Пам'ятки Чортківського району

Руїни оборонного замку, що добре збереглися, височіють на горі Стрілка над Збручем.

Кудринецький замок споруджений польськими шляхтичами Гербуртами для захисту від частих на той час татарських і волоських набігів (неподалік знаходився молдавський кордон і проходив Валаський шлях).

Чотирикутна фортеця з трьома кутовими вежами з трьох сторін була захищена стрімкими схилами гори. Слабозахищена північна сторона відокремлювалася від плоскогір'я ровом і валом, а також потужним фортифікаційним вузлом із двома вежами, одна з яких була в'їзною. В 1648 році козацькі загони Максима Кривоноса вигнали із замку польський гарнізон, також його двічі захоплювали турки.

У XVIII сторіччі польські магнати Гуменецькі реконструювали Кудринецький замок, перетворивши його на палац-резиденцію, а наступні господарі Козебродські зібрали тут колекцію творів мистецтва (окремі екземпляри старовинних полотен та меблів зараз можна побачити у Тернопільському краєзнавчому музеї).

Існує легенда про привид - нібито, іноді в замку можна побачити дух молодої дівчини, яку турки замурували в стіні. Інша легенда розповідає про закопані господарями замку скарби, над якими гуде земля.

Літературно-меморіальний музей Олени Кисілевської засновано в 1999 році на батьківщині письменниці – у місті Монастириська на Тернопільщині.

Видатна українська письменниця, журналістка, видавчиня, громадсько-політична та культурно-освітня діячка Олена Кисілевська була активісткою жіночого руху на Галичині. Перебуваючи в еміграції, вона очолювала Світову федерацію українських жіночих організацій.

Кімната-музей Олени Кисілевської розташовується у приміщенні Монастириської центральної районної бібліотеки. В музейній експозиції представлено рукописи праць письменниці, світлини, оригінали документів, прижиттєві видання її книг "Вражіння з дороги" (1910), "Швайцарія" (1933), "Українська селянка при праці: як вести працю в жіночих секціях УОТ" (1942).

Експозицію доповнюють вишиті рушники, скатертини, сорочки, запаски, предмети побуту.

Парк маєтку Ґолуховських у Скалі-Подільській – пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Закладений в кінці ХVІІІ сторіччя польським старостою Адамом Тарло.

До 1939 року це була садиба графа Агенора Ґолуховського. За легендою, граф розбив парк у формі імені своєї коханої Олени.

В 1968 році на фундаменті графського палацу було збудовано турбазу "Збруч" (зараз дитячий оздоровчий комплекс). З оригінальних садибних споруд зберігся флігель, стилізований під середньовічний замок, де зараз розміщується поліклініка.

У парку на 26 гектарах землі ростуть понад 100 видів екзотичних та рідкісних дерев, завезених з різних країн світу, серед яких: червоний японський дуб, чорний клен, ялина срібляста, кедр європейський, сосна чорна та Веймутова, ялівець Віргінський, туя західна та східна, магнолія, платан кленолистий та інші. Перлина парку - стара липа віком понад 550 років і завтовшки стовбура в 7 обхватів.

Меморіальний музей Івана Пулюя відкрито в 1990 році в селищі Гримайлів, де він народився в 1845 році.

Український фізик та електротехнік Іван Пулюй прославився як першовідкривач так званих Х-променів (рентгенівського випромінювання) та винахідник першого у світі рентгенівського апарату.

Невелика експозиція, присвячена життю та роботі вченого, розміщена в одній із кімнат у приміщенні Гримайлівської загальноосвітньої школи.

Церква Святого Миколая в Скалі-Подільській збудована у 1882 році на місці старого дерев'яного греко-католицького храму, заснованого в 1720 році.

Нова кам'яна церква була зведена стараннями отця Келестина Костецького. Це був перший кам'яний греко-католицький храм на околицях.

У 1896 році в Миколаївській церкві історик Михайло Грушевський повінчався з Марією Вояківських, яка працювала в Скалі вчителькою.

У 1946 році храм було передано православній церкві. Вівтарний мур з 2011 року прикрашає мозаїчне панно Святого Миколая. Поруч б'є джерело "Королівка", з якого, за легендою, пив воду князь Данило Галицький.

Величний монастир Воздвиження Чесного Хреста Господнього височить на протилежному від Бучацького замку пагорбі, що в урочищі Федір.

Побудований для батьків василіан, яких у XVIII сторіччі запросив до міста Стефан Потоцький для заснування богословської школи.

Центральною спорудою комплексу є барочна Хрестовоздвиженська церква із дзвіницею (архітектор Йоган Шільцер). З двох боків до неї примикають корпуси келій та василіанської гімназії (зараз Бучацький колегіум імені Святого Йосафата).

За радянських часів монастир був закритий та руйнувався, проте після 1991 року проведено повну реставрацію. Усі будівлі, включаючи гідроелектростанцію на річці Стрипа, відновлені та використовуються за призначенням.

Музей Володислава Федоровича заснований у 2007 році як Музей історії села Вікно. Розташований в адмінбудівлі в центрі села.

Оновлена експозиція відкрилася 2021 року. Вона присвячена українському громадсько-політичному діячу та меценату Володиславу Федоровичу, чий батько Іван Федорович був дідичем з села Вікно у XIX столітті. Успадкувавши маєток у Вікні, Володислав Федорович збирав у ньому твори народного мистецтва, заснував школу та виробництво килимів.

У 1873-1874 років у віконському маєтку жив і працював український маляр Корнило Устиянович. На запрошення Федоровича до маєтку приїжджав Іван Франко. Детальніше про цем це можна дізнатися в музейній експозиції, яка розгорнута у п'яти залах.

Центральними експонатами музею є частина килиму та статуетка папуги, які селянам вдалося врятувати з пожежі в маєтку Федоровичів у 1917 році. Також представлені зразки гончарської школи села Товсте і копії килимів, які ткали в селі Вікно. В етнографічній залі експонуються старовинні предмети селянського побуту.

Музей пропонує відвідувачам як традиційні екскурсії, так і аудіогіди.

Музей політв'язнів "Меморіал" імені Василя Стуса відкрито в Бучачі в 1990 році в підвальному приміщенні колишньої будівлі КДБ, де за радянських часів знаходився слідчий ізолятор.

В експозиції представлені документи, фотографії та особисті речі, пов'язані з подіями визвольної боротьби ОУН-УПА та сталінських репресій. Встановлено, що від рук сталінських катів у ті роки загинуло понад 1,5 тисячі мешканців району. Частина загиблих була похована у підвалах Покровської церкви.

Копичинський музей театрального мистецтва Тернопільщини засновано в 1968 році з ініціативи Ореста Савки, режисера Копичинського народного аматорського драматичного театру імені Богдана Лепкого.

Його колекція матеріалів про історію театрального життя краю стала основою експозиції, розміщеної у 7 залах Будинку культури. Експозиція розповідає про витоки зародження українського театру з глибини століть, про театральні товариства "Руська бесіда" в Галичині 1864-1924 років, про "Тернопільські театральні вечори" - перший професійний стаціонарний український театр у Тернополі 1915-1917 роках, про Копичинський народний драматичний театр імені Богдана Лепкого.

Представлені фотографії, живописні та графічні картини, ляльки, афіші, ескізи декорацій та костюмів, макети декорацій, театральні костюми, меблі тощо.

При музеї працює театральне кафе.

Музейний комплекс "Лемківське село" розташований в урочищі "Бичова" неподалік Монастирисьок.

Складається з кількох дерев'яних будівель, що відображають побут та культуру народності лемків.

У першому експозиційному будиночку "Лемківська світлиця" представлені старовинні ікони XIX-XX століть, вишиті рушники, сорочки, скатертини, священні ризи з церков Монастирищині, стародруки та інше.

У другому будиночку "Лемківська столярня" зібрані верстати та інструменти , а також житлова обстановка: ліжко, стіл, прядка, бамбетлі.

В "Будинку гончаря" можна побачити гончарну піч, гончарне коло, інструменти гончаря, а також виставку гончарних виробів.

В "Будинку кравчині" представлені меблі, швейна машинка, а також виставка ляльок у лемківських костюмах майстрині Ірени Криницької.

Поруч знаходиться "Садиба лемківського ґазди", каплиця, дзвіниця, колодязь.

Музейний комплекс включає Ватряне поле, на якому щорічно проходить фестиваль "Дзвони Лемківщини".

Будівля Народного дому збудована в Чорткові напередодні Першої світової війни коштом польської громади міста.

Народний дім служив центром розвитку культури та спорту – у будівлі була театральна сцена та спортивна зала. При Народному домі діяли аматорський театральний колектив та військово-спортивне товариство "Сокіл".

Тут робила свої перші кроки на театральній сцені українська актриса та співачка Катерина Рубчакова (Косаківна). її ім'ям назвай Чортківський районний будинок культури, який тепер розміщено у будівлі Народного дому.

Перед будинком встановлений пам'ятник Катерині Рубчаковій.

Національний природний парк "Дністровський каньйон" створений у 2010 році для збереження цінних природних та історико-культурних комплексів та об'єктів лісостепової зони у районі середньої течії річки Дністер.

Займає територію площею 10 тисяч гектарів у межах Чортківського району Тернопільської області. Тут зустрічаються відшарування (стінки), що містять стародавні скам'янілі залишки флори та фауни, яким близько 500 мільйонів років.

Гордість парку - травертинові скелі з печерами та гротами. Відомо близько 50 великих та малих печер, серед яких одні з найдовших у світі: Озерна (105 кілометрів), Оптимістична (230 кілометрів).

На крутих скелястих берегах та мальовничих островах зустрічається велика кількість рідкісних рослин, тварин, птахів. Збереглася реліктова лісова, наскальна та лужно-степова рослинність.

Популярні туристичні маршрути до Джуринського водоспаду та в урочищі "Глоди" до джерела "Фарінникова криниця".

Будівлю нової ратуші в Чорткові зведено в 1926-1930 роках, коли стара ратуша на площі Ринок перестала вміщати адміністративний апарат магістрату, що розрісся.

Будівля в стилі конструктивізму з невисокою годинниковою вежею збудована під керівництвом польського архітектора Юзефа Кунцевського. Окрім магістрату, тут розміщувався поліція та пожежна охорона.

На площі перед ратушею встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку.

Нова синагога в Чорткові збудована в 1909 році віденським архітектором Гансом Гельдкремером.

На цьому місці була резиденція раббі Давида Моше Фрідмана, засновника чортківської династії хасидів.

Будівлю в орієнтальному стилі прикрашають дві бічні вежі. У 1910-1914 роках тут щорічно проводив богослужіння головний рабин з Відня чи Парижа, що приваблювало до Чорткова євреїв із багатьох міст України, росії та Східної Європи.

Зараз у будівлі синагоги розміщується центр науково-технічної творчості та дозвілля учнівської молоді.

Оборонна синагога в готико-мавританському стилі знаходиться на пагорбі в найстарішій частині Гусятина.

Побудована в XVІ сторіччі, коли в місті була значна хасидська єврейська громада. Спочатку будівля мала яскраво виражений оборонний характер, але багато в чому втратила його після реконструкції ХVІІ століття. В стінах першого ярусу збереглися гарматні бійниці.

Під час Другої світової війни будівля сильно постраждала. Пізніше синагогу відновили, розмістивши в її приміщенні краєзнавчий музей . Згодом музей перенесли в інше приміщення, будівля синагоги занепадає.