Пам'ятки Сумської області

Музей Тараса Шевченка створений при навчально-виховному комплексі села Шеченкове на Сумщині у зв'язку з тим, що видатний український поет побував тут у 1859 році.

У тодішній Гирівці Шевченко гостював кілька днів у маєтку родини Лазаревських. Тут він працював над деякими поетичними творами, серед них – "Ой, на горі ромен цвіте". Також намалював портрет господині – Афанасії Лазаревської.

Музей заснований у 1961 році як шкільна літературна кімната Тараса Шевченка. Основна експозиція присвячена зв'язкам Тараса Шевченка з родиною Лазаревських. Серед них фотокопії родинних документів, портрет історика Олександра Лазаревського, спогади його сина.

В етнографічному куточку представлені побутові речі, якими селяни користувалися за часів життя Шевченка: глечики, тарілки, рушники тощо.

Музей-майстерню заснував в Сумах у 2006 році відомий український митець Леонтій Костур. Художник працює у стилі, який назвав власним прізвищем – "костуризм". Його переважно глиняні роботи, костури, розповідають про побут і традиції України.

Майстерня розташована в будинку, яку Леонтій Костур отримав у спадок і переоблаштував на музей-майстерню. У музеї експонується понад 300 скульптур ("костур") та значна кількість творів живопису.

Музей-садиба генерала Михайла Драгомирова відкрився у 2007 році у відреставрованому будинку генерала в Конотопі.

Військовий і державний діяч російської імперії українського походження, генерал від інфантерії Михайло Драгомиров народився в родовому хуторі Драгомирівському поблизу Конотопа, а останні роки життя прожив у своїй міській садибі.

В музейній експозиції представлені меблі кінця XIX – початку ХХ століття, картини місцевих художників та інші експонати.

Музей-садиба генерала Драгомирова є відділом Конотопського міського краєзнавчого музею Олександра Лазаревського.

Музей-садиба Олекси Ющенка у селі Хоружівка на Сумщині діє з 2007 року як сектор Недригайлівського краєзнавчого музею у складі Державного історико-культурного заповідника "Посулля". Розташовується на південній околиці села, що має назву Шкодівка.

Експозиція розміщується у столітній батьківській хаті українського поета і журналіста Олекса Ющенко, троюрідного дядька третього Президента України Віктора Ющенка. В будинку відтворена обстановка, яка була тут за життя Олекси Ющенка та його батьків на початку XX століття.

В експозиції представлені особисті речі родини Ющенків, перші видання збірок поета, його статті, листи і світлини.

На подвір'ї встанволене погруддя Олекси Ющенка.

Народний музей історії села Чернеча Слобода розташований у центрі населеного пункту, навпроти школи. Відкрився у 1991 році з ініціативи місцевої громадськості. В оформленні брав участь відомий художник Микола Бондаренко.

Експозиція сформована завдяки небайдужим жителям села Чернеча Слобода, які поділилися з музеєм багатьма старожитностями. Зокрема, представлені зразки традиційного одягу, вишитих рушників, кераміки тощо.

Старі документи і світлини на стендах розповідають про період Українмької революції, часи Голодомору та Другої світової війни, зокрема увіковічена пам'ять чотирьох братів Морозів та п'яти братів Шаповалів. Представлені й матеріали про сучасну російсько-українську війну.

Народний музей імені Лесі Українки відкрито в Косівщині в 1971 році до 100-річчя від дня народження поетеси.

Перебування Лесі Українки на Сумщині пов'язане із її лікуванням від туберкульозу. В 1889 році мати привезла Лесю в Косівщину до народної цілительки Параски Богуш. Тут поетеса написала свої "Весняні пісні".

Кімната-музей Лесі Українки розміщується в місцевій загальноосвітній школі, яка носить ім'я поетеси. Серед 600 експонатів - речі, що належали Парасці Богуш: горщик, товстостінна сулія для ліків, корито, рушник. Представлено першу збірку Лесі Українки "На крилах пісень" 1904 року видання тощо.

Екскурсії проводять юні екскурсоводи.

Музей уславленого командира Сумського партизанського з'єднання Сидора Ковпака відкрився в 1971 році при Глухівському технікумі механізації (зараз Глухівський агротехнічний інститут).

Музей відображає історію партизанського руху на Сумщині в роки німецької окупації 1941-1943 років. Зокрема, представлені матеріали та карти про три рейди ковпаківців Сумщиною, рейд на Правобережну Україну, знаменитий Карпатський рейд, а також Польський та Німанський.

Один із раритетів - дерев'яна німецька табличка "Обережно: Ковпак!", які розвішували в місцях дії партизанів.

Також можна побачити особисті речі Ковпака та членів його родини, зокрема його знамениту трофейну мадярську офіцерську шубу.

Недригайлівський краєзнавчий музей відкрився у 2006 році з ініціативи місцевого осередку товариства "Просвіта". Розташовується у відреставрованому приміщенні друкарні. Входить до складу Державного історико-культурного заповідника "Посулля".

Експозиція налічує близько 5000 експонатів. В археологічній колекції представлені фрагменти кераміки та металевих вироби бронзової доби, знайдені археологами в урочищі Мазепина гора. Історичний розділ розповідає про заснування селища Недригайлів, тут можна побачити копії документів періоду Хмельниччини.

Також представлені зброя, військове спорядження, знаряддя праці, предмети побуту різних часів, матеріали про Голодомор 1932–1933 років, ліквідацію аварії на ЧАЕС.

Крім того, музей висвітлює життя та діяльність місцевих художників, народних майстрів, науковців та політиків.

Олександрівська чоловіча гімназія – найстаріший навчальний заклад Сум. Пам'ятка архітектури національного значення.

Заснована меценатом Павлом Харитоненком. Основний корпус у стилі класицизму споруджено в 1873 році. Пізніше було побудовано пансіон на 40 осіб для іногородніх учнів. Завдяки гостроверхим вежам, зубцям, стрілчастому порталу і таким самим вікнам, ця будівля нагадує середньовічний замок. У цьому ж стилі збудовано лікарню. Незвичайні за красою сходи, що ведуть на другий поверх головного корпусу, та двосвітла актова зала.

Наразі це Сумська класична гімназія, що спеціалізується на поглибленому вивченні англійської мови.

Оленячу ферму в Козацькому на Сумщині заснував 2022 року оленяр Дмитро Русанов спільно з місцевою агрофірмою "Козацькою". Оленів тут розводили ще за радянських часів, але згодом їх популяція занепала, аж поки ентузіасти не вирішили відновити справу.

Ферма має площу близько 70 гектарів. Зараз тут живуть близько 800 і 250 ланей. Представлені чотири племенні гілки оленя європейського: британська, новозеландська, австрійська та румунська. Тварин тримають у великих вольєрах, де вони почуваються вільними.

Для туристів на оленячій фермі проводять екскурсії, під час яких розповідають про розведення тварин, їхні повадки та раціон. Також оленів можна погодувати.

Крім того, ферма пропогує презентації-дегустації продуктів ТОВ "Агрофірма "Козацька", серед яких м'ясні страви,  молочні продукт, олія і традиційні місцеві напої. Можна замовити катання по селу в кареті на конях.

Охтирський міський краєзнавчий музей розміщується колишньому приватному особняку кінця ХIХ – початку ХХ століття, що розташований у центрі міста Охтирка.

Музей заснований в 1920 році. Працює три постійно діючих експозиції: "Фауна рідного краю", "Історія Охтирщини", "Охтирка в окупаційний період" та виставкова зала.

Найцікавіші експонати музею: особисті речі письменника-земляка Івана Багряного, предмети старовини, фотографії, книги на історичну тематику, іменний покажчик "Харківські Губернські депутатські збори 1786-1919 років", книги про визволення України від фашистських загарбників, театральні костюми.

Під час широкомасштабного російського вторгнення у 2022 році будівля музею постраждала від вибуху, зараз вона потребує реставрації. Частина експозиції була пошкоджена. Але найцінніші експонати вдалося врятувати.

Співробітники музею проводять екскурсії містом Охтирка та околицями.

Охтирський Свято-Троїцький монастир заснований у 1654 році в мальовничому місці на вершині Монастирської гори на лісистому березі Ворскли.

Першим будівничим монастиря був ігумен Іоаннікій, який прибув до Охтирки зі своєю братією з розореного поляками Лебединського монастиря за Дніпром.

За переказами, перший дерев'яний храм було освячено у XVII сторіччі на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці, і монастир спочатку називався Благовіщенським. Пізніше коштом охтирського полковника Федора Осипова замість дерев'яної було побудовано однойменна кам'яна трапезна церква.

З 1720 року за указом Петра I настоятелем Охтирського монастиря став духовник царя Тимофій Надаржинський. Помер він у 1729 році й був похований у побудованому ним Троїцькому соборі. Його син Йосип Надаржинський власним коштом збудував кам'яну церкву Преображення Господнього з братньою трапезною та дзвіницею, а в 1741 році – лікарню з храмом Петра та Павла. Головною святинею монастиря була чудотворна Охтирська ікона Божої Матері "Всіх скорботних Радості".

У 1917 році Охтирський монастир було закрито, у ньому розмістили притулок для дітей-сиріт, потім військову частину. У роки Другої світової війни будівлі монастиря дуже постраждали.

Відродження Охтирського Свято-Троїцького монастиря розпочалося в 2002 році.

Романтичний палац зі сторожовою вежею та стрілчастими вікнами прикрашає колишню садибу графині Параскеви Штерич (Штеричової), уродженої Донець-Захаржевської.

Садиба Баси розташована на південній околиці Сум (Зарічний район), на березі річки Псел. Маєток у Басах графиня Штерич отримала у спадок від свого батька Михайла Донець-Захаржевського в кінці XVIII сторіччя. Для будівництва палацу вона запросила відомого слобожанського архітектора Олександра Палицина, який розробив проєкт незвичайної в цих краях асиметричної будівлі у псевдоготичному стилі. У палаці була передбачена домашня Вознесенська церква.

Після смерті графині маєток перейшов у володіння її брата Андрія Донець-Захаржевського, потім до його доньки, яка продала його вдові Гамалій. У 1890-х роках палац було реконструйовано у стилі англійської неоготики за проєктом Карла Шольца. Останніми власниками були Борис Золотницький та Самуїл Штейнер.

Наразі на території садиби Параскеви Штерич розміщується санаторій-профілакторій Сумського державного університету.

Панський маєток путивльських князів Львових у селі Бочечки Конотопського району є унікальною для Сумщини пам'яткою палацово-паркового мистецтва доби високого класицизму, що добре збереглася до наших днів.

Садиба була заснована у 1745 році (за іншими даними – у 1783 році), коли на цих землях, що належали Львовим, було закладено ландшафтний парк. Нині це парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення площею майже 15 гектарів. В ньому ростуть липа, дуб, клен, осокір та інші рослини.

Головним елементом садиби є мурований двоповерховий палац у стилі класицизму з елементами неоренесансу. Часом його побудови більшість джерел вказують 1866 рік, хоча, можливо, тоді відбулася реконструкція більш ранньої будівлі. Маєтком тоді володів підполковник Олександр Львов. Останньою ж його власницею була княгиня Анна Львова.

Палац прямокутний у плані, з масивною напівротондою танцювального залу та галереєю колонади, що виступає на парковому фасаді. Парадний фасад вирішено у класицистичних архітектурних формах. Первісно розпланування обох поверхів було анфіладним.

Після більшовицького перевороту палац княгині Львової у Бочечках було конфісковано, в ньому розмістили сільськогосподарський технікум, потім сільську школу. При цьому було повністю втрачено декор інтер'єрів, а також коринфські капітелі колон і пілястр паркового фасаду.

Зараз у палаці розміщується Бочечківський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів. У 2010 році було реконструйовано фасад та дах будівлі. У 2012 році відбулось урочисте відкриття оновленого ландшафтного парку: проведено освітлення алей, висаджені квіти, встановлено лавочки для відпочинку.

Палеонтологічний музей у Сумах відкрився 2025 року при Центрі еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді Сумської міської ради. Його експозиція представляє автентичні предмети природничої історії Сумської області та інших регіонів України і світу.

Зокрема, в музеї представлена найбільша в області колекція викопних безхребетних тварин пізньої крейди та палеогену. Також представлена стегнова кістка мамонта, знайдена одним із співзасновників музею під час проведення навчань з дайвінгу на річці Сейм.

На сьогодні загальна кількість експонатів палеонтологічного музею перевищує 700 одиниць.