Пам'ятки Київської області

Прекрасний 19-купольний собор Святої Софії в Києві - найдавніша архітектурна пам'ятка Русі, один з найбільших християнських храмів свого часу, об'єкт світової культурної спадщини ЮНЕСКО.

Храмовий комплекс Софійського монастиря розташований в історичному центрі Києва, на Старокиївській горі, в межах Міста князя Ярослава.

Згідно з останніми дослідженнями, Софійський собор заклав київський князь Володимир Великий в 1011 році, а побудований він був не пізніше 1018 року. Раніше вважалося, що собор зведений в 1037 році на честь перемоги Ярослава Мудрого над печенігами, що зазначено в "Повісті временних літ". Грандіозна на ті часи споруда з дуже складною структурою побудували візантійські майстри за зразком собору Святої Софії в Константинополі.

Нинішній стиль українського бароко храм отримав за часів гетьмана Івана Мазепи внаслідок ініційованої митрополитом Петром Могилою реконструкції, проведеної в XVII столітті італійським архітектором Октавіано Манчіні. В інтер'єрах збереглися безцінні давньоруські мозаїки і фрески, серед яких культовий мозаїчний образ Богоматері Оранти.

Софійський собор був головним храмом Київської держави, під його склепіннями відбувалися урочисті посадження на великокняжий престол, церковні собори і прийоми. У храмі поховані князь Ярослав Мудрий, його дружина Ірина (Інгігерда) і син Всеволод з сім'єю, князь Володимир Мономах, багато київських митрополитів. Цінним джерелом історичних відомостей є численні стародавні графіті, які можна вважати неофіційним літописом Софійського собору і всієї Руси-України ХІ-ХVIII століть.

Сьогодні Національний заповідник "Софія Київська" об'єднує 77 пам'яток архітектури. Навколо собору розташовані монастирські споруди XVII-XVIII століть: будинок митрополита, братський корпус, бурса, трапезна, пекарня, келії і готель. Комплекс оточений стіною з воротами Заборовського і південною в'їзною вежею. Дзвіниця, що виконує роль головної брами, відкрита для відвідування.

На площі перед дзвіницею знаходиться могила патріарха Української православної церкви Київського патріархату Володимира, похованого біля входу в Софію в "чорний вівторок" 18 липня 1995 року після жорстокого зіткнення віруючих з міліцією.

Також перед входом встановлена тактильна модель собору з рельєфними табличками. Територія заповідника стає доступнішою, створюється інклюзивний інформаційний центр.

Окремими об'єктами заповідника є Золоті ворота, Андріївська церква та Кирилівська церква в Києві, Генуезька фортеця в Криму.

Національний історико-меморіальний заповідник "Биківнянські могили" створено на місці масового поховання жертв політичних репресій 1937-1941 років.

У сталінські часи біля селища Биківня (зараз в межах Києва поблизу автостради Київ-Бровари) розташовувався об'єкт спеціального призначення НКВС, де таємно ховали розстріляних киян, польських офіцерів та інших жертв більшовицького терору. Зокрема, тут поспіхом поховали в'язнів київських в'язниць, яких розстріляли після нападу Німеччини на СРСР.

За попередніми даними, опублікованими ще за радянських часів, під Биківнею поховано 6783 жертв репресій, але реальна кількість може бути в кілька разів більшою. Дослідження продовжуються і зараз.

Біля входу на територію меморіалу "Биківнянські могили" встановлено пам'ятник жертвам репресій.

Щороку в середині травня відбуваються поминальні заходи.

Національний культурно-мистецький та музейний комплекс "Мистецький Арсенал" у Києві є провідною українською інституцією культури, яка інтегрує різні види мистецтва – від сучасного мистецтва, нової музики й театру до літератури та музейної справи. Заснований 2005 року з ініціативи Президента України Віктора Ющенка.

Музей розміщується в комплексі історичних будівель Старого Арсеналу навпроти Києво-Печерської лаври. Це найбільш збережена споруда Старої Печерської фортеці XVIII століття, що стала згодом цитаделлю Нової Печерської фортеці. Велика двоповерхова прямокутна в плані будівля зведена у 1784-1801 роках військовим інженером Карлом де Шардоном з жовтої київської цегли без зовнішнього тинькування, через що сучасники називали Арсенал порцеляновим. Також збереглася частина головного фортечного валу з бастіонами, Васильківську та Московську ворота, два порохові льохи. З початку XIX століття Арсенал перебував у розпорядженні Київського військового гарнізону, протягом ХХ століття тут розташовувалася військова частина, працював оборонний Київський ремонтний завод.

З 2005 року ведеться реставрація та перетворення пам’ятки архітектури та військової інженерії на сучасний культурно-мистецький простір. Поки що для виставок сучасного мистецтва та різних мистецьких акцій використовується менше половини загальної експозиційної площі, що сягає 60 тисяч квадратних метрів.

У перспективі "Мистецький Арсенал" стане прогресивним музейним комплексом, який буде представляти історію українського мистецтва від давнини до сучасності та прийматиме колекції шедеврів із провідних світових музеїв.

Зараз тут діє Мала Галерея, що презентує молоде українське мистецтво, а також реалізуються камерні проєкти провідних вітчизняних митців. Найбільшим щорічним заходом є Міжнародний фестиваль "Книжковий Арсенал".

За оцінками проєкту "Inclusive Travels in Ukraine: доступність музеїв України", цей найбільший культурно-мистецький та музейний комплекс України успішно реалізує програму підвищення інклюзивності.

Найбільшою скарбницею українських старожитностей всіх часів є Національний музей історії України (НМІУ), що розташований в історичному серці Києва, на валах Київського дитинця.

Музей заснований в 1899 році, офіційно відкритий в 1904 році як Київський художньо-промисловий і науковий музей. Початково розміщувався d збудованому архітектором Владиславом Городецьким музейному приміщенні, яке зараз займає Національний художній музей. Перший музейний відділ археології очолював першовідкривач трипільської та черняхівської культур, видатний український археолог Вікентій Хвойка.

Після Другої світової війни історичний музей переїхав до нинішньої будівлі в стилі класицизму, яку було збудовано на Старокиївській горі в 1937-1939 роках для художньої школи.

Сьогодні за кількістю і значенням колекцій Національний музей історії України є одним із провідних музеїв України. Його фондові зібрання нараховують близько 850 тисяч експонатів. Це світового значення археологічні та нумізматичні колекції, етнографічні зібрання, колекції зброї, пам’яток декоративно-ужиткового мистецтва, рукописів, стародруків, творів живопису та графіки, реліквії українського національно-визвольного руху ХХ століття. Вони розміщуються в 33 залах і відображають історію України від найдавніших часів до сьогодення.

Зокрема, можна побачити загадкові біноклеподібні трипільські посудини, антропоморфного ідола ямної культури, залізний скіфський меч з золотим руків'ям з Більського городища. Діорама "Київ Х-ХІІІ століть" дає наочне уявлення про середньовічне місто. Вражає розкішшю парадна царська карета імператриці Єлизавети Петрівни, яку вона подарувала київському митрополитові Рафаїлу Заборовському. Гордістю Національного музею історії України є голографічна виставка "Золота скарбниця України", де можна детально роздивитися голограму знаменитої золотої скіфської пекторалі. Найбільша в Україні нумізматична колекція музею налічує 120 тисяч одиниць.

Крім класичних екскурсій, Національний музей історії України пропонує авторські тематичні екскурсії, театралізовані екскурсії з глибоким зануренням в атмосферу епохи, інтерактивні дитячі екскурсії та квести. Музейна крамниця пропонує історичні видання, поштівки, сувенірні тарілки, магніти тощо.

Кожен останній понеділок місяця вхід до музею безкоштовний.

Національний музей медицини України створено у Києві в 1973 році на базі Анатомічного театру Київського університету.

Будівлю музею збудовано за проєктом відомого архітектора Олександра Беретті в 1853 році.

Експозиція демонструє розвиток медицини в Україні з найдавніших часів до наших днів. Окрім традиційних стендів із фотографіями, книгами, медичними інструментами та препаратами, представлені оригінальні інтер'єри з портретними фігурами відомих вчених та лікарів, а також діорами, присвячені найбільш видатним подіям в Українській медицині.

В експозиції музею широко представлені також твори українського образотворчого мистецтва на цю тему.

Музей медицини України вважається одним із найбільших та оригінальних музеїв медичного профілю не лише в Україні, а й у всій Європі.

Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків у Києві презентує світове мистецтво Європи, Азії та Давнього світу в Україні.

В основу експозиції покладене художнє зібрання родини Ханенків - видатних українських підприємців, колекціонерів та благодійників XIX-XX століть. Музей розташовується у їх родинному особняку, зведеному наприкінці XIX століття у стилі історизму з використанням художніх рис готики, ренесансу, бароко, рококо.

Музей Ханенків репрезентує близько 4 тисяч років розвитку мистецтва в різних куточках світу, більше 1000 творів у постійній експозиції. Західноєвропейське мистецтво XIV-XVIII століть представляють роботи таких майстрів, таких як Франсуа Буше, Пітер Пауль Рубенс, Жак-Луї Давід, Джованні Белліні та ін. Серед них два шедеври іспанського живопису - "Натюрморт з млином для шоколаду" Хуана Сурбарана і "Портрет інфанти Маргарити" Дієго Веласкеса. Самі Ханенки найбільше цінували картину "Венера посвячує вакханку в таємниці кохання", яку приписували Тіціанові, але сучасні дослідники дійшли висновку, що це лише наслідування майстрові невідомого художника-венеціанця XVII століття.

Музей також має величезну колекцію мистецтва країн Близького і Далекого Сходу: японські нецке, китайська порцеляна, персидські килими і тибетські бронзові скульптури. Представлена невелика збірка артефактів з країн Південної Америки та Африки.

Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної сотні – Музей Революції гідності створюється у Києві в пам'ять про учасників акцій протесту 2013-2014 років, які загинули під час спроб тодішньої влади силою придушити народний протест в Україні.

На сьогодні відомо про 107 загиблих від рук силовиків та їхніх найманців.

Меморіальний комплекс об'єднує місця, на яких відбувалися тодішні революційні події, зокрема на Майдані Незалежності, Європейській та Михайлівській площах, вулицях Інститутській, Грушевського та Хрещатик (на відповідних локаціях встановлено інформаційні стенди).

Ключовим елементом комплексу має стати Національний музей Революції гідності на алеї Героїв Небесної Сотні (триває підготовка до будівництва). Тимчасова експозиція доступна в Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану, що розташовується на двох поверхах Будинку профспілок. Тут можна побачити оригінальні речі майданівців часів Революції гідності, світлини та відео тих подій. Музейна колекція також включає барикадний хенд-мейд, предмети самооборони, протестне мистецтво тощо.

Тематичні виставки проходять у Галереї протестного мистецтва на вулиці Липській. Адміністрація музею розташовується на території Києво-Печерської лаври.

Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка в Києві - одна з найвідоміших оперних та балетних сцен Європи.

Будівля збудована в стилі французького ренесансу на місці згорілого в 1896 році міського театру. В 1911 році тут на очах Миколи II та публіки було вбито прем'єр-міністра Росії Петра Столипіна.

У сквері - пам'ятник автору класичних українських опер Миколі Лисенку.

Афіша київського оперного театру налічує понад 50 вистав композиторів різних країн і епох: Верді, Россіні, Чайковського та інших. Серед найвдаліших постановок трупи театру: "Лебедине озеро", "Ріголетто", "Ромео та Джульєтта" та інші.

Незмінною популярністю користуються опери "Запорожець за Дунаєм" Семена Гулака-Артемовського та "Наталка Полтавка" Миколи Лисенка.

Національний центр народної культури "Музей Івана Гончара" створено в 1993 році з ініціативи народного художника України Івана Гончара, співзасновника Українського Товариства охорони пам'яток історії та культури, та одного з найбільших у світі скансенів - Музею народної архітектури та побуту України.

Музей розміщений у старовинній будівлі - пам'ятці архітектури XVIII століття. Експозиція заснована на приватній колекції Івана Гончара, який за радянських часів розшукував та збирав високохудожні твори українського народного мистецтва, а також роботи професійних живописців, які через ідеологічні причини не могли потрапити до державних музеїв.

Представлено велику колекцію ікон XVI-XVIII століть, тканин, кераміки, музичних інструментів.

Пам'ятник гетьману Богданові Хмельницькому – один із найстаріших та найвидатніших міських монументів, візитна картка Києва.

Ідея його встановлення належить професору Михайлу Максимовичу, історику Миколі Костомарову, поету Михайлу Юзефовичу та художнику Михайлу Микешину, який переконав царя Олександра II розпочати збір пожертв на пам'ятник "тому, хто повернув руському народу Київську святиню, хто врятував, можливо, православ'я на берегах Дніпра".

Задуману Микешиним багатофігурну композицію пам'ятника довелося значно спростити з фінансових та політичних міркувань, виключивши антипольські та антисемітські елементи. Ідею втілили у бронзі петербурзькі скульптори Пій Веліонський та Артемій Обер.

Міська влада вирішила розмістити монумент на Софіївській площі, де в 1648 році  кияни зустрічали козацькі полки на чолі з Хмельницьким, які вступили до міста після перемоги над польською шляхтою. Вісім років пішло на суперечки про місце встановлення та розміщення пам'ятника, внаслідок чого гетьман став "загрожувати" булавою не Варшаві, а кудись у бік Москви. Лише в 1886 році архітектор Володимир Миколаїв розпочав спорудження постаменту з гранітних брил, що залишилися після зведення опор Ланцюгового мосту.

Відкриття монумента відбулося у день 900-річчя хрещення Русі.

Після радянсько-української війни написи на постаменті "Хочемо під царя східного, православного" та "Богдану Хмельницькому єдина неподільна Росія" були замінені на одну лаконічну: "Богдан Хмельницький. 1888".

З того часу площа навколо пам'ятника неодноразово ставала ареною важливих суспільно-політичних подій, як у революційні часи початку XX століття, так і зараз – зазвичай тут проводять мітинги та демонстрації націонал-патріоти.

Пам'ятник князю Володимиру Великому – найстаріший скульптурний монумент Києва, один із символів міста.

У 1840-х роках було зроблене так зване оздоблення Володимирської гірки. Перед тим її невпорядкований схил постійно загрожував сповзти на Володимирський (на той час Олександрівський) узвіз. Гору зміцнили та влаштували на ній проміжну терасу.

В 1843 році відомий скульптор Василь Демут-Малиновський підготував "Проєкт на спорудження в місті Києві на вищій крутості кута Олександрівської гори, над тим місцем, де відбулося хрещення руського народу - пам'ятника Святому Рівноапостольному князю Володимиру". Урочисте відкриття пам'ятника відбулося лише через 10 років громадських дискусій та погоджень.

Восьмигранний п'єдестал заввишки 16 метрів споруджений із цегли та облицьований чавуном, скульптурне оформлення зі сценою хрещення Русі, зображенням Архістратига Михайла виконав скульптор Петро Клодт. Вдалою ідеєю виявилося підсвічування хреста, завдяки чому пам'ятник було видно з протилежного берега Дніпра навіть уночі. Спочатку для цього використовувалися газові ріжки, але в 1895 році коштом мецената Семена Могилевцева зробили електричне освітлення з кількох десятків лампочок. Втрачене за часів радянської влади підсвічування було відновлено в кінці XX століття.

Пам'ятник лідерові Народного Руху України В'ячеславу Чорноволу встановлений у Києві в 2006 році на розі вулиці Михайла Грушевського та провулку Музейного біля будівлі, в якій в 1989 році розміщувався штаб Народного Руху України.

В кінці 1980-х –  на початку 1990-х років Чорновіл був ідеологом національного відродження та становлення незалежності України, а згодом лідером найвпливовішої націонал-демократичної партії. Загинув у автокатастрофі за сумнівних обставин в 1999 році.

Автор скульптурної композиції - скульптор Богдан Мазур. Фігура Чорновола в плащі, що розвівається, ніби проламує кам'яну стіну, що символізує тоталітарне минуле України. Над ним парить муза з калиновим вінком - символи слави та визнання.

Пам'ятник великому українському філософу та просвітителю Григорію Сковороді встановлено на Контрактовій площі у Києві перед будівлею Києво-Могилянської академії, де він навчався з 1738 по 1750 рік, співав у хорі, а потім і викладав.

Сковорода зображений ніби повертається до своєї альма-матер. За задумом автора скульптури, Івана Кавалерідзе, він мав бути босим, з Біблією під пахвою та хрестиком на шиї, але на вимогу партійного керівництва філософа взули в постоли, а християнську символіку прибрали.

Пам'ятник Сковроді став талісманом студентів Києво-Могилянської академії. За традицією, щороку на день академії 14 жовтня пам'ятник миють, а 28 червня у день вручення дипломів на голову Сковороді одягають бонет – чорну шапочку випускників. Також це традиційне місце для зустрічей неформальної молоді.

Пам'ятник загиблим байкерам відкрито біля КП на в'їзді до Білої Церкви з боку Києва в 2007 році.

Бронзова скульптура мотоцикліста, що летить (скульптор Антон Маслик), розташована на 7-метровій висоті на бетонній опорі заввишки 11 метрів. Вертикальна опора та розкинуті руки мотоцикліста утворюють хрест. Ще один маленький хрестик знаходиться на вершині пам'ятника.

Кошти на створення пам'ятника зібрав благодійний фонд "Пам'ять загиблим байкерам".

Пам'ятник легендарним засновникам Києва споруджено у парку на набережній Дніпра навесні 1982 року в рамках підготовки до 1500-річчя міста.

За стародавньою легендою, Київ був заснований трьома братами - Києм, Щеком та Хоривом - та їхньою сестрою Либіддю. Пропливаючи Дніпром, вони були захоплені красою дніпровських пагорбів, вирішили тут оселитися і назвали місто ім'ям старшого брата. Ймовірно, це були князі племінного об'єднання полян, які є засновниками трьох поселень, які пізніше склали місто Київ. Їхні імена збереглися у міській топоніміці.

Скульптурна композиція представлена у вигляді човна, на якому встановлені фігури засновників. Скульптура виконана з кутої міді. Біля підніжжя гранітного постаменту розташований басейн.