English
русский [страна агрессор]
Пам'ятки України
Пам'ятки Хмельницької області
Знайдено 130 пам’ятки
Хмельницької області
Відкрити мапу
Доступно для
Параметри доступності
Храм , Пам'ятка архітектури
Покровська церква-замок стоїть в оточенні ставків на південній околиці села Шарівка.
Її дзвіниця споруджена в XIV сторіччі як оборонна вежа на "Кучманському шляху". Спочатку була п'ятиярусною, квадратною в плані. Товщина кам'яних стін – 1,7 метри. У 1430-ті роки шляхтич Ян Домарат прилаштував до східного фасаду храмове приміщення. Обсяг церкви є рівномірним хрестом.
У 1567 році церкву було пошкоджено під час набігу татар, але незабаром відремонтовано панським старостою Якубом Претвичем. Деякий час храм був католицьким костелом.
Внаслідок багатьох переробок споруда втратила первісні готичні форми. В інтер'єрі збереглися розписи художника Прагтля.
Покровська церква-замок – унікальна пам'ятка оборонної архітектури України, що представляє тип межового триконхового храму.
вулиця Нагірна, 10 Шарівка
Рейтинг
Додати до обраного
Додати до маршруту
Музей/галерея
Народний музей історії Полонного розташований у будівлі міського будинку культури.
Музей заснований 25 жовтня 1964 року музей. В експозиції предствлено зібрання старожитностей, знайдених на території регіону, яке дає уявлення про давній побут, традиції, звичаї жителів полонщини.
Нині історичний музей Полонного зберігає унікальну колекцію із 4735 одиниць виробів вже не діючих, у свій час, всесвітньовідомих заводів фарфору та художньої кераміки. Вироби було передано на баланс музею зберігачем цієї унікальної колекції, у минулому головним художником Полонського фарфорового заводу Миколою Козаком.
вулиця Лесі Українки, 95 Полонне
Замок/фортеця
Польська брама - унікальна гідротехнічна фортифікаційна споруда в Кам'янці-Подільському, що служила одночасно міськими воротами, оборонною вежею та греблею.
У будівництві взяв участь відомий військовий інженер Йов Претвич, який на той час проводив реконструкцію Кам'янець-Подільської фортеці. Комплекс Польської брами складався з п'яти веж по обидва боки річки Смотрич та стіни-греблі, яка перетинала каньйон. У звичайний час дамба тримала високий рівень води на річці вище за місто. У разі небезпеки вода через шлюзи запускалася в каньйон, який був замкнений розташованими нижче за течією Руською брамою, і рівень річки піднімався, створюючи водну перешкоду нападникам.
До кінця XVII сторіччя часті повені зруйнували дамбу, але Надврантна, Наскальна, Прибережна вежі та Барбакан збереглися до наших днів. У ХІХ столітті їх передали ковалям, і з того часу їх називають Ковальськими вежами. На іншому березі річки видно Настінну вежу, яка зараз перебуває на приватній території.
Від Польської брами можна піднятися до Петропавлівського костелу сходами Фаренгольца.
вулиця Руська, 2 Кам’янець-Подільський
Руїни чотирьох оборонних веж у селі Рихта – це залишки стародавнього рихтівського замку.
Табличка, знайдена під час однієї з реконструкцій, засвідчує, що замок над річкою Жванчик було закладено у 1507 році, коли цими землями володіли польські шляхтичі Лянцкоронські. Побудований на кшталт регулярних, прямокутних у плані з кутовими п'ятигранними вежами. C кінця XVI до середини XVIII сторіччя рихтівський замок був резиденцією польського роду Гумецьких, представники якого прославилися у битвах із турками. Так, один із власників замку Войцех Гумецький, подільський хорунжий, став одним із героїв легендарної оборони Кам'янця-Подільського у 1672 році.
У XIX століття нові господарі замку Головинські-Підвисоцькі розібрали більшу частину замкових споруд для спорудження нового палацу, зберігши лише кутові вежі. Палац, який використовувався деякий час як лікарня, був повністю зруйнований під час Другої світової війни. Зараз від замку збереглися тільки вежі зі слідами оборонних стін, що примикали до них. Всі вони знаходяться на приватних подвір'ях і використовуються в кращому випадку як сараї.
вулиця Центральна Рихта
Різдва Богородиці Городищенський чоловічий монастир закладений в Городищі в 1538 році князем Богушем Корецьким, засновником знаменитого Корецького жіночого монастиря.
Дерев'яний православний монастир згорів у 1745 році. На його місці князі Любомирські в 1746-1782 роках збудували католицький монастир ордена босих кармелітів із костелом. У 1777 році обитель стала греко-католицькою василіанською, а в 1832 році, після другого поділу Польщі, до Городища повернулися православні ченці та знову освятили монастир в ім'я Різдва Пресвятої Богородиці. Костел перебудували на Свято-Богородичну церкву. В 1902 році збудовано церкву Різдва Іоанна Предтечі.
За радянської влади монастир було закрито, ненадовго відновлював діяльність під час німецької окупації. Решту часу на його території був спочатку санаторій ЦК ЛКСМУ, потім інтернат, потім психіатрична лікарня.
Відродження почалося в 1996 році. Належить до УПЦ московського патріархату.
вулиця Шкільна, 23 Городище
Музей/галерея , Пам'ятка архітектури
Будинок руського війта Кіріака, в якому в 1658-1670 роках розташовувалося управління руського (тобто українського) кварталу міста, зараз займає адміністрація Національного історико-архітектурного заповідника "Кам'янець".
Права української громади на самоврядування польський король Ян Казимир затвердив у 1658 році. Коли українська громада була позбавлена права на самоврядування та руський магістрат було розформовано, приміщення використовувалося для зборів подільського дворянства, пізніше - як театр.
У 1805-1865 роках тут була духовна семінарія, в якій у 50-х роках навчалися відомий український поет Степан Руданський та письменник Анатолій Свидницький. Будівлю Руського магістрату також називають "Будинок з драконом" за характерний водостік на фасаді.
В східних корпусах Руського магістрату розміщені експозиції "Археологічна кераміка з фондів НІАЗ "Кам’янець" та "Подільська люлька". У внутрішньому дворику Руського магістрату - експозиція "Кам’яне мереживо міста" (лапідарій).
вулиця П'ятницька, 9 Кам’янець-Подільський
Палац/садиба , Пам'ятка архітектури
Колишній особняк родини Раціборовських у Деражні зараз є одним із корпусів місцевої лікарні.
Садиба в Деражні заснована в кінці XVIII століття банкіром Петром Теппером, який значно сприяв економічному розвитку містечка. Поруч із центром містечка Теппер збудував невеликий палац, оточений парком.
У 1844 році власником Деражні став Станіслав Раціборовський. Його нащадки в 1902 році реконструювали палац в стилі модерн.
За радянських часів будівлю перебудували під лікарню, внаслідок чого вона майже повністю втратила історичний вигляд.
вулиця Подільська, 1 Деражня
Палацово-парковий комплекс, фрагменти якого збереглися в Антонінах, було створено магнатами Сангушком та Потоцькими у XVIII-XIX століттях.
Палац-резиденцію почав будувати регент коронної канцелярії Ігнатій Мальчевський, який отримав маєток в оренду від сестри своєї дружини Барбари Сангушко.
В кінці XVIII століття князь Євстахій Сангушко, який оселився в Антонінах, значно розширив і прикрасив закладений на берегах річки Ікопоть мальовничий парк, а в 1803 року збудував оранжерею. Також він реконструював палацовий комплекс та прикрасив інтер'єри, запросивши для цього архітектора Франсуа Арво.
Остання реконструкція у стилі пізнього бароко була проведена Потоцькими на початку XX століття під керівництвом уславленого віденського архітектора Фердинанда Фелнера, автора будівель оперних театрів в Одесі та Чернівцях. У палаці зберігалася велика колекція творів мистецтва. У парку налічувалося понад 3 тисячі сортів квітів та чагарників.
Більшість садибних споруд було знищено під час двох світових війн. Зберігся великий двоповерховий флігель (нині школа-інтернат), будинок керуючого, кінний манеж (зараз спортзал), в'їзна брама та огорожа.
проспект Свободи, 3 Антоніни
Літня резиденція поміщика Ігнація Сцибор-Мархоцького в Отрокові збудована в XVIII столітті на основі споруд Отроківського замку, відомого з XVII сторіччя (можливо, замок був закладений ще в XIII-XIV сторіччях).
Це була найрозкішніша садиба з чотирьох, що належали магнату Сцибор-Мархоцькому – засновнику самопроголошеної Минковецької держави, яка існувала в 1793-1831 роках. Від середньовічного замку збереглися фрагменти стін та вежа. До комплексу також входить поміщицький будинок, форум, тріумфальна арка, дендропарк.
За радянських часів у садибному будинку розміщувалася школа, а інші споруди садиби використовувалися у господарських цілях.
Наразі садиба Сцибор-Мархоцького належить приватній особі. Ведеться реставрація. Тут відбувається щорічний фестиваль лазерних шоу "Отроків".
Отроків
Єврейська синагога є однією із найстаріших будівель Сатанова. За однією версією, її звели в 1514 році, за іншою - в 1532 році.
Будівля оборонного типу в стилі ренесансу була частиною оборонної системи міста. Складається в плані з прямокутного об'єму головної зали і знижених приміщень, що примикають до неї. Перекрито напівциркульними склепіннями зі стрілчастими розпалубками. Стіни укріплені контрфорсами. Стародавня єврейська синагога опоясана рядами мушкетних та гарматних бійниць.
В часи Другої світової війни нацисти знищили єврейське населення Сатанова.
Збереглися господарські прибудови синагоги, всередині – велика зала, арон кодеш (шафа для зберігання священних книг), кілька старих написів. Арон-кодеш вирізаний з каменю і розфарбований у жовтий, блакитний та червоний кольори. Його створення датується XVII сторіччям.
У 2014 році завершено повну реконструкцію Сатанівської синагоги.
вулиця Базарна Площа, 5 Сатанів
Сатанівський замок розташований у північній частині селища Сатанів на високому березі річки Збруч.
Замок збудований у XV сторіччі на місці більш ранніх укріплень XIV сторіччя польськими шляхтичами Одровонжами. В кінці XVI століття був розширений, отримав п'ятикутну у плані форму з кутовими п'ятигранними вежами. З середини до кінця XVII століття зазнавав руйнувань під час набігів татар та козацьких повстань. Одночасно з міськими укріпленнями Сатанова був відновлений в 1724 році. В гостях у великого коронного гетьмана Адама Сенявського в замку побував цар Петро I.
Частину замкових приміщень в кінці ХІХ століття було перебудовано під цукровий завод, який працював до кінці XX століття. В даний час від Сатанівського замку залишилися три п'ятигранні кутові вежі XVI сторіччя і більш давня кругла вежа, що стоїть окремо. Північна п'ятигранна вежа збереглася лише на рівні трьох ярусів. Товщина кам'яних стін – 1,5 метри. Загальна площа замку – близько 1,5 гектарів.
вулиця Бузкова Сатанів
Свято-Георгіївська церква у Проскурові (нинішній Хмельницький) заснована в 1898 році як полкова церква 46-го Дніпровського піхотного полку.
Спочатку носила ім'я Святих Петра та Павла. Цегляний храм на території колишнього військового містечка споруджено за типовим проєктом у візантійському стилі, з одним верхом та триярусною дзвіницею, яка була прибудована у 1906 році.
Після приходу радянської влади храм опинився у запустінні. Лише в 1996 році церкву Святого Георгія було повернуто правславній церкві й відроджено з руїн. 10 квітня 2023 року парафія ухвалила перехід до Православної церкви України.
вулиця Івана Франка, 30 Хмельницький
Дерев'яна церква Святого Миколая у Городищі збудована в 1914 році на місці стародавнього храму, відомого з 1569 року. Будівництво тривало протягом 3 років силами полонених австрійських солдатів.
Підземний хід поєднував Миколаївську церкву з монастирем Різдва Богородиці. При храмі діяла парафіяльна школа. Поруч знаходиться чудотворне джерело.
вулиця Річна Городище
Перша дерев'яна Свято-Покровська церква в Полонному була заснована в 1720 році. В 1910 році поряд зі старою церквою було збкудовано новий дерев'яний храм - також дерев'яний, на кам'яному фундаменті.
Першим священиком новозбудованого храму став протоієрей Миколай Матусевич, який прослужив тут до 1937 року. З приходом радянської влади він був репресований та відправлений на заслання до Колими, де й помер у 1940 році. Церкву закрили й облаштували в ній зерносховище, дзвіницю зруйнували.
Богослужіння в Покровській церкві відновилися після Другої світової війни.
23 липня 2023 року громада храма проголосувала за перехід до Православної церкви України.
провулок Лесі Українки, 15 Полонне
Свято-Преображенський жіночий монастир у Головчинцях – одна з найдавніших православних обителів Поділля.
Монастир заснований в 1540 році польовим гетьманом коронним Миколою Синявським. При Речі Посполитій був заселений Василіанами, в 1795 році повернутий православним.
Вперше монастир було закрито в 1923 році, на території було організовано притулок для безпритульних дітей. У роки Другої світової війни діяльність монастиря була ненадовго відновлена, але незабаром його знову було закрито. До 1996 року будівлі належали дитячому інтернату.
Нині монастир відроджується: реконструйовано монастирський храм та житловий корпус, зведено нову дзвіницю, відбудовано ігуменський корпус, облаштовано богадельню та паломницький готель.
На території Свято-Преображенського монастиря знаходиться чудотворне Онуфріївське джерело, у храмі зберігається чудотворний образ преподобного Онуфрія Великого.
вулиця Тараса Шевченка, 123 Головчинці