Пам'ятки Київської області

Вознесенський Флорівський монастир (іноді говорять Фролівський) - найстаріший з жіночих монастирів Києва, що діють.

Згадується в документах із XVI сторіччя як монастир Святих Флора та Лавра. В 1712 році комплекс було передано черницям закритого Вознесенського монастиря на Печерську і з того часу він має подвійну назву Флорівський-Вознесенський (іноді його помилково називають Фролівським).

В 1722-1732 роках на території монастиря звели Вознесенський собор з південним приділом на честь Казанської ікони Божої Матері. Дзвіницю, будиночок ігумені та Воскресенську церкву при монастирській лікарні збудував у ХІХ столітті архітектор Андрій Меленський. Стіну трапезної прикрашає розпис. Згодом з'явилися й інші храми.

В 1929 році Флорівський монастир було закрито, храм Святої Трійці зруйновано. Під час Другої світової війни його знову відкрили та більше не закривали, але частину приміщень у черниць відібрали. Наразі всі храми (крім зруйнованого Свято-Троїцького) повернуто монастирю, що належить УПЦ Московського патріархату. Відновлюється Казанський храм. Флорівський монастир славився школою художнього шиття.

Збереглося діюче джерело святої води.

Прекрасний трипрестольний храм на честь Воскресіння Христова збудований у Зазим'ї в 1875 році на місці дерев'яної церкви, яку перенесли до сусіднього села.

Ініціатором будівництва був архієпископ Павло (Суботівський), який заповів усі свої кошти на спорудження нової церкви у рідному селі. Кам'яна будівля прикрашена фігурною кладкою із жовтої цегли.

У 1937 році Воскресенську церкву було закрито і переобладнано під зерносховище, проте під час Другої світової війни богослужіння було відновлено і більше не припинялося.

Належить громаді Православної церкви України.

Воскресенська церква в Бороданях, присілку Дибинців, збудована у 1800 році.

Своїми простими архітектурними формами ця невелика триголова церква нагадує ранні зразки української дерев'яної архітектури.

У Воскресенській церкві зберігається чудова запрестольна ікона Божої Матері.

Галерея "Висоцький" - перший в Україні музей поета, співака та актора Володимира Висоцького.

Розташована на Воздвиженці в Києві, поряд з Андріївським узвозом. Тут зібрано цінні експонати, а також унікальні спогади сучасників Висоцького. Зокрема, представлено рідкісні фотографії роботи Аркадія Гершмана, книги з віршами Висоцького та про нього, диски з фільмами, в яких знімався Висоцький.

Працює кафе "Таганка", де постійно звучать записи пісень Висоцького. На згадку можна купити сувенірну продукцію - футболки, кружки тощо.

УВАГА! З початку 2020 року через карантин, а з 2022 року у зв’язку з воєнним станом експозицію музею тимчасово закрито.

Київська міська галерея мистецтв "Лавра" є одним із провідних виставкових майданчиків столиці України.

Галерея відкрилася у 1996 році в історичній будівлі провіантського магазину Києво-Печерської фортеці, зведеній у 1843-1844 роках, поруч із збереженим фрагментом фортечного валу.

Виставковий простір площею 650 квадратних метрів використовується для проведення презентацій українських художників, фотовиставок, музичних вечорів, показів мод, освітніх лекцій та зустрічей із відомими творчими особистостями.

У внутрішньому дворику галереї проходять фестивалі, ярмарки та концерти просто неба.

Галерея протестного мистецтва є частиною Національного меморіального комплексу Героїв Небесної сотні – Музею Революції гідності. Розміщена на Печерську у Києві, на другому поверсі садиби Уварової початку XX століття, де також розташовується Інститут національної пам'яті.

Тут проходять виставки, які осмислюють і відображають теми протестів, Майдану та боротьби за незалежність і демократичні цінності як в Україні, так і у світі. Зокрема, представлено реконструкцію "Мистецького Барбакану" – майданівської локації, створеної митцями як місце зустрічей, перепочинку, обігріву та цілодобового чергування на території протесту.

Геологічний музей Київського національного університету імені Тараса Шевченка розташований у приміщенні Інституту геології КНУ.

Музей започаткований у 1834 році як Мінералогічний кабінет кафедри мінералогії та геогнозії Університету Святого Володимира. Початковим фондом для нього стали матеріали ліквідованого  Волинського ліцею, Луцької гімназії та Віленського університету. Після доєднання палеонтологічної колекції у 1997 році був створений нинішній Геологічний музей.

Експозиція розгорнута на площі 880 квадратних метрів. Геологічний музей має відділи загальної геології та геологічних процесів, історії Землі та палеонтології, мінералогії і петрографії, геології і корисних копалин України.

Експозиція музею демонструє положення Землі в космічному просторі, особливості її будови та розвитку, еволюцію органічного світу. Експонуються близько 10 тисяч зразків мінералів, гірських порід, коштовного та декоративного каміння, скам'янілих залишків фауни і флори, серед яких чимало унікальних.

Геологічний музей Фахового коледжу геологорозвідувальних технологій відкрився 1986 року за ініціативи викладачів навчального закладу.

На площі 250 квадратних метрів представлено понад 2000 зразків кам’яного матеріалу, зібраних студентами і викладачами під час виробничих практик, а також подарованих коледжу його випускниками.

У Західному секторі представлена мінералогічна колекція і колекція гірських порід. В 13 вітринах Північного сектору розміщений палеонтологічний і петрографічний матеріал, який наочно ілюструє історію розвитку планети. Східний сектор присвячений корисним копалинам, регіональній геології України, а також ювелірному і виробному камінню.

Також експонуються тематичні підбірки кам’яного матеріалу: штуфи оригінальних форм мінеральних агрегатів, зразки облицювально-декоративного каміння України, колекції "Залізні руди України" і "Нікопольський марганцеворудний басейн".

Картинна галерея в селі Германівка розташована в колишній будівлі магазину, збудованого у 1904 році підприємцем Патлахом, поряд із Музеєм Козаччини.

Офіційне відкриття картинної галереї відбулося в 2005 році.

У музеї представлені полотна художників, життя яких було пов'язане з Германівкою, а також художні роботи мешканців села.

Музей Козаччини та Картинна галерея в Германівці є відділеннями Київського обласного археологічного музею.

Гідропарк у Києві - одне з найпопулярніших місць літнього відпочинку на Дніпрі, зручне завдяки станції метро.

Розташований на місці Передмостової слобідки, що виникла біля першого київського Ланцюгового мосту та прозвана "київською Венецією". Сучасний відпочинковий комплекс об'єднує Венеціанський і Долбецький острови.

Безліч пляжів, атракціонів, спортивних майданчиків, ресторанів, кафе та нічних клубів.

Головна астрономічна обсерваторія Національної академії наук України розташована на території Голосіївського лісу, що на південній околиці Києва.

Збудована у 1944-1948 роках з ініціативи видатного українського астронома Олександра Орлова, який став першим директором обсерваторії. Будівництво велося за проєктом відомого архітектора Олексія Щусєва.

Першими телескопами були вертикальний круг Ваншаффа та подвійний довгофокусний астрограф Тепфера-Штейнгеля. Зараз обсерваторія має також станцію лазерних спостережень штучних супутників Землі, горизонтальний сонячний телескоп АЦУ-5, рефлектор AZT-2, подвійний ширококутний астрограф Цейса, меридіанний аксіальний круг та інші інструменти.

У вежі подвійного довгофокусного астрографа Тепфера-Штейнгеля розташовується Музей історії Головної астрономічної обсерваторії НАНУ. Відвідувачів зустрічає плакат з повідомленням, що на честь цієї установи мала планета № 15675 отримала назву Goloseevo.

На чотирьох поверхах вежі представлені численні фотоматеріали про історію установи, особисті речі видатних астрономів, перші астрометричні інструменти та вимірювальні прилади. В часовій кімнаті представлена колекція старовинних годиників.

За попереднім записом для організованих груп проводяться екскурсії з аматорськими астрономічними спостереженнями.

Голосіївський парк імені Максима Рильського із прилеглим до нього Голосіївським лісом – найбільша заповідна зона Києва.

Прекрасний парк з озерами, що плавно переходить у лісову хащу, займає близько 140 гектарів. Голосіївський парк було відкрито в 1957 році і названо на честь видатного українського поета Максима Рильського, який проживав у будинку поряд із цією місцевістю. Тепер у його будинку відкрито літературно-меморіальний музей поета. Головний вхід парку прикрашає пам'ятник Максимові Рильському, стела Учасникам оборони Києва у 1941 році та меморіал воїнам, викладачам та студентам, які загинули під час Другої світової війни.

Голосіївський парк користується популярністю як місце сімейного відпочинку, пікніків та прогулянок. На його території розміщений парк атракціонів, спортивні майданчики, кафе та безліч інших розваг.

У парку знаходиться каскад з 4-х ставків з човновими станціями та оглядовими майданчиками. Однак особливу цінність для відпочиваючих представляє незаймана лісова зона, де можна насолодитися красою природи, нагодувати білок та птахів.

Тут розташована Голосіївська пустинь, що дала назву парку (заснована на пустельному місці, де "на голій землі" був "посіяний" лісопарк).

Парк імені Максима Рильського є частиною створенного у 2007 році Національного природного парку "Голосіївський".

Гора Красуха височить на 189 метрів над рівнем моря у північно-східній частині села Витачів. Археологічні дослідження вказують на те, що верхівка гори є штучним курганом ІІ-IV століть, імовірно часів Антського царства.

Існує поширена версія, що курган був насипаний у 375 році на місці загибелі відомого готського короля Германаріха за наказом його наступника Витимира, що і дало початок селу Витачів.

Археологічні дослідження виявили на горі предмети Черняхівської культури ІІ-ІІІ століть, артефакти часів панування гунів (V століття) та залишки язичницького капища VI-VIII століть. Ймовірно, гора в усі часи використовувалася як місце поховань.

Зараз на горі Красуха також функціонує сільське кладовище, тож його вважають найстарішим чинним некрополем Київщини.  Прихильники езотеричних вчень вважають гору "місцем сили".

На захід від гори розташована історична місцевість Окіп, де знаходиться городище давноруського міста Витичів X-XIII століть. Серед приватних садиб там досі простежуються залишки валів та ровів.

Гора Остриця над річкою Стугна навпроти Копачова в давньоруські часи була одним із опорних пунктів першої (північної) лінії оборони Києва, зведеної проти кочівників великим князем Володимиром Великим.

Ще дві групи стугненських земляних укріплень простягалася трьома лініями та кількома відрогами на південь від Стугни. У фортифікаційних спорудах особливе місце займали протиконні оборонні насипи, відомі як "Змієві вали", будівництво яких почалося ще в скіфські часи.

За однією з версій, на Остриці стояла літописна фортеця Тумащ, згадувана з 1150 року (за іншою версією, з Тумащю слід асоціювати городище в Старих Безрадичах).

У 1240 році на полях біля підніжжя гори Остриця невеликий загін київських дружинників вступив у нерівний бій із багатотисячною монголо-татарською армією хана Батия. Це була остання відкрита битва русичів із монголами. Після неї орда захопила та зруйнувала Київ.

У 2008 році на горі Остриця встановлено пам'ятний знак – металевий хрест.

Земляні вали та оборонний рів збереглися дома літописного городища Бєлгород на березі річки. Ірпінь у нинішній Білогородці.

Місто Білгород було засноване 990 році київським князем Володимиром Великим як княжа резиденція і стало одним із ключових опорних пунктів оборони стародавнього Києва від набігів печенігів і половців.

За легендою, під час однієї із тривалих печенізьких облог білгородці викопали дві криниці, опустивши в одну з них бочку з киселем, в іншу - з медом, і запросили печенігів на переговори. Побачивши, що земля сама годує обложених, і вони можуть протриматися ще довго, печеніги вирішили зняти облогу.

У 991 році в Білгороді було закладено перший храм на честь Преображення Господнього, і незабаром у Білгороді було засновано єпископську кафедру. Пізніше було споруджено кафедральний собор Дванадцятьох апостолів, залишки якого виявили археологи.

Полчища Батия в 1240 році зруйнували Білгород.

Наразі вали городища можна побачити як на в'їзді до Білогородки з боку Києва, так і на виїзді перед мостом через Ірпінь.

За 100 метрів від пам'ятного знака біля підніжжя валу поруч із мостом можна побачити джерело, яке пов'язують із легендою про криниці.