Пам'ятки Обухівського району

Васильківський краєзнавчий музей розташований у будівлі Будинку культури в центрі Василькова.

Фонди музею налічують 1200 експонатів. Представлені стародавні знаряддя праці, зброя, прикраси та інший археологічний матеріал кам'яного віку, Трипільської культури, скіфських часів та Давньої Русі, зібраний зокрема при розкопках поблизу Василівського дитинця в ході археологічної експедиції 1985 року.

В етнографічній експозиції представлені знаряддя праці, посуд та одяг, якими користувалися васильківці в минулому.

Також є відділи колективізації 1920-1930-х років, культурного розвитку Васильківщини, Другої Світової війни, декоративно-ужиткового мистецтва.

Васильківський майоліковий завод - колишнє підприємство порцеляно-фаянсової галузі, де  виготовляли високохудожній керамічний посуд ручної роботи.

Підприємство виникло у Василькові на базі групи кустарів, які в 1928 році створили артіль "Керамік". З 1931 року гончарні вироби стали розписувати українськими національними орнаментами, посуд почав набувати вигляду, близького до майоліки. З 1960 року Васильківський майоліковий завод став одним із провідних підприємств української художньої промисловості, його продукцію продавали по всій країні.

У 2005 році на базі частини виробничих приміщень заводу було створено приватне підприємство "Васильківська майоліка", яке продовжило традиції виробництва майолікового посуду в етнічному стилі. Проводилися екскурсії для дитячих груп.

На жаль, Васильківський майоліковий завод остаточно припинив своє існування в 2019 році.

Історико-краєзнавчий музей села Великі Пріцьки відкрився у 2016 році з ініціативи місцевої журналістки та поетеси Надії Вегери-Предченко. Розташовується на другому поверсі будинку Великопріцьківської сільської ради.

В експозиції представлені предмети, документи та матеріали про історію, культуру та побут села. Чільне місце займає колекція вишитих рушників, яка налічує понад 150 екземплярів. Також зібрано понад 100 хусток, багато давніх жіночих та чоловічих вишитих сорочок.

Представлено матеріали про жителів села, які брали участь у радянсько-афганській війні, ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, російсько-українській війні.

Окрема експозиція присвячена досягненням місцевого сільськогосподарського підприємства "Колос".

Витачівський краєзнавчий музей відкрився у 2008 році. Розташовується в приміщенні Витачівського сільського клубу.

Представлена невелика етнографічна колекція та роботи місцевих майстрів народної творчості.

Зразковий військово-історичний музей села Трипілля відкрився 2001 року в приміщенні Трипільського ліцею як музей бойової слави.

Основна експозиція розповідає про події, що відбувалися в селі та його околицях у період Другої світової війни, та про жителів  села, які захищали рідний край від загарбників. Зокрема, представлені матеріали про урочище "Розкопана", яке в народі називають "Обухівський Бабин Яр", де нацисти в ніч на 1 липня 1943 року розстріляли більше 700 мирних жителів.

В залі облаштовано імпровізований солдатський окоп, в якому зберігаються рештки зброї, що були знайдені на місцях боїв в околицях села.

Окремі стенди розповідають про трипільчан, що брали участь у війні в Афганістані та у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Постійно поповнюється новими експонатами розділ "Російсько-українська війна". Тут можна дізнатися про мешканців села, що з 2014 року захищають Україну на фронті, а також про роботу волонтерського штабу Трипільського ліцею та інших місцевих волонтерських організацій.

Військово-історичний музей села Трипілля є відділенням Київського обласного археологічного музею.

Воскресенська церква в Бороданях, присілку Дибинців, збудована у 1800 році.

Своїми простими архітектурними формами ця невелика триголова церква нагадує ранні зразки української дерев'яної архітектури.

У Воскресенській церкві зберігається чудова запрестольна ікона Божої Матері.

Картинна галерея в селі Германівка розташована в колишній будівлі магазину, збудованого у 1904 році підприємцем Патлахом, поряд із Музеєм Козаччини.

Офіційне відкриття картинної галереї відбулося в 2005 році.

У музеї представлені полотна художників, життя яких було пов'язане з Германівкою, а також художні роботи мешканців села.

Музей Козаччини та Картинна галерея в Германівці є відділеннями Київського обласного археологічного музею.

Гора Красуха височить на 189 метрів над рівнем моря у північно-східній частині села Витачів. Археологічні дослідження вказують на те, що верхівка гори є штучним курганом ІІ-IV століть, імовірно часів Антського царства.

Існує поширена версія, що курган був насипаний у 375 році на місці загибелі відомого готського короля Германаріха за наказом його наступника Витимира, що і дало початок селу Витачів.

Археологічні дослідження виявили на горі предмети Черняхівської культури ІІ-ІІІ століть, артефакти часів панування гунів (V століття) та залишки язичницького капища VI-VIII століть. Ймовірно, гора в усі часи використовувалася як місце поховань.

Зараз на горі Красуха також функціонує сільське кладовище, тож його вважають найстарішим чинним некрополем Київщини.  Прихильники езотеричних вчень вважають гору "місцем сили".

На захід від гори розташована історична місцевість Окіп, де знаходиться городище давноруського міста Витичів X-XIII століть. Серед приватних садиб там досі простежуються залишки валів та ровів.

Гора Остриця над річкою Стугна навпроти Копачова в давньоруські часи була одним із опорних пунктів першої (північної) лінії оборони Києва, зведеної проти кочівників великим князем Володимиром Великим.

Ще дві групи стугненських земляних укріплень простягалася трьома лініями та кількома відрогами на південь від Стугни. У фортифікаційних спорудах особливе місце займали протиконні оборонні насипи, відомі як "Змієві вали", будівництво яких почалося ще в скіфські часи.

За однією з версій, на Остриці стояла літописна фортеця Тумащ, згадувана з 1150 року (за іншою версією, з Тумащю слід асоціювати городище в Старих Безрадичах).

У 1240 році на полях біля підніжжя гори Остриця невеликий загін київських дружинників вступив у нерівний бій із багатотисячною монголо-татарською армією хана Батия. Це була остання відкрита битва русичів із монголами. Після неї орда захопила та зруйнувала Київ.

У 2008 році на горі Остриця встановлено пам'ятний знак – металевий хрест.

Фрагменти земляних валів давньоруського Василева збереглися на пагорбі на захід від собору Антонія та Феодосія.

Нинішнє місто Васильків було засноване в 988 році князем Володимиром Великим, який отримав при хрещенні ім'я Василь. Стара назва міста Василів (Васильєв) походить від християнського імені князя. Це була добре укріплена фортеця із земляними валами та ровами, яка часто використовувалася як опорний пункт у часи усобиць. Місто було знищено монголами у 1240 році. На території дитинця знайдено залишки древнього дерев'яного храму та княжого палацу.

Пізніше городище Василів було включено до системи козацьких укріплень XVI-XVII століть. Залишки валів простежуються по всьому центру міста. Найкраще зберігся вал за собором, на гребінь якого можна піднятися сходами із подвір'я храму.

Літописне місто Святополч (Новгород Святополчий) засноване 1095 року київським князем Святополком Ізяславичем на Витачівському пагорбі. Сюди князь переселив жителів зруйнованого половцями міста Юр'їв.

Хроніки свідчать, що після розгрому війська руських князів у битві на Калці 1223 року монголи рушили на Русь, але дійшли тільки до Святополча, звідки повернули назад. Після того Святополч більше не згадується в літописах.

За даними археологічних досліджень, залишки літописного Святополча розташовані в урочищі Городище між селами Витачів і Стайки. Дитинець займав мис трикутної форми площею близько 0,5 гектарів. Збереглися фрагменти земляних оборонних валів із трьома вежами, досліджені залишки жител. З напольного боку та на схилах простежено залишки посаду з гончарною майстерню.

Пам'ятка археології "Городище літописного міста Святополча IX-XIII століття" у 2009 році була внесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за номером 100014-Н. Встановлено пам'ятний знак.

Будівля двокласного училища в Германівці збудована у 1883 році за проєктом видатного київського архітектора Володимира Ніколаєва, автора будівлі Національної філармонії.

Нині це Германівська гімназія.

На території встановлено перший в Україні пам'ятник гетьману Іванові Виговському, якого скинули з гетьманства під час Чорної ради, що відбулася у Германівці в 1659 році.

Джерело Святого Феодосія знаходиться біля підніжжя замкової гори Василькова, під собором Антонія та Феодосія.

Вважається, що перший колодязь на цьому місці викопав у ХІ сторіччі Феодосій Печерський, який був родом звідси.

Каплиця над джерелом споруджена в 1832 році. В радянський час вона була зруйнована, але відновлена в 2001 році.

Двоповерховий артилерійсько-кулеметний капонір №152 у Круглику - один із трьох артилерійських ДОТів Київського укріпрайону.

Обладнаний на земляному валу Кругликівського городища. Двома своїми 76-міліметровими гарматами зразка 1900 року прострілював долину річки Сіверки (Віти) та дорогу від хутора Круглик до Віти-Поштової. Вогнем кулемета з амбразури зі зворотного боку контролював міст на дорозі Іванковичі – Хотів.

ДОТ 152 було взято 4 серпня 1941 року.

Всередині зберігся один із артилерійських лафетів конструкції Роберта Дурляхера зразка 1912 року.

Дуб Славень віком понад 300 років росте на подвір'ї садиби ДП "Богуславське лісове господарство", поруч із його адміністративною будівлею в Богуславі. Його висота становить 21 метр, обхват стовбура – 450 сантиметрів.

Це дерево вважається одним із найстаріших дубів Київського регіону, воно має важливе екологічне й історичне значення. Дуб Славень міг вже бути дорослим, коли Богуславщина була в епіцентрі козацьких повстань під проводом полковників Семена Палія та Самійла Самуся, походів гетьмана Пилипа Орлика та гайдамацького руху на Київщині.

З 2024 року Дуб Славень має статус пам'ятки природи місцевого значення, що гарантує йому охорону від пошкоджень і знищення.