Пам'ятки Київської області

Державному музеї авіації імені Олега Антонова в Києві – найбільший технічний музей України, структурний підрозділ Національного авіаційного університету. Розташований неподалік аеропорту "Жуляни".

Музей створений до 100-річчя авіації. На території в 14 гектарів зібрано практично всі основні типи літаків і гелікоптерів, які були на озброєнні військово-повітряних сил СРСР, або літали в цивільній авіації. В історичній колекції представлено макети літаків, прототипи яких не збереглися: першого у світі літака братів Райт "Флаєр-1", легкого бомбардувальника "Анатра-Анасаль", винищувача ЯК. В колекції АНів - три найпопулярніші літаки: Ан-2, Ан-24, Ан-26.

В експозиції конструкторського бюро Мікояна та Гуревича – чотири покоління бойових літаків МіГ. Вражають уяву стратегічні надзвукові ракетоносці-бомбардувальники Ту-22М. Громадянська авіація також представлена ​​літаками Туполєва.

Загалом у музеї понад 70 літаків та гелікоптерів, а також ракети, озброєння, двигуни.

Можливий прокат експонатів (проведення заходів усередині літаків: зйомки, презентації тощо).

Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут" (НТУУ КПІ) - один із найстаріших та найбільших технічних ВНЗ світу.

На момент створення складався із 4-х відділень. Перші будівлі збудовані по проєкту архітектора Ієроніма Кітнера. Першим головою екзаменаційної комісії був Дмитро Менделєєв. Нині в складі університету функціонує понад 30 факультетів та інститутів, одночасно навчаються понад 40 тисяч студентів.

В корпусі №6 організовано Державний політехнічний музей імені Бориса Патона - єдину в Україні установу, де представлено історію становлення основних галузей вітчизняної техніки та внесок України в історію розвитку техніки в світі. 13 розділів розміщено у 9 залах, колекція налічує понад 10 тисяч експонатів, з яких 3 тисячі виставлено у постійній експозиції.

В 2008 році у відреставрованому приміщенні колишніх авіаційно-автомобільних майстерень відкрився відділ музею "Історія авіації та космонавтики імені Ігоря Сікорського". В розділі "Авіація" основний акцент зроблено на історію зародження цієї галузі в Україні. Основою розділу „Космонавтика” є колекція музею ветеранів космодрому Байконур. Встановлено пам'ятник Ігореві Сікорському.

В 2012 році в університетському парку перед корпусом №1 КПІ встановлено скульптуру "Ступені пізнання" - семиметровий стос книг, увінчаний академічною шапочкою.

Дівич-гора (Девіч-гора, Дівоча гора) – високий пагорб над Дніпром у центрі села Трипілля. Назва, мабуть, пов'язана з давнім слов'янським культом жіночого божества - богині-праматері, богині Діви.

На вершині Дівич-гори виявлено городище та могильник зарубинецької культури (II сторіччя до нашої ери), а також давньослов'янське капище (VI сторіччя). Є припущення, що тут було святилище язичницької богині-діви. Жертовник складався з дев'яти напівсферичних заглиблень, у яких варилася ритуальна їжа.

З вершини Дівич-гори відкривається чудова панорама Трипілля, Дніпра та навколишніх пагорбів.

Сімейна козина ферма з сироварнею "Доообра ферма" заснована у 2011 році родиною колишнього художника-рекламіста Тараса Ложенка. Розташована в селі Івки на околиці Богуслава. Тут проводять екскурсії та дегустації.

На фермі утримують близько 400 кіз, з них 230 дійних. Сир варять три рази на тиждень. За один день виробляють близько 100 кілограмів сирів.  Ферма обладнана сучасною технологічною лінією.

Сьогодні "Доообра ферма" виробляє 12 різних видів сирів. Зокрема, 4 види козиних: м'який крем-сир, напівтвердий "Янгол", витриманий "Бікоз" та "Шедевр" з білою пліснявою. З коров'ячого молока виробляються сири "Ранковий", "Легенда", "Сім смаків", "Старець", "Косичка", "Сулугуні" та інші. Також ферма пропонує бринзу, солодкі і солоні сирки, масло, вершки, кефір, м'ясні продукти та мед.

На фермі працює Музей сиру, де експонуються речі, пов'язані з виробництвом сирів, зібрані власниками ферми під час подорожей Європою. Зокрема, представлені зразки рідкісних європейських сирів, рекламні листівки українських сирів 1961 року французькою мовою, записи унікальних рецептів сиру, гравюра найстарішого сирного базару в Голландії, колекція сирних ножів.

Екскурсійна програма включає огляд козиної ферми та чайної плантації, детальну розповідь про сироварню, відвідування Музей сиру та сирну дегустацію.

Як філія сімейної сироварні "Доообра ферма", також працює Музей сиру в Києві.

Замкова гора (Хоривиця) – історична місцевість Києва, пов'язана з легендою про засновників міста. Із горою Щекавиця, Старокиївською горою та річкою Либідь, Хоривиця є одним із основних символів Києва.

За переказами, коли перший київський князь Кий започаткував Київ Град на Старокиївській горі, його брат Хорив збудував своє місто на сусідній горі Хоривиці. Традиційно Хоривицю ототожнюють із горою, яка зараз відома як Замкова (Киселівка), хоча за іншою версією Хоривицею слід називати нинішню гору Юрковицю.

В кінці XIV сторіччя, коли центром Києва став Поділ, на Замковій горі було споруджено дерев'яний замок литовського воєводи. В 1482 році його спалили татари, але незабаром він був відновлений, і в кінці XVI сторіччя став резиденцією польського воєводи. Киселівкою гору почали називати в середині XVII століття за іменем Київського воєводи Адама Киселя. У замку налічувалося 15 веж, площа його становила 16 тисяч квдратних метрів. В 1651 році українські козаки спалили замок, і з того часу він не відновлювався.

У ХІХ столітті Замкова гора відійшла до Флорівського монастиря, на ній з'явився цвинтар. Зараз це місце популярне у представників неформальних молодіжних течій та послідовників язичницьких культів. Планується реконструкція замку та створення музейного комплексу.

Під час створення Канівського водосховища в 1972 році було затоплено кілька сіл на околицях Ржищева. На місці колишнього села Гусинці збереглася напівзатоплена Спасо-Преображенська церква із дзвіницею.

Побудована місцевим поміщиком Гусинським у 1812 році (за іншими даними в 1822 році). Храм у стилі українського бароко стояв на пагорбі, що перетворився на острів. Дістатися до нього влітку можна було тільки по воді, а взимку була можливість підійти льодом з протилежного від Ржищева берега Дніпра (складний під'їзд через ліс).

Довгий час церква залишалася напівзруйнованою. В 2009 році розпочалися берегозміцнювальні роботи, підйом рівня острова та реконструкція храму. Довгий міст пов'язує острів із берегом, де нещодавно засновано Миколаївський монастир-скит. Влітку можна організувати поїздку на острів на човні від ржищівського причалу.

Руїни затопленої церкви Святого Іллі - єдина збережена споруда затопленого села Циблі, яке перенесли на високий берег Дніпра у зв'язку зі спорудженням Канівського водосховища.

Храм збудований у 1912 році на місці дерев'яної церкви XVIII сторіччя. Архітектура Іллінської церкви з п'ятьма куполами-цибулинами мала риси псковсько-новгородського зодчества з елементами класицизму. До храму було прибудовано дзвіницю з шатроподібним верхом.

Нині церква у напівзруйнованому стані стоїть на мілині. Дістатися до неї можна вбрід або човном.

Велике Ходосівське городище (городище Круглик) розташоване на південній околиці Києва між селами Хотів, Лісники, Ходосівка та Іванковичі.

Всередині городища знаходяться села Круглик і Кременище. Це одне з трьох городищ-гігантів лісостепу України, пам'ятка археології національного значення, що є частиною Ходосівського археологічного комплексу і входить до системи Змієвих валів.

Городище належить до ранньої залізної доби (VI–V століття до нашої ери). Це було поселення скіфів-орачів, оточене захисним валом загальною довжиною 10-12 кілометрів. Зараз цей вал має висоту до 8 метрів, у деяких місцях вздовж нього досі проглядається оборонний рів. В часи Київської Русі вал городища був вбудований у систему Змієвих валів як останній рубеж оборони перед Києвом.

Змієвими валами називають залишки давньоруської системи земляних фортифікаційних споруд, розташовані на південних околицях Києва та в інших місцях на території Середньої Наддніпрянщини. Їх загальна протяжність, за різними оцінками, сягає від 900 до 1500 кілометрів. Імовірно, вали служили для захисту південних рубежів Київської держави від кочівників. Історія їх спорудження та функції недостатньо досліджені.

Легенда оповідає про билинного героя Микиту Кожум'яку, який запряг у плуг Змія Горинича й проорав гігантські борозни, звідки пішла назва валів.

За оцінками археологів, більша частина Змієвих валів була зведена у X-XI століттях. Земляні вали з дерев'яними конструкціями всередині мали до 15 метрів заввишки, були укріплені дерев'яним частоколом вздовж гребеня. Створювалися фронтом у бік степу – на південь та південний схід. В будівельних роботах мали брати участь не менше 4000 будівельників, роботи могли тривати близько 4-5 років.

Фрагменти Змієвих валів збереглися вздовж приток Дніпра: Віта, Красна, Стугна, Трубіж, Сула, Рось та інших. Одним із найкращих місць для огляду є розріз валу по дорозі від Круглика до Іванковичів. Поруч облаштовано паркінг. Дерев'яний знак помилково вказує, що це козацькі вали XVI століття.

Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського у Києві відкрито в 1992 році в триповерховому будинку, який сім'я Грушевських придбала в 1908 році.

Видатний український історик, політик і громадський діяч, голова Центральної Ради Української Народної Республіки Михайло Грушевський впродовж багатьох років жив тут разом з братом Олександром, донькою Катериною і племінником Сергієм Шамраєм. В гостях у Грушевського тут бувало багато діячів Української революції 1917-1921 років.

У приміщеннях Дому Грушевських збереглася автентична обстановка: декор інтер'єрів, сходова клітка, паркет, віконна фурнітура, дерев'яні тераси. В експозиції представлені предмети меблів, побутові речі, особисті документи, рукописи, повне зібрання творів Грушевського і видань під його редакцією.

В кімнаті доньки представлені два раритети – фотопортрет історика, подарований йому учнями в день 60-річчя та живописний портрет Катерини Грушевської пензля Івана Труша.

Також в експозиції можна побачити напільний годинник з робочого кабінету Михайла Грушевського, англійську порцеляну та межигірський фаянс з колекції родини Грушевських.

Музей розташований в закритому дворі (вхід через арку), оточений садком, який був окрасою садиби ще за Грушевських.

Музей регулярно проводить вечірні імпрези "Кавові історії Грушевських" та інші.

Каплиця-усипальниця роду Свейковських у Тетієві збудована 1805 року поруч із заснованим ними ж костелом Внебовзяття (Успіння) Пресвятої Діви Марії. Перед головним входом в костел колись стояла скульптура святого Яна Непомука, тому храм також називали його іменем.

Каплиця збудована у формах класицизму та зовні нагадує античний храм. На чотириколонному іонічному портику міститься напис польською мовою: "Tym ktorzy zmartwychwstaną" ("Тим, хто воскресне"). Над кованими дверима розташований герб родини Свейковських.

Каплиця Свейковських є пам'яткою архітектури національного значення. Зараз вона належить римсько-католицькій парафії Всіх Святих міста Тетіїв. Богослужіння проводяться по неділях.

Яготинський палацово-парковий комплекс на березі озера Супій закладений останнім гетьманом України Кирилом Розумовським у XVIII столітті, розширений та впорядкований його сином Андрієм Розумовським.

Внучка гетьмана Варавара Рєпніна-Волконська приймала тут Євгена Гребінку, Миколу Гоголя, Тараса Шевченка. Збережені присадибні споруди увійшли до складу Яготинського державного історичного музею.

У флігелі, де в 1843 році жив Шевченко, відновлені інтер'єри й створено музей. Представлені особисті речі Шевченка та Рєпніних, картини про перебування Шевченка в Яготині, а також картина невідомого італійського художника "Сліпий з хлопчиком" з особистої колекції Рєпніних. В парку - улюблена альтанка Шевченка.

В збереженій частині палацу розміщена картинна галерея. Представлені роботи Миколи Глущенка, Тетяни Яблонської, Сергія Шишка та інших. Перлиною колекції є найповніше зібрання картин народної художниці Катерини Білокур - понад 70 робіт: живопис, акварель, графіка, ескізи, начерки, етюди, ранні та незакінчені роботи.

Перед будівлею встановлено пам'ятники Катерині Білокур, Миколі Гоголю, Святославу Ріхтеру.

Катедральний собор Святого Олександра - найстаріша католицька святиня Києва, що збереглася.

Збудований в стилі класицизму за проєктом архітектора Людвіка Станзані коштом польської громади міста на чолі з графом Потоцьким в 1842 році.

Розташований на південному боці Володимирської гірки, на розі вулиць Костельна та Трьохсвятительська.

За радянських часів будівля Олександрівського костелу використовувалася як планетарій, потім як музей атеїзму. В 1990 році костел Святого Олександра повернуто Римо-католицькій громаді.

В 2001 році Олександрівський костел відвідав папа Іоанн Павло ІІ під час свого візиту до Києва. 6 червня 2021 року костел був піднесений до статусу Катедрального Собору.

На цьому місці в 1615 році Київським Богоявленським братством було засновано Братський монастир із православною школою, який започаткував перший вищий навчальний заклад Східної Європи. З ініціативи митрополита Петра Могили колегія набула статусу академії, в 1701 році названа його ім'ям.

Стара будівля зведена в 1703 році при гетьмані Івані Мазепі, барочний купол Благовіщенської церкви надбудований пізніше, в 1819 році зведений Новий корпус, а на початку XX століття їх поєднав дугоподібний Центральний корпус, що виходить фасадом на Контрактову площу.

В радянські часи тут розташовувалося Вище військово-морське політичне училище.

В 1991 році академію відроджено як міжнародний університет, один із найпрестижніших в Україні.

В сквері навпроти - пам'ятник поету та філософу Григорію Сковороді (1976 рік), який навчався та викладав в академії. У дворі - сонячний годинник (1826 рік). При культурному центрі НаУКМА діє Галерея мистецтв.

Свято-Успенська Києво-Печерська лавра - найдавніший монастир Русі, один з головних християнських центрів України, об'єкт світової культурної спадщини під охороною ЮНЕСКО.

Монастирський комплекс розташований на Печерських пагорбах над Дніпром в Києві і є архітектурною домінантою історичного ландшафту Київських гір.

Києво-Печерський монастир заснований преподобним Антонієм Печерським 1051 року, за князя Ярослава Мудрого. Спочатку це був комплекс викопаних вручну підземних ходів і приміщень на території нинішніх Дальніх печер.

У 1062 році з'являються перші наземні споруди, а наприкінці XI століття - комплекс Верхньої лаври. Успенський собор (1073-1089 роки, відновлений в 2000 році) - найдавніше кам'яна споруда лаври, тут похований князь Костянтин Острозький. Велика лаврська дзвіниця (1731-1745 роки) висотою 96,5 метрів - найвища дзвіниця України, тривалий час була найвищою спорудою Києва і всієї Східної Європи (374 сходинок, відкрита для відвідування). Троїцька надбрамна церква (1107 рік) зведена коштом князя Святослава Давидовича (Миколи Святоші), зберігся настінний живопис XVIII століття. Церква Спаса на Берестові (XII століття) слугувала усипальницею роду Мономаховичів, тут поховані дочка Володимира Мономаха Євфимія, його син Юрій Долгорукий і онук Гліб Юрійович. Загалом же архітектурний комплекс Києво-Печерської лаври налічує понад 50 будівель різного призначення.

Комплекс Нижньої лаври є діючий православним монастирем УПЦ Московського патріархату. Головні реліквії - мощі преподобних отців Києво-Печерської лаври, які жили в період з XI по XV століття. Зокрема, в Ближніх печерах поховані преподобні Антоній Печерський та Ієронім Печерський, а також билинний богатир Ілля Муромець. У Дальніх печерах спочивають мощі 49 канонізованих святих.

На території Верхньої лаври діє Національний історико-культурний заповідник "Києво-Печерська лавра" з Музей історії лаври, Музеєм мікромініатюр Миколи Сядристого, іншими постійними і тимчасовими виставками. Крім того, на території лаври також розташовані Скарбниця Національного музею історії України, Музей українського народного декоративного мистецтва, Музей книги і друкарства, Музей театрального, музичного та кіномистецтва (квитки продаються біля входу в кожен музей).

Біля входу в лавру знаходиться екскурсійне бюро, продаються путівники різними мовами, можна скористатися аудіогідом. При відвідуванні діючих храмів і Дальніх печер жінкам слід бути в спідницях нижче колін і з покритою головою (на вході в печери можна взяти спідницю напрокат).

5 січня 2023 року Успенський собор та Трапезну церкву Києво-Печерської лаври повернули від УПЦ московського патріархату в управління держави.

Національний музей "Київська картинна галерея" відкрився в Києві в 1922 році в колишньому будинку київського промисловця та мецената Федора Терещенка, що розташований навпроти парку Шевченка та головного корпусу Національного університету імені Шевченка.

Особняк збудований у 1880-1884 роках архітектором Володимиром Ніколаєвим за проєктом Андрія Гуна. Від початку архітектори запланували залу для розміщення загальнодоступної картинної галереї з освітленням крізь скляну стелю. Основу музейного фонду склала власна колекція живопису родини Терещенків. Значну її частину становлять твори, які стосуються російської художньої культури.

Колекція налічує понад 13 тисяч творів живопису, скульптури, графіки, декоративно-ужиткового мистецтва. Експозиція відображає всі етапи розвитку російського живопису з XIII століття до наших днів. Представлені роботи Боровиковського, Васнецова, Шишкіна, Ге, Тропініна, Айвазовського, Рєпіна, Верещагіна, Нестерова, Куїнджі та інших, у тому числі хрестоматійні шедеври світового рівня.

Гордістю музею є унікальне зібрання робіт Михайла Врубеля, серед яких "Дівчинка на тлі персидського килима" (1886 рік), "Східна казка" (1886 рік), ілюстрація до поеми Михайла Лермонтова "Демон" (1890 рік). Також є досить велика колекція творів багатьох чудових майстрів практично всіх колишніх республік СРСР.

Перед входом до галереї встановлено пам'ятник художнику Іллі Рєпіну. У дворі музею знаходиться пам'ятник російському імператорові Олександру II, який стояв до революції в холі Олександрівської бібліотеки (згідно з міською легендою, це пам'ятник Миколі I, який стояв у парку на місці нинішнього пам'ятника Тарасові Шевченку).