Пам'ятки Чернігівської області

Велике поселення стародавніх людей епохи пізнього палеоліту було виявлено біля села Мезин українським вченим, приват-доцентом Петербурзького університету Федором Вовком у 1908 році.

Археологи розкопали житла з кісток мамонта, покриті шкурами бізонів. Мезинська стоянка здобула всесвітню популярність завдяки унікальним знахідкам, серед яких були рідкісні зразки стародавнього мистецтва: виготовлені з бивня мамонта та оформлені різьбленим орнаментом фігури жінок-птах, а також культові браслети. Пізніше було знайдено найдавніші музичні інструменти та місячний календар.

Частина археологічних матеріалів зберігається в Мезинському народному археологічному музеї, створеному в 1965 році з ініціативи місцевого краєзнавця Василя Куриленка.

Музей розміщений на місці археологічного розкопу в дерев'яному будинку XVIII сторіччя.

Комплекс торгових та комерційних будівель на Базарній площі будувався в центрі Новгорода-Сіверського протягом усього XIX століття.

Найстаріша споруда - Торгові ряди зі складами, які, незважаючи на свій статус пам'ятки архітектури, досі використовуються за прямим призначенням.

На розі з вулицею Губернською знаходиться історична двоповерхова будівля готелю "Центральний" (1898 рік), яка також зберегла свою функціональність.

На площі встановлений оригінальний кінний пам'ятник герою "Слова про похід Ігорів" Ігореві Святославичу (куля над головою вершника символізує сонячне затемнення, що передвіщало князю поразку в битві з половцями).

Батуринський Крупицький Свято-Миколаївський жіночий монастир, ймовірно, заснований ще до татаро-монгольської навали.

Вважається, що перший храм було споруджено на місці явлення ікони Святого Миколая Чудотворця (нинішня територія скиту).

За легендою, Крупицьким його стали називати після того, як у роки монголо-татарської облоги ченці були врятовані від голоду завдяки крупі, що сипалася з неба.

В XVII сторіччі обитель була відроджена як чоловічий монастир, перебувала під заступництвом українських гетьманів та російських царів. Спалена росіянами під час Батуринської різанини 1708 року, але незабаром відроджена.

В 1922 році Крупицький монастир було закрито, всі споруди розібрано.

В 1999 році розпочався новий етап відродження, до храму повернуто знайдену випадково чудотворну ікону святителя Миколая. Входить до складу Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця".

Бахмацький історичний музей імені Миколи Гнатовича Яременка пропонує ознайомитися з історією одного з найдавніших слов'янських міст.

Експозиція охоплює всі епохи: Стародавню Русь, Визвольну війну, гетьманство Івана Мазепи, будівництво Курсько-Київської залізниці.

"Блакитними озерами" під Олешнею на Чернігівщині називають затоплені піщані кар'єри (в Олешні добувають високоякісний кварцовий пісок).

Вважається, що кристально чиста вода чотирьох озер, розташованих серед соснового лісу, має певні цілющі властивості. Площа найбільшого озера становить 25 гектарів, глибина - близько 20 метрів. Вода в озерах має яскраво блакитний і навіть лазурний колір, оскільки їхнє дно покривають поклади особливого кварцового піску.

Ці мальовничі місця є популярною рекреаційною зоною з чистим повітрям та зручними пляжами. Відпочити на "Блакитних озерах" до Олешні щорічно приїжджають понад 250 тисяч туристів. Але і такої кількості місця на берегах озер не завжди буває достатньо за великої кількості охочих вдихнути на повні груди чисте повітря соснового лісу і насолодитися відпочинком біля кришталево прозорої, блакитної води. Також ці місця приваблюють рибалок та мисливців.

Бобровицький історико-краєзнавчий музей розташований у самому центрі міста Бобровиця.

Заснований у 1986 році коштом лікаря Михайла Замчинського. Основу експозиції склала колекція експонатів, зібраних місцевими школярами із гуртка юних слідопитів.

У 6 експозиційних залах представлений старовинний посуд, кераміка, предмети з металу, бронзи та міді, старовинні ікони, рушники, народний одяг та предмети побуту.

Також представлені документи про життя та діяльність декабристів Волконських та Поджіо, які поховані неподалік Бобровиці.

Історична місцевість, відома як Болдині гори, розташована за 1,5 кілометри від чернігівського дитинця.

Це ланцюг пагорбів висотою від 20 до 35 метрів, які в давнину були вкриті дубовим лісом (давньоруське слово "болд" означає "дуб"). З язичницьких часів Болдині гори мали важливе сакральне значення. Тут знаходиться один із найбільших давньоруських курганних могильників, що налічує понад 200 похоронних насипів, які датуються IX-X сторіччями. Найбільші з них - Гульбище та Безіменний.

З приходом християнства на схилах гори з'явилися Антонієві печери, було засновано Троїцько-Іллінський монастир. За радянських часів на Болдиній горі спорудили пам'ятник Невідомому солдатові з Вічним вогнем біля підніжжя.

Встановлено пам'ятники на могилах українського письменника Михайла Коцюбинського та український фольклориста і етнографа Опанаса Марковича.

В березні 2022 року в ході російсько-української війни Болдині гори були обстріляні російськими військами. Внаслідок влучення російського снаряду була знищена альтанка, яка була встановлена на початку ХХ століття до приїзду в Чернігів російського імператора Миколи ІІ.

Будинок у псевдоготичному стилі побудовано в кінці ХІХ століття на тодішній північно-східній околиці Чернігова як ремісничий клас сирітського будинку.

В 1900-1901 роках його було перебудовано та розширено для розміщення в ньому історичної експозиції відомого мецената Василя Тарновського-молодшого, який заповів свою унікальну колекцію картин та рукописів місту. В 1902 році в оновленій будівлі відкрили Чернігівський музей українських старожитностей. Понад 700 предметів було присвячено Тарасові Шевченку.

До 1979 року в Будинку Тарновського, як прозвали будівлю, розміщувалася експозиція Чернігівського історичного музею, а з 1980 року тут розташована обласна бібліотека для юнацтва.

11 березня 2022 року внаслідок бомбардування Росією будівля зазнала значних пошкоджень. На подвір'я Будинку Тарновського та стадіон, що розташований поруч, російська військова авіація скинула три фугасні 500-кілограмові бомби. Бомба, що впала на подвір'ї, зруйнувала стіну Будинку Тарновського, дах та внутрішні перекриття.

Земська школа в Лемешах збудована на честь Наталії Розумовської (Розумихи) - матері гетьмана Лівобережної України.

Саме на цьому місці розташовувався батьківський будинок знаменитих братів Розумовських - Олексія та Кирила. Кошти на будівництво виділив їхній нащадок Каміл Розумовський.

Будівля одноповерхова, з 2-х колонним ґанком. Вперше на території України при будівництві використовувалися залізобетонні технології (колони та профілі віконних рам). Автором проєкту був Іван Якубович.

Будівля земської школи в Лемешах є яскравим прикладом архітектури українського народного стилю початку XX століття.

Від початку 2010-х будівля стоїть зачиненою і покинутою.

Будинок Леоніда Кучми в Чайкиному збудований у 2000-2003 роках на тому місці, де раніше стояла дерев'яна батьківська хата другого президента України.

Кучма народився в 1938 році у місцевому лісництві біля сусіднього села Узруй, де служив лісником його батько Данило, а в Чайкиному провів дитинство та юність.

Нинішній цегляний будинок сучасної архітектури має площу близько 600 квадратних метрів. Візуально з вулиці здається, що в будинку Кучми лише 2 поверхи, проте насправді він чотирирівневий. Велика зала на четвертому поверсі використовується як загальнодоступна дитяча бібліотека. Інші кімнати житлові. Леонід Кучма зупиняється тут, коли відвідує малу батьківщину.

Поруч побудовані сучасні дитячий садок та школа. Архітектура нагадує споруди знаменитої Ковалівки на Київщині, вотчини політиків та бізнесменів Засух, яким належить і чайкинське сільгосппідприємство ЗАТ імені Тараса Шевченка.

Будинок нотаріуса Олександра Попова збудований в місті Семенівка у 1912 році в стилі класицизму. Це найкрасивіша дореволюційна будівля міста.

За радянських часів тут розміщувалося відділення міліції та поліклініка. Нині це будинок творчості дітей та юнацтва.

Двоповерховий будинок полкової канцелярії розташований в Козельці в парку за собором Різдва Богородиці.

Споруджений майже одночасно із собором тими ж архітекторами - Іваном Григоровичем-Барським та Андрієм Квасовим. На той час у Козельці знаходилася Козелецька сотня Київського полку, тут же розташовувалась і полкова канцелярія - штаб полку.

Надалі будівля виконувала функції козелецького магістрату. Нині - центральна бібліотека Козельця.

Житловий будинок у стилі модерн з елементами неоготики, стилізований під романтичний замок, збудував у Прилуках статський радник Володимир Шкуратов - просвітитель, нащадок старовинного козацького роду часів Богдана Хмельницького.

Планування будівлі вільне, асиметричне. Різні за висотою об'єми створюють контрастну композицію, центром якої є гранована вежа. Центральним елементом внутрішнього планування є сходи, навколо яких розташовуються кімнати.

За радянських часів у будівлі розміщувалася школа № 4. Наразі будинок Шкуратова в аварійному стані. Планується реставрація.

Будинок-музей генерального судді Війська Запорозького Василя Кочубея в Батурині - рідкісний зразок цивільної архітектури доби українського бароко.

Це єдина будівля, що збереглася з часів Батуринської фортеці після зруйнування гетьманської столиці московськими військами в листопаді 1708 року.

Одноповерховий цегляний будинок Генерального суду зведено в другій половині XVII століття за часів гетьмана Дем'яна Многогрішного. Він виконував одночасно адміністративні та житлові функції.

З 1700 року в ньому жив генеральний суддя Василь Кочубей їй зі своєю родиною. Його 16-річна дочка Мотрона (Мотря) була закохана у свого хрещеного, 58-річного гетьмана Івана Мазепу, проте батько був категорично проти їхнього шлюбу. Кочубей зі своїм сподвижником Іваном Іскрою намагався звести рахунки з Мазепою, повідомивши московському цареві Петру I про таємні переговори гетьмана зі шведським королем Карлом XII. Царський уряд видав донощиків Мазепі, і вони були засуджені на смерть. Після страти батька Мотря пішла до монастиря. Про цю драматичну історію нагадує пам'ятник, Алея Кохання та 500-річні дуби у садибному парку (там же залишки валів Батуринської фортеці).

У будинку генерального судді Кочубея з 1975 року розміщувався історико-краєзнавчий музей, який у 2006 році став частиною Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця". Експозиція знайомить з історією будинку та родини Кочубеїв, а також глибоко розкриває тему кохання Мотрі та Мазепи.

У підвалах відтворено інтер'єри кімнати слідства та попереднього ув'язнення з експозицією знарядь тортур.

Частина експозиції присвячена вченому-бджоляру, винахіднику вулика Петру Прокоповичу, який жив у Батурині.

Комунальний заклад "Варвинський історико-краєзнавчий музей" засновано у 1990 році.

Нині фонди музею налічують понад 1000 експонатів. Експозиція у семи залах розповідає про історію селища від першої літописної згадки про Варву в 1079 році до сучасності.

Експонуються матеріали про видатного українського філолога-славіста, історика, фольклориста Осипа Бодянського, який народився у Варві та був добре знайомий із Тарасом Шевченком.

Експозиція "Забуттю не підлягає", присвячена Голодомору 1932-1933 років, продовжує поповнюватися спогадами очевидців.

Музей регулярно проводить виставки робіт народних умільців Варвинщини.