Пам'ятки Львівської області

Архітектурний ансамбль Ринкової (Вічевої) площі в стилі ренесансу створює в Жовкві напрочуд гармонійну середньовічну атмосферу "ідеального міста".

Загальне планування та проєкти основних будівель розробив архітектор італійського походження Павло Щасливий. Серед них домінують Жовківський замок та костел Святого Лаврентія. До замкового парку веде Звіринецька брама (XVII сторіччя). Між замком та Глинською брамою височить ратуша (XVII-XX століття). На північно-західній стороні розташований василіанський монастир Різдва Христового (XVII сторіччя). Площа оточена ренесансними будинками з аркадними галереями, в яких розташовані кафе та магазини.

З 1994 року центральна частина міста має статус історико-архітектурного заповідника, продовжуються реставраційні роботи.

Поморянський замок споруджено на пагорбі при впаданні річки Махнівки до Золотої Липи у XVI сторіччі на місці дерев'яної фортеці, заснованої в XV столітті шляхтичем Миколою Свинкою.

Замок являв собою двоповерхову, прямокутну в плані споруду з кутовими вежами та замкнутим двором, оточену з трьох боків руслом та болотистою заплавою річки. По осі північного корпусу з боку міста знаходилася в'їзна брама з вежею та підйомним мостом.

У 1675 та 1684 роках Поморянський замок захоплювали турки, але до 1690 він був відновлений польським королем Яном III Собеським, ставши однією з його улюблених резиденцій.

У XVIII-XIX століттях замок кілька разів перебудовувався, переходячи з рук до рук різних власників. Останню велику реконструкцію провів на початку XX століття Юрій Потоцький, перетворивши середньовічну твердиню на розкішну садибу з палацем. Від старого замку збереглися два двоповерхові корпуси. Найбільш старий з них – східний, з круглою кутовою вежею. Пізніший, південний, має відкриту галерею з боку двору, добудовану в XVIII-XIX століттях. У круглій вежі з шатровим дахом влаштовані сходи, що ведуть на другий поверх. У стінах вежі збереглися бійниці на чотирьох рівнях.

Під час Другої світової війни у будівлі розміщувалося Гестапо, а після приходу радянської влади – райком КПУ, потім ПТУ. У 1978 році проведено реставрацію, але зараз Поморянський замок перебуває в жалюгідному стані.

Порохова вежа - фрагмент оборонних споруд Львова, що повністю зберігся. Одна з 17 веж, що входили в кільце міських укріплень. Пам'ятник військово-оборонної архітектури епохи ренесансу.

Порохова вежа була розташована на оборонному валу за другою лінією фортифікацій, служила для захисту підступів до міста зі східного боку. Також використовувалася для зберігання пороху та боєприпасів, а у мирний час – як склад зерна.

Побудована з необтесаного каменю, напівкругла в плані, триповерхова, накрита гостроверхим дахом. Товщина стін сягає 2,5 метрів. За більш ніж чотири століття рівень землі, що піднявся, приховав нижню частину вежі на півтора-два метри.

З 1959 року приміщення займав Будинок архітектора з виставковою залою. Тепер тут розміщується Центр архітектури, дизайну та урбаністики "Порохова Вежа".

Загадковий монумент, розташований при дорозі, що веде з міста Комарно в село Клецко викликає суперечки про те, на честь чого він встановлений. На постаменті триметрового обеліска є латинський напис: "Моя смерть - твоє життя" і дати "1641" і "1663".

За офіційною версією, пам'ятник споруджений на честь перемоги над турками і татарами. Деякі пов'язують його з подіями 1672 року, коли польські війська коронного гетьмана Яна Собеського розгромила під Комарно татарську армію Нуреддін-султана, яка вп'ятеро перевершувала за чисельністю, проте це не пояснює зазначені на монументі дати. Інші дослідники вважають обеліск надгробком на могилі якогось молодого шляхтича, який жив у зазначений період. Також не виключено, що пам'ятник встановлено на честь спорудження костелу Різдва Богородиці, а дати вказують на рік руйнування старого дерев'яного храму та остаточного завершення будівництва нового.

Історико-краєзнавчий музей Радехівщини розпочав свою роботу в 2004 році в приміщенні старовинної вілли в центрі міста Радехів.

В шести залах розміщено понад 1500 експонатів. Експозиція розділена на кілька розділів: "З історії створення Української держави", "Археологічні пам'ятки та етнографія краю", "Освіта та історія шкільної Радехівщини", "Флора та фауна краю", "Видатні люди Радехівщини", "Національно-визвольна боротьба на Радехівщині".

Кожна кімната в музеї відтворює сімейне та суспільне життя краю. Цікавим є інтер'єр селянського будинку з одягом, зразки гончарних виробів, старовинні монети, знаряддя праці, макет криївки та куточок Ігоря Білозіра.

Ратуша в центрі ринкової площі міста Турки збудована в 1907 році на місці старої дерев'яної будівлі магістрату.

Право на самоврядування Турка отримала ще в 1730 році. Новий будинок ратуші виконано у стилі модерн. Досі воно використовується за призначенням – у ньому розміщується Турківська міська рада.

Також у ратуші знаходиться Народний музей "Бойківщина", який розповідає про історію та культуру цього краю. Постійні експозиції: "Історія Турки з давніх часів до сьогодення", "Етнографія: одяг, предмети побуту", "Знаряддя праці в натуральному господарстві", "Кімната етнографа Михайла Зубрицького", "Українська діаспора".

Перший музей ретро мотоциклів відкрив у Городку колекціонер Остап Бойко та його друзі із клубу "ЗАЗ-Козак".

В експозиції представлено 50 раритетних мотоциклів, моторолерів, мопедів, мотовелосипедів післявоєнного періоду. Серед них не лише Java, "Мінськ", "Восход", "Іж", "Дніпро" та інші машини радянського виробництва, а й італійські, польські, німецькі, французькі марки. Всі моделі відреставровано, половина з них досі на ходу.

Найстаріший експонат - військовий мотопричіп, виготовлений у Швейцарії в 1944 році.

На основі мотоцикла "Дніпро" К650 львівські реставратори створили санітарний мотоцикл. Також можна побачити класичний "візочний" мотоцикл патрульної служби радянських часів.

P.S. "Ретро Мото Музей" з технічних причин припиняє свою діяльність за адресою вулиця Романа Дашкевича, 2. На разі команда "Ретро Мото Музей" розглядає інші варіанти локації музею і обіцяє порадувати новими цікавими проєтами та експозиціями.

Рудківська ратуша збудована в кінці XIX – на початку XX століття.

Будівля прямокутна, двоповерхова, з невеликою годинниковою вежею на куті. Декор трохи нагадує синагогу.

Будівля ратуші досі використовується за призначенням – у ній розміщена Рудківська міська рада.

У сквері на площі Відродження біля ратуші встановлено погруддя видатного українського письменника Івана Франка.

Музей-садибу Осипа Маковея створено в Яворові в будинку, де народився цей видатний український поет, прозаїк, сатирик, публіцист, педагог та громадський діяч.

Експозиція розміщена в трьох залах: дві кімнати та сіни. В одній кімнаті зібрані речі родини Маковеїв: меблі (крісла, стіл), посуд, вишиванки, іграшки. В іншій – фотографії Осипа з родиною та друзями; його листи, книги; портрети. В сінях представлені побутові речі.

Навчався Маковей в українській гімназії у Львові та на філологічному факультеті Львівського університету. Був редактором журналу "Зоря", газети "Буковина", одним із редакторів "Літературно-наукового Вісника". В 1901 році отримав науковий ступінь доктора філософії за дослідження творчості Пантелеймона Куліша.

Під час Першої світової війни 1914-1918 років служив військовим перекладачем австрійської армії, начальником поштової цензури, пізніше – у радіогрупі. В повоєнний період працював директором учительської семінарії в Заліщиках.

Маковей підтримував дружні стосунки з Іваном Франком, Лесею Українкою та іншими письменниками. Літературну діяльність розпочав наприкінці 80-х років ХІХ століття під псевдонімами: Spectator, Осип Степанович.

Музей-садибу провідника українського національно-визвольного руху, другого голови ОУН полковника Андрія Мельника відкрили в його рідному селі Воля Якубова у 2020 році з нагоди 130-ї річниці з дня його народження.

Андрій Мельник народився у 1890 році в родині місцевого священика та громадського діча Атанаса Мельника, який дружив з родиною Івана Франка. Сам Франко не раз гостював в оселі Мельників у Волі Якубовій. Це сформувало основи національної свідомості й патріотизму юного Андрія ще у дитинстві.

Музей облаштували у старій хаті початку ХХ століття, в якій колись проживали родичі Андрія Мельника.

Одна з кімнат будинку збереглася в автентичному стані – з глиняною підлогою. Тут зібрали речі побутового вжитку, господарські інструменти, які використовувались сільськими майстрами в той час. Деякі з них належали родичам полковника Мельника. Експозиція в іншій частині оселі присвячена безпосередньо життю Андрія Мельника та його участі в національно-визвольному русі.

Меморіальна садиба-музей галицької родини Федунів відкрилася в селі Клекотів у 2011 році під час з'їзду великої родини Федунів, яка зібралася в родинному селі з усього світу.

Музей-садиба розміщений у хаті, збудованій у 1938 році Михайлом Федуном, який разом з молодшим братом Григорієм був закатований під час першої більшовицької окупації 1939-1941 років, а їх родини були репресовані і відправлені до Сибіру. Садиба повністю реконструйована синами Михайла Василем та Ігорем - відновлено первісний інтер’єр, меблі та інші предмети побуту селянської родини Федунів. 

Експозицію музею прикрашає генеалогічне дерево родини Федунів. Окрема кімната присвячена засновнику роду – Василю Федуну (батькові Михайла та Григорія), активному громадському діячу Бродівщини, сподвижнику просвітницького та кооперативного руху. В цій же кімнаті розташовані стенди, що розповідають про життя родини розстріляного більшовиками Михайла Федуна.

В кухні відтворено інтер'єр селянської кухні з предметами побуту першої половини ХХ століття. В кімнаті Михайла та Теодозії Федунів відтворено первісний інтер'єр і розміщено стенди, які розкривають тернистий шлях дітей та онуків Василя і Анни Федунів (родоначальників) після Другої світової війни.

Садиба-музей родини Федунів є філією Бродівського історико-краєзнавчого музею.

Свірзький замок на Львівщині – мальовнича середньовічна споруда у стилі Ренесансу, унікальна пам'ятка оборонної архітектури XV-XVII століть. Пам'ятка є частиною туристичного маршруту "Золота підкова Львівщини".

Спочатку будувався як фортеця, але після реконструкції XVII сторіччя набув шляхетних рис магнатської резиденції. Перші оборонні споруди на оточеній озерами та болотами горі Белз датуються 1484 роком (руїни вежі і грот праворуч від входу).

В документах Свірзький замок вперше згадується в 1530 році, коли він належав шляхтичам Свірзьким. В середині XVII століття його перебудував та значно зміцнив граф Олександр Цетнер, за однією з версій, запросивши зі Львова відомого інженера-фортифікатора Павла Ґродзицького.

Замок з оборонним ровом і мостом поділено на два різнорівневі двори, оточені ренесансними вежами та будинками. Ставши комфортабельною резиденцією, Свірзький замок зміг витримати кілька турецьких облог, але перед цим був захоплений козацькими військами Богдана Хмельницького.

Сильно постраждав під час Першої та Другої світової війни.

За радянських часів Свірзький замок перейшов у власність Спілки архітекторів як Будинок творчості, але реставрацію так і не було завершено. Планується передача замку приватному інвестору за умов концесії.

Міський музей "Світлиця-музей Тараса Городецького" створений у Шептицькому в 2014 році до 50-річчя з Дня народження майстра з ініціативи послідовниці митця, майстрині-писанкарки Юлії Бурко та за підтримки Незалежного жіночого товариства "Прозерок".

Світлиця розміщуються в самому центрі Шептицького, в приміщенні Народного дому міста.

Експозиція музею присвячена видатному писанкарю Тарасові Городецькому, який народився у Шептицькому в 1964 році, і його творчому доробку. Тарас Городецький захопився писанкою наприкінці 1980–х років і вже за 10 років став одним з найавторитетніших майстрів–писанкарів в світі. Сьогодні його роботи зберігаються в приватних колекціях багатьох країн. При створенні своїх мініатюрних художніх шедеврів Тарас Городецький гармонійно поєднував давні народні символи, трипільську символіку, сокальські та космацькі мотиви.

В музеї представлена багата колекція майстерно розписаних яєць, яка відображає все розмаїття майстерності місцевих майстрів. Щороку музей проводить Всеукраїнський фестиваль писанкарства імені Тараса Городецького.

Чинна львівська синагога "Бейс Аарон ве-Ісраель" (в перекладі з івриту - "Будинок Аарона і Ізраїля") розташована неподалік вокзалу.

Будівля, побудована в 1897 році, спочатку належала члену юдаїстського товариства "Цорі Гілод" Мозесу Грифельду.

У 1923-1925 роках за проєктом архітектора Альберта Корнблюта будівля була перебудована під синагогу. Дві зали молитовного будинку були розраховані на 384 сидячі місця. Центральний світильник головної зали прикрасив вітраж у вигляді зірки Давида. Стіни були розписані художником Максиміліаном Кугелем.

У роки Другої світової війни будівля не постраждала – у ній розміщувався склад.

З 1989 року відновлено богослужіння. Реставрацію проведено в 2007 році. В інтер'єрі синагоги "Бейс Аарон ве-Ісраель" зберігся поліхромний живопис. При синагозі діє кошерна кухня та міква.

Собор святого рівноапостольного князя Володимира зведений в Шептицькому на початку XVIII століття у стилі бароко як католицький костел Зіслання святого Духа у монастирському комплексі бернардинів.

Є найдавнішою спорудою міста, найбільш помітна будівля Шептицького.

Заснований у 1692 році разом із монастирем римо-католицького ордена бернардинців. Після пожежі, що знищила дерев'яні споруди, комплекс був відбудований в камені в 1760 році коштом Юзефа-Феліціана Потоцького. Інтер'єри розписали Джузеппе Бальцані та Станіслав Строїнський.

У 1951 році храм було закрито. В 1988 році будівлю було передано православній громаді, перебудувано під православний храм та переосвячено на православну церкву святого рівноапостольного князя Володимира.