Пам'ятки Київської області

Будівлю Будинку вчителя побудовано спеціально для педагогічного музею на початку XX століття.

У 1917-1918 pоках тут проходили засідання революційного українського парламенту - Центральної Ради, яка проголосила незалежність України та створення УНР.

Сьогодні у приміщеннях Будинку вчителя розміщено Педагогічний музей України та деякі організації.

В 2009 році відкрито Музей УНР, який розповідає про події Української революції 1917-1921 років. Центром експозиції є 4-й Універсал Центральної Ради, яким проголошено повну державну самостійність УНР 22 січня 1918 року.

Поряд із Будинком вчителя встановлено пам'ятник видатному історику, голові Центральної Ради Михайлу Грушевському. 29 квітня у приміщенні Будинку вчителя Центральна Рада обрала Грушевського президентом Української Народної Республіки, що дає підставу вважати його і першим президентом України, проте на цій посаді Грушевський не пропрацював жодного дня - внаслідок державного перевороту влада перейшла до гетьмана Павла Скоропадського.

Знаменитий київський "Будинок з химерами" - один з найекстравагантніших витворів архітектора Владислава Городецького (в цьому будинку він жив до 1920 року).

Будинок розташований на крутому печерському схилі, з одного боку має три поверхи, а з іншого шість. Фасади прикрашені хитромудрими скульптурами на теми стародавніх міфів та мисливства, які служили в першу чергу рекламою нового будівельного матеріалу - цементу. Легенда приписує похмурі скульптурні сюжети скорботі Городецького за його донькою, що потонула в Середземному морі.

В радянські часи будинок був комуналкою, потім лікарнею ЦК КПУ. Нині - Мала резиденція прийомів Президента України. Екскурсії організовує "Музей історії Києва". Навпроти розташована Адміністрація Президента України.

Будинок Сироткіна - ошатна будівля в стилі ренесансу на розі вулиць Володимирської та Прорізної колись був найвищим житловим будинком у Києві.

Колись на цьому місці стояла невелика будова, що належала дворянину Андрію Тарновському. В 1898 році він продав ділянку купцю Миколі Григоровичу-Барському. Незабаром тут розпочалося будівництво прибуткового будинку за проєктом архітектора Карла-Йогана Шимана.

Закінчував будівництво в 1902 році вже новий господар, купець Олександр Сироткін. На першому поверсі нового будинку розмістилося відоме у Києві кафе “Маркіз”, яке згадується у романі “Біла гвардія” Михайла Булгакова: “Лампи, повиті циганськими шалями, кидали два світла – вниз білий електричний, а вбік і вгору – помаранчевий. Зіркою блакитного запорошеного шовку розливалася стеля, у блакитних ложах виблискували великі діаманти і блищали рудуваті сибірські хутра”.

За радянських часів працював популярний ресторан "Лейпциг".

Після нещодавньої реставрації будівля законсервована.

Будинок творчості Спілки письменників України в Ірпені розташований на території колишньої дачі старости Київських купецьких зборів, дріжджового фабриканта Миколи Чоколова, на честь якого названо київський район Чоколівка.

Дача, побудована на початку ХХ століття в стилі неомодерну, нагадує казковий будиночок.

У 1936 році з ініціативи поета Івана Гончаренка на території дачі Чоколова було відкрито Будинок творчості "Ірпінь" Спільки письменників України. Тут працювали та відпочивали Олександр Довженко, Павло Тичина, Михайло Стельмах, Микола Бажан, Остап Вишня, Олесь Гончар, Максим Рильський та інші.

Світла будівля Верховної Ради України - одна з найкращих у Києві архітектурних споруд радянського періоду.

Інтер'єри вестибюлю та головного фойє оформлені ліпниною, інкрустаціями та монументальним живописом у стилі соцреалізму з елементами українського народного декоративного мистецтва. В центральній частині будівлі - восьмикутна сесійна зала, перекрита скляним напівсферичним куполом.

В 1991 році тут було проголошено державну незалежність України. Наразі Верховна Рада - головний політичний центр країни. В сесійні дні на площі часто відбуваються мітинги та пікети.

Інформаційне управління проводить екскурсії про історію парламентаризму для організованих груп підприємств, навчальних закладів, громадських організацій.

Величний комплекс Вознесенського монастиря було споруджено в 1700 році в центрі Переяслава коштом гетьмана Івана Мазепи. Входить до складу Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав".

Монументальний Вознесенський собор вважається зразком української національної архітектури завдяки складній конструкції та багатій барочній ліпнині.

На монастирській території розташована двоповерхова будівля колишньої монастирської школи та гуртожитку бурсаків. У 1776 році збудовано триярусну дзвіницю в стилі українського бароко заввишки 48 метрів, яка служила другим входом на територію обителі.

За радянських часів у приміщенні собору було відкрито музей-діораму "Битва за Дніпро та створення Букринського плацдарму восени 1943 року" (довжина полотна 28 метрів, висота 7 метрів), що відтворює події 21-22 вересня 1943 року, коли радянські війська генерала Ватутіна форсували Дніпро на Букринському плацдармі в районі Переяслава.

В підвалі розміщено Мавзолей вічної слави, де на стінах увічнено імена переяславців, які загинули у Другій Світовій війні.

Володимирський собор - класичний зразок русько-неовізантійського стилю у храмовій архітектурі. Висота хреста головного купола - 49 метрів.

Ідея спорудження у Києві величного храму на честь князя Володимира Великого виникла напередодні святкування 900-річчя Хрещення Русі. Початковий проєкт розробив архітектор Іван Штром, але через дорожнечу його довелося переробити. Будівництво доручили архітекторові Олександру Беретті, проте спроєктований ним будинок дав тріщини, і будівництво в 1864 році заморозили. Роботи завершив у 1882 році архітектор Володимир Ніколаєв за рекомендаціями всесвітньо відомого фахівця зі склепінних споруд Рудольфа Берганда.

Внутрішнім оформленням керував професор Адріян Прахов, який залучив до роботи 96 відомих художників, в тому числі Віктора Васнецова, Михайла Нестерова, Павла та Олександра Свєдомських, Михайла Врубеля, Миколу Пимоненка, які перетворили Володимирський собор на справжню мистецьку перлину. Композиційна система будується навколо монументального зображення Богоматері з Немовлям роботи Васнецова, який працював над найбільш значущими сюжетами біблійної історії та головними подіями із життєпису князя Володимира. Урочисте освячення відбулося в 1896 році у присутності імператора Миколи II.

За радянських часів майно храму націоналізували, дзвони переплавили "на потреби індустріалізації", у приміщенні відкрили антирелігійний музей, потім архів Академії наук. Служби у Володимирському соборі відновили лише під час гітлерівської окупації.

З 1992 року до створення Православної Церкви України в 2019 році, був головним храмом Української Православної Церкви Київського Патріархату. Тут зберігаються мощі Святої Варвари та Святого Макарія.

Прекрасний трипрестольний храм на честь Воскресіння Христова збудований у Зазим'ї в 1875 році на місці дерев'яної церкви, яку перенесли до сусіднього села.

Ініціатором будівництва був архієпископ Павло (Суботівський), який заповів усі свої кошти на спорудження нової церкви у рідному селі. Кам'яна будівля прикрашена фігурною кладкою із жовтої цегли.

У 1937 році Воскресенську церкву було закрито і переобладнано під зерносховище, проте під час Другої світової війни богослужіння було відновлено і більше не припинялося.

Належить громаді Православної церкви України.

Вулиця Петра Сагайдачного - головна магістраль старої частини Подолу, одна з найколоритніших вулиць в Києві.

Поєднує Контрактову площу з Поштовою. Була частиною Подільсько-Печерської магістралі. Названо на честь гетьмана Петра Сагайдачного, пам'ятник якому встановлено у сквері на Контрактовій площі.

У вихідні та святкові дні вулиця Сагайдачного стає пішохідною зоною, тут розташовано безліч магазинів та кафе.

В центральній частині знаходиться Садиба Балабух (вулиця Петра Сагайдачного, 27).

Галерея протестного мистецтва є частиною Національного меморіального комплексу Героїв Небесної сотні – Музею Революції гідності. Розміщена на Печерську у Києві, на другому поверсі садиби Уварової початку XX століття, де також розташовується Інститут національної пам'яті.

Тут проходять виставки, які осмислюють і відображають теми протестів, Майдану та боротьби за незалежність і демократичні цінності як в Україні, так і у світі. Зокрема, представлено реконструкцію "Мистецького Барбакану" – майданівської локації, створеної митцями як місце зустрічей, перепочинку, обігріву та цілодобового чергування на території протесту.

Найвідомідомішим та найвідвідуванішим туристичним об'єктом Витачева є гора Могила, більше відома останнім часом як Княжий шпиль або Городище. Розташована в південно-східній частині села. Це одна з найвищих дніпровських круч (190 метрів над рівнем моря), що стала візитівкою села Витачів завдяки приголомшливим панорамам, сучасним легендам і розвиненій туристичній інфраструктурі.

Дані археологічних досліджень свідчать, що на цьому місці розташовується курганний могильник XII століття. Деякі місцеві краєзнавці вважають, що саме на цьому місці відбувся літописний Витичівський снем (з'їзд давньоруських князів), на якому було укладено мир між Святополком Ізяславичем, Володимиром Мономахом, Давидом і Олегом Святославичами.

Гора Могила не має охоронного статусу, хоча в деяких джерелах це місце помилково називають Національним науково-культурним заповідником "Городище Новгород Святополчий" або "Городище Витич".

У 1991 році на цьому місці український письменник та філософ Олесь Бердник встановив наріжний камінь майбутнього храму України-Матері під час Другого конгресу Української духовної республіки. До третього конгресу, що пройшов у Витачеві наступного року, було зведено дерев'яний вітряк і каплицю, виконану за ескізом Тараса Шевченка. Каплиця Бердника фігурує у фільмі "Богдан Зиновій Хмельницький" (2004 рік). На нижній терасі гори збереглися залишки декорацій хати Орисі з фільму "Поводир" (2014 рік).

Біля вітряка працює крафтова пекарня на дровах "Витач", що пропонує хліб на заквасці. Облаштовано автомобільний паркінг, місця для відпочинку зі столиками та мангалами, громадську вбиральню. Також привертає увагу стилізована приватна садиба.

Гора Тотоха на південній околиці села Медвин вважається "місцем сили".

На горі виявлено багатошарове трипільське та скіфське поселення. За однією з версій тут була легендарна столиця русичів Голунь. Згідно з місцевою легендою, в давнину Тотоха була пристанню на колись судноплавний річці Хоробра. Нібито тут досі знаходять якорі старовинних кораблів.

Нині гора Тотоха приваблює екстрасенсів, біоенергетиків, послідовників різноманітних нетрадиційних навчань та духовних практик.

Богуславське гранітне оголення - геологічна пам'ятка природи. Скелі заввишки 10-12 метрів розташовані вздовж русла річки Рось у центральній частині Богуслава.

У долині річки її схилами ефектно розкидані гранітні брили, що вросли в землю. Вік богуславських гранітів становить 2 мільярдів років. У місці, де Рось двома рукавами омиває гранітний острів, утворюються мальовничі пороги.

Одне з таких місць із глибокою ванною, над якою нависає висока скеля, місцеві жителі називають "Ямою".

Дачний будинок Костянтина Єфремова - один з найцікавіших зразків дореволюційної дачної забудови Пущі-Водиці, що збереглися.

Дерев'яний будинок із куполом стоїть у парку на перехресті вулиць Квітки Цісик та 10-ї лінії. Виконаний у формах історизму з елементами ренесансу, необароко та класицизму. Композиційним центром є веранда головного фасаду, увінчана масивною куполом, що спирається на різьблені здвоєні дерев'яні стовпи. Веранду виділяє вдале використання витончених за малюнком і пропорціям дерев'яних різьблених арок, фільонок, невеликих фронтонів. Покрівлю периметрально оперізує різьблений дерев'яний підзор.

В інтер'єрах дачі Єфремова збереглися печі та фрагмети ліпнини.

За радянських часів це був корпус №15 санаторію "Перше травня". Нині гуртожиток на вісім квартир.

Неподалік знаходиться більш скромний дачний будиночок 1910 року побудови (корпус №13), в даний час покинутий.

Державний дендрологічний парк "Олександрія" Національної академії наук України закладений у 1793 році коронним гетьманом Францішком Ксаверієм Браницьким і названий на честь його дружини Олександри.

Парк Білої Церкви вважався одним із найкращих у Європі. План розробив французький паркобудівник Мюффо. Парк займає понад 200 гектарів, має 25 водойм, налічує 2500 видів рослин, у тому числі з Південної Америки, Китаю та Японії: червоний дуб, тюльпанове дерево, магнолія Кобус, рододендрон японський та інші.

Основу планування становить Велика галявина, від якої на 20 кілометрів розбігається мережа алей, прикрашених парковою архітектурою та скульптурами: "Романтичні руїни", "Китайський місток", джерело "Лев" та інші. Колонада "Эхо" має унікальну акустику: слово, сказане пошепки в одному кінці колонади, чути у протилежному. За легендою, під "Ротондою" похований князь Потьомкін-Таврійський.

Літній палац Браницьких знищений в радянський період, проте "Бальний павільйон" вже відновлено у первісному вигляді.

У саду "Мур" (1816 рік) площею 4 гектари, обнесеному кам'яною стіною заввишки 3 метри, вирощують понад 300 плодових та ягідних культур з усіх континентів світу (проводяться екскурсії з дегустаціями).

Найвища точка парку – Палієва гора, на якій встановлено пам'ятник Семенові Палію.

У корпусі "Економічного двору" зараз розташована дирекція та Музей живої природи, флори і фауни парку "Олександрія", в якому також представлені мармурові паркові скульптури. Тут можна придбати розсаду.