Пам'ятки Чернігівської області

Воскресенська церква в Батурині - родинна усипальниця останнього гетьмана України Кирила Розумовського.

Храм у стилі класицизму споруджений коштом Разумовського в 1803 році одночасно з гетьманським палацом. Названий так само, як називалася дерев'яна церква, що знаходилася до 1708 року на території Батуринської фортеці.

В 1805 році над могилою гетьмана його син Олексій Розумовський встановив мармуровий надгробок у формі піраміди роботи скульптора Івана Матроса. Під барельєфом із зображенням покійного було викарбувано епітафію та фамільний герб Розумовського з девізом: "Славу примножувати справами".

Воскресенська церква відреставрована та освячена в 2009 році.

Воскресенська церква розташована у самому центрі Ічні.

Будівництво церкви коштом парафіян почалося в 1806 році і через 4 роки відбулося освячення. Храм хрестоподібний, подовжений (60 метрів), із широким середнім куполом. Усередині – позолочений одноярусний іконостас роботи майстра Кулагіна. Стіни та купол прикрашені фресками.

У 1844 році побудовано двоярусну дзвіницю, на якій знаходився дзвін вагою 4272 кілограми, відлитий у Ніжині.

Наразі Воскресенська церква належить до УПЦ московського патріархату.

Георгіївський Данівський (Козелецький) жіночий монастир заснований у 1654 році.

Розвиток розпочався з 1708 року, коли сюди перебралися ченці з Почаївського монастиря. До розбудови Данівського монастиря пряме відношення мала родина Розумовських. У 1741 році коштом сестри Олексія та Кирила Розумовських Віри, яка вийшла заміж за полковника Юхима Дарагана, почалося будівництво кам'яного Георгіївського собору в стилі українського бароко. Це один із найкращих зразків трикупольного храму.

Під час Другої світової війни було знищено дзвіницю. До останнього часу на території Георгіївського Данівського монастиря знаходився будинок для людей похилого віку. У 1995 році монастир знову відкрили, а в 1997 йому було подаровано православну святиню - відому ікону "Аз єсмь з вами і ніктоже на ви".

Потрапити на територію можна з паломниками або під час служби (07:00, 16:00). Слід дотримуватись максимальної суворості в одязі.

Комунальний заклад "Городнянський історико-краєзнавчий музей" засновано 1979 року.

З 2007 року він розташовується у пам’ятці історії місцевого значення ХIХ століття – будівлі колишнього міського голови та мецената Миколи Писарєва.

Фонди музею налічують майже 5500 експонатів. 5 експозиційних залів розповідають про археологічні пам’ятки краю, про Городнянську козацьку сотню, про народні промисли, ремесла, етнографічні особливості регіону. Відтворено інтер'єри селянської хати та міщанської кімнати, а також торгової лавки з експозицією "Розвиток торгівлі в місті".

Численні документи, фотографії, різні речі розповідають про події Другої світової війни.

В експозиції про другу половину XX століття основну увагу приділено постаті дисидента і політв'язня, організатора Гельсинської спілки,  голови Української республіканської партії, Героя України та автора Акту проголошення Незалежності України Левка Лук’яненка, уродженця села Хрипівка. Крім фото і документальних матеріалів, відтворено інтер'єр камери для утримання політичних в’язнів.

Комплекс культових та цивільних споруд грецької громади Ніжина розташований ліворуч від Свято-Миколаївського собору.

Тут поруч одна з одною розташовані грецькі церкви Усіх Святих (1782 рік), Святого Михайла (1719-1729 роки) та Троїцька (1733 рік). Усі три храми відреставровані, проводяться богослужіння.

Поруч із ними знаходиться будівлі колишнього Грецького магістрату (1785 рік), Олександрівського училища (1817 рік) та Жіночої гімназії (XIX століття). Навпроти базару розташована найстаріша в місті аптека, заснована в 1777 році відставним лікарем Ізюмського гусарського полку, ніжинським греком Михайлом Лігдою (діюча).

В Грецькому кварталі Ніжина збереглося безліч інших громадських та житлових будівель громади, на деяких із них досі можна бачити написи грецькою мовою.

Густинський Свято-Троїцький жіночий монастир засновано в 1600 році києво-печерським ченцем Іоасафом на землях князів Вишневецьких.

Для облаштування Густинського монастиря був обраний острів, що порос густим лісом, утворений вигином річки Удай і болотом. Розташування у важкопрохідній місцевості, а також система оборонних споруд із ровом та стінами надавали монастирю в Густині важливого стратегічного значення. Він використовувався як база повстанців під час народних повстань проти шляхти, внаслідок чого був зруйнований.

Відродженням Густинського монастиря в 1639 році зайнявся київський митрополит Петро Могила, а пізніше його обитель потрапила під опіку українських гетьманів.

На території монастиря розташований білокам'яний п'ятиголовий Троїцький собор (1672-1676 роки) у стилі бароко, заснований гетьманом Іваном Самойловичем, трапезна Воскресенська (колишня Успенська) церква (1695 рік), зведена коштом гетьмана Івана Мазепи, а також ніжно рожева Петропавлівська церква (1693-1708 роки) із п'ятьма розділами.

При Катерині II Густинський монастир був закритий, але через півстоліття був знову відновлений коштом князя Миколи Рєпніна (похований у Воскресенській церкві).

У монастирі було створено Густинський літопис (1600-1640 роки) - перший узагальнюючий твір з історії України, що поєднує світську та агіографічну історію Русі. Тут бував Тарас Шевченко.

Проводяться екскурсії, одяг відвідувачів має відповідати прийнятим у храмах московського патріархату вимогам.

Джерело "Ушівська криниця" знаходиться на березі річки Лоска, правої притоки Десни, за кілометр від села Ушівка у бік Об'єднаного.

З-під землі б'ють сильні джерела питної води, утворюючи маленьке озерце. Статус гідрологічної пам'ятки природи "Ушівська криниця" має з 1964 року. Площа заповідної території складає 0,01 гектари.

Приватний екопарк "Деревіль" (Dereville) створений у 2009 році на базі колишнього мисливського господарства поруч із територією Міжрічинського регіонального ландшафтного парку. Це 380 гектарів соснового лісу, лук, озер та боліт, де мешкають близько 600 диких тварин. Серед них олені, лані, індійські буйволи, шотландські корови, муфлони, лами та коні Пржевальського.

Гостям екопарку пропонують сафарі на позашляховиках у супроводі єгера. Відвідувачів провозять спеціальним маршрутом, який дозволяє лише за годину побачити зблизька десятки та навіть сотні диких тварин. Усі вони звиклі до місцевого транспорту та присутності людей, тож підпускають досить близько, а деяких можна навіть погладити.

Екопарк має комфортабельну рекреаційну зону з готелем, окремими котеджами та рестораном з винною кімнатою і кальян-баром. Також є баня зі спа-процедурами, пляж та рибалка на озері, мінізоопарк з домашніми тваринами та верблюдами.

Єлецький Успенський монастир в Чернігові засновано в XI сторіччі чернігівським князем Святославом Ярославовичем (1027-1076 роки) як заміська князівська резиденція на пагорбі в кілометрі на захід від Чернігівського дитинця. За легендою, 1060 року князь знайшов на одній з ялин у цій місцевості ікону Божої Матері.

Монастир відновлений у 1445-1495 роках після монголо-татарської навали. Збереглися печери давньоруського періоду. Після реконструкції XVII століття архітектурний ансамбль Єлецького монастиря набув рис українського бароко: Успенський собор (XII століття), 36-метрова надбрамна дзвіниця, Петропавлівська церква з трапезною, келії, усипальниця Лизогубів, дерев'яний будинок архімандрита Феодосія Углицького (1688 рік).

В суворому інтер'єрі собору збереглися фрагменти старовинних фресок.

Єлецький Успенський монастир входить до складу Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній".

Оригінальна цегляна будівля жіночої гімназії споруджена за проєктом архітектора Файнберга в 1912 році.

Сама гімназія була відкрита в Новгороді-Сіверському ще в 1875 році. Випускниці мали право викладати в земських школах.

В 1920 році на базі гімназії було створено єдину трудову школу, реорганізовану згодом у середню школу №1. Статус гімназії їй повернули в 1999 році. В 2023 році гімназія перейменована на Новгород-Сіверський ліцей № 1.

Залізничний вокзал у Бахмачі, зведений у 1954 році за проєктом архітектора "Мосгіпротрансу" Олександра Кулагіна, вважається одним із найкрасивіших на Конотопській залізниці.

Будівля витримана у незвичайному для регіону неоготичному стилі.

На станції встановлено паровоз-пам'ятник Ем736-17.

Замкова гора - пагорб над річкою Десна, на якому в X сторіччі була побудована давньоруська фортеця, що згодом стала столицею Новгород-Сіверського князівства.

Дерев'яна фортеця із земляними валами з XII століття була резиденцією династії Ольговичів, обороняла східні рубежі Київської Русі. В'їзд здійснювався через одну браму, всередині знаходився княжий двір і кам'яний собор архістратига Михаїла. З трьох боків дитинець був оточений Окольним містом, де було зведено Миколаївську церкву (зараз на її місці однойменна дерев'яна церква 1762 року).

В другій половині XIV століття фортеця перейшла до рук литовських князів, у 1503 році відійшла до Московії, потім до Польщі, доки не була відвойована Богданом Хмельницьким. У 1708 році фортеця була зайнята Петром I, укріплена, але незабаром втратила значення й була зруйнована.

На місці княжого дитинця встановлено пам'ятник легендарному Бояну - автору "Слова про похід Ігорів", а також пам'ятний камінь.

Городище давньоруського Любеча знаходиться на високому пагорбі над Дніпром, звідки відкривається мальовничий краєвид на долину річки.

Тут розташовувався триповерховий князівський палац, вежа-донжон, церква та господарські споруди.

Збереглися земляні вали, що оточували замок, на яких височіли дубові стіни з вежами. На Замковій горі встановлено гранітний пам'ятний знак на честь 1100-річчя міста, а також пам'ятник на честь з'їзду давньоруських князів, що відбувся у Любечі в 1097 році, внаслідок якого князівства об'єдналися проти половців.

Оригінальна одноповерхова будівля земської школи збудована у Варві в 1915 році (за іншими даними у 1913 році) за проєктом архітектора Опанаса Сластіона (Сластьона), який на початку XX століття спроєктував цілу низку шкіл для Лохвицького земства, до складу якого тоді входила сучасна Варвинщина.

Усі вони були виконані із використанням переосмислених форм української народної архітектури. Художник та етнограф Опанас Сластіон використовував архітектурні деталі низки класичних зразків української архітектури: трапецієподібну форму віконних отворів, коробкові арки, шатрові покриття у кілька схилів із уступами у вигляді пірамід, центральні башточки.

Варвинська школа має нехарактерний портик із трикутним фронтоном на чотирьох колонах - результат пізнішої перебудови та розширення.

Будівля досі використовується за призначенням – тут розміщується Варвинський ліцей №1. Є пам'яткою архітектури місцевого значення.

Ця монументальна кам'яна споруда з високою, стрункою дзвіницею - одна з найкращих архітектурних споруд Прилук.

Іванівську церкву збудовано в 1865 році на Квашенцях (раніше село, тепер - район міста), на перехресті вулиць Київської та Іванівської.

Першу дерев'яну церкву на цьому місці заклав у 1708 році гетьман Іван Мазепа, завдяки чому вона і отримала свою назву, що збереглася до наших днів, незважаючи на те, що Мазепа був відданий анафемі російською церквою.

Кам'яний храм було збудовано після сильної пожежі, яка знищила в кінці XVIII століття всі церкви міста, крім Варваринської. В даний час Іванівська церква відреставрована у первісному вигляді.