Пам'ятки Хмельницької області

Палац в Удріївцях закладений у 1841 році поміщиком Лозинським. На пагорбі в центрі села він спорудив двоповерхову будівлю в стилі неоготики. При будівництві використовувався місцевий камінь та цегла, для виробництва якої було відкрито невеликий завод.

Наступний власник садиби Дмоховський у 1860 році прибудував до палацу дві вежі. За легендою, башти було зведено на честь народження у Дмоховських довгоочікуваного сина (до цього у них народилося 6 доньок). Поруч із палацом Дмоховський заклав фруктовий сад і висадив каштанову алею.

Останньою власницею маєтку в Удріївцях була поміщиця Орловська.

За радянських часів в будівлі колишнього палацу Лозинських-Дмоховських розміщувалася середня школа. Останнім часом пам'ятка стояла пусткою та поступово руйнувалася.

З 2022 року долею палацу опікується Громадська організація "Удріївці – історична спадщина Поділля", створена групою ентузіастів з метою відродження історико-культурної спадщини подільського села. Проведена розчистка території садиби, планується подальша реставрація палацу.

Схожий на замок палац із трьома кутовими вежами в стилі неоготики збудував над ставком у Слобідці-Шелехівській у 1911 році поміщик Михайло Новицький (Новинський). Навколо палацу було облаштовано парк з розкішними квітниками.

На стіні з правого боку фасаду збереглася викарбувана дата будівництва палацу та родинний герб Новицьких.

В 1920 році, із встановленням радянської влади, Новицький разом із синами виїхали за кордон, а садиба була націоналізована. Спочатку в палаці розташовувалася будівельна контора, пізніше – дитячий санаторій зі школою, який діяв до 1989 року. Згодом приміщення перебувало в тимчасовій оренді різних підприємств, деякий час тут розташовувалася психіатрична лікарня. Після закритя лікарні будівля не використовується і приходить у занепад.

У 2009 році понівечений маєток Новицьких отримав нового приватного власника, який планував надати палацу нове життя. Було розчищено хащі, залатано шифером дах, закрито віконні та дверні отвори. Однак відновлення самого маєтку так і не розпочалося.

Чорноострівський літературно-краєзнавчий музей поета-байкаря Леоніда Глібова розміщується в одній із будівель колишнього маєтку графів Пшездецьких у Чорному Острові.

Палац у стилі класицизму побудував наприкінці XVIII століття Міхал Пшездецький на місці замку князів Вишневецьких. Частково збереглися інтер'єри палацу. На другий поверх ведуть дубові сходи, збереглася ліпнина та кахельні пічки.

У 1847 році у палаці Пшездецьких гостював видатний композитор Ференц Ліст. Маєток відвідував  видатний український поет Леонід Глібов, який з 1856 по 1859 роки викладав історію в місцевому училищі.

У музеї створено фотогалерею власників та власниць палацу у Чорному Острові. Тут можна познайомитись з родинами Вишневецьких та Пшездецьких і Катериною Ігнатьєвою, які у свій час володіли містечком.

Панський маєток із палацом і парком над ставками у селі Лісоводи збудував маршалок шляхти Кам'янецького повіту Людвік Раціборовський наприкінці XVIII століття.

Двоповерховий палац у стилі класицизмі має на головному фасаді портик із чотирма колонами. Деякі джерела вказують його архітектором Казиміра Антоновича, а замовником будівництва (чи перебудови) – Франца Рациборовського. Останнім власником маєтку був Альфред Журовський.

З 1970 року на території колишнього маєтку Раціборовських-Журовських розташовується Лісоводський професійний аграрний ліцей. Будівля палацу перебуває в занедбаному стані.

Руїни палацового комплексу князів Сангушків в Ізяславі розташовані на правому березі річки. Горинь на території Нового міста.

Будівництво своєї садиби на основі стародавніх укріплень розпочав у XVIII столітті новий власник міста Павло Карл Сангушко, запросивши архітектора Паоло Фонтану. В різний час князі приймали тут багатьох видатних людей, зокрема. російського царя Петра I, австрійського імператора Йосифа II, останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського, полководців Суворова та Кутузова.

Від грандіозного архітектурного ансамблю залишився лише каркас палацу Сангушків, критий дворик з аркадами та палацовий міст. Доступ вільний.

Маєток в Красилові належала польському княжому роду Сапєг з 1753 року, коли князь Ігнацій Сапєга, воєвода Мстиславський, отримав Красилів із 30 іншими містечками та селами в результаті "Кольбушевської транзакції" - розділу Острозької ординації.

На початку ХІХ століття Микола Сапєга збудував у Красилові палац в стилі класицизму. За радянських часів будівлю перебудували до невпізнання. Відносно зберігся фасад, звернений до парку.

Нині у колишньому палаці Сапєг розміщено Красилівський професійний ліцей.

Невеличкий палац у селі Гринчук на березі Дністра збудований наприкінці XIX – на початку XX століття місцевим поміщиком, статським радником Василем Харжевським. Поруч булв фільварок зі стайнею, господарськими спорудами і кузня.

За радянських часів у палаці розміщувалася восьмирічна школа. З 2012 року будівля перебуває у приватній власності, проте залишається занедбаною.

Палац князів Четвертинських збудований у Стриганах у 1904 році у західноєвропейських формах.

За радянської влади приміщення палацу використовувалося для для сільської ради, потім для санаторія для туберкульозників.

Нині палац Четвертинських у напівзруйнованому стані.

"Маєток Ілляшівка" - палацово-парковий комплекс у класицистичному стилі. Палац збудував в 1780 році польський шляхтич, герой російсько-польської війни, мемуарист Северин Букар.

За однією з версій, автором проєкту був відомий польський архітектор італо-швейцарського походження Доменіко Мерліні, представник пізнього класицизму та ампіру.

Парковий фасад палацу прикрашає ризаліт-напівротонда. Портал парадного фасаду не зберігся. Бічні фасади оформлені портиками. Ліпнина залів виконана скульптором-декоратором Жан-Батіст Цагляно (автором ліпного декору Самчиківського палацу).

Парк спланував відомий паркобудівник Діонісій Міклер (Макклер).

Останніми власниками маєтку "Ілляшівка" були представники роду Дорожинських.

Нині у палаці Северина Букаря розміщується місцева школа, також тут діє невеличкий сільський краєзнавчий музей.

Пам'ятник Богданові Хмельницькому в місті Хмельницький – один із найекстравагантніших монументів українському гетьманові в країні, четвертий за рахунком та найбільший у Хмельницькому.

Бронзовий кінний пам'ятник роботи скульптора Валентина Борисенка та архітектора Миколи Копила встановлено у 1993 році навпроти філармонії, поряд із будівлею Хмельницької обласної адміністрації.

Незважаючи на те, що скульптура вийшла дуже виразною та помпезною, монумент викликав багато нарікань хмельничан через неприродну пози коня та загальну диспропорцію фігур.

Пам'ятник композитору Владиславові Зарембі встановлений у 2015 році на площі перед Будинком творчості школярів у місті Дунаївці, де він народився в 1833 році.

Владислав Заремба є автором численних романсів, фортепіанних п'єс, обробок народних пісень. Він створив понад 30 пісень на вірші Тараса Шевченка, серед яких "Стоить гора висока", "У кінці греблі шумлять верби", "Повій, вітрі, на Вкраїну", "Така її доля", в том числі широко відомий варіант пісні "Дивлюся я на небо".

Ім'я Владислава Заремби носить Хмельницьке музичне училище.

Останні роки життя автор провів у Києві, де і був похований на Байковому кладовищі.

Замок у Панівцях заснував у 1590 році кам'янецький староста Ян Потоцький на основі більш давніх укріплень.

Кам'яні укріплення оточував глибокий рів (зараз засипаний). Між північними вежами до оборонної стіни був прибудований двоповерховий палац, у південно-західній вежі влаштована каплиця, між південними вежами розміщувався двоповерховий корпус колегіуму та надбрамна вежа. На першому поверсі палацу розташовувалась друкарня кальвіністів, що працювала з 1608 по 1611 рік.

Під час Визвольної війни Панівецький замок був зруйнований козаками, у 1769-1770 роках був частково відновлений.

У 1840 році граф Кароль Старжинський збудував між двома північними вежами над Смотричем розкішний двоповерховий палац із аркадами (зараз руїни).

Непогано збереглася південна замкова стіна з надбрамною вежею та прибудованим до неї з обох боків колегіумом. До колегіуму примикає костел, збудований у 1907 році на основі південно-західної вежі-каплиці (зараз будинок культури та сільрада).

Стайні та господарські будівлі графського маєтку за радянських часів були переобладнані під сільську школу.

Незважаючи на безліч перебудов та загальний поганий стан, Панівецький замок відбиває еволюцію регулярного стінного замку до баштового.

Парк-притулок для диких тварин "Арден" створений у 2020 році для реабілітації хижаків та інших звірів, які постраждали від неналежного утримання людьми в неволі. Розташовується на площі 32 гектари на території Національного природного парку "Подільські Товтри", поруч із бальнеологічним курортом Сатанів.

В умовах максимально наближених до природних тут мешкають понад два десятки бурих ведмедів, а ще вовки, лиси, олені, лані, муфлони та інші лісові звірі. У 2023 році до в парку оселилася родина левів і білий бенгальський тигр.

Тварини перебувають на відокремлених та розділених парканами ділянках лісу та вільно гуляють по землі. По всій території на висоті близько 5 метрів прокладений кілометровий оглядовий міст-галерея у формі підкови, з якого відвідувачі можуть спостерігати за тваринами у супроводі гіда. Під час екскурсій відвідувачам розповідають про походження кожної тварини, про їхні повадки та особливості харчування.

Збірні екскурсії проводяться щогодини. Індивідуальні екскурсії для організованих необхідно замовляти заздалегідь.

На території парку "Арден" працює піцерія та сувенірний магазин.

Церква Святих Петра та Павла – одна з найдавніших у Кам'янці-Подільському.

Точна дата її зведення невідома. У 1834 році під час реконструкції на одному з її елементів було виявлено дату 1580 рік. Перші документальні свідоцтва про вже існуючу Петропавлівську церкву відносяться до 1591 і 1593 років. Деякі історики вважають, що церква давніша і відносять її до періоду правління русько-литовських князів Коріатовичів (Корятовичів), які правили на Поділлі до кінця XIV – початку XV сторіччя.

Дзвіниця Петропавліської церкви в стилі ампір зведена на руїнах старої дзвіниці, яка була зруйнована під час турецької окупації міста. Архітектура храму характерна подільська. В умовах суворого прикордоння (протягом усієї своєї середньовічної історії Кам'янець був форпостом християнства і перегороджував шлях поширення ісламу до Європи) культові споруди втрачали свій зовнішній декор і нерідко виконували оборонні функції.

З православних храмів оборонного типу в Кам'янці-Подільському до наших днів збереглася лише триконхова (що у плані нагадує трилисник) церква Святих Петра і Павла.

Карстова печера Атлантида – геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення у складі Національного природного парку "Подільські Товтри".

Печера була відкрита в 1968 році юними спелеологами з Києва. Наразі курується Хмельницьким спелеоклубом.

В печері Атлантида три сполучені яруси, загальна протяжність - 2525 метрів, площа - 4440 квадратних метрів. Тут живуть кажани та "ростуть" маленькі, ще не до кінця розграбовані геліатити - кам'яні квіти. На стелях зал – кристали.

Печера не освітлена та не обладнана для відвідування, у деяких місцях потрібно пробиратися повзком. Екскурсії можливі лише у супроводі інструкторів за попередньою домовленістю. Для відвідування необхідно мати змінний одяг, ліхтарі та інше спорядження.

Виносити кристали із печери Атлантида заборонено.