Пам'ятки Золочівського району

Народний музей Маркіяна Шашкевича в селі Новосілки відкрито у 2011 році до 200-річчя з дня його народження. Розташовується у приміщенні колишньої сільської школи 1928 року побудови.

Видатний український письменник, громадський діяч, "будитель" національної свідомості на Галичині Маркіян Шашкевич був парохом села Новосілки у 1842-1843 роках. Саме тут він помер і тут знаходиться місце його першого поховання.

В музеї представлена галерея портретів Маркіяна Шашкевича та світлин пов'язаних із ним пам'ятних місць. Тут можна дізнатися про діяльність заснованої Шашкевичем товариства "Руської Трійці", про його літературну спадщину та про історію перепоховання "будителя".

В етнографічній експозиції представлені предмети побуту мешканців Новосілок кінця XIX – початку XX століття, вишивки, ікони, стародруки. Перед музеєм встановлений пам'ятник отцю Маркіяну Шашкевичу (скульптор Теодозія Бриж).

Національний природний парк "Північне Поділля" створено у 2012 році на території 15,5 тисяч гектарів в межах Золочівського району Львівської області з метою збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів Північного Поділля.

Цікава Біла гора, на якій збереглася степова рослинність у поєднанні з буково-грабовим лісом. З неї відкриваються краєвиди на рівнини Малого Полісся, узгір'я Гологори та середньовічний Олеський замок. Також на території нацпарку розташовані Золочівський та Підгорецький замки, Василіанський монастир на давньоруському городищі та інші історичні пам'ятки.

На горі Менич знаходяться оголення тортонських пісковиків - геологічна пам'ятка природи місцевого значення. На території геолого-ботанічної пам'ятки природи "Трінога", серед зелені лісу на вершині гори можна побачити скелі найвибагливіших форм вивітрювання.

Біля витоків Західного Бугу, однієї з найбільших рік України, щорічно відбувається міжнародний екологічний етнофестиваль "Чисті джерела Бугу".

Палац у Буську в парку над Бугом, останнім власником якого був граф Казимир Бадені, збудований в 1810 році буським поміщиком Войцехом Мієром як житловий будинок і канцелярія.

Намісник Галичини Казимир Бадені придбав його в 1876 році та перебудував під власну літню резиденцію. Одночасно з палацом було закладено парк (зараз імені Івана Франка), алеї якого плавно спускаються до Бугу. Комплекс складається з основної двоповерхової будівлі та двох бічних крил. Окрасою палацу є двоярусний портик з колонами та балконом з балюстрадою. В інтер'єрах зберігся старовинний паркет, викладений сімома кольорами, а також ліпний герб графської родини Бадені.

У період після Другої світової війни тут розташовувалась військова частина. Наразі покинута будівля перебуває у власності Міністерства внутрішніх справ України. В травні 2016 року міністерство передало палац графа Бадені громаді міста Буськ. Внаслідок пожежі в листопаді 2016 року пошкоджено покрівлю та перекриття на площі 150 квадратних метрів.

Розглядається питання про реставрацію та створення музею.

Витончений палац в англійському стилі збудувала в Бродах у 1909 році графиня Тишкевич.

Палац Тишкевичів знаходиться в передмісті Старі Броди, на березі мальовничого ставка. Невелика двоповерхова будівля з колонадою багато прикрашена ліпниною. Інтер'єри не збереглися.

Наразі тут знаходиться Бродівський держлісгосп, який підтримує будівлю та територію в порядку.

На початку XX століття римо-католицька громада села Поляни була нечисленною і належала до приходу в Поморянах. Проте власники села Францішек Гурський та Валеріан Вальський вирішили збудувати тут каплицю.

Так, у 1904 році було збудовано Петропавлівський костел за проєктом відомого архітектора Юліана Захаревича у перехідному стилі від історизму до модерну. У 1924 році в села Поляни утворилася окрема римо-католицька парафія, яка перебувала тут аж до 1944 року, коли ксьонз залишив село.

Після Другої світової війни радянський уряд використовував костел як склад, розділивши приміщення на два поверхи. Сьогодні костел залишається недіючим і перебуває у жалюгідному стані. Поруч – старий польський цвинтар.

Пліснеське городище - вали та оборонні рови літописного міста Пліснеск, що існувало з VII по XIII сторіччя на кордоні Галичини та Волині.

Це торгово-ремісниче місто тривалий час мало право на самоврядування. Його територія разом із посадом та передмістями займала майже 160 гектарів.

Будівельники використовували природні особливості високого плато, спорудивши дуже складну та важкодоступну оборонну систему із семи оборонних рубежів. Однак у 1241 році місто було повністю знищене військами хана Батия і з того часу не відновлювалося.

Пізніше на його території було засновано Підгорецький монастир.

У 2015 році створено історико-культурний заповідник "Давній Пліснеськ".

Поморянський замок споруджено на пагорбі при впаданні річки Махнівки до Золотої Липи у XVI сторіччі на місці дерев'яної фортеці, заснованої в XV столітті шляхтичем Миколою Свинкою.

Замок являв собою двоповерхову, прямокутну в плані споруду з кутовими вежами та замкнутим двором, оточену з трьох боків руслом та болотистою заплавою річки. По осі північного корпусу з боку міста знаходилася в'їзна брама з вежею та підйомним мостом.

У 1675 та 1684 роках Поморянський замок захоплювали турки, але до 1690 він був відновлений польським королем Яном III Собеським, ставши однією з його улюблених резиденцій.

У XVIII-XIX століттях замок кілька разів перебудовувався, переходячи з рук до рук різних власників. Останню велику реконструкцію провів на початку XX століття Юрій Потоцький, перетворивши середньовічну твердиню на розкішну садибу з палацем. Від старого замку збереглися два двоповерхові корпуси. Найбільш старий з них – східний, з круглою кутовою вежею. Пізніший, південний, має відкриту галерею з боку двору, добудовану в XVIII-XIX століттях. У круглій вежі з шатровим дахом влаштовані сходи, що ведуть на другий поверх. У стінах вежі збереглися бійниці на чотирьох рівнях.

Під час Другої світової війни у будівлі розміщувалося Гестапо, а після приходу радянської влади – райком КПУ, потім ПТУ. У 1978 році проведено реставрацію, але зараз Поморянський замок перебуває в жалюгідному стані.

Церква Воскресіння Господнього в Золочеві споруджена в 1624-1627 роках Яковом Собеським, батьком короля Яна III Собеського, як парафіяльний католицький костел.

У 1838 році, внаслідок договору з римо-католицьким приходом, храм перейшов до греко-католицької громади Золочева.

Виконана в стилі ренесансу Воскресенська церква відрізняється простотою форм.

Нині це чинний православний храм.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці (так звана "Велика церква") протягом кількох століть була головним православним храмом міста Броди.

Заснована, ймовірно, у XVI сторіччі. Вважається, що перший дерев'яний храм було збудовано в 1600 році. У камені церква була відбудована в 1749 році, а в XIX столітті у дзвіницю вмонтували годинник.

У першій половині ХХ століття було зроблено розписи (Анатоль Яблонський, Михайло Осінчук, Микола Федюк).

Під час обох світових воєн Різдвяна церква не постраждала, а за радянських часів це був єдиний храм міста, що діє. Наразі належить Православній церкві України.

Дерев'яна церква Різдва Пресвятої Богородиці в Кутах – пам'ятка дерев'яного зодчества галицької школи народної архітектури.

Побудована в 1750 році. До центрального зрубу прибудований бабинець з критим присінком і гранована п'ятистінна вівтарна частина. По периметру храм оточений дерев'яною галереєю. Спочатку був покритий гонтом, але в результаті реставрації у 1930-х роках автентичне дерев'яне покриття замінено на металеве.

В інтер'єрі церкви Різдва Богородиці зберігся монументальний олійний живопис пензля Ярослава Левицького (1936 рік) та дерев'яний, чотириярусний, різьблений золочений іконостас (друга половина XVIII сторіччя).

Поруч знаходиться двоярусна дерев'яна дзвіниця.

Храм розташований на сільському цвинтарі на в'їзді до Кутів з боку Олеська. Також на цвинтарі можна побачити старовинний склеп-каплицю у стилі класицизму.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці в Маркополі збудована у 1892-1896 роках на місці згорілого дерев'яного храму, відомого з 1763 року.

Нову кам'яну церкву Різдва зведено зодчим Ставарським із Синяви в стилі еклектики з використанням візантійських, романських та румунських елементів. Перед Першою світовою війною стіни церкви розписав львівський художник Антін Манастирський.

У 1926 році храм було відреставровано. Характерним румунським елементом є зіркоподібний підбанник з 12-ма пелюстками.

Дерев'яна церква Святого Іллі Пророка в Красному – пам'ятка архітектури національного значення.

Храм розташований у південній частині селища, на березі річки Гологірки.

Церква велика, тризрубна, накрита шоломоподібними куполами, центральний з яких завершений ліхтарем із маківкою.

Поруч знаходиться кам'яна дзвіниця, збудована у 1886-1900 роках.

Церква-фортеця Святого Миколая споруджена в Золочеві на лінії оборонних валів у XVI сторіччі, виконувала важливу роль у системі міських фортифікацій.

Навіть після подальших реконструкцій не втратила характерних рис оборонної архітектури. Товсті стіни посилені контрфорсами, суворі бічні фасади мають вузькі віконні отвори-бійниці.

Після реставрації 1765 року західний фасад був пожвавлений барочним фронтоном з декоративними вазами та невеликим балконом з різьбленими кам'яними консолями у стилі рококо.

Церква Святого Миколая у Буську була закладена в 1914 році на місці старого дерев'яного храму.

Проєкт розробив відомий архітектор Євген Нагірний. Будівництво коштом православної громади Буська велося до 1938 року.

В радянські часи Миколаївська церква була єдиним діючим храмом міста, проте під час перебудов церква втратила первісний вигляд. Зокрема, куполи замінили на прості шатрові дахи, зі стін прибрали всі деталі оформлення. Наразі планується відтворення храму у первісному вигляді.

Належить релігійній громаді Української греко-католицької церкви.

Дерев'яна церква Святого Миколая в Сасові датується 1731 роком, хоча за деякими даними була заснована ще в XV сторіччі.

Інтер'єр Миколаївської церкви прикрашає семиярусний іконостас XVII століття з майстерно виконаними іконами "Втеча до Єгипту", "Христос і Самарянка", "Георгій-Переможець" (1681 рік).