Пам'ятки Львівської області

Художній музей “Людина. Земля. Всесвіт” у Сокалі створено в 1985 році зусиллями родини Анатолія та Наталії Покотюк, а також Григорія Костюченка.

В 1990 році музей став філією Національного музею у Львові, з 1995 року – філія Львівського музею історії релігії.

В десяти музейних залах розгорнуто експозиційні виставки: "Людина і Всесвіт", "Свята Україна", "Ісус Христос - найвеличніший із синів людства", "Під покровом Божої Матері", "Що є істина", "У пошуках істини", " Космічне мистецтво", "Вчення життя - заклик у майбутнє", "Тарас Шевченко - апостол правди та світоч духу", "Києво-Могилянська академія".

У фондах музею зберігаються документи з історії Сокальщини ХVII-XIX століть, рідкісні матеріали про відомого українського композитора Віктора Матюка (родом із села Тудорковичі на Сокальщині), матеріали про історію церков Сокальщини, про духовних просвітителів та культурних діячів, кераміку відомого майстра XIX століття Василя Шостопальця, зразки унікальної сокальської вишивки, предмети побуту ХІХ-ХХ століть.

Стадіон "Арена Львів" відкрито в 2011 році в рамках підготовки до чемпіонату Європи з футболу Євро-2012.

Це один із найновіших стадіонів Європи, який побудований з урахуванням усіх вимог УЄФА. Місткість стадіону – майже 35 тисяч місць включно із 14 VIP-ложами. Конструкція місць арени спроєктована таким чином, щоб створювати максимальний ефект присутності глядачів на полі.

"Арена Львів" має натуральний газон із сучасними системами дренажу, підігріву та автоматичного поливу.

Під час проведення масових заходів гостей обслуговують 19 фаст-фудів, розташованих на променаді, а також 7 фаст-фудів із продажу їжі та напоїв на зовнішньому периметрі стадіону.

Арена має 4500 паркомісць, з яких 100 – для осіб з інвалідністю.

За попереднім записом проводяться екскурсії, під час яких відвідувачам показують ігрову зону, конференц-зал, блок футболістів (роздягальні, душові та масажні кімнати), флеш-зону, лави запасних, медіа-трибуни, фан-сектори, ВІП-зону (ресторан і скай-бокси) та зал історії стадіону. Серед "родзинок" екскурсії - можливість посидіти на місці відомого футболіста Рональдо, приміряти футболку з автографом Андрія Шевченка, подивитись на 3D-макет стадіону чи сфотографуватися зі Святославом Вакарчуком.

Старий парк міста Городок розбитий у XVIII столітті біля давньоруського городища XI-XIII сторіччь.

На цьому місці розташовувався дитинець стародавнього міста. Пам'ятний знак вказує, що у 1213 році на цьому місці було засновано місто Городок. Зовнішні укріплення складалися із системи валів і ровів (частково збереглися), ставків та природного русла Верещиці, що перетворювало Городок на штучний острів, на який можна було потрапити лише двома мостами.

В кінці XIV сторіччя князь Владислав Опольчик збудував на городищі замок, який за Владислава II Ягайло став королівським. Ймовірно, він був дерев'яним, оскільки після захоплення замку татарами у 1611 році та наступних подій Визвольної війни жодних слідів від нього не залишилося.

У 1682 році на його місці було збудовано дерев'яний старостинський палац, а у XVIII столітті, вже за австрійської влади, розбито Генеральський парк. У радянські часи його перейменували на Комсомольський парк, про що нагадує скульптура матері з дитиною.

Міський парк Городка має статус пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Старосільський замок - одна з найбільших твердинь Галичини.

Могутнє кам'яне укріплення серед болотистій місцевості звели в 1584-1589 роках князі Острозькі для захисту південно-східних підступів до Львова.

Архітектор Амвросій Прихильний використав стиль східноєвропейського пізнього ренесансу. Замок площею близько 2 гектарів був підперезаний 8-метровими стінами у формі неправильного трикутника, по кутах якого розташовувалося шість оборонних веж заввишки 14-16 метрів з барочним різьбленням (збереглося 3 з них).

У 1648 році замок був взятий військами Богдана Хмельницького, в 1672 році витримав турецьку облогу.

На початку XVIII сторіччя Старосільський замок належав Адаму Миколаю Сенявському, який переніс сюди зі Львова свій арсенал. У XVIII-XIX століттях ним володіли Чарторийські та Потоцькі. Останній власник Альфред Потоцький перетворив замок на броварню, після чого почався занепад.

В 2010 році пам'ятка архітектури була передана у довгострокову концесію приватному інвестору під умови реставрації та створення рекреаційного комплексу, проте досі руїни замку залишаються у занедбаному стані. В 2023 році суд розірвав договір про концесію з приватним товариством та повернув Старосільський замок у державну власність.

Доступ вільний.

Еколого-пізнавальний маршрут "Стежка Івана Франка" на околиці села Нагуєвичі - це художньо-меморіальний комплекс, створений у 1981 році в парковій зоні на в'їзді в село з боку Дрогобича.

Уздовж мальовничої лісової алеї розміщені дерев'яні скульптури персонажів творів письменника. По ходу двокілометрового маршруту можна відвідати "Поляну казок" із дерев'яними скульптурами героїв казок Франка, каплицю Різдва Богородиці, Літній театр, місток.

У лісі зустрічаються дуби, ялиці, ясені, клени, буки та ялини. Обладнано місця для відпочинку.

Стародавнє Стільське городище площею 250 гектарів розташоване на високому плато між селами Стільсько, Ілів та Дуброва. У VIII-X століттях тут розташовувалась столиця літописного полоненими білих хорватів, яких вважають предками нинішніх галичан.

Біла Хорватія вперше згадується у книзі "Про управління імперією" імператора Візантії Костянтина Багрянородного. У 981-992 роках князівство хорватів було приєднане до Київської Русі великим князем Володимиром Святославичем. Стільсько було зруйновано і більше не піднялося рівня міста. У візантійських джерелах XVI столітті Стільсько згадується як центр Галицької митрополії.

З 2015 року археологічні пам'ятки Стільська та околиць входять до складу Історико-культурного заповідника "Стільське городище".

Центр городища з дитинцем, оточеним оборонними валами, знаходиться на горі, що підноситься над церквою Святої Параскеви у східній частині села. Про стародавні споруди городища нагадують назви урочищ "Золоті ворота" та "Княжа криниця".

У сусідньому селі Дуброва знаходяться центри язичницьких культів Стільського городища: Храм Сонця (або Жертвовий камінь, Дірявець) та печерений культовий комплекс білих хорватів. Останній є скелею з видовбаними печерами, в яких, імовірно, спочатку жили служителі язичницького культу, а потім – ченці-християни. У наші дні місцеві жителі перетворили келії на льохи, поставили двері, повісили замки та зберігають у них продукти.

Ще одне стародавнє святилище знаходиться у селі Ілів.

Страдецька печера біля села Страдч – одна з головних святинь українських греко-католиків.

За легендою, печерний монастир на Страдецькій горі заснували в XI сторіччі ченці, що йшли з Києва. За однією з версій, обитель згадується в Іпатіївському літописі як Печера Домажирова (поряд знаходиться село Домажир). Монастир складався з вхідної галереї довжиною 40 метрів, ходів загальною довжиною 270 метрів та кількох келій, які розміщувалися на глибині 20 метрів. На вершині гори знаходилося укріплене городище.

Під час монголо-татарської навали в печерах ховалися мешканці навколишніх поселень. Одного разу татари виявили монастир і наказали ченцям видати людей, що укриваються. Коли ті відмовилися, ченців убили, розвели біля входів у печери великі багаття, і всі люди задихнулися від диму. Кажуть, що, почувши благання вмираючих, з неба зійшла Богородиця, стала перед татарами і сказала: "Не чіпай! Стіна!". Бо темна воля владна лише над тілами, але не християнськими душами.

У XV сторіччі було засновано Страдецьку Печерську лавру, головною святинею якої була чудотворна ікона Страдецької Божої Матері Непорушної Стіни (збереглася копія). З XVI століттія Страдецький монастир відомий як василіанський.

У 1936 році було засновано Хресну дорогу на Страдецьку гору, якій Папа Пій XI надав статус Єрусалимської.

Відвідування печерного храму є вільним, але бажано мати з собою ліхтарик.

Ранчо "Білаки" знаходиться на виїзді із Самбора в бік Старого Самбору.

Складається зі страусиної ферми та міні-зоопарку з екзотичними тваринами: левами, буйволами, ведмедями, вовками, оленями, дикими кабанами, ослами та інших. У великих вольєрах містяться страуси.

При фермі є ресторан "Гостиний двір", в якому можна скуштувати екзотичні страви зі страусиного м'яса та яєць.

Велика синагога в Стрию побудована в 1817 році. Ґрати брами виконані у формі менори.

За радянських часів це був продовольчий склад. Наразі будівля синагога знаходиться у напівзруйнованому стані, реставрація поки що не планується.

Будівля колишньої стрийської гімназії збудована на початку ХІХ століття, хоча сама гімназія відкрилася лише в 1872 році як Стрийська імператорська вища реальна школа.

У 1919-1927 роках тут навчався майбутній лідер ОУН Степан Бандера та інші визначні особи.

Нині це Стрийський ліцей № 7. Перед будівлею встановлений пам'ятник Степанові Бандері.

Стрийський парк – один із найстаріших та найкрасивіших парків Львова, пам'ятка садово-паркового мистецтва національного значення.

До Другої світової війни вважався одним із найкрасивіших парків Польщі.

Закладений в 1879 році Арнольдом Рерінгом на місці цвинтаря. Нині займає площу 56 гектарів. Складається з трьох частин: зона нижніх партерів (дном балки), лісопаркова зона (на схилах балки), верхня тераса.

У Стрийському парку знаходяться Львівська дитяча залізниця, пам'ятник Яну Кілінському (учаснику польського повстання під командуванням Тадеуша Костюшка) та пам'ятник українському футболу (на честь перемоги львівського клубу "Сокіл" над краківською командою).

Також Стрийський парк може похвалитися декоративним ставком та прекрасними алеями.

Вхід вільний.

Львівський академічний театр імені Леся Курбаса розташований у будівлі колишнього Casino de Paris, побудованій в 1909 році за проєктом архітекторів Зигмунта Федорського та Станіслава Мацудзінського.

Між Першою та Другою світовими війнами в цій будівлі розміщувався кінотеатр, за радянських часів вона належала Дому народної творчості.

Театр імені Леся Курбаса був заснований в цьому приміщенні Володимиром Кучинським та групою молодих акторів у 1988 році. Його репертуар відрізняється високоінтелектуальними сценічними адаптаціями творів Григорія Сковороди, Платона, Василя Стуса, Ліни Костенко, Лесі Українки, Володимира Винниченка та інших.

Угнівський історико-краєзнавчий музей відкрився в 2006 році при Угнівському аграрно-будівельному ліцеї з ініціативи викладачки Галини Губені.

Експозиція музею дає можливість ознайомитися з історією міста, побутом, традиціями та легендами, познайомитися з визначними людьми, які народилися та проживали в місті Угнів.

Усі експонати є автентичними та унікальними: угнівський одяг, образи, жорна, побутові предмети мешканців Угнева, історичні документи. Зокрема, представлені знамениті чоботи-"угнівці", по які до міста приїжджав Іван Франко.

"Ферма Елізи" (Fromages d"Elise), також відома як ферма "Шеврет", розташована в Дмитровичах, на околиці Судової Вишні.

Ферма облаштована відповідно до європейських норм традиційного фермерства. Господарство відкрите для зеленого туризму і пропонує відвідувачам якісні фермерські продукти , вироблені за тридиційною французькою технологією.

Основна продукція - козині сири на основі молока кіз, яких вирощують на фермі, а також екологічно чисте м'ясо (козине, яловиче) та м'ясні вироби.

Екскурсії проводяться за попередньою домовленістю.

6 фортів австро-угорської фортеці Перемишль збереглися на території України поблизу польського кордону на околиці Поповичів.

Фортецю Перемишль почали споруджувати в середині ХІХ століття для захисту стратегічного напрямку на Краків та Відень у період погіршення австрійсько-російських відносин.

На той час це була одна із трьох найбільших фортець Європи. Зовнішнє оборонне кільце складалося з 15 головних артилерійських фортів, 27 менших фортець для піхоти та 25 окремих позицій для важкої артилерії.

У 1914-1915 роках фортеця Перемишль витримала 3 облоги російської армії. У ході першої облоги форту росіянам вдалося захопити форт 1/1 (Биків), проте завдяки запеклому опору форту 1/5 (Поповичі) австрійцям тоді вдалося уникнути катастрофи. Третя облога тривала 173 дні і завершилася капітуляцією фортеці.

Бетонні конструкції фортеці збереглися до наших днів та доступні для огляду.