Пам'ятки Хмельницької області

Свято-Троїцька церква в Ярмолинцях заснована в 1761 році коштом Павла Старжинського як католицький костел монастиря бернардинців.

У 1832 році монастир та костел було закрито, приміщення передано православній церкві. В 1835 році було завершено реконструкцію Троїцького храму, а в 1891 році збудовано нову дзвіницю. Також збереглися келії бернардинського монастиря.

Нині це Свято-Петро-Павлівський храм УПЦ московського патріархату.

Свято-Троїцький монастир під Сатановим починався з печер, що збереглися дотепер. Вхід туди знаходиться біля підніжжя монастирської скелі.

За переказами, монастир було засновано у ХІ сторіччі ченцем з Афона. Офіційно Троїцький монастир у Сатанівській Слобідці датується XVI-XVIII сторіччями. Спочатку монастир був дерев'яним. Кам'яні споруди з'явилися на початку XVII століття. До монастирського ансамблю входили Покровська церква, Миколаївська церква та Троїцька церква, дзвіниця та келії, в'їзна брама та огорожа. У 1744 році монастир перебудували у стилі бароко.

Нині із трьох монастирських храмів зберігся один, збудований на честь Святої Трійці. На північній стіні храму зберігся сонячний годинник із стародавнім подільським гербом - усміхнене обличчя, а внизу півколом розташовані цифри. На фасаді вежі-дзвіниці збереглася невелика скульптура святого Рохуса, покровителя хворих на чуму.

У різний час монастир відвідували гетьман Богдан Хмельницький, російський цар Петро I, полководець Суворов.

З 1707 по 1793 рік Сатанівський монастир був греко-католицьким, в 1893 році став жіночим. З приходом радянської влади монастир було закрито, але у 1942 році, за німецької окупації, ненадовго відродився. Саме тоді з-під землі тут забило джерело з цілющою водою, почалося паломництво. Але у 1962 році монастир знову закрили, будівлі почали руйнуватися.

У 1989 році Свято-Троїцький монастир повернули православній громаді і розпочалася реставрація.

Синагога ремісників у Хмельницькому – єдиний іудаїстський храм міста, що зберігся.

Невелика синагога була побудована в 1890 році у єврейському кварталі ремісників-пекарів, що навпроти нинішнього центрального продуктового ринку.

За радянських часів у будівлі розміщувалася спортивна школа гімнастики. На початку 1990-х років синагогу ремісників повернули єврейській громаді Хмельницького, зараз вона чинна.

Сквер імені Тараса Шевченка – улюблене місце відпочинку мешканців Хмельницького.

До ХІХ століття тут був дубовий гай на околиці старого Проскурова. В 1824 році на місці гаю утворили торгову площу, частину дерев вирубали. Певний час площа використовувалася як військовий плац 46 Дніпровського піхотного полку. В кінці ХІХ століття на цьому місці вирішили створити міський сад, площу стали засаджувати деревами.

Декоративні чагарники висаджені в 1960-1980 році, тоді ж збудовано кінотеатр. Паркова зона площею 5 гектарів має регулярне планування. Головним композиційним вузлом є площа із пам'ятником Тарасові Шевченку (1992 рік).

Сквер прикрашають химерні металеві скульптури, створені сучасним художником Миколою Мазуром.

Славутський історичний музей засновано у статусі народного в 1967 році. Тоді експозиція була присвячена партизанському руху.

Нинішня оригінальна двоповерхова будівля побудована для музею в 1985 році. Представлено кілька археологічних знахідок, відкрито експозицію, присвячену княжій родині Сангушків.

Велика експозиція висвітлює період Другої світової війни. Зокрема, представлені матеріали про Голодомор, репресії та депортації 1930-х років.

Собор Різдва Богородиці - найстаріша кам'яна будівля в Хмельницькому.

Храм у стилі класицизму побудований на місці першої православної церкви Проскурова, заснованої у XVIII сторіччі, яка згоріла і 1822 році. Головною святинею була чудотворна ікона Божої Матері зі срібним вінцем.

В 1937 році собор було закрито, приміщення використовувалося як склад. Нині храм чинний, належить УПЦ московського патріархату.

Кам'яна вежа-кам'яниця та земляні вали Старозаславського (Староміського) замку розташовані на пагорбі у старій частині Ізяслава, на лівому березі річки Горинь.

Можливо, будівництво розпочав князь Василь Острозький ще в XV сторіччі хоча "офіційну" біографію Старозаславський замок веде з 1539 року. В цей час містом володів син князя Юрій, від якого пішов княжий рід Заславських.

Поширена версія, що фортифікована будівля зі складною системою підвалів, що збереглася, була князівською скарбницею.

Другий поверх був надбудований у XVIII столітті за князів Сангушків.

Пізніше приміщення використовували як склад, а за радянських часів воно почало руйнуватися. Зараз руїни у занедбаному стані, доступ вільний.

Бетонна набережна у гирлі річки Ікопоть в Старокостянтинові споруджена в кінці XX століття.

Набережну прикрашає яскрава група скульптур з металу та різних деталей машин та механізмів, що зображує казкових героїв: Нептуна у запряженому візку, русалку, комара та інших.

Створив їх хмельницький скульптор Микола Мазур, автор аналогічних скульптурних композицій у парку імені Тараса Шевченка та у багатьох інших місцях Хмельницького. Його химерні твори нагадують авангардистські скульптури фонтану Стравинського біля паризького центру Помпіду.

Скульптурна композиція "Стіл Злагоди" на пагорбі за Старою фортецею символізує культурне різноманіття Кам'янця-Подільського.

Пам'ятник встановлено у 2001 році, після проведення першого міжнародного фестивалю "Сім культур" (скульптор Анатолій Ігнащенко). Гігантське бетонне жорно в центрі композиції символізує місто, металева труба зі зламом у вигляді корони - фортеця, а вапнякові брили, розкладені навколо жорна, - сім народів, які разом творили Кам'янець: українці, поляки, росіяни, литовці, вірмени, турки та євреї.

Восьмий камінь, що лежить осторонь, трактують як символ того, що в майбутньому будь-яка інша нація чи народність також може позначитися на розвитку міста.

Висока шестирівнева мурована сторожова вежа над річкою Случ, добре помітна з траси, вважається символом Старокостянтинова.

Квадратна вежа-донжон у готичному стилі заввишки 35 метрів побудована в XVI сторіччі за князя Костянтина Острозького, входила в систему міських укріплень. Пізніше (за іншими даними, одночасно з будівництвом) до неї було прибудовано православну Хрестовоздвиженську церкву, яку Януш Острозький в 1612 році передав католикам.

Вежа стала дзвіницею костелу Матері Божої Громничої Домініканського монастиря, що розташувався тут. У XVIII столітті було проведено реконструкцію (архітектор Ернест Жибер), вежа отримала ренесансне оформлення. В 1853 році костел був переосвячений у собор Воздвиження Чесного Хреста, а через 20 років перебудований у псевдоруському стилі.

За радянських часів храм був закритий та зруйнований, вежа втратила перекриття. Монастирські приміщення займали структури МВС.

Наразі приміщення перебувають в користуванні Хрестовоздвиженського чоловічого монастиря УПЦ московського патріархату.

На одній зі стін храму можна розглянути контури ликів святих, що проявилися через штукатурку (можливо, Пресвятої Богородиці і княгині Ольги).

Скельний монастир у Субичі відомий з XVI сторіччя, хоча його заснування деякі дослідники відносять до X-XIII сторічь, коли на Поділлі з'являлося багато православних печерних скитів.

Субіцький монастир називають "молодшим братом" Бакотського монастиря. Відроджений завдяки зусиллям місцевого мешканця Миколи Семенюка. В урочищі Монастирище на 40-метровій висоті над Дністром збереглися три невеликі печери, одна з яких є скоріше нішою для ікони. Перед печерами – майданчик шириною близько 2 метрів. До печер від каплиці на краю села Субіч веде 800-метровий крутий спуск вузькою стежкою. Дорогою є кілька джерел.

З гори Монастирище відкривається захоплююча панорама Дністра.

Оборонні вали літописного давньоруського міста Тихомель (Тихомль) розташовані на березі річки Горинь на околиці Ямполя поблизу сучасного села Тихомель.

За однією з версій, укріплення було зведено за наказом київського князя Володимира Великого в кінці Х сторіччя. Вперше місто згадується в 1152 році під час війни київського князя Ізяслава Мстиславича з галицьким князем Володимирком Володаревичем. У 1214 році місто захопили війська угорського короля, але невдовзі його відбив галицько-волинський князь Данило Романович. Наступні міжусобні війни розорили місто, і незабаром воно втратило значення.

У XVI столітті ці землі перейшли у власність віленського єпископа Януша, який заснував по сусідству місто Ямпіль, а давній Тихомель з того часу зник з карт.

З валів городища, що збереглися, відкривається панорама долини річки Горинь. Поруч знаходяться руїни єдиної в Україні аріанської каплиці XVI століття.

Тринітарський костел у Кам'янці-Подільському заснований в XVIII сторіччі ченцями ордена тринітаріїв, які спеціалізувалися на викупі невільників із турецького полону.

Храм виконаний у стилі бароко. Привертає увагу головний фасад, якому надають стрункості пілястри тосканського ордера. Фасад завершено фронтоном, прикрашеним скульптурами та вазами. Костел обгороджений кам'яною стіною. Ворота прикрашені статуями Жана де Мата та Фелікса Валуа – засновників Тринітарського чернечого ордену. Сходи, що ведуть до воріт, огороджені парапетом, на якому встановлено статую Діви Марії.

Після Другої світової війни у Тринітарському костелі розмістились фонди Хмельницького обласного державного архіву.

Нині це греко-католицька церква Святого Йосафата.

Турецький бастіон є частиною фортифікаційної системи Старого міста Кам'янця-Подільського. Входив у систему північно-західних укріплень, головним елементом якої була Польська брама.

Свою назву Турецький бастіон отримав після того, як цю частину фортеці, що найбільш підходить для обстрілу дороги, що веде до замку, удосконалили турки під час окупації Кам'янця в 1672-1699 роках.

Бастіон являє собою велику чотирихаричну споруду з казематними приміщеннями, дерево-земляними брустверами та амбразурами для гармат. У 1753 році комендантом фортеці військовим інженером Кристіан Дальке був зроблений ремонт з улаштуванням кам'яних брустверів на високій багатопрогоновій аркаді.

Кам'яні склепіння казематів на початку ХІХ століття були повністю перекладені і почали використовувати під склади.

Хмельницький музей-студія фотомистецтва відкрився в 2010 році у триповерховій будівлі готелю "Континенталь" у стилі модерн, побудованому на початку XX століття проскурівським купцем Нафтулою Вассерманом.

До наших днів збереглися оригінальні пластичні форми фасаду, ажурні ковані балкони, декоративне оздоблення стін кольоровим склом-смальтою.

Відкритий у ньому музей фотомистецтва – перший музей такого профілю в Україні. Експозиція налічує понад 1500 експонатів (фотоапарати, об'єктиви, збільшувачі, експонометри та інше приладдя), які ілюструють розвиток фотографії та фототехніки з кінця XIX до кінця XX століття. Колекцію зібрав директор музею, хмельницький фотомайстер Костянтин Жданов.

У фойє знаходиться постійно діюча експозиція "Старе-нове місто" з чорно-білими та кольоровими фотографіями пам'яток Хмельницького. Проводяться фотовиставки найкращих фотохудожників із різних міст України.