назву Флорівський-Вознесенський (іноді його помилково називають Фролівським).

В 1722-1732 роках на території монастиря звели Вознесенський собор з південним приділом на честь Казанської ікони Божої Матері. Дзвіницю, будиночок ігумені та Воскресенську церкву при монастирській лікарні збудував у ХІХ столітті архітектор Андрій Меленський. Стіну трапезної прикрашає розпис. Згодом з'явилися й інші храми.

В 1929 році Флорівський монастир було закрито, храм Святої Трійці зруйновано. Під час Другої світової війни його знову відкрили та більше не закривали, але частину приміщень у черниць відібрали. Наразі всі храми (крім зруйнованого Свято-Троїцького) повернуто монастирю, що належить УПЦ Московського патріархату. Відновлюється Казанський храм. Флорівський монастир славився школою художнього шиття.

Збереглося діюче джерело святої води.

Будинок уряду України - найбільша адміністративна будівля в Києві (235 тисяч квадратних метрів).

Побудована в 1938 році для Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС), що наклало відбиток на зовнішній вигляд та внутрішнє планування (закруглені коридори та безліч кутів полегшували оборону). Проте все своє століття будівля прослужила приміщенням українського уряду.

В 1997 році з ініціативи тодішнього прем'єр-міністра Павла Лазаренка верхні поверхи Будинку уряду перефарбували у білий колір, пом'якшивши цим суворий зовнішній вигляд споруди.

Будівлею Кабінету Міністрів України проводяться екскурсії. Також у Будинку уряду діє Музей історії урядів України. Подано оригінальні матеріали, пов'язані з діяльністю колишніх керівників урядів, зокрема документи, нагороди, фотографії. Відтворено інтер'єр робочого кабінету Голови Ради Міністрів СРСР. Відвідувачі можуть ознайомитись із технічними засобами, якими користувалися співробітники урядового апарату. Постійно поповнюється експозиція подарунків, одержаних керівниками та членами урядів України як подарунки державі.

Гірка Крістера – парк на Куренівці, північній околиці Києва.

В 1850 році саксонець Вільгельм Крістер купив тут близько 40 гектарів лісового масиву у князя Естергазі. Крістер заснував фірму "Садівництво та насіннєве господарство. Вільгельм Крістер", що стала відомою далеко за межами Києва. Він розбив чудовий сад із розплідниками фруктових дерев, овочів та квітів. Вже на початку XX століття фірма щорічно продавала понад 100 тисяч декоративних дерев.

Після радянсько-української війни сад був націоналізований і перетворений на садово-паркове господарство "Троянда".

Збереглися 150-річна "Ялина Крістера", 50-річні сосни, величезна стара липа триметрового діаметру, старі каштани.

У дворі будинку на вулиці Байди-Вишневецького, 3 росте одне з найстаріших дерев Києва – Дуб Крістера віком 700 років.

Збереглися три ставки (два з них упорядковані) і дерев'яний будинок Крістера, побудований в 1890 році архітектором Шилле.

В 2008-2009 роках проведено реконструкцію парку "Крістерова гірка", висаджено нові рослини, збудовано альтанки та містки.

В 2021 році в парку "Гірка Крістера" було встановлено зменшену копію будинку Крістера. Мінімакет було виготовлено з дерева скульптором Василем Маркушем. На встановленому мінімакеті розміщена табличка з описом українською та англійською мовами, а також шрифтом Брайля.