Пам'ятки Тернопільського району

Національний заповідник "Замки Тернопілля" об'єднує 11 давніх оборонних споруд (замків і фортець), які найкраще збереглися на території Тернопільської області. Установа займається збереженням, реставрацією й туристичною промоцією цих пам'яток історико-культурної спадщини.

У XVII-XVIII століттях на Тернопільському Поділлі існувало понад сто замків, які слугували укріпленими резиденціями місцевих землевласників-аристократів, переважно за часів польсько-литовського панування в регіоні. Із них 34 дожили до наших днів у різному стані збереженості.

Базою заповідника "Замки Тернопілля" з 1994 року є архітектурний комплекс Збаразького замку XVII століття разом із церквою Преображення Господнього 1600 року та ансамблем споруд Бернардинського монастиря XVII–XVIII століть у місті Збараж, які є пам’ятками архітектури національного значення.

Саме у відреставрованих залах Збаразького замку представлена найбільша частина колекції заповідника: археологічні матеріали, зброя, предмети мистецтва тощо. Активні реставраційні роботи та розгортання нових експозицій триває у Вишнівецькому палаці. Невелика експозиція облаштована у Скалатському замку. Решта об'єктів заповідника перебувають у стані консервації та поточних реставраційних робіт.

Адміністрація заповідника розташована в двоповерховій будівлі колишнього повітового староства 1891 року побудови, яка знаходиться з південно-західного боку від Збаразького замку, в районі Збаразького Підзамча. Заповідник регулярно проводить фестивалі, культурно-мистецькі дійства, наукові конференції та інші заходи.

Національний заповідник "Замки Тернопілля" включає:
- Збаразький замок (місто Збараж);
- Вишнівецький палацово-парковий комплекс (селище Вишнівець); 
- Скалатський замок (місто Скалат);
- Теребовлянський замок (місто Теребовля);
- Чортківський замок (місто Чортків);
- Замок Творовських (село Підзамочок);
- Язловецький замок (село Язловець);
- Замок Потоцьких (село Золотий Потік);
- Микулинецький замок (селище Микулинці);
- Скала-Подільський замок (селище Скала-Подільська);
- Кривченський замок (село Кривче).

Особняк відомих польських юристів Громницьких у Підволочиську збудовано у ХІХ столітті.

На віллі Громницьких у 1919 році відбулася нарада Симона Петлюри з командуванням Української Галицької армії.

Наразі в особняку розташовується Підволочиський краєзнавчий музей імені Омеляна Ковча.

Дві зали музею присвячені історії визвольного руху ОУН-УПА. В експозиції 281 експонатів – особисті речі повстанців, зброя, фотографії, документи, макети, картини, триптих "Україна – непереможна".

Палац Голуховських у Струсові розташований на мисі, утвореному петлею річки Серет.

Побудований у кінці XVIII сторіччя шляхтичами Лянцкоронськими, які вирішили розібрати старий, напівзруйнований струсівський замок. З каменю, отриманого під час розбирання замку, було зведено двоповерхову будівлю в стилі ампір.

В кінці ХІХ століття граф Юзеф Голуховський, син австрійського міністра внутрішніх справ та намісника Галичини Аґенора Голуховського, провів реконструкцію палацу. Інтер'єри були прикрашені ліпниною та різьбленим деревом, кришталевими люстрами та двометровими канделябрами (фрагменти декору збереглися).

Палац оточений балюстрадою, центральний портал має 6 колон, парковий фасад оформлений монументальними сходами. Від них до берега річки Серет спускається гарний парк, де росте 250-річна сосна чорна австрійська, пам'ятка природі державного значення.

Наразі на території садиби розміщена Струсівська школа-інтернат для дітей із захворюваннями серцево-судинної системи.

Палацово-парковий комплекс у Микулинцях - один з небагатьох зразків палацової архітектури стилю ампір, що збереглися в Україні.

Палац заклала поряд із Микулинецьким замком Людвіка Потоцька у 1760-ті роки. Від первісної будівлі в палладинському стилі (ранній класицизм) збереглися оригінальні флігелі, сполучені з палацом напівкруглими галереями.

В середині ХІХ століття барон Ян Конопка вирішив створити у Микулинцях бальнеологічний курорт на джерелах сірководневих вод. Він ґрунтовно перебудував палац, надавши йому суворіші риси пізнього класицизму (ампір). Парковий фасад будівлі прикрашений восьмипіллястровим портиком коринфського ордену. Звідси ландшафтний парк крутими схилами спускається до річки, а ліворуч до нього примикають руїни замку. Парадна частина палацу підкреслена ризалітом із чотирма дерев'яними скульптурами атлантів і виходить на регулярний партер.

Останньою господаркою микулинецького палацу була графиня Юзефа Рей.

Наразі в приміщенні палацу розміщено Микулинецьку обласну фізіотерапевтичну лікарню.

Пам'ятник давньоруському князю Данилові Галицькому, об'єднувачу західноукраїнських земель, встановлений у центрі Тернополя в 2002 році.

В середині XIII сторіччя Данило Галицький зумів об'єднати в своїх руках Галицько-Волинську державу, що дісталася йому в спадок від батька Романа Мстиславича, і в 1254 році став першим королем Русі. Також він був першим руським правителем, який зміг завдати поразки військам Золотої Орди. При ньому на руських землях почалося поширення західної культури, європейського типу державного та адміністративного управління.

Автор кінного пам'ятника Данилові Галицькому – скульптор Богдан Рудий.

Пам'ятник українському письменнику та громадському діячеві Іванові Франку встановлено у Тернополі в 1995 році.

Знаходиться у сквері за Домініканським костелом, на місці колишньої гімназії №1, де в  1902 році письменник зустрічався з тернопільськими гімназистами.

У Тернополі Франко бував неодноразово, зокрема. як кореспондент газети "Кур'єр львівський" на крайовій етнографічній виставці. У приміщенні Міщанського братства (тепер філармонія) він читав "Мойсея", часто зупинявся у готелі "Подільський" дорогою до села Вікно.

Автор пам'ятника Іванові Франку у Тернополі – скульптор Іван Сонсядло.

Перший у світі пам'ятник видатній оперній співачці Соломії Крушельницькій встановлений у Тернополі в 2010 році.

Фігура прими відлита з бронзи на повний зріст. Пам'ятник висотою 3,8 метри важить 3,5 тони.

Автори композиції – скульптор Володимир Стасюк (Рівне) та архітектор Ізабелла Ткачук, які працювали спільно з тернопільськими художниками Данилом Чепілем та Анатолієм Водоп'яном.

Досі пам'ять української співачки Соломії Крушельницької, яка народилася на Тернопіллі, увічнювали лише бюсти у Львові та Мілані, де вона виступала у театрі Ла Скала.

Пам'ятник керівникові Організації українських націоналістів (ОУН), лідеру українських націоналістів Степанові Бандері у Тернополі встановлено в 2008 році до 100-річчя від дня його народження.

Знаходиться в парку імені Тараса Шевченка, навпроти будівлі Тернопільської обласної державної адміністрації.

Автор пам'ятника Степанові Бандері у Тернополі - тернопільський скульптор Роман Вільгушинський.

Пам'ятник Тарасові Шевченку роботи скульптора Миколи Невеселого встановлений у Тернополі в 1982 році біля обласного драмтеатру, який носить ім'я поета.

Знаходиться у сквері праворуч від Тернопільського академічного обласного драматичного театру імені Тараса Шевченка.

Комплекс із трьох гумористичних пам'ятників відкрито у центрі Тернополя біля торгового центру "Атріум" у 2010 році на День Незалежності України.

Два з них присвячені літературним творам, а третій – працівникам комунальних служб. Пам'ятник 12-му стільцю навіяний сатиричною книгою Ільфа та Петрова "12 стільців". Пам'ятник людині-невидимці відсилає до однойменного роману Герберта Веллса. Пам'ятник сантехніку присвячений працівникам тернопільського водоканалу.

Концептуально пам'ятники поєднує лише гумор автора ідеї – тернопільського мецената, власника торговельного центру. Автор робіт – тернопільський скульптор Дмитро Мулярчук.

Пивзавод "Микулинецький Бровар" у Микулинцях вважається однією з найстаріших пивоварень України.

На етикетках фірмового пива "Микулин" зазначена дата "1457", до якої відносять першу згадку про броварню в Микулинцях - при описі військового походу польського короля Яна Ольбрахта на Молдовське князівство, але насправді цей похід відбувся на 40 років пізніше.

Перша документальна згадка про Микулинецьке пиво зустрічається в австрійських джерелах у 1698 році. Промислове виробництво пива організував у Микулинцях граф Мечислав Рей у 1885 році, налагодивши випуск трьох сортів: "Лежак", "Фірмове" та "Бік".

В 1939 році завод був націоналізований, за радянських часів випускали "Жигулівське", "Українське" та "Ризьке" пиво, потім з'явилося "Подвійне золоте" та "Березневе".

В 1995 році на базі заводу було створено ТОВ "Микулинецький Бровар". Нині в асортименті близько півтора десятка сортів живого непастеризованого пива, в тому числі преміум-класу.

Проводяться екскурсії та дегустації.

Підгорянський монастир розташований на південній околиці Теребовлі, на високому пагорбі у передмісті Підгора. Відомий із XVII сторіччя.

Оборонний монастир ордена василіан був оточений кам'яною стіною із чотирма кутовими вежами, три з яких збереглися. Також була триярусна надбрамна вежа. До в'їзної брами примикає одноповерховий монастирський будинок із прибудованою до нього церквою.

Підгорянський монастир припинив існування в 1789 році. Монастирський храм деякий час використовувався як парафіяльна церква. Під час Першої світової війни церкву було зруйновано, монастирський комплекс з тих пір все сильніше занепадав.

Проте в 1993 році парафіяни сіл Зеленче та Підгора під скеруванням пароха Ярослава Стрілки розпочали перші греко-католицькі богослужіння в колишній церкві отців-василіян, а в 1999 році відреставрували церкву Різдва Івана Христителя (16 сторіччя).

"Полупанівська Свята гора" - ландшафтний заказник, створений у 1994 році на 11 гектарах території Медоборського хребта.

Тут зустрічаються рідкісні види степової рослинності та тваринного світу. Гора складена рифовими вапняками. Схили посипані величезними валунами. Розташування деяких каменів у формі дольменів дає підстави припускати, що у давнину на горі було язичницьке святилище.

У верхній частині гори є цілюще джерело, з яким пов'язана легенда про явлення Божої Матері.

Свята гора є місцем паломництва християн різних конфесій. У 2010 році на території ландшафтного заказника "Полупанівська Свята гора" відкрито "Хресну дорогу" з 14 стаціями, на яких встановлені скульптури, що ілюструють Страсті Христові.

Заповідне урочище Монастирок розташоване поряд із селом Лісники, західним передмістям Бережан.

Перша згадка про цю місцевість датується XIV сторіччям. У XVII столітті тут існував великий василіанський монастир. Остання служба у ньому була проведена в 1941 році. У 1980 році церкву спалили, на березі ставка влаштували зону відпочинку. На початку ХХІ століття на території урочища Монастирок відкрили однойменний ресторан, але за таємничих обставин заклад згорів.

З ініціативи місцевих жителів розпочалася реконструкція святині. На місці колишнього храму споруджено каплицю, облаштовується Хресний шлях.

Одна з найзагадковіших пам'яток урочища – мальовнича скеля Чортів камінь, на якому висічено розп'яття. Поруч знаходиться священне джерело, де можна обмити обличчя цілющою водою.

Синагога у Струсові побудована в XIX столітті. Розташовується неподалік замку.

Будівля єврейського молитовного будинку має досить великі розміри, що вказує на чисельність тогочасної єврейської громади. Має два поверхи та аркові вікна. Праворуч від головного входу в синагогу збереглися залишки прибудови для молитов жінок, яку розібрали ще за радянських часів. Така ж зовнішня прибудова була й ліворуч – для чоловіків.

Головний вхід прикрашає портал з білого каменю. Тут розміщена табличка з написом на івриті. Північно-західний кут храму має заокруглену форму, а південний і південно-східний виконані у формі колон, прикрашених обробленим білим каменем.

Нині приміщення синагоги використовується як господарське, проте поступово руйнується. Пам'ятка архітектури місцевого значення.