Пам'ятки Одеського району

Будівля збудована у стилі класицизму (архітектор Франц Боффо) для Одеської товарної біржі. Головний фасад прикрашений 12 колонами та скульптурами. Згодом тут розмістилася Міська дума (зараз Одеська міська рада).

На площі перед Думою встановлено старовинну 250-пудову трофейну чавунну гармату з потопленого англійського парового фрегата "Тигр" на згадку про Кримську війну.

Пам'ятник Пушкіну, створений в 1888 роком коштом городян, встановлено на початку Приморського бульвару спиною до Думи (за легендою, так городяни висловили ставлення до міської влади, які виділили на пам'ятник ні копійки з бюджету).

Міський сад (Міськсад) в Одесі – найстаріший громадський парк міста та один із головних центрів міського суспільного життя.

Це невелчкий сквер площею близько 1,5 гектари наприкінці вулиці Дерибасівської, у кварталі між Дерибасівською та Ланжеронівською, неподалік Соборної площі. Заснований у 1803 році Феліксом де Рибасом, братом засновника Одеси Йосипа Дерибаса як приватний садок на його власній земельній ділянці, згодом був переданий місту.

Головною прикрасою Міськсаду є двохсотрічний фонтан із чашею з карарського мармуру. Тут же розташовані Літній театр міської філармонії (1949 рік, архітектор Регіна Володимирська), музичний павільйон-ротонда (1943 рік), а також кілька оригінальних скульптур: пам'ятник Леоніду Утьосову, пам'ятник Сергію Уточнику, скульптури "Лев" та "Левиця", пам'ятник "Дванадцятому стільцю".

Монумент апельсину, що врятував Одесу - сучасний пам'ятник в центрі міста.

Становлення Одеси наприкінці XVIII століття безпосередньо залежало від завершення ініційованого Катериною II будівництва морського порту, але за царювання імператора Павла I фінансування припинилося. Щоб висловити цареві свою "вірнопіддану старанність" і випросити позику в розмірі 250 тисяч рублів, магістрат відправив до Петербурга обоз з першими апельсинами, що прибули в порт на початку лютого. Південні фрукти в кінці зими припали цареві до двору, гроші на добудову порту виділили, і Одеса була врятована.

Моумент апельсину-рятівнику встановили на Думській площі в 2004 році, але невдовзі вирішили перенести на бульвар Михайла Жванецького.

Пам'ятник являє собою встановлений на постаменті апельсин зі знятою з однієї половини шкіркою і з вийнятими кількома часточками. Замість цих часточок всередину апельсина вставлено постать російського імператора Павла I. Скульптурна композиція включає трійку коней, запряжених в апельсин. На апельсині розташовані найвідоміші будинки Одеси: Оперний театр, Спасо-Преображенський собор, колонада Воронцовського палацу.

Пам'ятник імператриці Катерині II та її сподвижникам (Платону Зубову, Григорію Потьомкіну, Францу де Волану, Йосипу Дерибасу) було встановлено до 100-річчя міста.

За радянських часів його замінили на пам'ятник Потьомкінцям.

Відродження монумента в 2007 оці супроводжувалося протестами націонал-патріотів, які виступали проти увічнення пам'яті гнобительки, яка ліквідувала незалежність України.

28 грудня 2022 року, під час повномасштабної російсько-української війни, рішенням Одеської міської ради пам'ятник Катерині було демонтовано та передано до Художнього музею Одеси.

Одеський порт - один із найбільших морських портів Східної Європи, був найбільшим у Російській Імперії. Будівництво нового порту при захопленій російськими військами фортеці Хаджибей започаткувало місто. Повністю реконструйований в 1968 році.

Перед будинком морського вокзалу встановлено скульптуру Ернста Невідомого "Золоте дитя", на причалі - пам'ятник дружині моряка. Над морвокзалом височить вежа багатоповерхового готелю "Одеса" (2001 рік). Наприкінці причалу – церква Святого Миколая, новий яхт-клуб. На території - музей якорів просто неба.

Музей "Степова Україна" був створений в Одесі в 1925 році. Українська народна культура була представлена колекціями вишивок, килимів, кераміки, іграшок, які походили з Причорномор'я, Поділля, Середнього Подніпров'я, Полісся тощо. Фонди музею налічували біля двох тисяч експонатів. Внаслідок згортання радянською владою політики "українізації" і краєзнавчих досліджень, в 1931 році музей було закрито, значна частина музейного фонду потрапила до Одеського історико-краєзнавчого музею, більшість працівників музею була репресована.

Після здобуття Україною Незалежності, в квітні 2006 року, музей "Степова Україна" було відроджено як філію Одеського історико-краєзнавчого музею.

Перша частина експозиції музею розповідає про створення "Степової України", її засновників і активістів та традиції музейної справи. Тут же відтворено традиційний інтер'єр української садиби.

В другій частині експозиції, шляхом створення житлових комплексів, дається уявлення про матеріальну і духовну культуру основних етнічних груп населення регіону - старообрядців, греків, євреїв, караїмів, молдаван, гагаузів, болгарських і німецьких колоністів. Основним елементом кожного комплексу є національний костюм, навколо розміщені ткацькі вироби, посуд, меблі, господарські знаряддя, вироби декоративно-прикладного мистецтва.

Музей "Таємниці підземної Одеси" розповідає про знамениті одеські катакомби, на яких стоїть все місто. Їхня загальна довжина оцінюється приблизно в 2,5 тисячі кілометрів.

Здебільшого одеські катакомби є підземними каменоломнями, в яких видобувся будівельний камінь ракушняк, що використовувався для будівництва більшості будівель міста. Також у систему катакомб входять порожнини природного походження – карстові та дилатансійні печери.

В різні часи катакомби виконували роль перевалочних баз контрабандистів, "малин" для банд, місця збору підпільників, укриття для партизанських і диверсійних загонів, бомбосховищ.

Музей в підземеллях на Молдаванці створено в 2013 році військово-історичним клубом "Військова доблесть". Входячи до катакомб, відвідувачі занурюються в минуле міста. Тут можна побачити протиатомний бункер, пройти через заводнену частину, відвідати дикі катакомби, побувати на партизанській стоянці та бандитській малині тощо.

Музей військової слави та Афганської війни відкрився в приміщенні Одеського обласного союзу ветеранів Афганістану в 2014 році, до 25-річчя виведення рядянських військ з Афганістану.

Музейна експозиція налічує 450 експонатів. Це афганські газети, розмовники, афганські гроші, фотографії, а також зразки зброї та військового спорядження: протитанкові та протипіхотні міни, бронежилет, каска, протигази тощо.

Музей воскових фігур "У баби Уті" заснований Олександром Павловським у 1998 році в самому центрі Одеси, навпроти Оперного театру.

Це аналог лондонського Музею мадам Тюссо. Тут можна побачити багатьох знаменитостей, зроблених з воску. Першими ж експонатами музею стали воскові копії Йосипа де Рібаса, герцога де Рішельє, графа Олександра Ланжерона. З часом колекція поповнилася й іншими фігурами, експозиція постійно оновлюється ​​та розширюється. Наразі в музеї представлено понад 60 воскових фігур тематично скомпонованих і виставлених в окремих залах.

В музеї "У бабии Уті" також знаходиться зменшена копія найвідомішої вулиці Одеси – Дерибасівської, а також арт-галерея. Проводяться екскурсії, в ході яких відвідувачів знайомлять з усіма фігурами музею і розповідають про всі тонкощі і секрети створення воскових фігур. Окрім того, можна спробувати створити фігуру самому за допомогою воску.

Музей Головного Управління Національної Поліції Одеської області відкрився в Одесі в 1980 році за ініціативи журналіста і слідчого Василя Давиденка, який протягом  40 років служби у внутрішніх органах збирав різноманітні тематичні експонати. В 1992 році музей отримав звання "Народного музею".

Перша експозиція була представлена зброєю різних років, формою працівників правоохороних органів усіх рангів, документами засекречених справ, а також виставкою розвитку одеської міліції в хронологічному порядку.

Нині фонди музею становлять понад 40 тисяч експонатів, 7 з яких представлені на огляд в 6 залах музею. Експозиція розділена на кілька тематичних розділів. Серед найцікавіших експонатів - зброю царської поліції, виготовлену ще в 1848 році. Один із центральних стендів музею присвячено знаменитим одеським кишеньковим злодіям і шулерам, яким за допомогою знання психології, спритності рук та простих карткових трюків вдавалося залишати своїх жертв без копійки.

Одеський музей західного та східного мистецтва - один із найкращих в країні музеїв даного профілю.

Займає колишній палац поміщика Олексія Абази, збудований у 1856-1858 роках за проєктом архітектора Луї Сезара Оттона. Будинок виконаний у стилі еклектики: риси барокового характеру співіснують з елементами стилів ампір та рококо. "Розпашні" парадні сходи у вестибюлі, висічені з карарського мармуру, зведені без несучих балок-косоур разом з майданчиками утворюють ефектну висячу споруду. Інтер'єри палацу Абази відрізняються багатим  ліпниною декором, різьбленням, фурнітурою з бронзи.

Музей західного та східного мистецтва заснований в Одесі в 1923 році на базі приватних колекцій, зібраних місцевим комітетом охорони пам'яток мистецтва та старовини.

В експозиції представлені полотна голландських майстрів, порцеляна найкращих європейських заводів XVIII-XX століть, скульптури та кераміка Ірану, Тибету, Китаю, Індії, Японії. Перлини колекції: "Святий Лука" та "Святий Матвій" великого голландця Франса Хальса, "Мадонна на троні" флорентійського живописця ХVI століття Франческо Граначчі, "Амур, що загрожує" Етьєна Фальконе, а також унікальні гравюри на дереві знаменитого японського майстра Кацусікі Хокусая із серії "Книга про птахів".

Музей звуку в Одесі – ексклюзивне зібрання історичних раритетів звукової техніки, виставка аудіоапаратури, експозиція всіх поколінь носіїв звуку, клуб живої музики та музикантів, студія професійного звукозапису, школа звукорежисерів та DJ.

Колекцію зібрав одеський звукорежисер Василь Пінчук, голова Одеської обласної організації Всеукраїнської спілки звукорежисерів.

В експозиції представлені грамофони та патефони, радіоли та магнітофони, вінілові пластинки, плівкові бабіни, аудіокасети, CD-диски, афіші, плакати, етикетки для платівок - з логотипами численних фірм та фабрик грамзапису, що змінювали одне одного протягом цілого століття.

Інститут виноградарства та виноробства імені Василя Таїрова створений на околиці Одеси в 1905 році як дослідне господарство "Виноробна станція російських виноградарів та виноробів".

Ініціатором його створення був редактор журналу "Вісник виноробства", ентузіаста культури винограду Василь Таїров. На першому етапі було обладнано невеликий підвал, зібрано бібліотеку. В період із 1910 по 1912 рік на березі Сухого лиману було закінчено спорудження комплексу приміщень станції. Для розробки питань виноградарства було закладено дослідний виноградник (3 гектари) та побудовано майстерню щеплення саджанців.

У 1931 році станцію було реорганізовано в Український науково-дослідний інститут виноградарства та виноробства. До його 100-річчя відкрито музей винограду та вина, який розповідає про основні напрямки розвитку вітчизняної виноробної школи.

В експозиції представлені особисті речі Василя Таїрова, прижиттєві видання наукових праць, старовинне лабораторне обладнання, подарунки інституту.

Проводяться екскурсії з дегустаціями.

Музей історії євреїв Одеси "Мігдаль-Шорашим" відкрито з ініціативи одеського єврейського общинного центру "Мігдаль".

Його експозиція розміщена в маленькій квартирі та відображає історію єврейської громади, яка нерозривно пов'язана з культурою Одеси.

В постійній експозиції близько тисячі предметів: документи, фотографії, книги, газети, листівки, релігійні та побутові предмети, музичні інструменти, твори мистецтва тощо.

Музей історії міста Південне розташований в центрі міста в приміщенні Будинку культури "Дружба".

Музейна експозиція представлена на огляд відвідувачів у трьох експозиційних залах: "Історія Південного з першого кілочка", "Українська світлиця" та "Сучасність".

В першій залі експонуються артефакти минулого, знайдені під час будівництва Одеського припортового заводу (черепки, монети, персні),  а також зображена 40-річна історія самого Південного - світлини міста, коли воно було ще кукурудзяним полем, початок роботи Одеського припортового заводу, фото людей, котрі зводили перші будинки, предмети побуту та меблі мешканців, котрі приїхали до нового населеного пункту.

Зала "Українська світлиця" відтворює традиційний побут українського села кінця ХІХ - початку ХХ століття. Тут є піч, скриня, вишиванки та рушники, дитяча колиска, старовинне Євангеліє.

Зала "Сучасність" присвячена вшануванню пам'яті Героїв російсько-української війни.