Пам'ятки Миколаївської області

Літня царська резиденція у Вознесенську зведена в 1837 році до візиту російського імператора Миколи I.

Невеликий палац розташований на краю Мар'їного гаю.

Наразі це будівля держпідприємства "Вознесенське лісове господарство".

Родовий маєток козацького роду Скажинських у селі Трикрати зберігся з XVIII століття, коли він належав герою російсько-турецької війни полковнику Петру Скаржинському.

В 1778 році тут народився відомий ботанік, граф Віктор Скаржинський. У своєму маєтку він організував передове на той час господарство, заклав помологічний сад (221 сорт), дендрарій (281 вид), плодовий сад з виноградником (100 гектарів) та лісові розсадники, акліматизувавши ряд деревних порід та чагарників Південної Америки та Західної Європи.

Нині господарство Скаржинських та парк є державним заповідним урочищем "Трикратський ліс".

Зберігся садибний будинок Скаржинських, у якому тепер розміщено Трикратську школу мистецтв.

Садиба поміщиків Тропіних розташована на території Щасливського парку на протилежному від Софіївки березі Інгулу, в селі Щасливе (з Софіївки можна пройти підвісним пішохідним мостом).

Брати Микола, Іван, Олександр Тропіни, сини купця Степана Тропіна, були відомими у Херсоні меценатами, будівельниками церков та піклувальниками навчальних закладів. Одна з херсонських лікарень носить їхнє ім'я.

У 1912 році Тропіни збудували на лівому березі Інгулу садибу та заклали парк. Садибний будинок погано зберігся, але вже ведеться реставрація засобами регіонального ландшафтного парку "Приінгульський". Також зберігся льох, в якому влаштовано банкетну залу.

У парку ростуть сторічні осокори діаметром більше метра, клени, шовковиці.

Кам'яна Свято-Микільська соборна церква в Миколаєві збудована в 1813 році в стилі класицизму. Збереглися орнаменти та розписи XIX століття.

З моменту освячення храм ніколи не закривався надовго, навіть у розпал боротьби з релігією. Після створення Миколаївської та Вознесенської єпархії, коли місто Миколаїв став єпархіальним центром, Свято-Микільському храму було надано статус собору. Храм було відреставровано, на дзвіниці з'явилися дзвони. У південній частині собору було споруджено бічний вівтар на честь Покрова Пресвятої Богородиці. Біля північних дверей із зовнішнього боку споруджено місце для освячення води.

Микільский собор у Миколаєві внесено до переліку архітектурних пам'яток державного значення.

Колишня турецька мечеть - єдина будівля Очакова, що збереглася з турецьких часів.

Розташована на валах фортеці Очаків (Ачі-Кале), взятої російськими військами та чорноморськими козаками в 1788 році після розгрому турецької ескадри російсько-запорозьким флотом та військами Олександра Суворова.

Після захоплення міста мечеть в 1794 році була перетворена на православний храм Святого Миколая Чудотворця. Спочатку був надбудований дерев'яний купол, а в 1804-1807 роках було проведено капітальну реконструкцію: прибудовано кам'яний вівтар, притвор і паперть, а кам'яний мінарет перероблений на дзвіницю.

В радянські часи тут знаходився військово-історичний музей імені Суворова. Наразі будівлю знову передано церкві і тут знову розташовується очаківський Свято-Миколаївський Собор, триває реставрація.

На церковному обійсті поховані художник-мариніст Руфін Судковський та очаківський комендант Орест Щетинін.

Свято-Михайлівський Пелагіївський жіночий монастир прикрашає скелясті береги річки Інгул на території регіонального ландшафтного парку "Приінгульський".

У центрі комплексу височить церква Святої Пелагеї, збудована у 1896-1904 роках братами Андрієм та Михайлом Дуриліними, слідуючи заповіту отця Ісидора Дуриліна, на згадку про їхню рано померлу матір Пелагею. Невідомий німецький архітектор використав модний на рубежі століть модерн, втіливши його в стилі "a la Russe". Дванадцятиглава церква з куполами-цибулинами була увінчана дзеркальними хрестами. У храмі три престола: Святого Архістратига Михаїла, Преподобної Пелагеї та Мученика Андрія Стратилата. До радянсько-української війни при Пелагіївській церкві діяла парафіяльна школа.

У період радянської влади храм був розграбований, приміщення використовувалося як склад.

У 1994 році при відновленій Пелагіївській церкві було засновано православний жіночий монастир московського патріархату. Реставрація храму продовжується. Завершено будівництво зимової церкви, яка примикає до келій черниць.

Свято-Петропавлівська церква у Новому Бузі побудована в першій половині ХІХ століття.

Належить до УПЦ московського патріархату.

Свято-Покровська церква - єдина архітектурна споруда, що збереглася в Первомайську з ХІХ століття.

Традиційна за архітектурою церква збудована в 1805 році в стилі класицизму. В 1839 році поряд зведена дзвіниця.

Знаходиться на території колишнього польського поселення Богополь, яке потім увійшло до складу Первомайська.

Сквер Пушкіна відкрито в Миколаєві в 1988 році. Розташований на перехресті вулиці Пушкіна та Набережної, де починається Інгульський міст.

В 2011 році проведено реконструкцію скверу, а паркан навколо нього, який регулярно розмальовували графіті, був оформлений малюнками на сюжети відомих казок та епізодами з життя письменника.

В сквері була встановлена бронзова скульптура двадцятип'ятирічного Пушкіна на гранітному постаменті, що була створена Юрієм Макушиним. В 2022 році, під час російсько-української війни, рішенням міськради Миколаєва скульпутра Пушкіна була демонтована комунальними службами міста.

Снігурівський історико-краєзнавчий музей розташований в центрі Снігурівки в приміщені міського Будинку культури.

Музей відкрився на громадських засадах в 1970 році з ініціативи місцевих ентузіастів та краєзнавців. В 1991 році музей отримав статус "народного".

Фонди музею налічують 3167 одиниць старожитностей з історії міста та околиць. Експозиція музею представлена в 8 експозиційних відділах, що висвітлюють історію первісних поселень у краї в доісторичні часи, історію заснування Снігурівки, події радянського часу та Другої світової війни, розвиток господарства в повоєнний період, етнографію Снігурівщини.

РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну в 2022 році з 16 березня по 10 листопада Снігурівка знаходилася під російською окупацією. Будівля Будинку культури, в якій розташовувався музей, була захоплена окупантами. Приміщення музею зазнало значних руйнувань, музей майже зруйновано. Комп'ютерна та оргтехніка, меблі, виставкове обладнання, інвентарні книги, облікові картки – все майже знищено. 40 відсотків музейного фонду втрачено.

Після деокупації Снігурівки почалася робота з відновлення музейного фонду та поповнення його експонатами, що стосуються російсько-української війни.

Трикратський ліс - це штучний лісовий масив, створений у 70-ті роках ХІХ століття графом Віктором Скаржинським.

Є великим парком площею 247 гектарів з красивим озером, безліччю заплутаних стежок і містків, перекинутих через рукави річки та штучно прокладені канали. Через це урочище назвали "Лабіринт". Також Трикратський ліс включає заповідні урочища "Літній хутір Скаржинського" (105,7 гектарів) та "Василівська пасіка" (252,0 гектари).

Найбільша цінність Трикратського лісу – 350 старовинних дубів, які вже відзначили 120-річний ювілей, а деякі з них мають вік до 500 років (координати: 47*42”42”N, 31*24”30”E).

У "Мироновому гаю" мешкають колонії сірих чапель.

Обладнані майданчики для відпочинку та пікніків.

Комплекс житлових будинків Управління Одеської залізниці збудований у Вознесенську на початку ХІХ століття.

Двоповерхові будинки, що добре збереглися, органічно вписуються в архітектуру міста.

Поруч розташований залізничний вокзал.

Урочище Гард у гранітному каньйоні річки Південний Буг - одне з наймальовничіших місць Національного природного парку "Бузький Гард" (колишній Регіональний ланшафтний парк "Гранітно-степове Побужжя").

"Гардом" називалася спеціальна споруда для лову риби, збудована запорозькими козаками ще у XVI сторіччі. Після створення у 1740 році Нової Січі ці на цих землях було утворено Буго-Гардівську паланку Війська Запорозького Низового, військово-адміністративним центром якої було поселення Гард (нинішня Богданівка навпроти Південноукраїнська). По острову Гард проходила поромна переправа через Південний Буг, для охорони якої було збудовано прикордонний озброєний Буго-Гардський пост.

Залишки козацької фортеці та дерев'яна церква на острові Гард зберігалися до середини XX століття. У 1970-і роки в місці злиття Південного Бугу та його лівого притоку Великий Ташлик було збудовано Південноукраїнську АЕС, на острові Гард було знищено козацьку церкву, підірвано гранітні скелі. У 2006 році під час спорудження Ташлицької ГАЕС було затоплено поріг Гард.

Залишки самого острова ще існують, але поділені на дві частини. Висячі скелі каньйону - улюблене місце змагань скелелазів. Поріг Гард - одна з найскладніших ділянок сплаву Південним Бугом.

Флотський бульвар у Миколаєві - тініста пішохідна набережна над річкою Інгул, що віддалено нагадує Приморський бульвар в Одесі.

З неї відкривається краєвид на річку, мости та парк "Перемога" на протилежному березі. На честь заснування міста встановлено пам'ятний знак - старовинна гармата.

В 2002 році поруч встановлено пам'ятник сподвижнику князя Григорія Потьомкіна полковнику Михайлові Фалєєву, який керував будівництвом міста та верфі. На іншому кінці Флотського бульвару - пам'ятник адміралу Степанові Макарову (1976 рік), знаменитому вченому та флотоводцю.

Сліди старовинного прикордонного посту запорозьких козаків збереглися на пагорбі над Південним Бугом поряд з Іванівкою неподалік Південноукраїнська.

На карті Річчі Занноні 1767 року це місце позначено як прикордонна фортеця "Мандрівниця". Зараз на її місці лише кілька десятків каменів, а також стародавня кам'яна дорога, що веде до Південного Бугу. Дуже гарні місця.