Пам'ятки Одеської області

Любашівський історико-краєзнавчий музей був заснований на громадських засадах у 1982 році з ініціативи вчителя історії Юрія Клеймана. Згодом отримав статус "Народний".

Розташовується в центрі селища Любашівка на другому поверсі Будинку культури. Музейний фонд становить більше 1 тисячі експонатів, які представлені в двох залах і висвтлюють історію краю від  палеоліту до нині.

В музеї представлені колекція кам’яних знарядь праці, виявлених під час розкопок в околицях Любашівки, артефакти епохи міді та бронзи тощо. Етнографічні експонати (традиційний одяг селян, предмети домашнього побуту) розкривають історію розвитку краю в ХІХ столітті. Окремі експозиції присвячені "Хрещенню Київської Русі", "Українській революції 1917-1921 років", "Жертвам політичних репресій 1937-1938 років", "Трагедії  Чорнобиля".

Лютеранська кірха в Сараті побудована і відкрита в 1840 році німецькими колоністами, що оселилися тут у 1822 році. У храмі було встановлено орган.

Після виселення німців із Бессарабії храм було закрито, будівля використовувалася не за призначенням - у ній розміщувався будинок офіцерів, потім будинок культури.

Лише в 1995 році завдяки пожертвуванням з Німеччини лютеранську кірху було реконструйовано і знову освячено.

Кірха Святого Павла в Одесі – кафедральний собор німецької євангелічно-лютеранської церкви України, головний протестантський храм міста.

В 1824 році відбулося закладання фундаменту кірхи за проєктом архітектора Франческо Боффо. Проєкт виявився невдалим - наполовину завершена дзвіниця і 10 колон фасадної сторони невдовзі впали. Для завершення будівництва були залучені інші архітектори, і в 1827 році кірху Святого Павла було освячено. Виглядала вона тоді досить просто, у строгому класичному стилі, з невеликою вежею над вівтарною частиною.

Після капітальної реконструкції, проведеної в 1897 році німецьким зодчим Германом Шеврембрандтом, архітектура та внутрішнє оздоблення сильно змінилися. Шеврембрандт надав церкві рис готичного та романського стилів за прикладом німецьких храмів. 50-метрова дзвіниця стала найвищою на той момент спорудою Одеси.

Після Другої світової війни кірха Святого Павла десятиліттями використовувалася як спортивна зала і склад. У 1990-х роках повернута лютеранській громаді міста та відреставрована.

Меморіал героїчної оборони Одеси відкрито в 1975 році на місці 411 берегової батареї, яка захищала місто в 1941 році під час наступу румунських військ.

Розташований на південній околиці Одеси.

До складу меморіального комплексу входять музей, виставка військової техніки просто неба, батарея берегової оборони, парк.

Меморіальний будинок-музей видатного українського академіка Володимира Філатова розташований в Одесі на Французькому бульварі поряд із заснованим ним Інститутом очних хвороб.

Експозиція будинку-музею знайомить не тільки з особистістю та діяльністю Філатова, але й з культурно-історичним контекстом кінця ХІХ - середини ХХ століття - сама оселя, меблі, особисті речі науковця є експонатами відображають життя та побут того періоду. Експозиція містить унікальні фотографії, рукописи, листи, раритетні видання, особисті речі та фотоматеріали родини академіка Філатова.

До складу Музейно-виставкового комплексу імені Володимира Філатова окрім будинку-музею входить Кабінет-музей академіка, розташований в головному корпусі Інституту очних хвороб.

Меморіальний музей Костянтина Паустовського розташований у будинку на тихій приморській вулиці Одеси, прямо над Ланжероном.

У дворницькій сусіднього будинку, що не збереглася, письменник жив з 1920 по 1922 рік, під час одеського періоду своєї творчості.

Музей відкрито в 1998 році з ініціативи громадської організації "Товариство Світ Паустовського". Основна експозиція присвячена написаній в Одесі книзі Паустовського "Час великих очікувань". Вона налічує понад 1000 експонатів, серед яких рукописи, фотографії, предмети домашнього побуту (початок ХХ століття) та особисті речі автора. Зокрема, представлений макет описаної Паустовським двірницької та макет теплохода "Костянтин Паустовський".

Кожен охочий може спробувати простукати "SOS" азбукою Морзе за допомогою знаменитого телеграфного ключа, а також доторкнутися до рукомийника, яким користувався Костянтин Георгійович під час риболовлі в селі Санжійка.

Меморіальний музей українського письменника, поета-гумориста, сатирика та публіциста Степана Олійника відкрито в селі Левадівка на Одещині, де пройшли дитячі та юнацькі роки письменника.

Музей розташований у приміщенні, в якому раніше розташовувалося жіноче народне училище. В музеї три зали, які розповідають про життя та творчість Степана Олійника в поєднанні з історією села Левадівка. В експозиції використані особисті речі, рукописи Степана Олійника, фотографії з сімейного архіву, передані донькою письменника.

В комплекс меморіального музею входить батьківська хата Степана Олійника - типовий сільський будинок 20-х років XX століття, з садом і родової криницею.

В 2002 році при музеї відкрито пам’ятник Степану Олійнику. В 2008 році, до 100-річчя від дня народження письменника, проведена реекспозиція музею.

Музей Степана Олійника в Левадівці є філією Одеського літературного музею.

Меморіальний музей поета, журналіста, національного героя Болгарії Христо Ботева був відкритий в 2008 році в селі Задунаївка на Одещині, в якому він вчителював у 1866 році. Музей Христо Ботева є філією Одеського літературного музею.

Музейна екпозиція розміщується у трьох залах. Перша зала розповідає про поневолення Болгарії Османською імперією і переселення болгарських біженців до сусідніх земель. Друга зала присвячена життю та творчості Христо Ботева - тут представлені твори Ботева, газети, в яких він друкувався, бібліографічна література, коло читання поета. Третя зала розповідає історію заснування села Задунаївка болгарськими переселенцями. В експозиції музею представлені не лише документи, книги та предмети побуту болгар, а й панно з зображеннями сучасників - жителів Задунаївка.

Будівля збудована у стилі класицизму (архітектор Франц Боффо) для Одеської товарної біржі. Головний фасад прикрашений 12 колонами та скульптурами. Згодом тут розмістилася Міська дума (зараз Одеська міська рада).

На площі перед Думою встановлено старовинну 250-пудову трофейну чавунну гармату з потопленого англійського парового фрегата "Тигр" на згадку про Кримську війну.

Пам'ятник Пушкіну, створений в 1888 роком коштом городян, встановлено на початку Приморського бульвару спиною до Думи (за легендою, так городяни висловили ставлення до міської влади, які виділили на пам'ятник ні копійки з бюджету).

Міський сад (Міськсад) в Одесі – найстаріший громадський парк міста та один із головних центрів міського суспільного життя.

Це невелчкий сквер площею близько 1,5 гектари наприкінці вулиці Дерибасівської, у кварталі між Дерибасівською та Ланжеронівською, неподалік Соборної площі. Заснований у 1803 році Феліксом де Рибасом, братом засновника Одеси Йосипа Дерибаса як приватний садок на його власній земельній ділянці, згодом був переданий місту.

Головною прикрасою Міськсаду є двохсотрічний фонтан із чашею з карарського мармуру. Тут же розташовані Літній театр міської філармонії (1949 рік, архітектор Регіна Володимирська), музичний павільйон-ротонда (1943 рік), а також кілька оригінальних скульптур: пам'ятник Леоніду Утьосову, пам'ятник Сергію Уточнику, скульптури "Лев" та "Левиця", пам'ятник "Дванадцятому стільцю".

Монумент апельсину, що врятував Одесу - сучасний пам'ятник в центрі міста.

Становлення Одеси наприкінці XVIII століття безпосередньо залежало від завершення ініційованого Катериною II будівництва морського порту, але за царювання імператора Павла I фінансування припинилося. Щоб висловити цареві свою "вірнопіддану старанність" і випросити позику в розмірі 250 тисяч рублів, магістрат відправив до Петербурга обоз з першими апельсинами, що прибули в порт на початку лютого. Південні фрукти в кінці зими припали цареві до двору, гроші на добудову порту виділили, і Одеса була врятована.

Моумент апельсину-рятівнику встановили на Думській площі в 2004 році, але невдовзі вирішили перенести на бульвар Михайла Жванецького.

Пам'ятник являє собою встановлений на постаменті апельсин зі знятою з однієї половини шкіркою і з вийнятими кількома часточками. Замість цих часточок всередину апельсина вставлено постать російського імператора Павла I. Скульптурна композиція включає трійку коней, запряжених в апельсин. На апельсині розташовані найвідоміші будинки Одеси: Оперний театр, Спасо-Преображенський собор, колонада Воронцовського палацу.

Пам'ятник імператриці Катерині II та її сподвижникам (Платону Зубову, Григорію Потьомкіну, Францу де Волану, Йосипу Дерибасу) було встановлено до 100-річчя міста.

За радянських часів його замінили на пам'ятник Потьомкінцям.

Відродження монумента в 2007 оці супроводжувалося протестами націонал-патріотів, які виступали проти увічнення пам'яті гнобительки, яка ліквідувала незалежність України.

28 грудня 2022 року, під час повномасштабної російсько-української війни, рішенням Одеської міської ради пам'ятник Катерині було демонтовано та передано до Художнього музею Одеси.

Одеський порт - один із найбільших морських портів Східної Європи, був найбільшим у Російській Імперії. Будівництво нового порту при захопленій російськими військами фортеці Хаджибей започаткувало місто. Повністю реконструйований в 1968 році.

Перед будинком морського вокзалу встановлено скульптуру Ернста Невідомого "Золоте дитя", на причалі - пам'ятник дружині моряка. Над морвокзалом височить вежа багатоповерхового готелю "Одеса" (2001 рік). Наприкінці причалу – церква Святого Миколая, новий яхт-клуб. На території - музей якорів просто неба.

Народний музей бессарабської культури "Стара къща" (з болгарської - "Старий будинок") був створений в селі Кубей у 2018 році у старовинному будинку болгарської родини Райнових, які переїхали до Кубею на початку XX століття.

Засновникам музею вдалося зберегти будинок, якому вже більше ста років, у його первісному вигляді і відтворити в ньому атмосферу та побут традиційного болгарського будинку тих часів. За кілька років музей наповнився старовинними автентичними предметами побуту та ремесел - від унікальних пристосувань для зняття взуття, традиційних столиків, за якими збиралася вся родина, до ліжок, подушок, ікон і вишитих ковдр, сорочок, суконь і доріжок.

В музеї "Стара къща" регулярно проводять різні майстер-класи з народних ремесел, відновлюють та демонструють старовинні національні болгарські обряди, проводять зустрічі, фотосесії в автентичних костюмах, дегустації страв національної кухні, виступи народних колективів тощо.

"Стара къща" -  місце, де можна відчути автентичну буджакську та бессарабську культуру, побут та традиції народів, які проживають на півдні України.

Музей "Степова Україна" був створений в Одесі в 1925 році. Українська народна культура була представлена колекціями вишивок, килимів, кераміки, іграшок, які походили з Причорномор'я, Поділля, Середнього Подніпров'я, Полісся тощо. Фонди музею налічували біля двох тисяч експонатів. Внаслідок згортання радянською владою політики "українізації" і краєзнавчих досліджень, в 1931 році музей було закрито, значна частина музейного фонду потрапила до Одеського історико-краєзнавчого музею, більшість працівників музею була репресована.

Після здобуття Україною Незалежності, в квітні 2006 року, музей "Степова Україна" було відроджено як філію Одеського історико-краєзнавчого музею.

Перша частина експозиції музею розповідає про створення "Степової України", її засновників і активістів та традиції музейної справи. Тут же відтворено традиційний інтер'єр української садиби.

В другій частині експозиції, шляхом створення житлових комплексів, дається уявлення про матеріальну і духовну культуру основних етнічних груп населення регіону - старообрядців, греків, євреїв, караїмів, молдаван, гагаузів, болгарських і німецьких колоністів. Основним елементом кожного комплексу є національний костюм, навколо розміщені ткацькі вироби, посуд, меблі, господарські знаряддя, вироби декоративно-прикладного мистецтва.